Її прощальний уклін

Не по Анці шапка

" - Паніковського б'ють!

- Як, уже?!"

Саме цим уривком із "Золотого теля" можна описати реакцію німецьких ЗМІ та світових аналітиків на відмову Аннегрет Крамп-Карренбауер (більш відомої як АКК) від канцлерських домагань та її заяву про залишення поста голови партії. Те, що позиції АКК хибкі й далеко не факт, що саме їй доведеться змінити 2021 року Ангелу Меркель, знали всі. Те, що це відбудеться так швидко й відразу, припустити було складно.

Останньою краплею та вирішальним поворотом стало змішання в одностайному голосуванні представників християнських демократів і німецьких альтернативників (ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини") у східній землі Тюрінгія. Саме така комбінація голосів привела в прем'єрське крісло федеральної землі вільного демократа Томаса Кеммеріха. І водночас вибила ґрунт з-під ніг АКК. Ґрунт, у якому й так не могла прижитися квітка канцлерської посади, що миготіла вдалині. Оскільки, де ж це бачено, щоб люди з фашистським бекграундом (а одіозного лідера тюрінзьких ультраправих Бьорна Хьокке фашистом можна називати не позаочі, а за рішенням суду) допомагали авторитетним християнським демократам рухати шахові фігури у великій політичній грі! Та за таке - канделябром по голові!.. Ну, чи у відставку.

Утім, наївно звинувачувати у відставці одну лише кризу в Тюрінгії, як наївно звинувачувати в початку Першої світової війни вбивство Франца Фердинанда. Не слід плутати причини з приводом. АКК за час від її обрання (грудень 2018-го) пройшла шлях від фаворитки та протеже Меркель до самостійної, але блідої політичної фігури, що вже ніяк не може замкнути всі німецькі та світові процеси. Спроби йти врозріз із патроном, публічне охолодження стосунків двох ведучих дам християнсько-демократичної колоди та стрімке падіння рейтингу в очах виборців. По суті, пані Крамп-Карренбауер не вдалося стати ні Меркель 2.0, ні хоча б АКК 1.0. І нині її роль - заявляти, що вона буде особисто відслідковувати процес пошуку гідної кандидатури на пост канцлера. Дедлайн - літо. А в грудні можна й партійне кермо влади передати.

"Ви що там, з глузду з'їхали?", волають у відповідь німецькі політологи. "У вас просто немає цього часу!". І вони праві. Часу на дискусії про особистостей і лідерів справді немає. Хороший у цьому сенсі антиприклад - союзники за "Великою коаліцією" соціал-демократи, які змарнували весь 2019 рік на те, аби нарешті визначитися, хто їхній новий лідер. За умов, коли криза системна, а в черзі за каррівюрстом можна ні-ні, та й почути, що час класичних партійних проектів минув, витрачати рік тільки на те, щоб визначитися з новим лідером, - безрозсудна розкіш. На захоплюючий серіал не тягне, а реальних проблем не вирішує.

І, здається, християнські демократи готові прискорюватися. Тим паче, троє в човні давно відомі. А собаки-джокера не передбачається.

На манежі все ті ж самі

Як це часто буває в політиці, учорашні аутсайдери знову отримують шанс. І ось політична фортуна повернулася своєю робочою стороною до скинутої в грудні 2018 року з рахунків трійки видних політиків ХДС. Тоді двоє з них програли АКК внутрішньопартійні вибори, а третій навіть не зважився брати в них участь.

І так, знайомтеся (знову).

Кандидат №1. Чіткий і прагматичний Фрідріх Мерц - вважається своєрідною протилежністю Ангели Меркель. З дитинства за ХДС, але не за її лідера, - давній критик діючого становища в партії, який не гребує різкою риторикою. Мерц періодично робить різкі випади проти заокеанського Трампа з його торговельними війнами та закликає до посилення європейського проекту шляхом створення європейської армії. Серед усіх кандидатів користується найбільшою підтримкою електорату. Багато хто бачить у ньому… ні, не нове обличчя, а свіжий подих. Необхідний розворот і жорсткість. 2009-го Мерц відійшов від політичних справ, але 2018-го повернувся, щоб програти внутрішньопартійні вибори АКК. Можливо, з погляду історії, це виглядатиме виправданим гамбітом.

