Ядерні фобії Вашингтона

"Чим, заради всього святого, насправді є ядерне стратегічне домінування?! Яке політичне, воєнне, оперативне значення мають усі ці рівні озброєння?! Як ви можете це використати?!"

Генрі Кіссінджер (1974)

Із погіршенням протягом двох останніх років відносин між США і РФ на тлі агресії останньої проти України проблематика ядерного озброєння знову набула значущості, небаченої від часів завершення холодної війни. Як наслідок у світі почали говорити про можливість нової гонки ядерних озброєнь на тлі спроб США і РФ модернізувати власні ядерні арсенали.

Однак є у США видання й автори, які не лише говорять про таку небезпеку, а й намагаються переконати читачів у тому, що РФ випереджає США у цій сфері. Так Білл Герц, автор видання The Washington Free Beacon, у низці своїх останніх статей пише, що РФ, за його інсайдерськими даними з Державного департаменту, порушує угоду СНО 2010 р. в частині скорочення й ліквідації рухомих ґрунтових ракетних комплексів або може не вкластися, відповідно до вже згаданої угоди, в обмеження щодо кількості боєголовок через розгортання МБР "Ярс" і БРПЧ "Булава" з боєголовками індивідуального самонаведення. При цьому Білл Герц часто посилається на американського експерта в цій сфері Марка Шнайдера. Своєю чергою Марк Шнайдер у червні 2016 р. опублікував доповідь, у якій намалював майже апокаліптичні картини майбутнього домінування РФ в ядерній сфері. Насамперед він спирається у своїй аргументації на дані Держдепу від квітня 2016 р., де справді чітко вказано, що РФ на сьогодні на всіх стратегічних носіях має 1735 розгорнутих боєголовок, у той час як США - лише 1481. При цьому до 2018 р. сторони, відповідно до угоди СНО 2010 р., повинні вийти на 1550 розгорнутих боєголовок і 770 носіїв.

Однак, як пише Марк Шнайдер, РФ на цьому не зупиниться, оскільки модернізація ядерного арсеналу продовжується. Далі автор нагадує про плани РФ довести кількість нових стратегічних ядерних ракетоносців "Борей" (проект 955) до восьми, розгорнути нову важку МБР "Сармат" (матиме до 15 боєголовок), створити новий бойовий залізничний ракетний комплекс (БЗРК) "Баргузин", а також модернізувати військово-повітряну складову ядерної тріади. Крім того, Марк Шнайдер цитує насмішки Сергія Іванова зразка 2013 р.: мовляв, як може йтися про скорочення стратегічних наступальних потенціалів, коли американські ракети Trident (стоять на 14 АПЧ "Огайо") служитимуть як мінімум до 2042 р. Тобто натякається на застарілість ядерного арсеналу США. Словом, якщо цілком довіритися Марку Шнайдеру, то виходить, що незабаром у світі встановиться ядерне домінування РФ. Однак чи насправді все так добре з модернізацією ядерного арсеналу в РФ і все так погано у США?

Бажане і дійсне в Данському королівстві

Насамперед слід зазначити, що й справді протягом останніх п'яти років РФ досягла значного прогресу в модернізації своїх стратегічних ядерних сил як частини загальної програми модернізації армії на 2011–2020 рр. Той факт, що цикли російської і американської модернізації не збігаються в часі, і визначив те, що арсенал РФ почав збільшуватися, а США скорочуватися. Насамперед цього й справді вдалося досягнути через розгортання нових стратегічних носіїв з боєголовками індивідуального наведення. ВМФ РФ поповнився за 2013–2014 рр. трьома стратегічними підводними ракетоносцями проекту 955 "Борей" - кожен несе по 16 БРПЧ "Булава", які мають від шести до 10 боєголовок індивідуального наведення. Тобто лише три ракетоносці додали СЯС РФ 48 носіїв і 288 боєголовок. Також з 2010 р. було прийнято на озброєння МБР "Ярс" шахтного і мобільного базування - усього це 292 боєголовки.

