Явна й прихована загроза Придністров'я

Загроза для південних кордонів України, що походить з Придністров'я, не настільки очевидна, як, наприклад, з боку окупованого Росією Криму. Але від цього вона не стає менш небезпечною для української держави.

На початку лютого з повідомлень у ЗМІ стало відомо, що російська АТ "Первая грузовая компания" уклала в грудні 2016 року. державний контракт №646 / ЕА / 2016 / ДГЗ / З на надання послуг із виконання військових перевезень у прямому міжнародному залізничному сполученні для потреб Міністерства оборони Російської Федерації у 2017 р. Серед іншого цей контракт передбачав, що компанія відправить до Придністровського регіону Республіки Молдова 131 вагон, що належать російському оборонному департаменту.

Іншими словами, вантажі, які повинні була перевезти "Первая грузовая компания", ймовірно, мають військовий характер.

У російському реєстрі закупівель договору на 2017 р. знайти не вдалося. Однак є державний контракт №676/ЭА/2015/ДГЗ/З на закупівлю послуг з транспортного експедирування військових перевезень у прямому міжнародному залізничному сполученні для потреб російського Міноборони в 2016 р. від 29 грудня 2015 р. з тією ж таки "Первой грузовой компанией".

У розділі "Маршрути виконання послуг з транспортного експедирування військових перевезень у прямому міжнародному залізничному сполученні" зазначено: "З Російської Федерації в Республіку Молдова (Придністров'я) і назад". Ідеться про 20 вагонів. Є й контракт МО РФ №614/ЭА/2017/ДГЗ/З від 16 листопада 2017 р. з тією ж компанією, що передбачає експедирування в Придністров'я 50 вагонів цього року.

Однак наявна інформація не дає можливості достовірно визначити, чи виконаний контракт в його "придністровській частині". АТ "Первая грузовая компания" спростовує поставки вантажів в Придністров'є в вагонах ПГК. Її офіційні представники стверджують, що АТ "Первая грузовая компани" не порушувала чинного законадательства України і не здійснювала і не планує будь-які перевезення в цьому напрямку.

У свою чергу, "Укрзалізниця" спростувала інформацію про участь у перевезеннях вантажів військового призначення з Росії у Придністров'я, по суті, переклавши відповідальність на прикордонні й митні органи, які повинні здійснювати перевірку вантажів.

Ухильність відповідей створює ґрунт для всіляких домислів.

Нагадаємо, що в травні 2015 р. Верховна Рада денонсувала українсько-російську міжурядову угоду про транзит територією України російських військових формувань, що тимчасово перебувають на території Молдови. Офіційна назва контингенту - оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (ОГРВ). А у вересні того ж року було затверджено нову редакцію Воєнної доктрини України, де до актуальних воєнних загроз віднесено "присутність військового контингенту Російської Федерації у Придністровському регіоні Республіки Молдова, який може бути використаний для дестабілізації ситуації в південних регіонах України".

Отже, виникає, м'яко кажучи, досить неоднозначна ситуація.

Можливо, невдовзі стане відомо, про що йдеться - про реальні проколи вітчизняних держструктур чи про бізнес-схеми російського Міноборони. Оскільки ситуація неоднозначна, органи державної влади мають бути зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше знайти відповідь. Адже з одного боку, Україна бачить загрозу в російському контингенті в Придністров'ї. З іншого - незважаючи на денонсацію українсько-російської угоди про транзит, начебто здійснює транзит вантажів Міноборони Росії.

Звичайно, було б цікаво дізнатися, чи має стосунок до цього питання молдовська сторона. Адже в січні 2016 р. Молдова й Україна змінили схему руху імпортних вантажів у Придністров'я залізницею. Тираспольська влада неодноразово наполягала на зміні цієї схеми, оскільки вона не вигідна придністровським вантажоодержувачам, зокрема, щодо пункту пропуску через державний кордон Колбасна-Слобідка.

Необхідно зазначити, що в українсько-молдовських відносинах і без того накопичилася певна недовіра. І не тільки щодо придністровського питання.

