ЗАВДАННЯ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ З ДВОМА НЕВІДОМИМИ

Польщу крають сумніви. Зрозуміло, що ЄС — хороша для неї партія, але перші втрати від бажаного приєднання до Союзу занадто великі для Варшави. Україна — бідна, але вона багато в чому вигідний партнер для Польщі. То що ж можуть зробити лідери двох країн, аби продовжити своє плідне співробітництво, яке гарантує Варшаві прибутки, Україні — політичну підтримку?

Після виборів у Польщі життя пішло своїм плином. Квасьневський навряд чи різко змінить політичний курс країни. Поки що Україні хвилюватися не варто, стверджує Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі Єжи Бар.

— Важко уявити собі, що після виборів у Польщі будуть зміни в наших відносинах, — говорить Єжи Бар. — Для нас співробітництво з Україною — не тактика, а стратегія. Квасьневський багато зробив не тільки в плані двосторонніх польсько-українських відносин, а й у плані політичного діалогу з Європою. І те, що громадяни Польщі обрали цього чоловіка повторно, — для цих відносин добрий знак.

Лише за останній рік між Києвом і Варшавою проведено 25 зустрічей на вищому рівні. З 1990 року між країнами підписано 85 договорів, і всі, за твердженнями представників двох держав, діють. Ліберальний Квасьневський і команда стали для України справжнім лобі у стінах ЄС. Але не варто ідеалізувати польського лідера. Занадто вже вигідними для поляків є зони вільної торгівлі на кордоні між нашими державами, а також практично безоплатна українська рабсила. Від цих благ, всупереч бажанням ЄС, Варшава відмовлятися зовсім не хоче. Польща навіть наполягала на компенсації з боку Союзу, якщо все-таки доведеться закрити українсько-польський кордон. Але здивований ЄС лише стенув плечима, так і не зрозумівши, хто куди прагне — він до Польщі чи Польща до нього, і на ці поступки не пішов.

Частині поляків явно не подобається, що їхній президент занадто довго торгується з Європейським домом, куди час уже ввійти б. До всього іншого, зовсім недавно в польській пресі, приміром у «Газеті Виборчій» і «Речі Посполитій», опубліковано ряд статей, автори яких критикували не тільки українське керівництво, а й власний уряд за надмірну любов до України. Їхні позиції поділяють і декотрі чиновники польського уряду. Пані Єва Фігель — фахівець з українських питань у польському МЗСі — в інтерв’ю кореспондентові часопису «Бізнес Сентрал Юероп» сказала: «Ми не можемо класти всі яйця в український кошик».

Отже, чи справді в Польщі поширена думка, що Київ — погана партія для Варшави, яка прагне в Європу? — запитує пан Єжи Бар.

— «Реч Посполита» й «Газета Виборча» — це видання, які дуже чітко, об’єктивно й відверто писали про польсько-українські відносини. І водночас я абсолютно не можу погодитися з поставленою проблемою, ніхто в нас не ставить питання руба: якщо Україна — то не Європа, якщо Європа — то не Україна. Жителі, приміром, Східної Польщі ніяк не зацікавлені в пожорсткішанні контролю на польсько-українському кордоні. Ці ж громадяни переконані, що Україна їм ближча від європейського співтовариства. Українці ніколи не мали стільки симпатії та допомоги з боку Польщі, як нині. Наші відносини могли б стати прикладом для Європи.

Водночас у відносинах між двома столицями останнім часом виникли деякі недомовки. Йдеться, передусім, про так званий «обхідний» газопровід. Чи братиме Польща участь у цьому проекті, а відтак, чи дозволить вона провести через свою територію газопровід, який може заподіяти величезної моральної шкоди її відносинам з Україною? Думка Єжи Бара про це:

— Ми виходимо з висловлювань наших політичних лідерів, котрі проти рішень, які ущемлюють інтереси України. З іншого боку, ми аналізуємо всі проекти, запропоновані нашій державі. Хоча проект Одеса—Броди нас дуже цікавить, ми висловлюємося за те, щоб ваша країна брала участь у всіх інших можливих проектах, у яких братиме участь і Польща. Саме це питання обговорювалося польською стороною під час недавнього приїзду до Кракова Віктора Ющенка. Ми тоді звернули увагу української сторони на норвезький варіант, який значно практичніший. Я думаю, що саме цей варіант поставок європейського газу стане предметом переговорів із Віктором Ющенком, коли він прибуде в Польщу з офіційним візитом.

Польща щороку імпортує близько 11 мільярдів кубометрів газу, з них 7,5 мільярда — із Росії, з якою, треба визнати, відносини в країни дещо напружені. Безумовно, Польщі, як, утім, і Україні, хочеться позбутися диктату білокам’яної, а додатковий газовий важіль у виконанні цього бажання може допомогти. Норвезьким газом, до речі, годувалася вся Європа понад півстоліття. Цей продукт коштує недорого, порівняно з поставками з інших країн, хоча вже зараз його видобутку не вистачає на потреби всіх європейських держав, які підшукують інших постачальників цього ресурсу. Норвезький газ, на думку експертів, видобуватимуть ще принаймні 25 років, хоча через 10 — у його видобутку почнуться перебої. Але для Варшави це неважливо — політики в столиці вже потирають руки при думці, що поставками з Норвегії, розпочатими в жовтні, вони насолили північному сусіду. До кінця 2001 року Польща планує завершити будівництво нової насосної станції на кордоні з Німеччиною, а це, у свою чергу, дозволить збільшити імпорт газу з Норвегії до 940 мільйонів кубометрів на рік. Але й на цьому польські політики не збираються заспокоюватися. У мріях вони вже будують новий газопровід, що з’єднає Норвегію з польськими портами в Балтійському морі. Трубопровід, на думку поляків, зможе переганяти до 10 мільярдів кубометрів газу на рік. Польща планує запропонувати купувати цей газ країнам Балтії, а також Україні. Втім, аби газ надходив в Україну, необхідно побудувати газопровід, а в Києва на це навряд чи знайдуться гроші.

Є ще один аспект українсько-польських відносин. Польща лише за 1999 рік експортувала в нашу країну товарів на 702 млн. доларів США. Передусім це сільськогосподарська продукція, з якою Варшаві навряд чи дадуть вийти на європейський ринок. Тож Польщі на руку, щоб Україна й надалі закуповувала продукцію в неї. Тільки 1999 року, за рахунок торговельних відносин з Україною скарбниця Варшави поповнилася на 363 мільйона доларів. І як після цього розлучатися з Києвом?

— Безсумнівно, насамперед саме Польща зацікавлена в співробітництві з Україною, — веде далі Єжи Бар. — Не лише тому, що ми сусіди, ви для нас — величезний ринок із великим потенціалом. До того ж, дедалі більше фірм, що в’їжджають сюди, хочуть не тільки продати, а й зацікавлені в спільному виробництві товарів.

Хоча Польща не втомлюється повторювати про постійне зближення з Україною, польські експерти не приховують, що також можливе охолодження відносин двох столиць. Пристрасті підігрівають і звіти фінансистів. Приміром, дослідники групи «Економіст» відзначають, що в період 2000—2001 років в Україні навряд чи відбудуться позитивні зміни, політичні дебати так само впливатимуть на економіку, а реформи в енергетичному секторі не передбачаються. Офіційна Варшава, зважаючи на все, схильна вважати, що саме їй доведеться дати відповідь на питання, якими будуть двосторонні польсько-українські відносини на початку наступного століття. Адже Україна поки що нічого не зробила, щоб поліпшити сформовану про неї думку. А її бажання змінитися явно замало. Принаймні саме так схильні думати поляки.