Ядерний блеф Північної Кореї: чи зможе вона отримати від цього дивіденди?

Південнокорейські й американські війська приведені у високий стан бойової готовності після того, як Північна Корея, незважаючи про попередження міжнародного співтовариства, провела ядерне випробування. Наявність ядерної зброї на Півночі може стати критичним питанням для Південної Кореї. За оцінками південнокорейських експертів, КНДР може мати достатньо матеріалів розщеплення, аби потенційно виготовити 10 одиниць ядерної зброї. Відповідно до повідомлень, Північна Корея вже отримала від 20 до 53 кілограмів плутонію-239, чого цілком достатньо, аби виготовити одну чи дві ядерні боєголовки. Деякі експерти вважають, що ядерна зброя Півночі має приблизно 20 кілотонн вибухової сили, що еквівалентне ядерній бомбі, скинутій американцями під час Другої світової війни на японську територію. Така зброя здатна одночасно забрати життя у 200 тисяч чоловік.

На сьогодні північнокорейська ракета «Nodong» має діапазон дії 1300 кілометрів і може досягти Південної Кореї, Японії та частково Росії і Китаю. Тим часом ракета «Скад» здатна пролетіти 300—500 кілометрів, досягаючи будь-яких південнокорейських цілей. Припускають, що Північна Корея вже має 600 ракет типу «Скад» і 400 «Nodong». За оцінками південнокорейських і американських спецслужб, нині комуністичний режим намагається модернізувати багатоступеневу ракету «Taepodong-2», яка зможе донести смертоносний вантаж на відстань понад 10 тисяч кілометрів і уразити американське західне узбережжя. На думку експертів із південнокорейського міністерства оборони, «Taepodong-2» вже сьогодні здатна донести 1000-кілограмову боєголовку на відстань 6 700 кілометрів, а отже, уразити американські штати Аляску і Гаваї. Це означає, що Пхеньян становить ядерну загрозу Сполученим Штатам.

Очевидно, що небезпечні ігрища КНДР з ядерною зброєю можуть викликати відповідні санкції Ради Безпеки ООН. У відповідь на дестабілізацію в регіоні й загрозу мирові в усьому світі не виключені економічні санкції чи навіть постановка на порядок денний військових варіантів типу блокади. Однак такі різновиди впливу, найімовірніше, наштовхнуться на вето з боку Росії і Китаю, які, з геополітичних міркувань, блокуватимуть будь-яке рішення, котре вони потрактують як вороже їхньому колишньому військовому союзникові. Таким чином, вирішення північнокорейського питання лягає на плечі Південної Кореї, США і Японії, які зондуватимуть можливість запровадження індивідуальних і колективних заходів проти Північної Кореї.

Із цих трьох країн саме Південна Корея перебуває під найбільшим тиском своїх безпосередніх сусідів і готова першою розпочати протидію Півночі, оскільки протягом майже десятиліття реалізації політики зобов’язань щодо Північної Кореї Сеул був найбільшим спонсором комуністичного режиму. Але щойно одержувач допомоги струснув півострів ядерним вибухом і порушив військову рівновагу в регіоні, у південнокорейців може зникнути бажання й далі займатися доброчинністю.

Політика допомоги мала два головних виправдання — запобігти новій війні на півострові й відвернути крах Півночі, який міг би економічним і соціальним бумерангом вдарити по південнокорейцях. КНДР, отримавши ядерну зброю, відхилила ці причини. І хоча її чільники заявляють, що потребують ядерної зброї для самооборони, їхнє розуміння самооборони — це не що інше як створення сеульського заручника на випадок зовнішнього вторгнення. Схоже, що на сьогодні Сеул має два варіанти своїх дій. Продовжувати надавати допомогу Півночі, що та неминуче сприйме як капітуляцію Півдня перед ядерним шантажем, або ж рішуче припинити політику зобов’язань перед північнокорейцями і готуватися до будь-яких можливих дій із їхнього боку. В такому разі КНДР, як ядерна держава і як держава, що потерпає від злиднів та міжнародної ізоляції, для того, щоб вижити, цілком може наважитися на варіант пріоритетного нападу.

