CТРАСТІ ПО ВІЗІ, або УРОКИ ДОБРОГО СУСІДА

Донедавна досить прозорі західні кордони України затяглися смугастими стовпчиками і червоними шлагбаумами. Найближчі сусіди першими захотіли відгородитися від нас. У свою чергу, Київ заявив про запровадження паспортного контролю на межі з Молдовою і Росією. Україна засвоїла чергові уроки ведення зовнішньої політики, цього разу на прикладі найближчих сусідів. І навіть не забула виконати домашнє завдання, яке їй, вочевидь, сподобалося.

Урок перший: ІЗ СУСІДАМИ БУДЬ НАСТОРОЖІ

Уроком послужило рішення влади Чехії запровадити на кордоні з Україною візовий режим. Таким чином держава спробувала захистити свій ринок робочої сили від вторгнень нелегальних іммігрантів. За даними чеської сторони, у цій маленькій державі незаконно працює, як мінімум, 200 тисяч українців, в основному з північно-західних регіонів нашої країни. Тому після запровадження віз громадяни Чехії полегшено зітхнули: треба визнати, чехи відчувають дискомфорт, коли на їхніх робочих місцях жирують нелегали, та ще й такі невибагливі і працьовиті, як українці. Інше питання — наскільки комфортно почуватимуться роботодавці, але це вже, швидше, проблеми чеського уряду. До того ж, Чехія тепер повинна рахуватися з думкою Європейського союзу, який наполягає на жорсткому прикордонному контролі з боку нових членів. Всі ці обставини знову змушують європеїзовану Чехію відкласти до кращих часів братання зі своїми східними сусідами, для яких вона, швидше за все, лише на певний час стане неприступною фортецею. До того ж, нині офіційна Прага почувається досить упевнено. Вартість візи до цієї країни — 50 доларів. Отже, за підрахунками чеських експертів, лише з України Прага отримає 2000 року 36 мільйонів крон, а це, приблизно, сто тисяч доларів. Гроші для когось, може, й не варті уваги, але для невеличкої Чехії з її десятимільйонним населенням вони — досить значна сума, попри навіть постійну допомогу інших країн. Інша річ — наскільки це вдарить по фінансовому становищі туристичної інфраструктури, на якій хоч-не-хоч позначиться відплив туристів із східноєвропейських держав, не кожен житель яких зможе з легким серцем викласти додатково кругленьку суму за пристойний відпочинок своєї родини. Втім, чехи, схоже, не надто засмучуються з цього приводу. Офіційні представники чеського уряду не втомлюються повторювати: прибуток від туристів зі східноєвропейських країн видається не таким і великим, порівняно з тими турботами, яких завдають їм ці любителі відпочити «на славу». Нині погляди чехів звернені на Захід, де, як вони сподіваються, повинні зацікавитися визначними пам’ятками нового сусіда.

Урок другий: ЛИХО САМЕ НЕ ХОДИТЬ

Інша, не менш близька нам країна, теж не хоче відставати від своєї сусідки. Словаччина також прагне в Європу, хоча її успіхи тут трохи скромніші. Проте цей факт зовсім не означає, що до України вона ставитиметься менш обережно. Протягом минулого, 1999 року українсько-словацький кордон перетнуло 1 мільйон 300 тисяч чоловік, багато хто з яких займався контрабандою. Словацька сторона стурбована постійними порушеннями її законів українськими громадянами, і насамперед жителями Прикарпаття, які змушені вдаватися до нелегальної торгівлі, щоб вижити. До того ж, її, як і багатьох інших, інколи насторожує поведінка деяких українців на своїй території. Уряд Словаччини не захотів заплющувати очі на незначні правопорушення українських громадян і, взявши за приклад Чехію, заявив про запровадження віз. Покаравши в такий спосіб Україну, Словаччина засвідчила Європейському союзу свою готовність боротися з напливом нелегальних іммігрантів, основна маса яких проходить саме через східноєвропейські країни.