Однак подальші перспективи модернізації ядерного арсеналу РФ не надто райдужні. Спершу передбачалося, що ВМФ РФ отримає всі вісім стратегічних ракетоносців проекту 955 до 2020 р. Однак як стало нещодавно відомо, п'ять інших стратегічних ракетоносців не вдасться здати у визначений термін - на сьогодні чотири АПЧ проекту 955 перебувають на різних стадіях побудови (один з них планують спустити на воду в грудні 2016 р. - побачимо, як у РФ це вийде) і ще один АПЧ, назву якому ще не вибрали, мають закласти цього року в день ВМФ. Іншими словами, вчасне виконання програми поставки ВМФ РФ стратегічних ракетоносців під питанням, а відтак і розгортання на них відповідної кількості носіїв з боєголовками індивідуального наведення.

Ще "цікавіша" ситуація з новим бойовим залізничним ракетним комплексом "Баргузин", про намір створити який було повідомлено ще в грудні 2012 р. Однак на сьогодні із цим комплексом, який мав би бути озброєний шістьма МБР "Ярс", не все зрозуміло. За інформацією авторитетного військового видання IHS Jane's 360, роботи над цим комплексом планують припинити через брак фінансування. З іншого боку, урядова "Российская газета" недавно повідомляла, що триває робота над окремими елементами БЗРК - при цьому не йдеться не те що про початок бойового чергування, а й про початок випробувань. Іншими словами, поки що це поїзд-привид, а не реальна загроза для США.

Неоднозначна й ситуація з модернізацією військово-повітряної складової ядерної тріади РФ. Спочатку Кремль планував створити новий стратегічний бомбардувальник - перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації (ПАК-ДА) з можливістю залучення стелс-технологій. Однак, зрештою, замість ПАК-ДА РФ вирішила створити модернізований Ту-160М2, а ПАК-ДА відкласти у довгу шухляду. Але ситуація з Ту-160М2 теж доволі цікава - вирішено добудувати три недобудовані на різних стадіях Ту-160, які "припадають пилом" на Казанському авіазаводі ще з часів розпаду СРСР. Про серійне ж виробництво не йдеться - технології, у тому числі й виробництва двигунів до цих літаків, фактично втрачено.

Але найпікантніша ситуація з новою важкою МБР "Сармат", яка має замінити відому ракету Р-36М/SS-18 дніпропетровського виробництва. Передбачалося, що цю ракету почнуть випробовувати у 2015 р., але потім початок випробувань було перенесено на літо 2016-го. Не в останню чергу через те, що шахтна пускова установка на космодромі Плесецьк виявилася неготовою до випробувань. РФ планує розпочати постановку цього ракетного комплексу, який матиме 10–15 боєголовок індивідуального наведення, на бойове чергування з 2018 р. Тобто часу залишилося менше ніж два роки, а тим часом, для порівняння, останній модифікації ракети Р-36М (Р-36М2 "Воєвода") від початку випробувань до початку постановки на бойове чергування знадобилося два роки. Сьогодні невідомо, наскільки успішно РФ впорається із цим завданням, зокрема й щодо налагодження серійного виробництва даної ракети. Однак з іншого боку, на дніпропетровські Р-36М2/SS-18, які й сьогодні стоять на бойовому чергуванні, маючи 420 боєголовок, припадає понад 20% боєголовок СЯС РФ.

Іншими словами, ситуація у СЯС РФ далеко не така райдужна, а відтак і не така катастрофічна для США і світу, як її малює Марк Шнайдер. Наступні 5–10 років будуть для РФ критичними: чи вдасться їй повною мірою здійснити ядерну модернізацію на тлі падіння цін на нафту й залежності від західних технологій. Приміром, на Воткінському заводі, який виробляє МБР "Ярс" і "Тополь-М 2/3", - обладнання західного походження. До того ж, як показує практика, зазвичай РФ не вкладається в намічені строки розгортання МБР. Згідно із заявами В.Путіна і С.Шойгу, в 2015 р. планувалося розгорнути 40–50 МБР, однак реально за рік вийшло поставити на чергування в ракетних військах стратегічного призначення лише 21 МБР! Тобто трохи більше ніж 50% від плану, який озвучив В.Путін у червні 2015-го.

Що в такій ситуації мають робити США?

З усіх майбутніх проблем, які спіткають СЯС РФ, одна, виявлена Марком Шнайдером, надзвичайно актуальна: як РФ виконуватиме менш ніж за два роки вимоги угоди СНО щодо зменшення кількості боєголовок до 1550? Більше того, на думку американського дослідника, РФ може в 2017 р. вийти з договору СНО.