Очевидно, що ядерне випробування в КНДР підштовхне Америку до корекції її стратегії боротьби з тероризмом. Водночас для Вашингтона і його союзників північнокорейський демарш означатиме невдачу майже двох десятиліть атомної дипломатії. Очевидно, тепер уже можна говорити про «нову еру» переміщень у світі ядерних технологій, при цьому дуже важливим фактором буде те, у чиїх руках перебуває атомна зброя і на кого вона націлена. Демарш КНДР — дуже недоречний для президента США Джорджа Буша напередодні критичних для республіканців національних виборів, які мають відбутися за чотири тижні. Тепер на порядку денному, окрім Іраку, гостро стоятиме північнокорейський фактор як ще один наслідок недалекоглядної політики президента Буша. Вже тепер у США лунають голоси відомих політиків, котрі вимагають у бушівської адміністрації пояснень, чому був відданий пріоритет «поваленню» Саддама Хусейна, тоді як «найгірші диктатори» отримують у свої руки найнебезпечнішу зброю. «Ми почали з неправильного кінця «осі зла», — вважає колишній сенатор демократ Сем Нунн, — ми почали з найменш небезпечної країни, з Іраку. А тепер мусимо мати справу ось із чим».

Видається, що Північна Корея кинула виклик США, Китаю і Японії, оголосивши про вступ у «ядерний клуб», а тепер намагається отримати дивіденди від своїх наперед продуманих дій. Не виключено, що за цією стратегією стоїть намагання використати досвід Пакистану, який підірвав свій ядерний пристрій у 1998 році, витримав три роки санкцій і тепер розглядається «як головний не-натовський союзник». Схоже, північнокорейський диктатор вдало вибрав час для свого ядерного шантажу, розуміючи, що сьогодні Вашингтон дуже зв’язаний іракським питанням і нездатний кинути виклик у відповідь, оскільки 140 тисяч американських вояків перебувають на війні в Іраку. Можливо, мають минути роки, а то й десятиліття, перш ніж історики довідаються, чи відігравав іракський чинник головну роль у стратегії Кім Чен Іра. Але вже тепер зрозуміло, що необхідність мати справу з кількома кризами у світі одночасно перенапружує Вашингтон і ставить адміністрацію Буша перед набагато складнішими викликами, спонукаючи до зміни стратегії.

Нині Пентагон оцінює можливі варіанти тиску, включно з блокадою Північної Кореї. Військове командування і президентська адміністрація розглядають плани блокування Джорджем Бушем північнокорейських відвантажень, щоб запобігти продажу готових бомб або ядерних компонентів. Перші кроки на цьому шляху вже зроблено. Американський флот і Військово-повітряні сили встановили спостереження в регіоні, а за наявності команди розгортання військових сил може бути проведене досить швидко. Однак будь-які односторонні зусилля з боку США, спрямовані на блокування морських і повітряних шляхів, мають серйозну ваду, оскільки незаблокованим залишиться довгий кордон між КНДР і Китаєм.

Протягом п’яти десятиліть американські військові розробляли воєнні плани на випадок найгіршої ситуації на Корейському півострові — війни, однак за теперішніх обставин звичайна війна не є найбільшою воєнною загрозою. Її затьмила ядерна небезпека. Крім того, північнокорейські ядерні потуги покликані тиснути на Південну Корею з метою домогтися дипломатичних і економічних дивідендів. А також тримати у постійному напруженні іншого важливого американського союзника — Японію, беручи на озброєння дедалі більше важелів у протистоянні зі Сполученими Штатами. Тим часом геополітична ситуація, на думку американських експертів, виглядає так, що Пентагон разом із Південною Кореєю і Японією мають достатньо можливостей для протистояння військовій загрозі з боку КНДР. Хоча тривале утримування військових сил США в Іраку й Афганістані, безперечно, ускладнює планування дій на Корейському півострові.