Кандидат №2. Єнс Шпан - чинний міністр охорони здоров'я ФРН. Відкритий гей. 2018-го набрав мінімальну кількість голосів на внутрішньопартійних виборах, однак відтоді зміцнив позиції. Переконаний консерватор в економіці, але новатор у соціальних питаннях. Передбачуваний прибічник легалізації всіх видів шлюбу, який також вважає, що для інтеграції біженців у німецьке суспільство необхідно бути більш відкритими та демонструвати толерантну модель соціуму. На думку Шпана, електорат ХДС сьогодні виглядає більш прогресивно, ніж існуюча партійна номенклатура.

Кандидат №3. Армін Лашет. Прем'єр-міністр землі Північний Рейн-Вестфаллія, який користується особистою підтримкою Ангели Меркель. Критик політичного крену вправо, котрий виступає за визнання мусульман повноцінною німецькою релігійною громадою. Стриманий і обережний політик, що досяг успіхів в очолюваній ним федеральній землі. Саме його вибір міг би відобразити справжню наступність і стати розвитком політики Меркель.

Та чи це потрібно партії, Німеччині та світу в епоху політичних чудовиськ і нескінченного навколополітичного реаліті-шоу? Чи не потрібна сьогодні економічному консерватизму толерантність і відкритість у дусі Шпана - умовні нові європейські цінності, боротьба за які ще триває? Чи не варто переглянути традиціоналістські основи християнської демократії? А може, навпаки - на зміну мудрій дипломатичній жінці має прийти умовний справжній мужик, котрий зуміє трансформувати свій політичний тестостерон у новий потенціал Німеччини та Європи?

Відповіді на ці запитання стануть відомі вже найближчим часом. У ході тет-а-тетів трійки джентльменів та їхніх зустрічей з АКК, що піднялася в роль політичного арбітра.

Тіні великих з нами завжди

Та криза не обмежується складністю вибору одного з трьох.

Відставка АКК розкрила ще одну важливу тему - сам принцип паралельного існування голови партії та канцлера Німеччини. Таке ось двовладдя. Складно бути головним авторитетом у правлячій партії, коли канцлерське крісло продовжує обіймати владна представниця цієї самої партії. Владна, відома та улюблена.

Не знаю, чи справді Ангела Меркель від самого початку бачила в Аннегрет Крамп-Карренбауер свою наступницю, але саме вона в підсумку й зіграла з нею злий жарт - дала педалі, але не дала керма. Партія була неспроможна серйозно сприймати АКК, допоки країною мистецьки продовжувала правити Меркель. По суті, фрау Канцлер зробила з Крамп-Карренбауер в очах електорату такого собі Дмітрія Медведєва по-німецькому. При цьому поспішаю зауважити, це в жодному разі не оцінка професійних якостей, діяльності на посту міністра оборони та будь-яких інших постах. Ні, це просто імідж, який склався в очах людей. Імідж, що веде до політичного забуття.

До виборів 2021 року ще багато часу. І новий наступник ризикує потрапити в таку саму пастку. Рішення вимагає двобічного руху.

Безперечно, у першу чергу своє політичне его має виявити новообраний. Але не менш важливим буде й подальша поведінка фрау Меркель. Свій відхід красиво та правильно спроможна зрежисерувати лише вона сама. Саме вона має виявити себе, виявити свою прощальну мудрість.

Саме вона має в черговий раз намацати тональність поведінки, яку (коли вірити фільму "Два Папи") зумів намацати Папа Бенедикт, гарно віддаючи престол на благо католицької церкви. Зрештою, демократія демократією, але смислоутворюючого епітету "християнська" ніхто не скасовував.

Майбутньому канцлеру Німеччини не уникнути порівнянь. Але тільки Меркель під силу створити початкове позитивне тло.

І я щиро вірю, що прощальний уклін їй удасться.