"Заморожена" незалежність

Іракські курди програли раунд у боротьбі за свою незалежність.

Влада Іракського Курдистану, жителі якого місяць тому проголосували за від'єднання регіону від Іраку, запропонувала Багдадові заморозити результати референдуму, якщо центральний уряд припинить воєнні дії проти автономії і проведе мирні переговори зі спірних питань на основі конституції. До прийняття цього непростого рішення Ербіль підштовхнуло кілька чинників.

По-перше, відсутність масштабної підтримки проголошення незалежності регіону з боку міжнародної спільноти. Прибічником незалежного Іракського Курдистану відкрито виступив тільки Ізраїль. Таємно - Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати, які хочуть не дозволити Іранові створити сухопутний шиїтський коридор до Середземного моря. Решта країн поставилися до референдуму негативно.

Зокрема, хоч у США і розглядають Іракський Курдистан як антиіранський плацдарм у нестабільному регіоні, у Вашингтоні вважають, що розпад Іраку призведе до катаклізмів на Близькому Сході й послабить боротьбу проти "Ісламської держави". Туреччина, що є економічним партнером іракської автономії та її військово-політичним союзником, побоюється зростання сепаратизму місцевих курдів у своїх південно-східних провінціях. Для Ірану ж поява незалежного Іракського Курдистану - ослаблення його союзника Іраку, де при владі перебувають араби-шиїти.

Навіть Росія, хоча й закликає "з повагою ставитися до національних устремлінь курдів", виступає за територіальну цілісність Іраку.

По-друге, на рішення Ербіля вплинув і військово-політичний тиск Анкари та Тегерана, що діють спільно з Багдадом. Наприклад, після референдуму Багдад і Анкара провели спільні військові навчання на кордоні між Туреччиною та Іракським Курдистаном. Туреччина пригрозила перекрити трубопровід, яким нафта з автономії надходить у турецький порт Джейхан. Крім того, Анкара й Тегеран готові були перекрити зовнішні кордони Іракського Курдистану.

По-третє, зіграла свою роль і політика блокади, яку проводить Багдад: центральний уряд заборонив фінансові операції та міжнародне авіасполучення з регіоном. Разом з іншими чинниками ці дії уряду Іраку призвели до серйозних фінансових втрат автономії. Як заявив голова комітету з фінансів та питань економіки парламенту автономії Іззат Сабер, доходи бюджету Іракського Курдистану у зв'язку з політичною і військовою кризою через референдум знизилися з 800 до 300 млн дол. щомісяця.

По-четверте, на позицію керівництва автономії вплинув розгорнутий з участю проіранських шиїтських загонів ополчення "Хашд аш-Шаабі" наступ іракської армії на спірні території - райони, що містяться за адміністративними кордонами Іракського Курдистану, але керовані Ербілем. Практично не зустрівши опору, іракські військові відновили контроль над провінцією Кіркук, що перебувала останні три роки під прямим управлінням адміністрації курдської автономії, а також іншими районами.

У результаті, іракські курди за лічені дні втратили 30% підконтрольної їм території. Найсерйозніша втрата для Ербіля - провінція Кіркук, де містяться багаті нафтогазові родовища. Запаси нафти в Іракському Курдистані оцінюються у
10 млрд барелів. У 2016 р. тут видобували 545 тис. барелів на день. Приблизно 60% нафти виробляється на родовищах Кіркука, решта 40% - у глибині курдської автономії.

Транзит нафти трубопроводом "Кіркук-Джейхан" у штатному режимі становить майже 600 тис. барелів на день. Але в середині жовтня, після того, як іракська армія взяла під свій контроль Кіркук, обсяг транзиту нафти знизився до 216-288 тис. барелів на добу. 30 жовтня транзитні поставки нафти з цієї провінції в порт Джейхан було зупинено, і невідомо, коли вони відновляться.

"Питання з референдумом закрите й залишилося в минулому", - тріумфально заявив прем'єр Іраку Хейдер аль-Абаді після операції в Кіркуку, одночасно закликавши курдів до діалогу в рамках конституції. Поки що між Багдадом та Ербілем діє режим припинення вогню. І хоча будь-якої хвилини він може бути порушений, з участю представників антиісламістської коаліції курди й іракці за столом переговорів обговорюють варіанти стабілізації ситуації.

Сьогодні сторони сконцентрувалися на обговоренні технічних питань. Багдад вимагає від Ербіля передати йому контроль над прикордонними пунктами з Туреччиною і Сирією, а також скоротити чисельність пешмерга (збройних курдських формувань) або перевести їх під командування Іраку. Крім того, представники Багдада порушують питання спільного контролю центрального уряду і курдів над спірними територіями.

