За аджарським сценарієм

Під час недавньої передвиборної президентської кампанії Михаїл Саакашвілі обіцяв відновити центральну владу у своїй роздробленій країні: взяти під контроль провінції, що відкололися — Південну Осетію й Абхазію, і приборкати Аджарію, що неухильно дрейфує геть від Тбілісі. Аджарський пункт своєї програми президент виконав. Причому все відбулося цивілізовано, без стрілянини і крові, хоча в певний момент усе трималося на волосині.

Повернення Батумі до лона грузинської державності мало продемонструвати всім іншим бунтівникам безкомпромісність позиції нової влади стосовно сепаратистських намірів. Після інавгурації на вищу політичну посаду в країні Саакашвілі в інтерв’ю Financial Times пообіцяв найближчим часом відновити контроль Грузії над Південною Осетією, а потім і над Абхазією і протистояти впливу Росії у цих провінціях. Він сказав дослівно таке: «Я вважаю, Осетія довго не протримається, там лише 30 тисяч осіб. З Абхазією справа інша. Вона дорога російським генералам, у них там дачі».

Та й справді, вирішувати проблему сепаратизму Тбілісі почав із Осетії. Перші елементи нової конфронтації між метрополією та бунтівною провінцією з’явилися вже наприкінці травня. У грузинські села, розташовані в зоні конфлікту, одночасно і несподівано в’їхали кортежі міністерства внутрішніх справ Грузії. Протягом півгодини за кілька кілометрів від Цхинвалі було встановлено кілька блокпостів грузинської фінансової поліції. Цю раптову акцію МВС Грузії пояснило «заходами щодо припинення контрабанди, що надходить з боку Цхинвалі». Річ у тім, що розташований у зоні конфлікту Ергнетський ринок, звідки на решту території Грузії потрапляла дешева і безакцизна продукція, давно вже став притчею во язицех. У Тбілісі впевнені, що саме цей контрабандний ринок «живить» де-факто владу Південної Осетії.

Ці події для Цхинвалі є дуже серйозним приводом для занепокоєння з 1992 року, коли була підписана угода про перемир’я й у зону конфлікту для підтримання миру увійшли змішані сили російських, осетинських і грузинських військ. Не залишилася байдужою до того, що відбулося, й Москва, яка звинуватила грузинське керівництво в тиску на анклав.

Потім напруження тут поступово знизилося, проте південноосетинська влада вже втратила спокій. Адже зовсім недавно вони були свідками того, як, поступившись напорові молодого енергійного президента Михаїла Саакашвілі, з Грузії втік проросійський лідер Аджарії Аслан Абашидзе.

Судячи з усього, підстави для занепокоєння в Цхинвалі були. Минулого тижня ситуація загострилася знову. І цього разу грузинсько-осетинський конфлікт дуже просто може вийти за кордони Грузії, перетворившись на міжнародний. У ніч на 7 липня військові внутрішніх військ і поліції Грузії затримали в околицях південносетинської столиці військове майно, зокрема 300 реактивних снарядів. Військовий вантаж доставлявся на восьми вантажівках з Владикавказа, тобто з російської території.

Колону машин з військовим устаткуванням і продовольством для потреб російського миротворчого батальйону, дислокованого в зоні грузинсько-осетинського конфлікту, затримав у районі грузинського села Кехві загін внутрішніх військ Грузії на чолі з міністром внутрішніх справ Іраклієм Окруашвілі. У двох машинах знайшли ракети класу «повітря — земля», що, за словами командувача Колективними миротворчими силами російського генерала Святослава Набздорова, призначалися для оснащення вертолітної ланки. Передислокування вертольотів, як він повідомив, узгоджене з грузинською стороною. Проте міністр внутрішніх справ Грузії Іраклій Окруашвілі все-таки зумів, попри опір миротворців, вивести дві машини з ракетами з Південної Осетії до міста Горі, де, за його твердженням, мало відбутися слідство.

Представники міністерства оборони Росії негайно розцінили дії грузинських військових і поліцейських як провокацію. Тбілісі парирував тим, що російські ракети призначалися південноосетинським збройним формуванням. На думку міністра держбезпеки Грузії Вана Мирабішвілі, який також перебував на місці події, ракети ніколи не використовувалися і не використовуються для виконання миротворчих функцій.

Російська сторона всі ці обвинувачення категорично спростувала. А в Цхинвалі запропонували свою версію інциденту. Керівництво Південної Осетії розцінило інцидент як початок силової операції Тбілісі проти незалежної республіки. Як вважає голова урядового комітету з питань преси республіки Ірина Гаглоєва, грузинська сторона дала зрозуміти осетинам, що має намір вирішувати проблеми в зоні конфлікту силовими засобами. Вона зазначила, що навколо республіки останніми місяцями нагнітається напруженість.

Інцидент досі не вичерпано. Грузинський держміністр Георгій Хаїндрава стверджує, що вантаж повернуто до однієї з російських військових частин у Тбілісі, хоча російський міністр оборони Сергій Іванов це не підтверджує. Понад те, каже він, вантаж «має бути повернуто саме в тому місці, де його було викрадено, на території Південної Осетії».

