Уявляєте рукостискання Ніколя Саркозі та Олександра Лукашенка? А чи можна уявити за одним переговорним столом Ангелу Меркель і Олександра Григоровича? Ще рік тому за таке фантазерство вас могли б назвати надміру мрійливою людиною. Зараз же Лукашенко поступово перетворюється з диктатора на... євроінтегратора. Експерти всерйоз обговорюють можливу участь білоруського президента в саміті ЄС, який відбудеться в Празі 7 травня. Західний дипломат, котрий працює в Мінську, розповів «ДТ», що Брюссель поставив перед Лукашенко п’ять умов, виконання яких і дасть батьці змогу вести діалог напряму з європейськими лідерами.
Імідж — усе. Диктатура — ніщо
За 15 років перебування при владі Олександр Лукашенко став типовим політичним ізгоєм на світовій арені. Він міг дозволити собі зустрічі тільки з деякими світовими лідерами — Ірану, Венесуели, Китаю, країн СНД... «Останній диктатор Європи» — ця характеристика, породжена стараннями дипломатів держдепу
США, фактично стала другим ім’ям Олександра Григоровича.
Лукашенко, схоже, цілком улаштовував такий стан справ. Свій командний стиль правління він пояснював історичною необхідністю: мовляв, після розвалу Радянського Союзу країні була потрібна сильна рука. Неперевершений оратор, він, проте, не допускав і натяку на політичну свободу. Будь-який громадський або політичний діяч, який ризикнув виступити проти президента, мав готуватися до сумного результату. По-перше, його все одно не почули б: більшість ЗМІ — під повним контролем влади. По-друге, перед таким сміливцем поставала реальна загроза опинитися в лавах політв’язнів.
Подумати про свою поведінку Лукашенка, певно, змусило російське керівництво. Після того як на початку минулого року Росія збільшила вартість газу для Білорусі, намітилися перші порухи Олександра Григоровича в бік Заходу.
Справжньою сенсацією стала новина про те, що на білоруське керівництво торік почав працювати відомий британський піарник, колишній радник екс-прем’єра Британії Маргарет Тетчер із піар-технологій лорд Тімоті Белл. Якщо він і справді причетний до відбілювання іміджу Лукашенка на Заході, то йому це цілком вдається. Хоча не можна скидати з рахунків і збіг багатьох обставин, які допомагають Олександрові Григоровичу на його непростому шляху до виходу з міжнародної ізоляції.
Крок — до Європи, два — до Росії
Минулого тижня в гостях у Лукашенка побував верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики та безпеки Хав’єр Солана. Як справжній дипломат він був не надто багатослівним у Мінську, що цілком зрозуміло: будь-яка конкретика могла б спричинити великий скандал. Білоруські опозиціонери відкрито обурюються з приводу політичного загравання ЄС і Лукашенка. До речі, далеко не всі країни в Євросоюзі в захваті від тісних взаємин із нинішнім білоруським режимом.
В ЄС бачать, що Лукашенко хотів би почати діалог із Заходом, але не розуміють, наскільки він щирий у цьому бажанні. Все почалося торік улітку, коли білоруська влада вирішила запросити місію ОБСЄ спостерігати за парламентськими виборами в країні. У Білорусі, певне, розраховували, що цього буде достатньо для демонстрації своєї прихильності до демократії. Але результат роботи міжнародних спостерігачів виявився для офіційного Мінська невтішним: голосування справді проходило без порушень, але проблема зі свободою слова поставила в нерівні умови опонентів режиму. У результаті до парламенту потрапили лише пропрезидентські політики. Лукашенко відреагував на всі зауваження ОБСЄ із властивим йому жорстким гумором: «Опозиціонерів у парламент за руку я не поведу».
Половинчастим є рух офіційного Мінська до демократії і в інших напрямках. Лукашенко звільнив політв’язнів, на чому наполягав Захід. Однак опозиція все ще не може проводити жодних відкритих зборів. Дві опозиційні газети в Білорусі — «Народная воля» і «Наша ніва» — отримали право на вільне розповсюдження. Але їхній голос навряд чи хтось почує через невеличкі наклади. А про реальну свободу слова більшість білоруських журналістів можуть тільки мріяти.
«В ЄС чимало політиків вважають, що цього замало. Це все не системні рішення. Лукашенко в будь-який момент може скасувати ці рішення, котрі викликають зараз схвалення на Заході», — сказав «ДТ» дипломат, який працює в Мінську.
П’ять умов для Лукашенка
Після візиту до Мінська Солани Олександр Лукашенко неодноразово підкреслював: Євросоюз не ставив Білорусі жодних умов для подальшого поліпшення відносин. Швидше за все, білоруський президент лукавив. Для Лукашенка співробітництво з ЄС є важливим насамперед для торгів із Росією. Білорусь зараз у дуже складному становищі через кризу, тому офіційний Мінськ прагне заручитися підтримкою з усіх боків. Якщо кілька років тому Лукашенко відкрито називав МВФ «шахраями», то сьогодні без докорів сумління сподівається на кредити фонду. Тим часом Білорусь уже отримала мільярдний кредит від Росії, зараз Мінськ в очікуванні ще одного мільярдного траншу від сусідньої держави.
За інформацією «ДТ», у Брюсселі в найближчі тижні вирішуватимуть, чи запрошувати Олександра Лукашенка на саміт ЄС у Празі, що відбудеться 7 травня. На зустрічі буде дано офіційний старт новій програмі Євросоюзу під назвою «Східне партнерство». Це новий формат співробітництва Брюсселя з Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Вірменією і, можливо, Білоруссю. «Східне партнерство» стане свого роду форумом, у рамках якого вестимуться переговори про зону вільної торгівлі, лібералізацію візового режиму (аж до його скасування). Навряд чи цей проект можна вважати серйозним інструментом для вибудовування взаємин ЄС і сусідів. Усі питання, що мають розглядатися в рамках програми, цілком могли б обговорюватися і на двосторонньому рівні.