Ядерне випробування в КНДР — один із найбільших ударів по міжнародних зусиллях, спрямованих на припинення розповсюдження атомної зброї та провокування інших репресивних режимів, що демонструє нездатність світової спільноти блокувати швидке ядерне крокування світом. Це може слугувати сигналом для Ірану та інших країн із ядерними амбіціями, що їм дозволено безкарно обзаводитися ядерними пристроями. Тепер ключ до запобігання ядерній гонці озброєнь перебуває в Азії і робить Пхеньян заручником свого демонстративного поводження. Цілком імовірно, що Рада Безпеки ООН своїм рішенням накладе санкції на Північну Корею. Однак, враховуючи прихильність до КНДР її північного сусіда Китаю, схвалення ним таких санкцій — малоймовірне. Китай постачає КНДР паливо і продовольство, і, наскільки можна судити, пхеньянська еліта більшість своїх запасів отримує через цього сусіда. В минулому Пекін був обережним у питанні занадто великого тиску на Пхеньян, остерігаючись хаосу, що міг би виникнути після краху північнокорейського режиму. Проте, з огляду на серйозність наслідків цієї кризи, Китай тепер може послати недвозначний сигнал міжнародному співтовариству.

Так, під час телефонної розмови між головою КНР Ху Цзіньтао і президентом США Джорджем Бушем китайський лідер, коли зайшло про ядерне випробування у КНДР, сказав, що МЗС КНР вже оприлюднило заяву з цього приводу. І наголосив: «Китайська сторона рішуче вимагає від КНДР припинити будь-які дії, здатні погіршити ситуацію, і закликає зацікавлені сторони зберігати холоднокровність та прихильність до мирного вирішення питання шляхом консультацій і діалогу й відмовитися від дій, які можуть призвести до подальшої ескалації напруженості».

Ху Цзіньтао підкреслив, що забезпечення без’ядерного статусу Корейського півострова, дотримання режиму нерозповсюдження і мирне розв’язання ядерної проблеми КНДР шляхом діалогу та переговорів — це незмінна позиція китайського уряду. Джордж Буш, у свою чергу, назвав проведення КНДР ядерного випробування «небезпечним шляхом». Він переконаний, що «міжнародне співтовариство мусить виступити з рішучою і зваженою заявою з цього питання». За його словами, зараз ще залишається можливість для вирішення ядерної проблеми Корейського півострова дипломатичним шляхом. Президент США висловив готовність підтримувати контакти з китайською стороною у цьому питанні.

Випробування на Півночі, імовірно, може зблизити позиції Південної Кореї і Сполучених Штатів після певного напруження, яке виникло, коли адміністрація Джорджа Буша у 2001 році включила КНДР до «осі зла». Непорозуміння перед демаршем північнокорейців зайшло так далеко, що, попри згоду США і Південної Кореї оновити свій стратегічний союз, ключовим стало рішення у разі наступної війни передати всі південнокорейські сили під командування корейського генерала. Однак у США вважали, що корейський президент занадто поспішив із рішенням, яке ослабляє цей військовий союз. Схоже, тепер порозуміння між партнерами може відновитися.

Поряд із цим, необхідно визнати, що зовнішня політика КНДР — це її американська політика. Режим Кім Чен Іра увесь час не так прагне до двосторонніх переговорів, як намагається отримати від Америки тверді гарантії своєї безпеки, розуміючи, що сьогодні США є центром світової політики, навколо якого обертаються всі міжнародні зусилля. Пхеньян намагається виторгувати гарантії ненападу. Після ядерних випробувань ситуація скидається на політичний глухий кут. Головне для КНДР — що вона знову опинилася в центрі міжнародної уваги. Проте чи зможе Пхеньян отримати від цього очікувані політичні й економічні дивіденди?..