Ядерна угода Білого дому

На недавньому саміті «групи восьми» у Санкт-Петербурзі однією з основних тем дискусій серед його учасників (як у рамках офіційних заходів, так і в кулуарах) було нерозповсюдження ядерної зброї. Про важливість теми свідчить те, що в числі інших підсумкових документів на форумі було прийнято «Заяву з питань нерозповсюдження». Підписавши її, лідери країн «великої вісімки» традиційно підтвердили прихильність до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і закликали всі держави-учасниці дотримуватися своїх зобов’язань за цим договором, а держави, що не беруть участі в Договорі, — приєднатися до нього.

Примітно також й інше: Індія, яка не є учасницею ДНЯЗ, але фактично володіє ядерною зброєю, була окремо згадана в цьому документі. «Ми відзначаємо зобов’язання, прийняті на себе Індією, і закликаємо її зробити подальші кроки з підключення до основних зусиль щодо зміцнення режиму нерозповсюдження, що сприяло б виробленню більш перспективного підходу стосовно розвитку ядерного співробітництва з метою задоволення енергетичних потреб Індії при одночасному зміцненні і посиленні глобального режиму нерозповсюдження», — сказано в заяві «групи восьми».

Що ж, Індію, якій вдалося не просто домогтися згадування про себе в одному з підсумкових документів пітерської зустрічі, можна привітати зі значним дипломатичним успіхом. Коли врахувати, що до «великої вісімки» входять чотири з п’яти держав, які де-юре володіють ядерною зброєю — Сполучені Штати, Великобританія, Франція та Росія, — то в цьому формулюванні документа непрямим чином схвалюються досягнуті рік тому домовленості між Делі та Вашингтоном про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії. Фактично Індія поступово виходить на фінішну пряму визнання її як повноправного члена клубу ядерних держав світу...

18 липня 2005 року за підсумками візиту прем’єр-міністра Індії до Сполучених Штатів було оприлюднено спільну заяву Манмохана Сінгха і Джорджа Буша. У ній, зокрема, йшлося про досягнуті домовленості щодо співробітництва у сфері ядерної енергетики. Ця заява викликала здивування та занепокоєння як серед політиків (у тому числі і цих двох країн), так і серед фахівців у сфері нерозповсюдження ядерної зброї. Причини очевидні: наміри про співробітництво Вашингтона та Делі в ядерній сфері йдуть урозріз із принципами ДНЯЗ, вимогами національного законодавства США і міжнародними домовленостям у рамках Групи ядерних постачальників (ГЯП).

Ці американо-індійські домовленості літа 2005-го були підтверджені під час весняного візиту Джорджа Буша в Делі. Адміністрація Буша стверджує, що угода з Індією посилить режим нерозповсюдження ядерної зброї шляхом залучення Індії до «передових лав» режиму. Відповідно до плану, викладеного в інформаційній довідці держдепартаменту Сполучених Штатів, Індія зобов’язалася поставити під контроль МАГАТЕ свої 14 цивільних ядерних реакторів із 22 наявних, а також допоміжні об’єкти, що забезпечують ці реактори. Делі також погодився закрити 2010 року дослідницький реактор CIRUS, побудований спільними зусиллями Канади, США та Індії (на якому, до речі, і було напрацьовано плутоній для проведення «мирного ядерного вибуху» 1974 року і який продовжує, вочевидь, робити свій внесок у військову ядерну програму).

Серед інших зобов’язань Делі зазначимо такі: проведення переговорів із МАГАТЕ стосовно Додаткового протоколу до Договору про гарантії та його підписання; зміцнення національної системи експортного контролю, включаючи дотримання вимог Режиму контролю за ракетною технологією (РКРТ) і ГЯП; співробітництво з Вашингтоном у справі укладання багатостороннього Договору про заборону виробництва матеріалів, які розщеплюються. У планах повномасштабного співробітництва США з Індією — постачання ядерного палива й участь у будівництві в цій країні ядерних енергоблоків.

Очевидно, що, підписуючи цю угоду з Делі, окрім декларованої мети — наблизити Індію до дотримання режиму нерозповсюдження, попри те, що ця країна не підписала ДНЯЗ — Вашингтон переслідував й інші, більш практичні цілі. І тут не останнє місце займала економіка. Адже світовий ринок ядерних матеріалів і технологій давно став ареною жорсткої конкуренції країн-експортерів. Боротьба за ринки збуту, які обіцяють багатомільярдні прибутки, призводить до того, що держави-постачальники часто нерозбірливі при виборі покупців, як це було з Іраком, КНДР, Іраном, Лівією, Ізраїлем, Пакистаном, і в минулому з тією ж Індією. Не зупиняли експортерів навіть відомості щодо проведення військових розробок в окремих країнах. При цьому тиск одних країн-постачальників на інші з метою згортання поставок у ті чи інші держави справедливо вважати не турботою про зміцнення режиму нерозповсюдження, а спробою витиснути конкурента з цього ринку і зайняти його самим.