Такий радикальний крок може обернутися проти РФ. При цьому зазначимо, що Марк Шнайдер маніпулює фактами, називаючи лише кількість боєголовок, які розгорнуті на носіях, і не називає при цьому співвідношення щодо кількості носіїв. Виявляється, що на сьогодні США мають 741 розгорнутий носій проти 521 в РФ. В умовах можливої війни кількість носіїв є не менш важливою, ніж кількість боєголовок, що на них розгорнуті. Адже що більше носіїв, то більше їх буде збережено у випадку першого удару противника, що гарантує більші масштаби удару у відповідь, а отже й посилює ефект стримування.

Загалом, як бачимо з нещодавнього листа сенаторів-республіканців Джона Маккейна (очільника Комітету з питань збройних сил) і Боба Коркера (очільника Комітету із закордонних справ), нині йде запекла боротьба з приводу можливих параметрів повної модернізації ядерного арсеналу США. Ці два американські законодавці вимагають, щоб Барак Обама виконав дану під час ратифікації угоди СНО 2010 р. обіцянку розпочати повну модернізацію ядерних сил США. Йдеться про необхідність виділити на це 350 млрд дол. до 2023 р. При цьому загалом модернізація має обійтися США в 1–1,1 трлн дол. і передбачає побудову до 12 нових стратегічних ракетоносців SSBN(X) на заміну 14 АПЧ "Огайо" (на озброєнні нових ракетоносців буде до 16 БРПЧ Trident D5), до 100 стратегічних бомбардувальників B-21з крилатою ракетою повітряного базування в ядерному оснащенні (Long Range Stand-Off), а також модернізацію наявних ракет Trident D5 і Minuteman III. Якщо американським конгресменам вдасться отримати на повну модернізацію відповідне фінансування, це означає, що США зможуть гарантувати собі подальше збереження статусу ядерної супердержави. При цьому перспективи РФ - як фінансові, так і технологічні - у питанні завершення модернізації СЯС залишаються туманними. Тому не дивно, що ще в липні 2014 р. провідний російський дослідник у сфері стратегічних озброєнь Олексій Арбатов радив Кремлю починати зі США переговори щодо подальшого взаємного скорочення стратегічних ядерних потенціалів. Це дозволило б Москві підтримувати з Вашингтоном паритет у ядерній сфері і не боятися негативних наслідків від повної модернізації ядерного арсеналу США.

Однак США можуть піти й радикально іншим шляхом, що аж ніяк не поставить під загрозу їхню національну безпеку та оборону. Мова про часткову модернізацію ядерного арсеналу для підтримання в розгорнутому стані до 1000-1100 боєголовок на стратегічних носіях - саме стільки за останніми розрахунками необхідно США для задоволення власних потреб у сфері безпеки та оборони. Як зазначив у своїх мемуарах My Journey at the Nuclear Brink (2015) колишній (1994–1997 рр.) міністр оборони США Вільям Перрі, ідея паритету є більше політичним питанням - жоден політик у Вашингтоні не допустить, щоб РФ випереджала США за кількістю боєголовок чи носіїв. При цьому реально, на його думку, для гарантованого другого удару у відповідь США вистачило б лише стратегічних ракетоносців - у цьому випадку 12 АПЧ SSBN(X), які мають прийти на заміну 14 АПЧ "Огайо". Фактично такої ж думки і нинішня адміністрація Барака Обами, яка, як стало відомо днями із статті у Washington Post, планує або сповільнити або відмінити створення і розгортання вже згаданих крилатих ракет повітряного базування у ядерному оснащенні (Long Range Stand-Off) та розглядає можливість урізати необхідне фінансування для модернізації ядерного арсеналу США на наступні 10 років у розмірі 350 млрд доларів.

Тому, як видається, спроба РФ вийти з угоди СНО 2010 р. може дорого обійтися Кремлю. США можуть обрати як повну модернізацію власного ядерного арсеналу, що поставить РФ в оборонну позицію, так і менш масштабний проект часткової модернізації, що так само повністю гарантуватиме безпеку США. А Кремль і надалі витрачатиме залишки петродоларів 2000-х на створення надлишкового ядерного потенціалу. А чим загрожує такий курс - чітко продемонструвала холодна війна.