До 2014 р. і в українській політичній еліті зокрема, і в суспільстві в цілому переважало здебільшого лояльне ставлення до невизнаної республіки.

Офіційно Україна визнає територіальну цілісність Молдови і як країна-гарант переговірного процесу (разом з Росією та ОБСЄ) намагалася в міру можливостей сприяти реінтеграції країни. Однак на практиці щедрою рукою роздавала українське громадянство жителям Придністров'я, що видається не зовсім дружнім кроком. Знову ж, у Москві, Києві, Кишиневі й Тирасполі існував негласний консенсус щодо "сірої зони", через яку йдуть контрабандні потоки, що приносять прибуток бізнесменам і чиновникам.

Але з весни 2014-го про Придністров'я заговорили як про реальну воєнну загрозу.

Близькість російського військового контингенту до Одеси, де на той момент активізувалися проросійські сепаратисти, викликала закономірні побоювання. І хоча сепаратистські рухи в Одесі вдалося нейтралізувати після сутичок 2 травня, про загрозу продовжували пам'ятати. Тим більше що перебіг бойових дій у Донбасі й участь у ньому російських військових породжували побоювання про удар у спину з Придністров'я.

Тому практично все, що відбувається по сусідству з Одеською областю, викликає підвищену увагу з боку преси, громадськості й політиків. На жаль, вистачає і спекуляцій.

Насамперед необхідно відповістити на питання: чи маємо розглядати російський військовий контингент як воєнну загрозу? А для цього треба пояснити, чим є ОГРВ як бойова одиниця і які правові умови її перебування на території Республіки Молдова.

Спочатку статус російських військових частин регулювався молдовсько-російською Угодою про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова від 21 липня 1992 р. У цьому документі закріплювався нейтралітет частин 14-ї російської армії, розташованих у Придністров'ї, і передбачалося, що проблеми, які стосуються статусу армії, порядку й термінів її поетапного виведення, будуть вирішені під час переговорів.

У 1995 р., на підставі директиви Міноборони Росії, на базі 14-ї гвардійської армії було створено ОГРВ й істотно скорочено російський контингент. Відповідно до рішення Стамбульського саміту ОБСЄ 1999 р. Росія зобов'язалася вивести зброю і весь особовий склад з території Придністров'я до 2001 р., але не виконала своїх зобов'язань. У 2011 р. ОГРВ - у складі Західного військового округу ЗС Росії.

Зараз у Придністров'ї залишаються два окремі мотострілецькі батальйони. Щорічно наприкінці жовтня - початку листопада один з них виводиться зі складу Спільних миротворчих сил (СМС) і повертається до складу ОГРВ, а на його місце заступає інший.

Спільні миротворчі сили були створені на підставі згаданої вище молдовсько-російської угоди. До їх складу входять також молдовські й придністровські частини. Тобто в російських військових двоїста функція: з одного боку, вони миротворці, з іншого - бойові підрозділи. Разом із частинами забезпечення загальна чисельність особового складу - до 1,5 тис. осіб.

Зовні російський контингент видається не надто великим. Але це тільки якщо розглядати його у відриві від збройних формувань невизнаної Придністровської Молдовської республіки.

Вони складаються з чотирьох піхотних бригад: три кадровані в Дубоссарах, Рибниці й Тирасполі і одна повного складу - у Бендерах. А також - окремого танкового батальйону (с. Владимировка), окремого артилерійського полку й окремого інженерного батальйону (с. Паркани), окремого батальйону зв'язку, окремого авіазагону й полку ППО (базуються в Тирасполі). Є ще 18 танків, РСЗВ "Град", важка артилерія, вертольоти.

Окрім військових, є й підрозділи Міністерства внутрішніх справ, частини Міністерства державної безпеки (прикордонні війська, Окремий резервний прикордонний козачий полк і Центр спеціальних операцій "Альфа"), частини спеціального призначення Державного митного комітету і Міністерства юстиції. За деякими оцінками, їх загальна кількість - 6-7,5 тис. осіб.

