Євросоюз: перед Сербією відчинили двері, а Хорватія — увійшла

Євросоюз тепер налічує 28 членів і не має наміру зупинятися на досягнутому. Першого липня під грім феєрверку і звуки "Оди до радості" в європейську сім'ю взяли Хорватію. А всього лише за 48 годин до цієї події пропозицію, від якої не можна відмовитися, зробили Белграду: Євросоюз заявив про готовність почати переговори про вступ цієї країни до ЄС уже в січні 2014-го.

Доленосний день
для Сербії

28 червня - особлива дата в історії Сербії: цього дня (15 червня за старим стилем) 1389 р. Сербія програли туркам битву на Косовому полі, після чого почалося 400-річне домінування Османів над цим народом. 28 червня 1914 р. серб Гаврило Принцип убив у Белграді наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, що стало приводом до початку Першої світової війни.

28 червня цього року також може змінити долю Сербії, і хочеться вірити, що цього разу - на краще.

Глави держав - членів ЄС у цілому одностайно затвердили рішення, на яке в Белграді чекали цілий рік. Ще 1 березня 2012 р. Сербії було офіційно присвоєно статус країни-кандидата. Варто зазначити, що ця подія відбулася тільки через п'ять років після того, як Белград підписав із ЄС Угоду про стабілізацію та асоціацію, і через три роки після того, як сербська влада офіційно заявила про бажання її країни стати повноправним членом Європейського Союзу.

Якщо говорити про специфічні умови, висунуті Брюсселем Белграду ще напередодні підписання Угоди про стабілізацію, то слід згадати вимогу передати міжнародному трибуналу по колишній Югославії в Гаазі сербів Радована Караджича (схоплений у 2008 р.), Радко Младіча і Горана Хаджича (заарештовані в 2011-му ). Прокурор Карла дель Понте навіть наполягала на тому, що ЄС не повинен підписувати угоду із Сербією, поки вони не опиняться за ґратами. Це призвело до політичної кризи в Белграді. Ряд сербських політиків не сприймали вимог Євросоюзу і навіть проголосили, що "євроінтеграція більше не є пріоритетом для Сербії". Але вони програли, і Угоду про стабілізацію та асоціацію було підписано, а потім і ратифіковано сербським парламентом (Скупщиною) 9 вересня 2009-го. Втім, варто звернути увагу на цікавий факт. Ратифікація документа про стабілізацію із Сербією всіма 27 країнами ЄС зайняла більш як три роки, і останньою державою, котра гальмувала весь процес, виявилася Литва, яка з 1 липня 2013 р. протягом шести місяців виконуватиме в ЄС функції голови. Вільнюс на рік відтягнув своє рішення, за деякими даними, лише тому, що в червні 2012 р. колишнього сербського міністра закордонних справ Вука Єремича було обрано головою Генеральної асамблеї ООН, тоді як литовці лобіювали на цей пост свого представника - Лінаса Лінкявічюса (зараз він обіймає посаду очільника литовського МЗС). Хай там як, але тільки 18 червня 2013 р. литовський Сейм ратифікував Угоду про стабілізацію та асоціацію між ЄС і Сербією.

Не можна не згадати ще однієї, мабуть, найважливішої особливості сербського процесу євроінтеграції. Косово і Метохія (край, який входив до складу Сербії як автономія) інтегруватимуться в ЄС окремо від колишньої метрополії. Оголосивши в односторонньому порядку про свою незалежність 17 лютого 2008 р., провінційна влада Косово поставила на межу розриву відносини Белграда і Євросоюзу (адже більшість країн ЄС визнали "відколотий" регіон як незалежну державу - Республіку Косово, тоді як п'ять членів ЄС досі відмовляються зробити це). Белград не визнає незалежності Косово і в травні 2011 р. домігся від Брюсселя запевнень, що питання про визнання незалежності Косово не стане ще однією умовою початку переговорів Сербії про вступ до Євросоюзу. Брюссель зі свого боку залишив за рамками переговорів питання про визнання ним територіальної цілісності Сербії (як це передбачено резолюцією РБ ООН 1244), і наполягав на якійсь формі "нормалізації" відносин Белграда і косовського уряду в Приштині. Складні переговори сербів і косоварів за посередництва європейських чиновників тривали з грудня минулого року. За їхніми результатами 19 квітня 2013 р. в Брюсселі представники Белграда і Приштини підписали Угоду про нормалізацію (котра отримала також назву "Пакт Дачич-Тачі") (див. "Сербія-Косово: крок до визнання" "Дзеркало тижня. Україна" №16, 26 квітня 2013). Одним з основних пунктів цієї угоди було те, що "Сербія і Косово не перешкоджатимуть одне одному у вступі до ЄС і не підштовхуватимуть треті країни до перешкоджання цьому процесу". (Белград наполягає, що ця заява не означає де-юре визнання незалежності Косово, у Приштині ж вважають, що це визнання де-факто, оскільки переговори з Брюсселем щодо асоціації косовари тепер вестимуть самостійно.) Квітнева угода й відкрила Белграду перспективу почати переговори про вступ до ЄС. Щоправда, серби до останнього моменту сподівалися, що переговори таки почнуться вже в жовтні цього року, але під тиском канцлера Німеччини Ангели Меркель їх відсунули на 2014 р. Німеччина вважає, що необхідно ще проконтролювати, як Белград виконуватиме квітневі домовленості.

