"Єрусалимське питання" Дональда Трампа

Відкриття американського посольства в Єрусалимі стало вагомою віхою у президентстві Дональда Трампа.

Воно не тільки зміщує геополітичну розстановку сил на Близькому Сході, а є підтвердженням того, що після майже 30 років своєрідного вакууму розслабленості часів "постхолодної війни", утвореного відсутністю потреби стримувати конкуруючу наддержаву, Америка гучно заявила, що її стратегічні інтереси ніким не можуть ставитися від сумнів.

Та, оскільки статус Єрусалима є ключовим питанням у конфлікті між Ізраїлем і палестинськими арабами, цілком прогнозованими були акції протестів палестинців, які призвели до більш ніж п'яти десятків жертв.

Але реальність така, що під виглядом мирних демонстрацій ХАМАС провела в Єрусалимі організовану військову операцію, метою якої було делегітимувати право Ізраїлю на існування як держави, захист своїх кордонів і своїх громадян.

Президент Трамп - прихильник Ізраїлю. Перенісши посольство США до Єрусалима, він не лише виконав свою передвиборну обіцянку, а й показав своїм прибічникам та політичним опонентам, що ніхто не може примусити його відмовитися від своїх переконань. Хоч би яким нелогічним або нераціональним здавалося комусь це рішення.

Найсумніше в задавненому протистоянні між палестинцями й ізраїльтянами те, що в травні 2018 р. не тільки євреї могли б святкувати 70-річчя з часу відновлення своєї державності. Це ж могло б стосуватися і палестинців, якби вони від самого початку не відмовили ізраїльтянам у праві на свою державу.

Наважившись на важливий геостратегічний хід, Дональд Трамп пішов на великий ризик. Ще не завершене досягнення миру на Корейському півострові, а Іран може скористатися розбіжностями в мусульманському світі після перенесення посольства для зміцнення своїх позицій у близькосхідному регіоні.

Крім того, після перенесення посольства США в Єрусалим це місто стане більш небезпечним місцем не тільки для американських дипломатів, а й для дипломатів усіх тих країн, котрі вирішать повторити приклад Сполучених Штатів. А скоєння терактів у місті, де будуть компактно розміщені посольства дружніх до Ізраїлю держав, може стати однією з головних цілей ісламських екстремістів із ХАМАС.

Наскільки такі потенційні ризики попередньо прораховувалися, сказати важко. Проте відкидати їх наявність на самому початку утвердження дипломатичного статусу Єрусалима було б необачно.

Якими ж можуть бути наслідки "єрусалимського рішення" президента Трампа? Перший: навіть союзники США в ісламському світі здатні поставити під сумнів дотеперішній рівень співпраці з Америкою. Другий: символічний хід Трампа дає можливість палестинцям ще більше утвердитися в ролі хронічної жертви і вимагати від своїх прихильників додаткової допомоги для протистояння з ізраїльськими "агресорами".

Скидається, що обидві сторони цього тривалого протистояння не здатні почути і дослухатися до аргументів своїх опонентів. Палестинці можуть ще довго мріяти про силове знищення Ізраїльської держави, хоча Америка ніколи не дозволить цього зробити. Тому всі такі спроби видаються марною тратою часу. А для ізраїльтян найболючішим моментом є те, що після семи десятиліть існування Ізраїлю його все ще переслідує постійний і невщухаючий конфлікт. Він виграв війни з сусідніми арабськими державами і битви з палестинцями, але не зміг виграти мир.

Як вважає керівник відділення Близького Сходу Інституту світової політики (Нью-Йорк) професор Алон Бен Меїр, "взаємна ненависть, ворожнеча та недовіра зробили часи примирення ще більш примарними. Не можна сказати, що на палестинцях також не лежить вина за ті жалюгідні умови, в яких вони опинилися. Вони не скористалися неодноразовим можливостями вирішити конфлікт, знову та знову зазнавали невдачі, чіпляючись за свої давні й повторювані домагання, висуваючи невиправдані вимоги, вдаючись до жорстокого опору та загрожуючи існуванню Ізраїлю, що тільки зіграло на руку правим ізраїльтянам.

