ВТЕЧА ГОЛИХ КОРОЛІВ

Президент Республіки Перу, всесильний колись Альберто Фухіморі, просто втік із власної країни: вирушив з офіційним візитом до Японії і звідти надіслав у парламент Перу заяву про відставку. За кілька днів, коли очманілий від подиву парламент обрав нового президента, його попередник узагалі зник в невідомому напрямку, виписавшись із президентських апартаментів в одному з фешенебельних готелів Токіо. Доля Фухіморі мала б стати повчальною для всіх пострадянських президентів, переконаних, що міцно тримають владу в руках, що військові ходять по струнці, бізнесмени не наважаться пікнути, адміністративний ресурс дозволить виграти будь-які вибори... До речі, серед керівників країн СНД немає жодного японця, отже ймовірність розчинитися в багатомільйонному Токіо для них украй мала.

Є всі підстави назвати Альберто Фухіморі вчителем наших політиків. Імовірно, багатьом із них невідомі подробиці його діяльності, зате основні моменти історії Перу останніх років були блискуче потім повторені на пострадянському просторі. Навіть умови приходу Фухіморі до влади схожі на ті, в яких одержували свої скіпетри Борис Єльцин та інші. Перуанська економіка була мертва — приблизно так само, як у стані стагнації — радянська економіка. Перуанська номенклатура — і цивільна, котра правила в останні роки перед приходом Фухіморі до влади, і військова, що експериментувала над країною кілька десятиліть перед тим, — виявилася просто не в змозі керувати державою. Країна дозріла до змін: найбільш реальним переможцем виборів 1990 року вважався не пов’язаний з правлячими угрупованнями видатний письменник Маріо Варгас Льоса, надзвичайно авторитетний на Заході і здатний здійснити справжню демократизацію суспільства. Але на виборах несподівано перемагає маленький енергійний японець, що прийшов у політику начебто нізвідки... Процитую для стислості довідник «Країни світу», видрукуваний саме в роки тріумфу Фухіморі: він «отримав країну в стані глибокої кризи в економіці, відсутності засобів для виплат за зовнішнім боргом, гіперінфляції, корупції. Уряд Фухіморі поставив за мету повернути країну на шлях капіталістичного лібералізму, вивести її з міжнародної фінансово-економічної ізоляції, зробити доступною та привабливою для іноземних інвесторів. Жорстка й безкомпромісна лінія президента Перу... призвела до ускладнення відносин між ним і Національним конгресом. 5 квітня 1992 року, заручившись підтримкою командування збройних сил, Фухіморі оголосив про припинення дії конституції, розпуск конгресу й перебрав на себе всю повноту влади в країні»...

Подальші події також відомі: Захід був обурений антиконституційними діями перуанського президента, але Фухіморі наполягав, що здійснив свій переворот лише заради проведення економічних реформ і демократизації життя в країні. Коротше кажучи, Захід усе це проковтнув: перуанський президент залишився на своїй посаді, продовжував одержувати кредити і навіть провів через три роки нові вибори в парламент, що завершилися перемогою його прихильників — а кого ж іще? Водночас і самого Фухіморі переобрали на другий термін...

Через півтора року після розпуску перуанського парламенту танки обстрілюватимуть Верховну Раду Росії. Потім свій парламент розжене Лукашенко. Українському парламенту цілонічним конституційним неспанням вдасться уникнути розпуску, але вже новий склад Верховної Ради комічно гасатиме між власним залом засідань і музеєм Леніна, формуючи дорогою конструктивну більшість. Парламент Казахстану буде розпущений після того, як Конституційний суд республіки задовольнить позов одного з кандидатів у депутати... І цей перелік фактів про взаємовідносини між президентами та депутатами можна продовжувати досить довго, адже річ не в списку, а в інструментарії: Фухіморі довів, що можна робити все що завгодно заради успіху ліберальних реформ і демократизації суспільства. В умовах краху соціалізму й латиноамериканських військових диктатур Захід купився на цю вудочку: Фухіморі нічим не відрізнявся від Мілошевича й Лукашенка, але міг розраховувати на економічну допомогу Заходу, тоді як югославський президент перебував під потужним пресингом, який посилили бомбардування, а білоруського просто не пускали до пристойних країн...

Режим став кришитися після того, як Фухіморі вирішив переобратися на третій термін. Для цього, щоправда, належало змінити конституцію, ним самим і написану та прийняту на референдумі після скасування попередньої. Але у Фухіморі з цим проблем не було: вірний йому парламент схвалив відповідні зміни. Перший тур президентських виборів пройшов з таким очевидним використанням «адміністративного ресурсу», що лідер опозиції Алехандро Толедо відмовився брати участь у другому — і одразу став улюбленцем Заходу. Толедо, по суті, пішов шляхом Фухіморі: він не переставав говорити про порушення демократії, і з ним погоджувалося багато нових парламентаріїв, котрі розуміли, що режимові доведеться піти. Цього, здається, не розумів лише Фухіморі, намагаючись правити так, ніби нічого не сталося. А сталося тільки те, що поза Перу його нарешті перестали слухати й уважно придивилися до того, що відбувається в країні. І побачили — ніякої лібералізації економіки в країні не було: під виглядом реформ власність просто передавалася в руки близьких до президента угруповань та кланів. Побачили, що президент від першого дня свого правління зовсім не був незалежним інтелектуалом-технократом, котрий прагне реформувати Перу. Ні, він був лише висуванцем частини армійських офіцерів та офіцерів спецслужб, які намагалися перехопити ініціативу у старіючих ветеранів політичного життя та генералітету й не допустити перемоги на виборах письменника Маріо Варгаса Льоси. Схожий процес інколи ще називають «перебудовою», ну а в Перу це були просто реформи Фухіморі. Не випадково головною фігурою режиму став капітан Владімеро Монтесінес, який 1990 року, щоправда, вже змінив військову форму на костюм процвітаючого адвоката. Саме Монтесінес був посередником у контактах Фухіморі і тих офіцерів, що прагнули скористатися цією новою постаттю для перерозподілу влади та власності. У Перу досі не можуть зрозуміти, хто насправді був першою людиною поваленого режиму — Фухіморі чи Монтесінес, але факт залишається фактом: коли противникам тричі президента вдалося довести факти злочинної діяльності й корумпованості його найближчого радника та шефа таємної поліції режиму, що спричинило відставку Монтесінеса та його втечу з країни, влада почала вислизати з рук президента зі швидкістю та невідворотністю водоспаду. Нині в Лімі кажуть про причетність Монтесінеса до гучних політичних убивств противників режиму — впливових політиків і бізнесменів, популярних журналістів, котрі зникали серед білого дня. І в мене немає жодних сумнівів, що найближчими днями й місяцями ми дізнаємося про режим Фухіморі-Монтесінеса багато нового та цікавого. Ці люди були настільки впевнені у власній безпеці та безкарності, в тому, що в них «усе під контролем», що навіть не намагалися замести сліди своїх «діянь». А тепер ховатимуться, розуміючи, що розкриття бодай частини їхніх злочинів неминуче призведе до видачі й гучного судового процесу.

