Керований "шторм"

Новий рік у Молдові розпочався з політичного шторму.

П'ятого січня Конституційний суд Республіки Молдова тимчасово усунув президента країни Ігоря Додона від виконання обов'язків, передавши його повноваження спікерові парламенту чи прем'єр-міністрові. Приводом послужила відмова очільника держави підписати закон про внесення змін до Кодексу телебачення і радіо, спрямованих на обмеження російської пропаганди: це розцінили як невиконання конституційних обов'язків.

Закон про обмеження роспропаганди, прийнятий 7 грудня минулого року, президент повернув на повторний розгляд у парламент. Депутати повторно проголосували за закон. Але й після цього Ігор Додон відмовився його підписувати й звернувся по роз'яснення в КС.

Рішення суду було очікуваним. Тим більше що 2 січня КС також уже тимчасово усунув Ігоря Додона з посади. Правда, з іншого приводу: президент відмовився затвердити нових міністрів, затверджених правлячою Демократичною партією.

Нагадаємо, що Молдова - парламентська республіка, де президент має обмежений набір повноважень. У листопаді 2016 р. на прямих президентських виборах, що відбулися після тривалої перерви, переміг лідер Партії соціалістів Ігор Додон. Спрацювало кілька чинників: бідність громадян, їхнє невдоволення високим рівнем корупції політиків, що декларували проєвропейський курс, проросійські симпатії частини населення, підживлювані російською пропагандою, тощо.

Увесь 2017 р. Додон демонстрував лояльність до Росії, часто відвідуючи Москву й конфліктуючи з правлячою Демократичною партією. Водночас знаходив він і деякі точки дотику з демократами. Зокрема в питанні зміни виборчого законодавства. Відсутність повноважень і пропрезидентської парламентської більшості не дає очільнику держави можливості якось впливати на зовнішньополітичний курс.

Додон і соціалісти покладають надії на парламентські вибори в Молдові, які мають відбутися в листопаді.

Попри те, що особистий рейтинг Ігоря Додона впав із 61% у лютому 2016 р. до 36% у грудні 2017-го, ситуація для цієї політсили не видається безнадійною. Соцопитування свідчать, що серед інших партій соціалісти нині мають найвищу популярність у країні: за них готові голосувати до третини респондентів, які визначилися. Проєвропейські партії явно пасуть задніх.

Але на час парламентських виборів маятник симпатій виборців може хитнутися в протилежний бік.

Скористатися вигідною політичною кон'юнктурою можна було б, провівши дострокові вибори. Однак спробу Ігоря Додона ініціювати консультаційний референдум про розширення президентських повноважень із розпуску парламенту КС визнав неконституційною.

Залишалася можливість спровокувати політичну кризу. І нагода не забарилася. 19 вересня минулого року Ігор Додон повторно відмовився затвердити Еуджена Стурзу на вакантну посаду міністра оборони.

Ст. 98 Конституції Молдови гласить: "У разі необхідності кадрових перестановок або вакансії посад в уряді президент Республіки Молдова, на пропозицію прем'єр-міністра, звільняє з посади і призначає окремих членів уряду".

А що робити, коли очільник держави відмовляється затверджувати кандидатуру, запропоновану прем'єром? З цього приводу Основний Закон мовчить.

Тому уряд звернувся в КС із проханням дати тлумачення статті Основного Закону. Суд ухвалив рішення: у разі відмови президента призначити запропонованого міністра оборони це можуть зробити спікер парламенту або прем'єр-міністр без згоди й участі очільника держави.

Ігор Додон назвав рішення КС узурпацією влади і пообіцяв, що Демократична партія та Конституційний суд будуть відповідати за "беззаконня". Але через тиждень після рішення КС спікер парламенту Андріан Канду підписав указ про призначення Еуджена Стурзи.

Конституційний суд створив прецедент, який дозволяє ігнорувати позицію президента. Після чого ним скористалися вже двічі. Не виключено, що в майбутньому це відбудеться ще неодноразово.

Рішення КС певною мірою розблокували конфлікт між президентом і урядом. Прецедент тимчасового усунення, створений Конституційним судом, надалі може обернутися негативними наслідками для політичного устрою Молдови, але нині він грає на руку і демократам, і соціалістам, яким байдуже, що буде завтра.