Кордони нашої країни вже впродовж багатьох років перетинають каравани нелегалів з Азії й Африки. Серед них на першому місці стоять уродженці Афганістану, далі йдуть громадяни Бангладеш, Пакистану, Індії та багатьох інших країн. Фільтром для них слугували лише західні кордони, але навіть те, що там «виловлювалося», з часом здавалося лише краплею в морі. Така ситуація викликала бурю протестів і обурення в наших західних сусідів, яким довелося все взяти у власні руки і просто відрізати різні шляхи надходження нелегальної робочої сили. При цьому єдиною стороною, яка постраждала, виявилася Україна, вкотре не змігши належним чином відреагувати на попередження двох держав і, вже своєю чергою, застерегти власних громадян, більшість яких, нічого не підозрюючи, вирушила в 10— 20-х числах червня до цих країн. Але якщо з Чехією все було трохи легше (довідатися, які зміни насуваються в ній, було простіше — чехи доклали до цього власних зусиль), то в’їзд і виїзд до Словаччини й назад для наших громадян, а тим більше для тих, хто живе на прикордонних територіях, став справжнім кошмаром. Тими днями всі КПП заполонили розгнівані автомобілісти, в аеропортах і на вокзалах можна було побачити сотні розгублених облич невдах туристів. Кого ж звинувачувати в цьому, як не самих себе? Адже те, що обидві країни практично одночасно запроваджують візовий режим, відомо було майже за три місяці до призначених дат. Сьогодні в словацькому консульстві міста Ужгорода стоять нескінченні черги громадян України, які приїжджають із сусідніх районів і областей, сподіваючись швидко оформити в’їзні і транзитні візи. Та ба — нашим співгромадянам доводиться чекати своєї «черги» тижнями і, вони, не маючи де притулитися в Ужгороді, блукають, немов бомжі. До того ж, багато хто з них скаржиться — майже щотижня списки «черг» змінюються консульством, через що потрапити до бажаного приміщення стає неможливо. Працівники консульства, у свою чергу, вражені терпінням українців, які сотнями, немов олов’яні солдатики, за будь-якої погоди стоять перед будинком. Але ні працівники установи, ні посольство, ні мерія міста навіть не намагаються полегшити становище українських громадян.

Урок третій: ПРАКТИКА, ПРАКТИКА І ЩЕ РАЗ ПРАКТИКА

Зовсім інша ситуація вимальовується в українсько-молдавських відносинах. Українські прикордонники з нетерпінням чекають, коли настане 1 січня 2002 року, — їм кортить виконати постанову МЗС про обов’язковий в’їзд молдавських громадян на територію нашої держави тільки за наявності закордонного паспорта. Зрозуміло — не всі молдавани зможуть отримати необхідний документ, але це ще краще для української влади. За останні роки в пошуках заробітку вони просто- таки заполонили країну, створивши тим самим конкуренцію громадянам України. До того ж, Молдова, як і наша країна, ніде правди діти,— ще один транзитний пункт на шляху в нелегалів. Хоча навряд чи це рішення зупинить тисячі чоловіків і жінок, які подолали чимало миль у пошуках кращого життя.