Поруч із Тирасполем розташований військовий аеродром. Придністровська сторона має намір порушити питання про його використання "для цивільної авіації". Об'єктом особливої уваги є військові склади в Колбасній. За різними підрахунками, там є майже 20 тис. т боєприпасів, значна частина яких прострочена.

З початку російської агресії проти України різко збільшилася інтенсивність навчань на території Придністров'я, які проводили як частини ОГРВ, так і підрозділи ПМР. Примітно, що низка навчань - спільні й спрямовані на посилення координації та взаємодії.

Їхній характер явно не свідчить про миротворчу спрямованість. Відпрацьовувалися підготовка до оборонного й наступального бою, відбиття авіаційних і танкових атак (ні того, ні іншого в Молдови немає), наведення вогню артилерії та авіації на позиції противника, підготовка ДРГ і снайперських пар.

У 2017 р. Росія провела 150 військових навчань, тоді як у 2016 р. - 48. Деякі були частиною маневрів, проведених Західним військовим округом ЗС Росії. У 2018 р. уже проведено 27 навчань, з яких 3 - разом із підрозділами Придністров'я. Найбільше - за участі танкової роти з бойовими стрільбами, що відпрацьовувала знищення бронегрупи противника, яка перейшла "державний кордон".

Необхідно розуміти, що військові формування Придністров'я є не тільки резервом для російського військового контингенту (останнім часом лави ОГРВ поповнюються за рахунок місцевих жителів, які мають російське громадянство), а й де-факто частиною російської армії. Тому Київ має внести відповідні корективи до Воєнної доктрини України.

Загрози Україні, що походять з боку Придністров'я, мають не тільки воєнний характер. Так, через територію невизнаної республіки проходить залізниця, яка пов'язує українські дунайські порти з Україною. У 2006 р. Придністров'я у відповідь на запровадження нових митних правил на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону пішло на "самоблокаду", заблокувавши транзит українських вантажів на порти Рені та Ізмаїл.

Одним з варіантів нейтралізації повторення цього сценарію є відновлення залізничної ділянки Березино-Бессарабяска в обхід сепаратистського регіону. Заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань нещодавно заявив про те, що у фінансовому плані "Укрзалізниці" затверджено пункт, який є техніко-економічним обґрунтуванням будівництва цієї ділянки. Щоправда, до проекту критично ставляться самі портовики, але з інших причин.

Крім того, розташована на території регіону Молдовська ГРЕС забезпечує надходження електроенергії в південні райони Одеської області, і існують ризики відключень. Є й певні загрози екологічного характеру: відсутність контролю з боку легітимної влади за екологічним станом річки Дністер може призвести до її забруднення промисловими й комунальними стоками. А саме з Дністра отримують воду Одеса й прилеглі міста.

Очевидно, що Україна зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні придністровського питання й демілітаризації регіону. Варіантом розв'язку є заміна військової миротворчої місії на цивільну. Однак цей варіант вимагає серйозної дипломатичної підтримки. Крім того, у Молдові як політики, так і експерти визнають, що Кишинів не має чіткого плану реінтеграції країни.

За останні чотири роки Україна зробила низку кроків, які можна було б назвати "асиметричною відповіддю". Останнім з них стало рішення про відкриття спільних українсько-молдовських митних і прикордонних постів на кордоні, включаючи й придністровську ділянку. У Тирасполі ці кроки розглядають як "економічну блокаду".

Однак сьогодні є необхідними не тільки усвідомлення загроз і ризиків, які несе в собі неурегульований придністровський конфлікт, не тільки "асиметричні відповіді", а й чітко артикульоване державне бачення шляхів його врегулювання, а також послідовне обстоювання цих шляхів на міжнародній арені, координація зусиль дипломатії України і Молдови.

Придністровський конфлікт був одним з перших "гібридних конфліктів", розв'язаних Росією на пострадянському просторі, і його врегулювання взаємопов'язане з урегулюванням конфлікту в Донбасі значно більшою мірою, ніж це здається на перший погляд.