Який сусіда – така й бесіда

Політика добросусідства останнім часом виринає в публічному та експертному дискурсах, коли йдеться про пошуки шляхів налагодження двосторонніх відносин із державами-сусідами України.

І хоча не можна сказати, що відносини в нас були безхмарними в попередні періоди, та з 2014 року українці відчули всю різність і, можливо, "унікальність" сусідів, які оточують Україну по суходолу.

Це особливість не лише України: межування різних держав з іншими державами-сусідами сповнене століть спільних історичних і суспільних трансформацій, воєн, конфліктів та задавнених образ. Поствоєнне облаштування державних проєктів відбувалося з волі тодішніх переможців, тож справедливість і врахування національних інтересів не завжди ставали вирішальним чинником.

Таким є й регіон Центральної та Східної Європи, де Україна має непростий бекграунд у відносинах із сусідами. Але в нашому випадку ситуацію ускладнює російська агресія проти України, що додала додаткових роздільних ліній і в так непрості відносини з сусідами. Нині з 7 держав, із якими Україна має спільний кордон (Білорусь, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина,Угорщина, ), важко знайти дві країни, підходи до яких не потребували б унікальних рішень та нетривіальних дипломатичних інструментів.

Можна по-різному класифікувати сусідів, але нині на перше місце виступає фактор безпеки. Готуючи зовнішньополітичні рекомендації майбутнім парламентаріям у липні 2019 року, українські експерти умовно поділили сусідів на такі групи:

- партнерські двосторонні відносини, які не захмарені певними проблемами/суперечностями (Словаччина);

- конструктивні відносини, що підважені певними проблемами/суперечностями (Польща, Румунія);

- суперечливі відносини, що потребують постійної уваги і пильності (Білорусь, Молдова, Угорщина);

- ворожі відносини, що характеризуються високим рівнем загроз і конфліктністю, потребують вживання заходів убезпечення, стримування та оборони (Росія).

Політика добросусідства мала б бути невід'ємною частиною стратегії зовнішньої політики, яка чітко пов'язує українські національні інтереси в географічних регіонах, виходячи з наших ресурсних можливостей та глобальних і регіональних тенденцій розвитку системи міжнародних відносин. Доки немає стратегії як більш загального стратегічного документа, годі й думати про ймовірність появи контурів українського добросусідства.

На перший погляд, зважаючи на ідеологічні та політичні особливості наших сусідів, важко собі уявити, що мало б лягти в основу політики добросусідства України. Проте, проаналізувавши відносини з тими країнами, з якими Україна має спільні історію та кордон, можна виокремити окремі напрями формування спільних інтересів і майбутнього пожвавлення секторної кооперації.

Тінь Росії у двосторонніх відносинах із сусідами

Ми маємо чітко усвідомлювати, що до кінця російської агресії в Україні та відновлення територіальної цілісності України у відносинах із іншими шістьма країнами-сусідами буде відчуватися фактор Росії. Сусідні країни, які вибудовували стратегічні політичні й економічні відносини з Росією, а також мають сильні історично обумовлені зв'язки, намагатимуться утримувати два "паралельних" треки - відносини з Україною і відносини з Росією.

Україна має прагматично підходити до такого розвитку подій і максималізувати вигоди від співпраці з сусідніми країнами у сферах, які належать до спільних інтересів. Відносини з Білоруссю можуть показати добрий приклад, як Київ і Мінськ намагаються збільшувати обсяги торгівлі, попри протилежні вектори геополітичного спрямування.

Упорядкування складних питань двосторонніх відносин

Неможливо вирішити чи залишити в минулому складні питання між державами-сусідами, які породжені минулим. Проте важливо почати з системного усвідомлення кількості таких дражливих сторінок у відносинах та їх місця й ролі в побудові двосторонніх відносин.

Своєрідна "кодифікація" максимальної кількості подій і фактів у двосторонніх відносинах, які по-різному оцінюються сторонами, може дати розуміння інституційного і змістового наповнення роботи зі складними темами. Ця працю мають виконати незаангажовані фахівці-історики, правники та соціологи.

Диверсифікація інституційних форматів

Сусіди потребують більшої уваги до себе через більшу кількість питань, спільного інтересу. Максимальна деполітизація при формуванні широкої інституційної бази спільних міжурядових і міжвідомчих комісій та робочих груп має доповнюватися формуванням середньострокових дорожніх карт. Тут нині помітне повне розбалансування на політичному тлі.

Якщо, наприклад, українсько-білоруська міжурядова комісія з торгово-економічного співробітництва провела 27-ге засідання в грудні 2019 року, то аналогічна комісія з Угорщиною провела 3-тє засідання аж у грудні 2013 року. А, крім торгівлі, ще багато питань потребують уваги на рівні спільних робочих органів - безпека, транспорт, меншини, екологія тощо.

Досить розгалужена інституційна база співпраці з Польщею, що почасти теж може слугувати як взірцем для наслідування, так і попередженням про необхідність деполітизації окремих двосторонніх органів.

Кордон дружби

Саме державні кордони, попри швидкі процеси глобалізації, все ще виступають шрамами історії, а не лініями пошуку порозуміння та процвітання. Більшій довірі і безпеці сприятиме завершення демаркаційних процедур на рубежах України, де ця робота відбувається все ще не так гладко (особливо з Білоруссю і Молдовою).