Втім, лідери ЄС, оголосивши про своє "історичне рішення", одразу дали зрозуміти, що до повноправного членства у Сербії попереду ще довгий шлях. На думку чиновників у Брюсселі, прийом Сербії відбудеться не раніше 2020-го. До цього часу країна повинна відповідати всім 35 пунктам (главам) так званих Community acquis (правових напрацювань співтовариства), які увібрали всі вимоги Євросоюзу до кандидата. За низкою напрямів (правова реформа, боротьба з корупцією, поважання прав меншин, економічні реформи та поліпшення ділового й інвестиційного клімату тощо) у Сербії вже сьогодні є помітні успіхи. Мабуть, тому сербський прем'єр Івіца Дачич впевнений, що його країна здатна завершити переговори про вступ протягом трьох-п'яти років. Але, судячи з усього, це дуже оптимістичний прогноз. Ряд європейських політиків, зокрема вже згадана канцлер Німеччини Ангела Меркель, а також президент Європейської ради Херман ван Ромпей і комісар з питань розширення ЄС і політики сусідства Штефан Фюле вже після саміту ЄС натякнули, що під час переговорів про прийом Сербії не одразу, а , ймовірно, років через п'ять у вирішальний момент таки буде поставлено ​​умову повноцінного визнання незалежності Косово у формі міжнародного правового акта. У Белграді є політики (причому це не обов'язково націоналісти), котрі вже сьогодні дають зрозуміти, що "надмірна увага" Брюсселя до питання про оформлення правового статусу Косово буде дуже великою помилкою, адже вона здатна не тільки загальмувати переговори із Сербією, а й внести розкол у лави членів самого ЄС. Але, схоже, поки що цих голосів у Євросоюзі не чують.

Входячи, залиште двері відчиненими

Запропонувавши перспективу членства для країн Балканського півострова, Євросоюз дав зрозуміти, що одним з основних і специфічних завдань євроінтеграції є так звана стабілізація - ліквідація наслідків розвалу колишньої Югославії і війни, що спалахнула між колишніми суб'єктами цієї федерації та народами, які її населяли. Тому Хорватії, також як і Сербії, довелося виконати вимогу впіймати і передати Гаазі своїх воєнних злочинців. Брюссель вважає, що в ході процесу євроінтеграції вдасться згуртувати Балканський регіон на основі загальноєвропейських цінностей, реформ та економічного розвитку, стирання кордонів та інших бар'єрів, недовіри й ворожості, що виникли, зокрема, в результаті війни, що закінчилася два десятиліття тому.

Процес євроінтеграції Хорватії зайняв 13 років, якщо рахувати від моменту підписання Угоди про стабілізацію та асоціацію (з часу подачі заявки на вступ до ЄС минуло 10 років). І його фінал сьогодні, з одного боку, хороший привід для Брюсселя заявити, що Євросоюз не втрачає своєї привабливості, з іншого - це хороший приклад для інших республік колишньої Югославії. Адже саме в рамках переговорів про вступ до ЄС Хорватія змогла розв'язати низку давніх проблем з іншою колишньою югославською республікою - Словенією, прийнятою до ЄС іще 2004 р. І це саме той досвід, який Брюссель прагне максимально задіяти в ході переговорів з іншими країнами-кандидатами.