Фухіморі — перший диктатор нової формації, диктатор, якого висунула номенклатура другого ешелону і який прийшов до влади псевдодемократичним шляхом. Диктатор, котрий говорив якщо й не демократичною мовою, то вже принаймні свою мету обгрунтовував виключно реформаторськими міркуваннями. Хіба не тим самим шляхом піде потім Єльцин? Мені скажуть: Росія стала зовсім іншою. Але ж і Перу сьогодні — цілком інша країна! В умовах демократичної демагогії диктатура змушена прикидатися, вона не може відкрито розстрілювати своїх противників у таборах і на стадіонах, вона не може культивувати партійну пресу — лише бульварну, вона не може заборонити опозицію — лише перекупити... Вона не може, нарешті, не проводити виборів узагалі. Проте номенклатурі країн, що розвиваються, — чи то Латинська Америка, чи колишній СРСР — вдалося блискуче підмінити демократію охлократією, вибір громадянського суспільства голосуванням натовпу з використанням «адміністративного ресурсу». Саме тому, напевно, процедура виборів президента США, що затяглася, викликає такий подив у нас або росіян — громадян країн, де президентські вибори проводилися лише для форми, а ім’я переможця завжди було відоме за рік до голосування. «Ну, невже вони там не можуть?!»

Перу може залишити клуб країн, де ставлять таке запитання. Найцікавіше, що не лише Перу. Режими, схожі на режим Фухіморі, — режими голих королів. Населення точно знає, що король виступає по телевізору неодягненим, що вірити жодному його слову не можна, що жодних реформ насправді немає, що вибори короля закінчаться перемогою монарха (а як же інакше?), що спецслужби так само, як і раніше, контролюють суспільство... В певний момент король починає не влаштовувати навіть тих, хто посадив його на трон. Не те що адміністративний ресурс більше не спрацьовує — он Фухіморі переобрали на третій термін! — а просто перестає функціонувати апарат, компромат, що зберігався в сейфах прибічників, перекочовує до сейфів противників і на екрани комерційних каналів, ще недавно контрольованих владою. І тут уже весь охоплений небаченим ентузіазмом народ — немов дитина — починає бігати вулицями Ліми чи Бєлграда — далі скрізь — і кричати про голого короля. Армія мовчить. Спецслужби розробляють нові варіанти свого впливу на суспільство, що змінюється на очах. Колишній король у Токіо. Який він маленький, кумедний, непоказний... а ми його боялися...

Ви справді хочете знати, як найближчим часом розвиватимуться події на пострадянському просторі? Стежте за новинами з Перу. До речі, головного перуанського опозиціонера Алехандра Толедо я бачив нинішнього року на Всесвітньому демократичному форумі у Варшаві. Толедо був головною постаттю цього заходу, обіймався з Мадлен Олбрайт, виголошував гарні промови про демократію і так упевнено казав «я обіцяю вам, що буду президентом Перу», що чимось навіть здався мені схожим на Медведчука. У мене тоді почало складатися враження, що сценарій подальшого розвитку подій у Перу вже прописано: Фухіморі йде, Толедо перемагає на найближчих виборах... Мені навіть здалося, що після цього мало що зміниться — хай вибачить мені Толедо, я не фахівець із Латинської Америки... Справді, невдовзі Фухіморі заявив про готовність піти у відставку, вигнав з країни Монтесінеса й пообіцяв провести вибори нового глави держави у квітні 2001 року. Проте потім щось не складалося: з’являлися все нові й нові компрометуючі матеріали, Монтесінес не одержав політичного притулку в Панамі й змушений був повернутися, президент просто перестав контролювати ситуацію — і пішов у відставку за чотири місяці до призначеного терміну. Це так якби Єльцин пішов у відставку не 31 грудня 1999 року, а, припустімо, в період прем’єрства Степашина. Цікаво, вдалося б нам тоді дізнатися про політичні таланти Володимира Путіна?

Сьогодні президент Перу — не Толедо, а голова парламенту Валентин Паніагуа, людина, яка не має міжнародної популярності, але вельми популярна в Перу. І спостерігачі вже кажуть, що він буде серйозним конкурентом Толедо. Отже, й цього разу Перу здатне створити дуже важливий прецедент: крах королівського режиму можна вирахувати, але навіть організатори цього краху не можуть достеменно передбачити всіх його наслідків...