Європейська політика Пекіна

Коли мова заходить про Китай, поспішність суджень - поганий порадник.

Логіка Піднебесної не завжди зрозуміла представникам Заходу. У Піднебесній не люблять метушні, особливо коли йдеться про питання важливі, стратегічні.

Обізнані люди розповідають, що влітку минулого року, коли Трамп запровадив торговельні мита на значні обсяги китайського експорту, в Пекіні дуже задумалися про системну відповідь Вашингтону. Спочатку реакція була передбачуваною: симетричні мита на американський імпорт. Однак потім, після ретельного аналізу й розмислів, узяв гору інший підхід. Жодних словесних війн, тільки дії - м'які, але рішучі. Жодного брязкання зброєю - тільки дипломатія і розмови про взаємовигідне співробітництво.

На перший погляд здається, що Пекін піддався тиску США, в усякому разі про це вголос заговорили впливові ЗМІ після перших раундів переговорів. Однак іще жодних угод не підписано. На практиці такий прийом цілком може виявитися відомим принципом східних єдиноборств - піддатися, щоб перемогти. Саме так можна визначити основний елемент тактики і стратегії Пекіна щодо глобальної експансії в сучасних, далеко не ідеальних для Піднебесної, умовах.

2017 року участь президента Сі Цзіньпіна у Всесвітньому економічному форумі в Давосі стала центральною подією всього заходу, особливо на тлі відмови від участі в ньому новообраного президента США Дональда Трампа. Саме там, де традиційно зустрічається еліта ліберального Заходу, керівник комуністичного Китаю рішуче висловився на користь глобалізації і світового порядку, заснованого на багатосторонньому співробітництві.

2019 року віце-президент КНР Ван Кішан виступив у Давосі з аналогічною заявою. "Дедалі більше країн концентруються на внутрішніх проблемах, установлюють додаткові бар'єри міжнародній торгівлі й інвестиціям, а односторонні дії, протекціонізм і популізм поширюються у світі", - заявив він, підтверджуючи курс Пекіна на співробітництво й відкритість. Нині вже ні в кого не викликає сумніву, що політика Трампа спрямована на зниження важливості міжнародних інститутів, тоді як Китай виступає за збереження світового порядку, заснованого на багатосторонніх домовленостях. Зокрема, це стосується Світової торговельної організації, важливість якої для Китаю - найбільшого у світі експортера і другого після США імпортера - складно переоцінити.

Заклики китайських лідерів до міжнародного співробітництва, на жаль, не переконали такого затятого прихильника неоліберального інтернаціоналізму, як Джордж Сорос. Виступаючи в тому ж таки Давосі, відомий мільярдер назвав Сі Цзіньпіня "найнебезпечнішим опонентом відкритого суспільства". І він став далеко не першим, хто звинуватив Китай в авторитаризмі.

Із моменту фактичного проголошення наміру КНР очолити процеси світової глобалізації відбулося безліч подій. Вашингтон зарахував Китай разом із Росією до "ревізіоністських" держав, США і Китай запровадили взаємні мита на сотні мільярдів доларів і тисячі товарних позицій, ЄС заходився розробляти механізм скринінгу інвестицій з метою обмежити придбання акцій європейських високотехнологічних компаній інвесторами КНР (набуває чинності з квітня 2019 р.). Сформувався новий геополітичний трикутник США-Китай-Росія, в якому тепер і "блукають" основні проблеми світової політики.

Водночас послідовні зусилля Пекіна з просування ініціативи "Один пояс, один шлях" принесли свої результати. КНР значно активізувала співробітництво зі своїм регіональним конкурентом Японією, здійснила масштабні заходи щодо розвитку відносин із країнами Латинської Америки, Африки і Європи. 2017 року для 144 країн світу Китай став основним торговельним партнером. Особливо цікаво спостерігати, як Китай просувається на ринок ЄС, адже саме цей найбільший у світі ринок є кінцевою метою проекту "Один пояс, один шлях".

Ініціатива "16+1" для країн Центральної Європи й Балкан, схоже, вичерпала первісний імпульс для розвитку - почасти через тиск ззовні, почасти через відсутність у цих держав достатнього політичного й економічного потенціалу. Зокрема, одна з ключових країн регіону - Польща - під тиском США заявила про неефективність такого формату і поставила під сумнів діяльність на своєму ринку одного з китайських флагманів - компанії Huawei. Чехія і низка інших країн висловили готовність піти за прикладом Польщі. Але це Китай не зупинило. Прем'єр-міністр Угорщини Орбан, запеклий ворог Сороса, заявив про наміри всіляко сприяти розвитку співробітництва з КНР, і його підтримала Сербія. Однак основні зусилля Пекін усе-таки переніс із Центральної Європи далі, на Захід.