Ербіль готовий іти на поступки лише в дрібницях. Він відмовляється дозволити іракській армії або "Хашд аш-Шаабі" розмістити їхні підрозділи у прикордонних пунктах "Пешхабурі" (на кордоні з Сирією) та "Ібрагим Халіле" (на кордоні з Туреччиною). Але, як заявляють представники автономії, Іракський Курдистан може допустити на ці пункти цивільних службовців, проте не армію, оскільки там уже є охорона.

За словами представників автономії, після трьох раундів переговорів жодних домовленостей із центральним урядом не досягнуто. Своєю чергою, об'єднане командування іракської армії заявило, що керівництво автономії відмовилося від усіх раніше досягнутих домовленостей. Іракці обвинуватили курдів у тому, що вони просто зволікають час, а пешмерга передислоковує свої загони і зміцнює оборонні споруди.

Проте переговори триватимуть. І головне питання на них - референдум про незалежність. "Ми не приймаємо нічого, крім скасування референдуму та дотримання конституції", - неодноразово повторював аль-Абаді, який ставить перед собою мету зберегти територіальну цілісність Іраку.

Для Ербіля ця вимога Багдада неприйнятна. Але в нього слабкі позиції. Не тільки тому, що серед світових держав немає лобіста незалежності Іракського Курдистану, а й через відсутність єдності серед іракських курдів. Власне кажучи, рішення президента автономії Масуда Барзані піти у відставку 1 листопада (а його повноваження парламент продовжував з 2013 р.) саме й пояснюється наміром подолати політичну кризу.

Хоча партії Іракського Курдистану виступають за незалежність регіону, низка політичних сил із самого початку виступала проти проведення референдуму 25 вересня, ініційованого Масудом Барзані. Курдських політиків лякало домінуюче становище в автономії клану Барзані, представники якого обіймали основні посади - президента, прем'єр-міністра, секретаря ради безпеки.

Побоювання, що сімейство Барзані відтрутить від влади інших гравців, ще у 2015 р. призвели до припинення роботи парламенту автономії. Кризу викликав закон про президента: тоді як очолювана Барзані Демократична партія Курдистану (ДПК) виступала за президентську форму правління, решта партій (зокрема "Горран" та "Ісламська група Курдистану") були прибічниками парламентської системи. Лише за кілька днів до вересневого референдуму парламент відновив роботу.

Побоювання курдських політиків підживлювали міжособистісні й міжкланові конфлікти. Передусім між давніми суперниками - Демократичною партією Курдистану та Патріотичним союзом Курдистану (ПСК). У 2007 р. ДПК і ПСК стали союзниками. Але в минулому суперництво між ними неодноразово спричиняло запеклі збройні зіткнення між прихильниками цих партій.

Багдад і Тегеран сповна користалися давніми суперечностями. За інформацією курдських мас-медіа, іранці, що мають серйозний вплив на ПСК, у жовтні посприяли угоді між іракським урядом та лідерами цієї курдської партії з сімейства Талабані: в обмін на виведення підрозділів, контрольованих Патріотичним союзом Курдистану, зі спірних районів вони отримають можливість експортувати нафту. Крім того, з провінцій Сулейманія і Халабджа, де сильні позиції ПСК, буде створено нову автономію, непідконтрольну Ербілю.

Не всі в ПСК підтримали цю угоду: сьогодні в партії, створеній Джалялем Талабані, - розкол. Проте, коли іракці почали наступ на Кіркук, багато підрозділів пешмерга без бою залишили позиції. Масуд Барзані назвав відведення курдського ополчення з Кіркука і здачу міста ударом у спину. Але для опозиції, та й для багатьох курдів, саме Барзані - ініціатор проведення референдуму про незалежність - винуватець кризи, в якій опинився Іракський Курдистан.

Після відставки Барзані з посади президента його повноваження розділили між різними гілками влади автономії. Планується, що президентські вибори, як і парламентські, тепер відбудуться в липні наступного року. А доти автономією керуватиме племінник Барзані - прем'єр-міністр Нечірван Барзані. При цьому Масуд Барзані не йде з політичної арени, залишаючись главою впливового клану і членом Вищої політичної ради Іракського Курдистану.

Однак відставка Барзані та можлива участь опозиційних партій у курдському регіональному уряді не є гарантією подолання міжкланових суперечностей і амбіцій політиків. Без загальновизнаного лідера регіонові загрожують перманентна криза та кровопролитний розкол. Схоже, Іракський Курдистан повертається до ситуації, в якій автономія перебувала в середині 1990-х, коли регіон був поділений на зони контролю двох найбільших партій - ДПК і ПСК.

Та навіть за таких обставин курди не відмовляться від своєї мрії про незалежну державу. Адже нинішні події - лише новий етап у тривалій боротьбі, під час якої їм необхідно подолати кланову роз'єднаність та амбіції місцевих лідерів, а також знайти союзників в особі регіональних гравців і світових держав.