Не випадково на церемонію офіційного вступу Хорватії до ЄС прибули глави всіх балканських країн, у тому числі обраний торік президентом Сербії Томіслав Ніколіч. У минулому він лідер сербських радикалів, який виступав за цілісність Сербії та підтримку сербів у всіх республіках колишньої Югославії. Сьогодні ж він прибічник вступу Сербії до ЄС.

Однак, вітаючи Хорватію у своїх лавах, Євросоюз звертає увагу на те, що за економічними показниками ця країна поповнила в ЄС групи найбідніших країн, які мають найгірші показники, зокрема за рівнем безробіття (більш як 20%). Якщо судити за обсягом ВВП на душу населення, то в Хорватії він становить 60% від середнього по ЄС. Дефіцит держбюджету зашкалює, перевищуючи всі допустимі в ЄС норми. В економіці країни рецесія триває вже п'ятий рік. Тому не дивно, що підтримка самими хорватами акту вступу їхньої країни до ЄС сьогодні істотно нижча, ніж півтора року тому, коли в ході референдуму дві третини громадян підтримали цю ідею.

Згідно з останніми дослідженнями громадської думки, вступ Хорватії до Євросоюзу беззастережно підтримують лише близько 23% населення країни.

Проте хорватські політики, зокрема президент Іво Йосипович і прем'єр Зоран Міланович, бачать у приєднанні до ЄС новий шанс для своєї країни. Так, Хорватія розраховує отримати від Брюсселя за період з 2014-го по 2020 р. близько 14 млрд євро, до кінця цього року Загребу вже обіцяно
800 млн євро субсидій, а згодом обсяги цієї допомоги тільки зростатимуть. Через два роки Хорватія розраховує вступити до Шенгенської зони, через п'ять-сім років передбачає опинитися в зоні євро, якщо, звісно, виконає умови і захоче туди потрапити.

Окрім цього, у Хорватії, вже як члена ЄС, залишилися невиконані "домашні завдання". Першого липня, коли Загреб радів із приводу вступу до ЄС, порушницею спокою знову стала німецький канцлер Ангела Меркель. Вона надіслала керівництву Хорватії відеопослання (глава уряду Німеччини знехтувала запрошення приїхати на урочистості до Загреба особисто), в якому, крім привітань, звернула увагу на необхідність зміцнення верховенства права та подальшої боротьби з корупцією. А вже вранці першого для Хорватії європейського дня одне з європейських інформагентств поширило коментар про те, що в Європейській комісії все ще очікують від Загреба певних кроків щодо забезпечення незалежності судової системи і дотримання букви закону.

Йдеться про антикорупційну кампанію, що зачепила в останні місяці все ешелони влади і низку великих комерційних структур. Зокрема, боротьба вилилася в гучний процес над колишнім прем'єр-міністром Хорватії Іво Санадером.
20 листопада 2012 р. його було засуджено до десяти років позбавлення волі за отримання хабарів під час придбання угорською компанією MOL акцій хорватської нафтової компанії INA. Проте на даний час у Брюсселі вважають, що частина звинувачень проти екс-чиновника у цій справі має політичне підґрунтя, також у ході суду було допущено низку процесуальних порушень. Будучи членом ЄС, Хорватія не може дозволити собі поводитися подібним чином.

Однак при цьому чиновники ЄС самі визнають, що в активну фазу переговорів про прийом Хорватії в 2008-2010 рр., коли від Загреба вимагалося прискорене ухвалення рішень щодо гармонізації національного законодавства і європейських правових норм, були періоди, коли парламент розглядав і затверджував на день у середньому по три закони. Без такого поспіху вступ Хорватії до ЄС цього року не відбувся б. Але тепер актуалізувалася проблема виконання та дотримання всіх тих правил і норм, які в Євросоюзі вироблялися роками і навіть десятиліттями. Хорватія ще повинна навчитися їх виконувати, зробити звичною практикою, тобто стати, по суті, європейською країною і жити за європейськими правилами, вже будучи дійсним членом європейської спільноти.

Та навіть попри все сказане вище, Хорватія поки що є найкращим підтвердженням того, що проект єдиної Європи, попри кризу і процес внутрішньої перебудови Союзу, живий і привабливий для країн європейської периферії. А рішучість Брюсселя продовжувати процес прийому нових членів ЄС свідчить, що ідея розширення Євросоюзу не втратила своєї актуальності і на сьогодні є, мабуть, найуспішнішою ініціативою, котра реалізується в рамках Європейського Співтовариства.