Однак у Білорусі до «Східного партнерства» ставляться дуже серйозно. Приєднання Мінська до цієї програми стане найпомітнішим проривом у відносинах Заходу і Білорусі за останнє десятиліття. Приєднання країни зараз залежить передусім від Олександра Лукашенка.
Як відомо, ЄС кілька років тому запровадив візову заборону для кількох десятків білоруських чиновників. І хоча їхніх імен ніколи не публікували офіційно, Олександр Лукашенко в цьому списку, безперечно, під номером один. 13 жовтня минулого року міністри закордонних справ ЄС вирішили призупинити цю заборону на півроку. Таким чином, уже 13 квітня заборона може знову почати діяти. Звісно, після цього про візит Лукашенка до Праги не може бути й мови.
У неформальній розмові європейський дипломат розповів «ДТ», що остаточне рішення з приводу віз, швидше за все, буде ухвалено 1 квітня на засіданні Ради ЄС. Доти в європейських столицях уважно спостерігатимуть за діями білоруського керівництва.
«ДТ» підтвердили, що перед Лукашенком зараз стоять «п’ять послань» (у перекладі з дипломатичної мови — умов). Перша — відсутність політв’язнів. Друга — співробітництво з ОБСЄ для розробки демократичного законодавства про вибори. Третя — безперешкодна робота неурядових організацій. Четверта — вільна діяльність працівників ЗМІ.
І п’ята умова — свобода зібрань.
У Брюсселі також розраховують, що Білорусь не піде на визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. Саме цього від Мінська домагається Москва. Очікується, що білоруські парламентарі якраз обговорюватимуть це питання після празького саміту — у травні. Білоруська влада, певне, не випадково вирішила обговорити питання сепаратистських республік після зустрічі в Чехії. Офіційний Мінськ, схоже, натякає: буде запрошено Лукашенка до Праги, а Білорусь — до «Східного партнерства», не буде й визнання Абхазії з Південною Осетією.
Туманність Євросоюзу
Усе це свідчить поки лише про те, що в ЄС самі не знають, яким буде остаточне рішення стосовно Лукашенка. Брюссельські функціонери не приховують своєї зацікавленості в Білорусі — особливо після війни Росії і Грузії та газового протистояння Москви і Києва. В ЄС хотіли б дати зрозуміти, що не дозволять більше Кремлю порушувати стабільність у регіоні. Про це, зокрема, цього тижня казала комісар Єврокомісії з питань зовнішніх відносин і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер. Кажуть, що Солана після повернення з Мінська до Брюсселя розповідав, як Лукашенко скаржився на посилення тиску з боку Москви.
«В ЄС, звісно, розуміють, що Білорусь залишається диктатурою. Але Брюссель хоче співробітничати з Лукашенком, щоб не залишити його наодинці з Росією. Це початок європейської геополітики. ЄС більше не бореться за цінності, він бореться за свого роду зону впливу», — підкреслив у коментарі «ДТ» польський експерт з Інституту міжнародних справ Анджей Шептицький. Він же підтвердив, що поїздка президента Білорусі до Праги можлива: «Цей візит буде подано як важливий успіх східної політики ЄС».
Не зовсім згоден з польським колегою німецький експерт професор Еккарт Штратеншульте. Він висловив сумніви з приводу візиту білоруського президента в Чехії. «Гадаю, Білорусь буде представлена на більш низькому рівні — наприклад главою МЗС. Але й це стане сенсацією», — зазначив він. При цьому політолог визнає, що ЄС змінив свій підхід до Білорусі для досягнення змін у цій країні: «Ви не можете вирішити якусь проблему, якщо ви одне з одним не розмовляєте. Ми розмовляли з Брежнєвим, ми розмовляємо з китайськими лідерами. Чому не розмовляти з Лукашенком?» Штратеншульте вважає, що ЄС нині застосовує політику обумовленості (policy of conditionality): «Ми пропонуємо Лукашенкові певну допомогу за умови, що він зробить певні кроки всередині Білорусі. Ми повертаємося до нашого досвіду політичної розрядки (detente policy) 1970—1980 років».
Раніше в Україні неодноразово лунала ідея про можливе посередництво Києва в діалозі між Мінськом і Брюсселем. Тепер, схоже, така необхідність відпала: зустріч Солани і Лукашенка — яскравий тому доказ. Експерти в країнах ЄС дедалі частіше заявляють, що до Білорусі зараз буде прикуто більше уваги, ніж до України. «Боюся, Україна може тільки постраждати. ЄС розчарувався в Україні. Може так статися, що Білорусь видаватиметься європейським політикам більш прогнозованим партнером, з яким потрібно тісніше співробітничати, сподіваючись на політичні зміни», — зауважує польський експерт Анджей Шептицький. Білоруське керівництво, до речі, не приховує, що їхня країна тільки виграла від газової війни між Україною та Росією. У Мінську очікують, що цього року Білорусь транспортуватиме в Західну Європу на 23 млрд. кубометрів російського газу більше, ніж було заплановано раніше.
…Чи може Білорусь стати колись членом ЄС або НАТО? Це запитання сьогодні також можна віднести до сфери фантазій. А проте воно прозвучало у недавньому інтерв’ю міністра закордонних справ Білорусі Сергія Мартинова німецькій газеті «Франкфуртер альгемайне цайтунг». Відповідь була вельми інтригуючою: «Цього, звісно ж, немає в наших сценаріях на найближчу перспективу. Але часи можуть змінитися»...