Урок четвертий: ПОВТОРЕННЯ — МАТИ НАВЧАННЯ

Але щойно в діалозі з південними сусідами Україна досягла певних успіхів (на подив багатьох країн, вона виявила задатки лідера, утім, із Молдовою це було не дуже й важко), їй довелося проявити пильність у відносинах із непіддатливою Північчю. Деякі представники МЗС Російської Федерації були неприємно вражені останніми рішеннями Києва щодо посилення жорсткості контролю на кордоні. Але, мабуть, Україні вдасться уникнути великого скандалу, занадто вже захоплені росіяни перемогами й поразками свого президента на світовій арені. Та й у сезон відпусток працівникам державних органів не до з’ясування стосунків з українськими колегами, що тим лише на руку. Події 15 червня, коли секретар Ради Безпеки Російської Федерації Сергій Іванов заявив про вихід Росії з Бішкекських угод 1992 року, які передбачають безвізовий режим між країнами СНД, дали змогу Україні потурбуватися про стан справ на своєму кордоні. Хоча Москва і спробувала пояснити, що таке рішення нібито продиктоване необхідністю посилити контроль за громадянами іноземних держав, які перетинають кордон Росії (щоб ті не поповнювали лави бійців чеченських загонів). Але, попри всі запевнення у вічній дружбі, цей крок російських дипломатів насторожив інші держави, і насамперед Україну, яка взяла до уваги «команду» Володимира Путіна, спущену після злощасного рішення почати переговори з Грузією й Азербайджаном про запровадження візового режиму. В Києві усвідомлюють, що Україна — не Азербайджан і не Грузія, але це рішення Росії могло стати черговою ниточкою в руках офіційної Москви, за яку остання не пропустила б нагоди посмикати в найбільш непідходящий для Києва момент. І МЗС України, проявивши небувалу кмітливість, зважився випередити події: із вересня з ініціативи нашої країни буде змінений порядок в’їзду російських громадян на територію держави. Погостювати в Україні зможуть лише власники закордонних паспортів. Деякі російські ЗМІ вже встигли негативно відреагувати низкою публікацій на таке рішення української влади, але при цьому офіційна Москва ще роздумує. Очевидно — від України не сподівалися подібного випаду, а те, що сусідка виявилася набагато спритнішою від російського МЗС, збентежило деяких російських політологів, які завжди покладалися на далекоглядність московських політиків і покірне потурання сусідніх країн примхам «білокамінної», якій нині по душі лише споглядати поривання України в бік Заходу і політичні загравання з Варшавою.

Урок п’ятий: СПРОБУЙ САМ БУТИ ХОРОШИМ СУСІДОМ

Лідери Польщі, яких Євросоюз також поставив у суворі умови запровадження візового режиму, вирішили засвідчити свою лояльність і навіть, у певному значенні, добродушність щодо нас. Українців справді вразило рішення Варшави відкласти прийняття назрілої реформи до 2003 року. Хоча в таких діях держави немає нічого дивного — українські підприємці не тільки вносять певну лепту до польського бюджету, а й є провідниками на великий ринок збуту, яким останнім часом і стала Україна. До того ж, ми привертаємо увагу не тільки Польщі, а й євроатлантичних структур, які зовсім не збираються притягувати за вуха Київ, але наблизити його до себе були б не проти. Європі стало вигідно виявляти зацікавленість Україною. Українські ж політики увійшли в смак, підігруючи Заходові, — вони кокетують із визнаними європейськими лідерами й водночас остаточно не відкидають наполегливих пропозицій увійти до малопривабливого клубу більш східної орієнтації. А що ж до Польщі, то більшість її громадян зовсім не розуміють і не підтримують свою державу в цьому аспекті зовнішньої політики. Хоч як прикро нам це стверджувати, значна частина населення Польщі налаштована до українців так само, як чехи, словаки й інші нації. Через це уряд і ліберальні депутати Сейму не афішують тему польсько-українських відносин. І, як вважають багато політологів, правильно роблять — така поведінка президента, його оточення і депутатів, які йому співчувають, цілком виправдана — рейтинг Квасьневського перед наступними президентськими виборами зовсім не падає (кількість можливих голосів у межах 80 відсотків). Отже, Україні навряд чи варто хвилюватися щодо зміни польського курсу протягом найближчих кількох років. До того ж, це означає, що потихеньку наш уряд зможе домовитися з поляками, як мінімум, про спрощений режим отримання віз громадянами України після 2003 року.

РЕЗЮМЕ

Візова політика багатьох країн щодо України не влаштовує більшість населення нашої держави. Обурення українців на Заході розуміють, як і те, що занадто вже зле бути відгородженим від усього світу кам’яною стіною, тим більше коли цю стіну збудували твої ж сусіди, хоча треба б визнати, що почасти з вини самої ж України. Але немає лиха без добра — лідери нашої держави вивчили ще один урок ведення зовнішньої політики. Чи піде він на користь країні — покаже час.