Та хоча КС у своєму рішенні прямо вказав, що Ігор Додон порушив присягу й Конституцію республіки, правляча коаліція, якій належить більшість у парламенті, на цей факт ніяк не відреагувала. Сумна правда полягає в тому, що поки що ніхто не зацікавлений у зміщенні Додона з посади президента. Досі він був і залишається частиною великої політичної гри, яку веде людина, котра реально керує політичними процесами в Молдові: олігарх і фактичний лідер Демократичної партії Влад Плахотнюк.

Те, що відбувається в Молдові, можна назвати "керованим конфліктом", мета якого - зберегти нинішній політичний режим. І Ігор Додон із його відверто проросійською позицією покликаний грати свою роль опудала - як для західних партнерів республіки, так і для молдовського проєвропейського електорату.

Причому позиція західних партнерів для Плахотнюка навіть важливіша. Бо саме вони критикують корумпованість молдовського політикуму, і в їхніх руках такий серйозний важіль впливу, як фінансова допомога. Наміри Ігоря Додона розірвати Угоду про асоціацію між Молдовою та Європейським Союзом і вступити в Євразійський Союз викликають побоювання в Брюсселі і Вашингтоні. Посилення російського впливу хвилює також найближчих сусідів - Румунію й Україну.

Як результат, західні партнери можуть опинитися перед вибором: або перемога Партії соціалістів на майбутніх парламентських виборах (що означає формування проросійської більшості та проросійського уряду, відмову від європейського курсу), або збереження чинного режиму Демократичної партії. Хай корумпованого, зате - проєвропейського. Схоже, ця проста комбінація приводить до очікуваного результату.

Ініціативи останнього часу - законодавче обмеження російської пропаганди, внесення до Конституції пункту про європейську інтеграцію - це особисті ініціативи Плахотнюка.

Усі дії уряду в рамках "керованого конфлікту" (оголошення віце-прем'єра Росії Дмитра Рогозіна персоною нон-ґрата, висилка російських дипломатів, обвинувачених у шпигунстві, ігнорування прем'єром і спікером засідань Вищої ради безпеки під головуванням президента, участь молдовських військових у навчаннях на території України всупереч волі Ігоря Додона тощо) доводять нездатність формального очільника держави впливати на політичні процеси в країні.

Ігор Додон обіцяв вирішити придністровське питання. Однак саме уряд наприкінці року підписав із представниками Тирасполя чотири протоколи, що дозволили розв'язати низку гострих питань. Знову ж, як стверджують мас-медіа, за цими угодами стоїть Влад Плахотнюк, який зумів домовитися з Віктором Гушаном - олігархом, що контролює Придністров'я.

Так, деякі "ангажовані" соціологічні опитування свідчать, що Демократична партія перебуває на межі проходження в парламент, а фактичними лідерами електоральних симпатій є проросійська Партія соціалістів та проєвропейська "Право і солідарність" (лідер якої Майя Санду була конкурентом Ігоря Додона на президентських виборах).

Та й цю проблему Демпартії, як виявилося, можна вирішити. Причому тим самим способом, який свого часу обкатали в Україні, - впровадженням змішаної системи (51 мандат за партійними списками, 50 - за мажоритарними округами). У результаті, в демократів з'явився шанс отримати достойний результат за рахунок депутатів-мажоритарників.

До того ж розподіл мажоритарних округів вочевидь не на користь Партії соціалістів. Завдяки ще одній вдало проведеній комбінації ставлениця Демократичної партії Сільвія Раду стала виконувачкою обов'язків примара (мера) Кишинева. А це дає додаткові важелі впливу під час виборчої кампанії, оскільки третина мажоритарних округів розміщена саме в муніципії Кишинів.

Поки що Влад Плахотнюк демонструє контроль над політичними процесами в країні. Зовнішньополітичне тло теж загалом сприятливе. Попри критику корумпованості молдовських властей, інституції Євросоюзу не відмовили Молдові у виділенні фінансової допомоги. Відтак політична доцільність може взяти гору над принциповістю Європи в боротьбі з корупцією.

Що залишається? Загалом поки що негативне ставлення до Плахотнюка з боку проєвропейськи налаштованих виборців Молдови. Росія, що впливає на політичний клімат у Молдові через засоби масової інформації, церква, проросійські партії та організації. І певний відсоток непередбачуваності та можливих сюрпризів із боку Плахотнюка як для Ігоря Додона, так і для громадян країни.