Завдання зрозумілі?

За місяць до парламентських виборів у Києві відбулася одинадцята нарада керівників зарубіжних дипломатичних установ. Сам захід українського зовнішньополітичного відомства вже давно став для дипломатії традиційним способом «звірити годинники, поділитися досвідом і вдосконалити методи роботи». І, як за президентства Леоніда Кучми та Віктора Ющенка, нарада привертала до себе увагу. Оскільки, виступаючи перед дипкорпусом, вище політичне керівництво країни намагається аналізувати світові процеси, дає оцінки внутрішній ситуації і ставить завдання главам посольств.

У минулому наради були вдалими й провальними, змістовними й формальними. А що було на нинішній? Чи відрізнялася вона від попередніх цікавими ідеями? Які основні посили лунали з вуст перших осіб держави?

Для початку відзначимо нововведення: вперше в такому заході брали участь іноземні гості - глава МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу та генсек ОБСЄ Ламберто Дзанньєра. Це нормальна практика, коли іменитий гість ділиться своїм баченням минулого, сьогодення й майбутнього.

Та якщо генсек ОБСЄ привернув увагу тим, що під час свого виступу жодного разу (!) не згадав слова «вибори», то турецький міністр запам’ятався своїм доволі спірним твердженням, що Україна - це Євразія, та інтригуючою заявою, що наша країна для Туреччини - більше ніж стратегічний партнер. Коментуючи участь пана Давутоглу в нараді послів, Костянтин Грищенко зауважив: «Для нас Туреччина цікава з погляду свого досить непростого досвіду переговорів з Європейським Союзом».

Самої ж дискусії не вийшло. Організація була такою сумбурною, що на тематичних панелях устигала висловитися тільки незначна частина заявлених у програмі виступаючих. І це дало підставу багатьом дипломатам говорити про формальний підхід до проведення цієї частини наради. Деякі наші співрозмовники навіть називали все це дійство «профанацією».

З іншого боку, зазначали дипломати, хіба послів покликали в Київ заради того, щоб поговорити про особливості реалізації зовнішньополітичного курсу в умовах постійної мінливості світу, загрози, що стоять перед нашою країною, та обговорити специфічні питання, з якими дипломати зустрічаються у своїй повсякденній роботі за кордоном? Зважаючи на все, не це було головним: привид парламентських виборів незримо блукав конференц-залами, де проходили збори послів. Тож дипломати переважно слухали президента, прем’єра, міністрів, чиновників АП, членів ЦВК на тему виборів, інформаційної роботи та економізації зовнішньополітичної діяльності.

Власне кажучи, а навіщо ще треба було збирати послів у жовтні, за місяць до виборів, якщо не для того, аби поговорити про них? Хоча здоровий глузд і підказує, що набагато природнішою була б нарада із представниками дипкорпусу після голосування, коли вже сформовано новий уряд (можливо, і з новим міністром закордонних справ) і зроблено корегування внутрішньої та зовнішньої політики.

Однак переважили інші міркування. У своїх виступах президент, прем’єр-міністр та очільник зовнішньополітичного відомства, розставляючи по пунктах пріоритети роботи, раз за разом озвучували головний меседж: країні потрібні чесні, прозорі й демократичні вибори відповідно до найвищих міжнародних стандартів, і нинішня влада як ніхто зацікавлена в цьому. Посли ж повинні забезпечити демократичне волевиявлення громадян на виборчих дільницях. Судячи з усього, дипломати цілком усвідомили важливість сказаного.

Співробітники зовнішньополітичного відомства вміють розуміти нюанси й натяки, вслухатися в паузи й чути невисловлені слова. До цього їх зобов’язує професія. І кожен посол охоче готовий підписатися під словами про необхідність забезпечити демократичне волевиявлення українських громадян. Бо важко не погодитися зі словами Віктора Януковича, що від того, як пройдуть парламентські вибори, залежатиме соціальна стабільність нашої країни та перспективи її подальшої модернізації.