Ураховуючи, що Індія має довгострокову масштабну програму розвитку ядерної енергетики до 2050 року і планує в найближчі десятиріччя побудувати до 40 ядерних реакторів різних типів (на важкій воді під тиском, водо-водяних на легкій воді, на швидких нейтронах і на торієвому паливі), збільшивши частку виробництва ядерної електроенергії в енергобалансі із сьогоднішніх 3% до 25%, зрозуміло, що США на довгі роки «застовпили» для себе цей перспективний ринок. Природно, що угода між Вашингтоном і Делі істотно обмежить можливості інших країн. Насамперед Росії, яка до останнього часу була єдиною державою, що співробітничала з Індією у сфері ядерної енергетики ще з радянських часів.

Реалізація угоди матиме серйозні наслідки також у геополітичному аспекті. Експерти розглядають індійсько-американські домовленості як різку зміну пріоритетів у політиці Сполучених Штатів у Південній Азії, оскільки тривалий час Пакистан, давній суперник Індії, вважався головним союзником Вашингтона. Але часи змінюються, і тепер для Білого дому Індія являє великий інтерес як держава з економікою, що швидко розвивається: сьогодні вона посідає четверте місце серед провідних економік світу. Індія досягла успіхів у демократизації свого суспільства й є одним із претендентів на входження до складу постійних членів Ради Безпеки ООН. Більше того: ця країна найближчим часом може бути прийнята в елітну «велику вісімку». Втім, беручи до уваги існуючий майже 60 років конфлікт між Індією та Пакистаном, очевидно, що факт підписання такої угоди не послужить зниженню напруженості у взаєминах цих двох країн.

Також очевидно, що ставка на Делі робиться Вашингтоном, по-перше, із метою створення противаги Китаю, вплив якого не тільки в цьому регіоні, а й у світі підвищується з року в рік пропорційно зростанню його економічної та військово-політичної потуги. По-друге, розвиток американо-індійського ядерного співробітництва веде теж до зменшення російського впливу на держави Центральної Азії: у Москві вважають Делі своїм традиційним союзником у Південній Азії, а американо-індійська угода означає удар по позиціях Росії в Індії.

Зрозуміло, що все перелічене вище сьогодні для Вашингтона є набагато важливішим за негативні наслідки укладання американо-індійської угоди. Відстоювання США своїх інтересів, ігноруючи інтереси інших країн, сприяє розколу держав-учасниць ДНЯЗ, накопиченню взаємних підозр і стимулює держави в нестабільних регіонах до придбання або створення зброї масового знищення. Всі держави, які нині де-факто уже володіють ядерною зброєю або хочуть її отримати, знаходяться в конфліктних регіонах, мають складну внутрішньополітичну ситуацію. Вони не створили надійної системи попередження про напад і систем управління, тому ризик першого або превентивного удару і несанкціонованого застосування ядерної зброї з боку цих держав вищий, аніж із боку «великої ядерної п’ятірки».

У цій ситуації важливим є й інше: імовірність навмисного або ненавмисного потрапляння ядерних матеріалів або готових ядерних вибухових пристроїв до рук терористів у цих країнах різко зростає внаслідок їхньої специфічної зовнішньої політики та внутрішньополітичної ситуації, наявності корупції в державних і військових організаціях, низької надійності служб безпеки і засобів охорони ядерних об’єктів і контролю ядерних матеріалів. Таким чином, подальше ядерне поширення цілком можливе, причому можна з достатніми підставами твердити, що наступний етап поширення може призвести до експоненційного зростання загрози застосування ядерної зброї.

Нині в американському Конгресі розглядаються поправки до закону про атомну енергію, що знімають обмеження на ядерне співробітництво з Індією. Представляючи у квітні 2006 року законопроект у Конгресі, держсекретар Кондоліза Райс заявила, що угода про цивільне ядерне співробітництво не чинитиме жодного впливу на ДНЯЗ, але наблизить Індію до дотримання режиму нерозповсюдження, попри те, що ця країна не підписала Договір. І все йде до того, що поправки до національного законодавства буде ухвалено вже нинішнього року. Днями палата представників Конгресу США схвалила поправки. Раніше це зробили ключові комітети сенату, а найближчим часом очікується, що верхня палата Конгресу прийме позитивне рішення щодо них. (На двосторонній зустрічі Дж.Буша з М.Сінгхом під час санкт-петербурзького саміту 17 липня американський президент повідомив своєму колезі про хід обговорення поправок у Конгресі, і висловив упевненість у їхньому прийнятті.)