Поки Китай грав з американцями в піддавки, обсяги китайських інвестицій у США різко знизилися, а сторони виявилися втягнутими в складні й тривалі торговельні переговори (хто хоча б раз вів переговори з китайцями, зрозуміє, про що мова). Тим часом Пекін різко наростив інвестиції в ЄС, активізував співробітництво з Німеччиною, Італією і Францією. Саме туди, в самісіньке серце Євросоюзу, і спрямувала Піднебесна удар у відповідь.

В останню декаду березня на запрошення президента Італії Серджо Маттарелли, президента Франції Емманюеля Макрона і князя Монако Альберта II голова КНР Сі Цзіньпін відвідав ці країни з державним візитом. Оцінюючи європейське турне китайського лідера, член Держради КНР міністр закордонних справ Ван І наголосив, що вибір Європи головою КНР для першого закордонного турне 2019 року "повною мірою демонструє підвищену увагу, яку Китай приділяє Європі". За його словами, "незалежно від змін міжнародної обстановки, китайська сторона незмінно розглядає ЄС як важливого стратегічного партнера для співробітництва і вважає китайсько-європейські відносини одними з ключових і пріоритетних для китайської дипломатії". Він навмисно підкреслив, що цього року контакти Пекіна й Брюсселя на найвищому рівні набувають для Китаю особливої важливості.

Починаючи з 2012 року, коли Сі Цзіньпін прийшов до влади, Китай розпочав реалізацію серії ініціатив із просування політичного й економічного впливу у світі. Серед них - "Один пояс, один шлях" - безпрецедентний своїм розмахом план створення нової транспортної інфраструктури між Азією і Європою; "Виготовлено в Китаї-2025", метою якого є новий виток індустріалізації, ґрунтується на суперсучасних технологіях, включаючи штучний інтелект, а також програму соціального устрою суспільства, засновану на так званих соціальних кредитах.

П'ять років тому, під час візиту до низки країн Європи, Сі Цзіньпін заявив про потребу створити "міст миру й стабільності" для спільного розвитку та процвітання Європи і Китаю, а також "міст реформ і прогресу" для координації реформ у Китаї і ЄС. Заклик голови КНР почули, і в ЄС 2013 року з'явилася перша спільна стратегія відносин з Китаєм.

Нині ЄС і КНР - найбільші торговельні партнери. Тільки за два місяці 2019 року товарообіг збільшився на 8,9% і досяг 737,63 млрд юанів. Це становить 16,2% від загального товарообігу Китаю. У Пекіні з розумінням ставляться до нинішньої політичної ситуації в ЄС, де мають відбутися вибори до Європарламенту, однак розраховують на продовження активного дружнього діалогу.

Водночас неможливо заперечувати, що Євросоюз і Китай є конкурентами як у торгівлі, так і в технологічних перегонах. Своєю чергою в Брюсселі повністю усвідомлюють роль сучасного Китаю у світі і намагаються вибудовувати відносини так, щоб вони приносили взаємну користь, але при цьому не поступатися принципами. ЄС має чітку політику стосовно Китаю, оформлену у вигляді стратегічних документів, які оновлюються кожні три роки.

Останній огляд політики представлено Європейському парламенту і Європейській Раді 12 березня. Що вкрай цікаво - у документі виокремлено кілька рівнів взаємодії ЄС і КНР. Китай визначено стратегічним партнером у торгівлі (другим після США для ЄС); просто партнером у переговорах у тих сферах, в яких ЄС хоче побудувати з Китаєм прагматичні взаємовигідні відносини; економічним конкурентом у технологічному розвитку й системним суперником із погляду моделі суспільного устрою. Дуже важливо, що в ЄС більше не розглядають Китай як країну, що розвивається, і визнають величезний вплив КНР на світові процеси - в економіці, геополітиці, безпеці.

На саміті ЄС, що відбувся 22 березня, серед інших проблем говорили й про Китай, зокрема про ідеологічні протиріччя з КНР і необхідність дотримуватися спільної політики щодо Пекіна. Поки Ангела Меркель закликала до єдності, а президент Макрон розмірковував про закінчення "періоду наївності у відносинах із КНР", Італія першою з-поміж країн "сімки" офіційно заявила про входження в проект "Один пояс, один шлях". Під час візиту Сі Цзіньпіна до Рима було підписано низку угод у галузі електронної комерції, фінансових і транспортних послуг, створення інфраструктури інновацій. Для КНР дуже важливо отримати доступ у порт Трієст - найпівнічніший на узбережжі Адріатичного моря, який після грецького порту Пірей може стати другими воротами для китайського експорту в Європу.