Та коли спочатку Костянтин Грищенко, а після нього й інші говорять про те, що вибори - це момент істини, то не один дипломат мимоволі запитував себе: а для кого? Для країни і влади? Чи для глав дипломатичних місій? Судячи з коментарів, що звучали в кулуарах, здоровий цинізм брав гору. Тим більше що старожили МЗС не забули, як після президентської кампанії 1999 року відкликали послів Костянтина Грищенка, Антона Бутейка та Володимира Хандогія, які не забезпечили «правильного» результату голосування за Леоніда Кучму. А дипломати з недавнього призову пам’ятають відкликання в лютому 2010-го Івана Довганича, Ігоря Логінова та Ігоря Лоссовського, коли стало відомо, що на дільницях, сформованих на базі посольств у В’єтнамі, Ірані та Малайзії, під час першого туру президентських виборів за Віктора Ющенка не було віддано жодного голосу. Словом, мало хто готовий ламати свою вибудовувану роками кар’єру лише через те, що в протоколі результатів голосування у графі навпроти однієї партії стоятиме нуль.

І якщо перед зарубіжними партнерами України президент і його оточення ще раз декларували готовність провести в країні чесні й прозорі вибори, то через обрану керівництвом країни тональність виступів стосовно представників дипломатичного корпусу глава держави з іншими ораторами досягли іншої мети - залякування.

Дипломатам є про що замислитися. Тим більше що в контексті виборів постійно порушувалася й інша болюча для влади тема - імідж керівництва держави та інформаційна робота послів у країні перебування.

«Міжнародне співтовариство має бути детально поінформоване, що Україна впевнено йде шляхом демократії та економічних реформ. Представництва повинні підсилити роз’яснювальну роботу, послідовно розвінчувати міфи, а подеколи й дезінформаційну кампанію, спрямовану проти України», - напучував керівників дипломатичних представництв Микола Азаров. Котрий попутно згадав про те, що іноземні дипломати приїжджають в Україну «зашорені», оскільки, на думку останніх, у нашій країні диктатура й проблеми зі свободою слова. Але ж, як переконаний Микола Янович, нічого цього немає й близько.

Та чи може країна називатися демократичною, якщо лідер опозиції сидить у тюрмі? Чи є в ній свобода слова, коли провайдери припиняють мовлення опозиційних каналів? Чи є верховенство права, якщо судді слухаються вказівок можновладців? Чи йде боротьба з корупцією, якщо рядові чиновники із середньою зарплатою мають фешенебельні особняки та ексклюзивні іномарки?

Хоча під час наради імен Юлії Тимошенко і Юрія Луценка не називали жодного разу, усі чудово розуміли, в якому контексті лунав заклик до дипломатів «розповідати про чесні українські суди». Упевнений, що, почувши цю вимогу, не один дипломат здригнувся, згадавши, що так само в 1937-му радянські посли повинні були розповідати світовій громадськості про московські процеси. А щоб уже зовсім усе було ясно, з трибуни пролунала фраза про те, що коли хтось думає «відсидітися» у плані інформаційної роботи, то це йому не вдасться.

Над іміджем країни працювати треба. Але це не повинні бути зусилля тільки представників українського зовнішньополітичного відомства. Заради своєї країни український дипломат, звичайно, може покривити душею. І, пересмикнувши факти, переконливо розповісти про економічне зростання, активну боротьбу з корупцією, поліпшення умов ведення бізнесу та про реформістські задуми нинішньої адміністрації. Але для серйозного бізнесу важливі не переконливість і пафос посла, а індикатори інвестиційної привабливості, складені незалежними міжнародними агентствами. А імідж України у світі зараз такий, що навіть у далеких азіатських країнах знають про те, що у нас держава з серйозними ризиками щодо ведення бізнесу.

І тому зі здивуванням слухаєш сповнені обурення слова Миколи Азарова про те, що коли іноземні посли практично щотижня скаржаться на дії деяких українських чиновників стосовно зарубіжних компаній, то в нього «немає даних, що наші дипломати роблять те саме». А чи питав себе прем’єр, чому так відбувається? Чи не тому, що в інших країнах український бізнес вирішує проблеми в судах, а не використовує адміністративні важелі?