Спростовуючи критичні зауваження, зокрема, стосовно того, що ядерна угода має передбачати заморожування індійського ядерного арсеналу, держсекретар підкреслила: не варто очікувати, що Індія погодиться на це за відсутності аналогічних угод із боку інших держав регіону, таких, як Пакистан і Китай. На думку адміністрації Джорджа Буша, окрім зміцнення режиму нерозповсюдження, американо-індійська угода сприятиме підвищенню енергетичної безпеки і поліпшенню охорони довкілля, а також зміцнюватиме зростаюче стратегічне й економічне партнерство між двома країнами.

Однак багато аналітиків не згодні з такою оцінкою, й обвинувачують Білий дім у застосуванні подвійних стандартів до ядерної політики Ірану, Північної Кореї, з одного боку, та Індії — з другого. Вони вважають, що Сполучені Штати створили дуже небезпечний прецедент, який не просто підриває існуючий режим нерозповсюдження і вносить серйозний дисбаланс у відносини між державами цього регіону, а й позбавляє Вашингтон морального права вимагати від інших країн виконання ДНЯЗ. Адже, роблячи виняток для Індії, яка не бере участі у Договорі про нерозповсюдження, США водночас чинять жорсткий тиск (який включає і загрозу застосування сили) на члена ДНЯЗ Іран, змушуючи його відмовитися від збагачення урану на своїй території, необхідного для виробництва ядерного палива для АЕС у Бушері.

Експерти стурбовані, що за Індією піде Пакистан. Якщо зважити на останні події, індійсько-американські домовленості зміцнили ядерну рішучість Ірану та Північної Кореї. Для таких країн, як Саудівська Аравія, Єгипет, Японія, Південна Корея і Тайвань, також є привід задуматися про власну ядерну бомбу. «Ми не можемо заводити собі улюбленців, порушуючи норми ДНЯЗ і піддаючи режим нерозповсюдження небезпеці», — вважає впливовий член палати представників Конгресу США від штату Массачусетс демократ Ед Маркі. З ним солідарний однопартієць Джозеф Байден: «Якщо ядерна угода з Індією якимось чином підірве існуючий режим нерозповсюдження, то ми залишимо нашим нащадкам жахливу спадщину».

Не в захопленні від домовленостей Вашингтона та Делі в ядерній сфері і багато держав-учасниць ДНЯЗ. Наприкінці травня в Бразилії відбулося засідання ГЯП. Індійське питання — «Чи має Делі право на допомогу в розвитку своєї мирної ядерної програми, залишаючись поза рамками Договору?» — розділило учасників ГЯП на три групи. Прибічниками ядерної амністії Індії виявилися чотири держави, що володіють ядерною зброєю — Сполучені Штати, Франція, Великобританія, Росія.

Тільки Китай, єдиний із п’яти держав, які мають міжнародно визнане право володіти ядерною зброєю, відкрито не привітав ядерну угоду з Делі. Експерти думають, що така позиція Пекіна викликана планами реалізувати в майбутньому ідею нових винятків для країн, які не беруть участі у ДНЯЗ. Зокрема, для Пакистану. (Останній розглядає рішення Вашингтона зняти обмеження в співробітництві з Індією в ядерній сфері як дискримінаційне і таке, що порушує сформований баланс.)

Серед опонентів угоди — Ірландія, Нова Зеландія, Австрія, Норвегія та Швеція. Як уїдливо написав індійський журналіст П.П.Чодхурі в газеті Hindustan Times, ступінь негативного ставлення держав до зняття обмежень з Індії «зворотно пропорційний їхнім розмірам». Інші два десятки країн зайняли проміжну позицію. Бразилія та Південно-Африканська Республіка, які в минулому мали військові ядерні програми (а ПАР, створивши ядерну зброю і добровільно відмовившись від неї, стала учасником ДНЯЗ), мають вагомі підстави для невдоволення подвійними стандартами Вашингтона стосовно Делі.

Примітно, що Сполучені Штати за підтримки Франції та Великобританії спробували переконати інших учасників групи включити в підсумковий прес-реліз засідання ГЯП параграф, який позитивно оцінює індійсько-американську угоду. Але Ірландія та Нова Зеландія за підтримки Австрії та Норвегії стали наполягати на тому, щоб у запропонованому параграфі з’явилися слова про «занепокоєність» ГЯП у зв’язку з цією угодою. І ці неядерні країни домоглися свого.

* * *

Очевидно, що така динамічна країна, як Індія, не може вічно піддаватися санкціям. І все ж видається більш правильним, якби до підписання угоди між США й Індією про співробітництво в мирній ядерній сфері можна було стимулювати Делі приєднатися до ДНЯЗ і до всіх договорів, які забезпечують заморожування її військової програми. Запропонований шлях непростий. Він вимагає тривалих переговорів. Але задля збереження та зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї (який переживає сьогодні не найкращі часи) такий шлях слід було б пройти до кінця...