Важливо, що Китай третій рік поспіль стає головним торговельним партнером Німеччини. Торік товарообіг між двома країнами перевищив 200 млрд дол. Ще раніше Німеччина й КНР підписали низку угод про співробітництво в банківській справі та сфері фінансових послуг. На тлі надзвичайних зусиль США з обмеження використання обладнання Huawei у телекомунікаційних мережах, особливо у зв'язку зі створенням мереж 5G, у Німеччині фактично не зважили на тиск США. Huawei відкрив у Бонні спеціальну лабораторію з тестування свого обладнання, щоб довести неправомірність звинувачень у шпигунстві. Проблема ускладнюється тим, що основні мобільні оператори провідних країн ЄС уже використовують обладнання Huawei, яке вирізняється найвищою якістю, і його заміна може істотно ускладнити впровадження сучасних мереж зв'язку в Британії, Франції, Німеччині. США не надали європейським партнерам жодних доказів шпигунської діяльності Huawei, і тому тиск Вашингтона мобільні оператори Європи розглядають як приклад недобросовісної конкуренції.

Ще більш значимими (порівняно з Італією) виявилися результати візиту Сі Цзіньпіна до Парижа. Єлисейський палац повідомив про підписання контракту на закупівлю продукції концерну Airbus на суму 30 млрд євро. Замовлення передбачає придбання 290 літаків А320 і 10 літаків А350 (сильний удар по інтересах Boeing, який і так втратив величезні кошти у зв'язку з проблемами 737 MAX). Крім того, було підписано ще 14 угод, зокрема торговельний договір на суму 10 млрд євро, контракт на будування 10 контейнеровозів на суму 1,2 млрд євро, а також про співробітництво в галузі енергетики.

Президент Франції заявив, що домовленості з Пекіном - це прекрасний сигнал розвитку економічних зв'язків між двома державами. Франція і КНР заговорили про виведення відносин на рівень всебічного стратегічного партнерства. Делегація з Парижа візьме участь у квітневому саміті учасників проекту "Один пояс, один шлях". Цікаво буде спостерігати, як тепер зміниться політика Франції, яка ще недавно виступала за обмеження доступу китайських компаній до тендерів ЄС на суму2,4 трлн євро.

Частина аналітиків побачила в такій тактиці Піднебесної реалізацію відомого принципу "розділяй і пануй". Достатньо поглянути на карту коридорів "поясу і шляху", щоб переконатися в цьому. Один з найважливіших коридорів у Німеччину й Францію лежить через Грецію (Пірей) й Італію (Трієст). Другий - через Туреччину, Балкани, Україну й Польщу. Не вийде через Польщу - підуть через Угорщину й Сербію. Тут усе дуже прагматично й обґрунтовано. Та тільки різке зміцнення зв'язків з ЄС має ще одну мету, і це, звичайно ж, США.

Навіть найбільші фахівці з питань Китаю сушать собі голову над крутими піруетами у відносинах Пекіна й Вашингтона. Візити з наданням найвищих почестей проходять майже в домашній обстановці, а після них іде різке загострення риторики й подовження списку взаємних претензій. Торговельні переговори, на яких намічається "величезний прогрес", відбуваються на тлі військових кораблів США біля Тайваню, діалог щодо Північної Кореї змінюється гучними окриками Трампа і Помпео на адресу союзників, які використовують обладнання Huawei.

Найбільші побоювання викликає можливість довготривалої конфронтації між двома провідними економіками світу, щось на кшталт нової холодної війни, коли решта світу буде змушена обирати сторону і "суверена". Але ж іще недавно співробітництво з КНР було в центрі зовнішньої політики США, які прагнуть не допустити стратегічного зближення КНР і РФ на противагу Вашингтону. Тепер у Білому домі впевнені, що Китай скористався моментом, наростив торговельний потенціал, фінансові ресурси й трансфер технологій (часто, на думку США, незаконний) і перетворився з потенційного партнера на цілком реального суперника.

Безпрецедентне зростання військової та економічної могутності Китаю, як здається, заскочило Вашингтон зненацька. Тепер адміністрація Трампа намагається стримати глобальну експансію Піднебесної у будь-який спосіб. Китай явно не збирається здаватися, і європейські партнери, з якими США мають напружені відносини, - чудова можливість для Пекіна диверсифікувати доступ до сучасного обладнання і технологій. Спостерігаючи за західним вектором зовнішньої політики Китаю, продуманими діями керівництва КНР, стає очевидно, що Китай відступати не збирається. Чудовий майстер-клас із зовнішньої політики для охочих навчатися.