Спільний кордон України має перестати бути чинником небезпеки, корупції та контрабанди. Шляхами для руху вперед є, однозначно, максимальне збільшення кількості пунктів перетину кордону, облаштування прикордонної та митної інфраструктур, спрощення й автоматизація митних процедур та перетину кордону. Попри зрозумілість і пріоритетність завдання, ми все ще зіштовхуємося з повільними темпами виходу на надання достатніх і прийнятних прикордонних послуг (Польща, Угорщина, Словаччина).

Стратегічні економічні партнери

Кинувши оком на торгово-економічну статистику за перше півріччя 2019 року, ми побачимо, економічні відносини з якими іноземними державами можемо назвати стратегічними. До 15 партнерів за обсягами експорту з України увійшли Польща (1-ше місце), Росія (2), Угорщина (10), Білорусь (11), Румунія (14) та Чехія (15), тоді як за імпортом в Україну до топ-15 можна віднести Росію (1), Польщу (4), Білорусь (5), Угорщину (10), Чехію (13). Традиційно низьким є рівень інвестиційного взаємопроникнення.

Втім, у відносинах із сусідами умовний статус стратегічного економічного партнера передбачає насамперед посилення коопераційних взаємозв'язків, збільшення кількості бізнес-суб'єктів, які мають спільні економічні інтереси (полишивши поки що кейс Росії). Не є секретом, що бізнес - один із лобістів на рівні національних урядів. Тому чим більша взаємна присутність, тим більше шансів, що порядок денний двосторонніх відносин буде прагматичним. Тут доречно пильніше поглянути в бік Угорщини, Словаччини, Молдови.

Політика "другої домівки"

Переорієнтація й посилення міграційних процесів, складні соціально-економічні умови в Україні примушують мільйони українських громадян шукати кращої долі за кордоном. Поточний дефіцит робочої сили в Польщі, Словаччині, Угорщині та Чехії забезпечується достатньою легальною й нелегальною пропозицією з України.

Ендемічність процесів трудової міграції до країн Центральної Європи нині не забезпечена відповідним рівнем співпраці України з сусідніми країнами в питанні створення належних соціальних умов і стандартів захисту українців за кордоном.

Домашня робота як засіб поліпшення відносин

Поліпшення відносин із сусідами безпосередньо дотичне до теми успішності подолання корупційної гідри в Україні. Перезавантаження та демократизація антикорупційної, правоохоронної і судової систем дозволить привернути більшу увагу до економічного й інвестиційного потенціалу України. Ми маємо поставитися до цього питання з усією серйозністю, адже сусідам через тин краще видно всі негаразди в Україні, які важко заховати за красивими гаслами та заявами.

Пропоную кілька першочергових заходів, яких може вжити Україна вже у 2020 році, щоб наблизитися до стабільнішого обрису політики добросусідства.

1. Побудова двосторонніх відносин із сусідами має більше включати персональне ангажування голів держав. Встановлення персональних добрих відносин між керівниками може дати необхідний політичний сигнал до пошуку порозуміння у важких питаннях. Можна говорити про позитивний приклад зустрічі Володимира Зеленського з Анджеєм Дудою та Олександром Лукашенком. Доцільно дипломатичними каналами активізуватинапрацювання порядку денного зустрічей на найвищому рівні з Угорщиною і Румунією на початку 2020 року.

2. Треба намагатися відновити роботу в двосторонніх міжурядових органах, які з політичних мотивів роками не працювали і, відповідно, не дозволяють вийти на планомірну реалізацію обопільно важливих рішень.

3. Київ повинен приділяти більше уваги навіть символічним спробам сусідніх держав підтримати процес реформ. Треба уникати помилки, яка, на жаль, інколи проглядалась у минулому, коли Україна віддавала перевагу великим "заможним" країнам, а досвід сусідів та їхній потенціал часом ігнорувала. Головне правило для майбутньої політики добросусідства - увага до порад і допомоги з боку сусідів, попри порівняно скромні пропозиції з їхнього боку. Цікавим напрямом для України є дослідження та адаптація досвіду у вирішенні складних питань між країнами - нашими сусідами. До прикладу, словацький підхід до вирішення складних питань з Угорщиною може заслуговувати окремої уваги.

4. У 2020 році час відновлювати активний трек парламентської дипломатії. Парламенти - орган політичного представництва й законотворчості - нерідко ставали і джерелом напруги у двосторонніх відносинах. Активізація міжпарламентського співробітництва України з усіма сусідніми країнами (за винятком Росії) теж має сприяти поліпшенню політичного клімату у двосторонніх відносинах.

5. Українській владі потрібно спільно з керівництвом сусідніх країн розробити рамки нової міждержавної соціальної політики, яка б у середньостроковій перспективі спрощувала умови перебування українців за кордоном, а в довгостроковій - створювала стимули для їх повернення в Україну. Така політика буде вигідною як Україні, так і країнам-сусідам.

6. Більше уваги слід приділяти й екологічній співпраці у прикордонних регіонах, особливо в питанні запобігання можливим негативним наслідкам від природних негод та потенційних техногенних катастроф. Стати в пригоді тут може ЄС і допомога для відпрацювання спільних дій.