Події, пов’язані із захопленням російської військової техніки, набули подальшого розвитку. Підрозділ силових структур Південної Осетії роззброїв у селищі Ванаті півсотні військовослужбовців грузинського миротворчого батальйону. У Цхинвалі цих людей назвали бандитами, у Тбілісі — незаконно затриманими працівниками поліції.

Переговори про умови звільнення затриманих між державним міністром Грузії з врегулювання конфліктів Георгієм Хаїндравою і міністром з особливих справ республіки Південна Осетія Борисом Чечієвим тривали практично цілу ніч. На ранок осетинський президент Едуард Кокойті дав згоду на звільнення заарештованих, проте передав їх матерям осетинських бійців, які загинули під час війни 1989—1992 років.

На цьому протистояння не скінчилося. Спорадичні перестрілки навколо Цхинвалі, у яких сторони обвинувачують одне одного, вже нікого не дивують. Грузія заявляє про вісім поранених, Південна Осетія — поки тільки про одного. Тбілісі приводить у повну готовність грузинську систему охорони здоров’я, а командування російських сил з підтримки миру влаштовує два додаткові пости в зоні активного зіткнення і формує в ній дві групи швидкого реагування. Бронетехніка «блакитних шоломів» має стримувати сторони від переростання перестрілок у великомасштабні сутички.

Грузинська сторона також вживає адекватних заходів. У село Ередві Михаїл Саакашвілі відрядив міністра МВС Іраклія Окруашвілі, щоб координувати діяльність силових структур. Грузія уникає втягувати в конфлікт регулярну армію. Але якщо не вдасться обійтися без армії, тоді, за словами начальника генштабу генерал-майора Георгія Іукуридзе, збройні сили Грузії «швидко зможуть вирішити завдання».

Конфлікт у Південній Осетії вже приніс першу кров. Дякувати Богу, поки це тільки поранені. Небезпечнішим є інше — як ми вже зазначали, конфлікт загрожує перерости у міждержавний. За словами президента Грузії Михаїла Саакашвілі, його «намагаються інспірувати певні імперські сили в Росії». Якщо збройне протистояння 1989—1992 років буде розморожено, це стане «збройним конфліктом між Грузією та Росією», вважає він.

Схоже, що це прогноз з розряду тих, що мають властивість збуватися. У Тбілісі й Москві вперто повторюють, що повернення до війни там не хочуть. Проте войовнича риторика зростає, немов снігова куля, щодня, коли не щогодини.

Сьогодні сторонньому спостерігачеві дуже складно визначити, хто правий, а хто винний в ескалації напруженості. Адже Південна Осетія — це зона конфлікту. А в зоні конфлікту такі інциденти практично неминучі. Рано чи пізно вони мали відбутися. І, як часто це буває, у конфлікті завжди винна не одна, а обидві сторони, що беруть участь у ньому. Тому в даному разі очевидно: у тому, що відбулося, винні як Тбілісі, так і Цхинвалі.

Якщо говорити про прогноз, то доля миру в регіоні залежатиме передусім від дій грузинської сторони. Поки що Тбілісі виявляє достатньо здорового глузду і спокою, ніхто не вдався до збройної конфронтації.

Багато в чому ситуація залежатиме і від поведінки Росії. Офіційна Москва визнає територіальну цілісність Грузії і вважає Південну Осетію її частиною. Проте невизнана республіка існує за рахунок російської економічної підтримки, а значна частина осетинського населення має російські паспорти. Не дивно, що влада Південної Осетії неодноразово зверталася до Москви з проханням прийняти її до складу Російської Федерації.

Слід зазначити, що попри войовничу риторику окремих російських політичних сил, офіційна Москва усе ж демонструє прагнення до мирного врегулювання конфлікту. Так, росіяни доклали значних зусиль для поновлення роботи чотиристоронньої комісії з врегулювання грузинсько-осетинського конфлікту, у якій беруть участь представники Росії, Грузії, Північної та Південної Осетії. Посол з особливих доручень російського МЗС Лев Миронов минулої неділі прибув у Цхинвалі, щоб допомогти запобігти «великій бійці» між сторонами і спромігся домовитися з грузинською й осетинською сторонами про поновлення найближчим часом роботи згаданої комісії. Проте робота цього органу в Тбілісі перервалася, щойно розпочавшись. Тепер уся надія на чергове засідання комісії на рівні секретарів рад безпеки в російській столиці.

Зрештою, за сприятливого розвитку ситуації Тбілісі й Москва можуть полюбовно вирішити конфлікт, поставивши осетинське керівництво перед доконаним фактом. Саме за таким сценарієм ситуація розвивалася в Аджарії.

А те, що зараз відбувається в Осетії — озброєння населення, роздача автоматів жінкам і школярам, — дуже нагадує аджарський сценарій. Але в Батумі все це скінчилося зі зникненням з Аджарії одного могутнього клану. Те саме може відбутися й у Південній Осетії. У Грузії сьогодні існує думка, що всі акції за участю збройних сил, що мали місце в цій республіці останніми днями, відбуваються лише з ініціативи кількох осетинських діячів, для яких політичного майбутнього за мирного розвитку ситуації просто немає.

Михаїл Саакашвілі заявляє, що готовий розглянути будь-який статус Південної Осетії, і впевнений, що максимум за рік вона інтегрується в загальний грузинський простір. У цьому просторі грузинська влада, втім, не бачить місця для цхинвальського лідера Едуарда Кокойті.