Важко розвінчувати міфи (до чого закликає прем’єр), якщо в країні не все гаразд із верховенством права та існують проблеми зі свободою слова. Практично неможливо прикликати іноземних інвесторів, коли в тих немає впевненості, що вони зможуть працювати, не боячись за свій бізнес. У тому числі і з цієї причини непідйомним є завдання з економізації зовнішньополітичної діяльності, яку на нараді вкотре назвали в числі пріоритетів.

За словами Миколи Азарова, «пріоритети зовнішньої політики - це наші економічні інтереси», а «українським підприємствам є що запропонувати світовим ринкам». Глава уряду переконаний: дипломати повинні допомогти українським підприємствам вчасно побачити на ринку нові ніші і порадити їм, як підвищити свою конкурентоспроможність. А для того, щоб стимулювати очільників дипустанов, український прем’єр запропонував низку критеріїв, за якими треба оцінювати роботу послів. Наприклад, п. Азаров запропонував оцінювати ефективність роботи посольства з реалізації політики економізації за зростанням товарообігу.

Цікава ідея. Та тільки, як показує досвід, зростання товарообігу не дуже залежить від зусиль дипломата. DT.UA вже неодноразово писало про те, що курс на економізацію зовнішньої політики ефективний тільки в тому разі, якщо буде спільна робота бізнесу та політиків, дипломатії та розвідки. Якщо з цього ланцюжка випадає хоча б одна ланка, то ефективність економічної експансії на зовнішні ринки різко падає. Але реалії сьогодні такі, що український бізнес важко заманити перспективами роботи в країнах Латинської Америки, Африки, Близького Сходу, Азіатсько-Тихоокеанського регіону. А через те, що в нашій країні несприятливий інвестиційний клімат, не поспішають в Україну й іноземні інвестори.

А от що до снаги дипломатам, то це встановлення сприятливих торговельних режимів для українських експортерів (у тому числі й через створення зон вільної торгівлі з основними торговими партнерами нашої країни), застосування механізмів СОТ для захисту українських економічних інтересів, супровід наших підприємств при входженні на ринки третіх країн. Використовуючи дипломатичний інструментарій, зовнішньополітичне відомство цілком може створити певні передумови для зростання товарообігу.

Але якщо Микола Азаров критикував дипломатів за незадовільну роботу економічних відділів посольств, створених кілька років тому замість торгово-економічних місій, то Віктор Янукович цього робити не став. Та й узагалі був у благодушному настрої, коли протягом години розгорнуто й докладно розповідав послам про пріоритети роботи. А після його виступу, що завершився обіцянкою передбачити в державному бюджеті на 2013 рік збільшення фінансування дипломатичних місій, помітно поліпшився настрій і в міністра закордонних справ.

Ті, хто бачив і чув Костянтина Грищенка перші півтора дня наради, не могли не помітити: міністр помітно нервував. Чи то він так хвилювався, готуючись виступати перед своїми підлеглими, чи то розумів, що від оцінки, виставленої за роботу його відомства главою держави, залежить і його подальше перебування в кабінеті на Михайлівській площі. Адже весь останній рік постійно циркулювали чутки про його можливу відставку. Як стверджують очевидці, лише після спільного фотографування на згадку президента з керівниками дипломатичних представництв, а потім короткого спілкування з Віктором Януковичем Костянтин Грищенко піднісся духом. Що відразу ж дало підстави зробити висновок: відставку на якийсь час відстрочено.

Визначивши пріоритети в роботі на найближчі два роки й підтвердивши незмінність курсу на інтеграцію в Європейський Союз, українська влада не тільки дала орієнтири, а й підтвердила неписані правила гри. У відповідь дипломатам тільки й залишилося, що мовчки кивнути на почуте з вуст Миколи Азарова запитання: «Завдання зрозумілі?».