Кожен ізраїльтянин повинен пам'ятати, що рішення стосовно двох держав не є подарунком для палестинців. Це єдиний шлях, із допомогою якого Ізраїль може зберегти свою незалежність, демократію та єврейський національний характер держави.

Якщо Нетаньягу і його уряд справді стурбовані загрозою з боку Ірану, він повинен зосередитись на передньому краї і врегулювати конфлікт із палестинцями. Чому б не погодитися з неминучістю співіснування зараз і не знайти рішення, адже кожен день, тиждень, місяць і рік, що минає, робить конфлікт ще більш жорстоким і тяжким?"

Непримиренна позиція палестинців та ігнорування їхніх інтересів лише віддаляють на невизначений термін можливість примирення і реалізації єдино прийнятної концепції існування двох держав. Не кажучи вже про те, що палестинці, які загинули під час зіткнень, отримають статус мучеників, що провокуватиме чергових терористів-смертників на скоєння нових терактів на території Ізраїлю. Чим гаситься проблиск слабкої надії на порозуміння.

Не існує магічної формули для того, щоб покласти край палестинсько-ізраїльському протистоянню. Але реалізація односторонньо прийнятного рішення лише підштовхує ісламських екстремістів до більш радикальних дій. І ареал спроб терористичних актів цілком може вийти за межі Близького Сходу.

Крім того, арабський світ, країни якого останнім часом часто не спромагалися піднятися вище інтересів свого суто національного рівня, може об'єднати несприйняття визнання США Єрусалима столицею Ізраїля. Що є непоганим шансом для Єгипту спробувати відновити свій колишній статус загальноарабського лідера, особливо зважаючи на регіональні амбіції його президента Абделя Фаттаха Ас-Сісі.

"Єрусалимське рішення" президента Трампа тільки ще більше висвітлило всю глибину кризи, яку на цей час переживають палестинці, і обсяг тиску на них. Вони відкидають ще публічно не оприлюднену "угоду століття", згідно з якою столицею палестинської держави мав би стати не Єрусалим, а його передмістя Абу-Діс, забезпечуючи при цьому право поклоніння для послідовників усіх релігій і збереження статус-кво мечеті Аль-Акса.

Ця угода також включала відмову від права на повернення палестинських "біженців", визнаючи необхідність досягнення прийнятного рішення їхніх проблем та визнання Ізраїлю як єврейської держави.

Виходячи з розвитку динаміки подій, можна зробити припущення, що відкриття посольства США в Єрусалимі є тільки початком близькосхідного проекту президента Трампа. І палестинці будуть змушені прийняти цей проект або отримати санкції з боку США та Ізраїлю. Усе це відбувається тоді, коли арабські держави виявили свою нездатність відігравати важливу роль у пропонованому врегулюванні.

Схоже, що американці готові застосувати до палестинців модель посилення тиску та можливих дивідендів після досягнення бажаних для них поступок, використану стосовно Північної Кореї. Президент Трамп вважає, що таким чином зможе досягти успіху на Близькому Сході, де його попередники зазнали фіаско.

Діючи натиском, бо Трамп любить, коли йому поступаються під тиском і підкоряються, він, можливо, не до кінця прорахував, які наслідки можуть мати його дії. Бо, визначивши остаточний статус святого міста, американський президент ускладнив життя своїм арабським союзникам, і після цього посадити палестинців за стіл переговорів буде набагато важче.

Поставивши палестинців перед тим, що Єрусалим є де-факто столицею тільки Ізраїлю, він не зміг примусити колективне палестинське сприйняття відмовитися від переконання, що існування Ізраїлю - явище тимчасове. А це означає, що палестинці й далі не визнаватимуть суверенітету держави Ізраїль. Доки це триватиме, швидше за все, жодних реальних мирних переговорів не відбудеться. І, на жаль, ситуація залишиться такою ж, як це було впродовж попередніх десятиліть, - поганою і для ізраїльтян, і для палестинців…