ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ГУУАМ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Отже, в червні 2001-го ГУУАМ було перетворено на міжнародну організацію. Як відомо, міжнародні організації як форма реалізації національних інтересів на зовнішньополітичній арені від часів Священного союзу мають на меті здійснення як мінімум двох складових: військово-політичної й економічної. Оскільки щодо ГУУАМ було чітко заявлено, що на його базі «навіть у перспективі військово-політичне об’єднання не буде створено», залишається лише економічна складова, сама собою також дуже розгалужена. З огляду на те, що спочатку плани співробітництва в галузі безпеки у рамках об’єднання все ж таки були, а питання боєздатності й оснащення сучасною зброєю національних армій кожної країни—учасниці ГУУАМ ще довго залишатиметься дуже актуальним, військово-технічне співробітництво (ВТС) цих держав мало б не лише динамічно розвиватися, а й стати однією з домінуючих галузей співробітництва, поруч з енергетичною та транспортною. Але чи так це насправді? Оскільки про спільне ВТС у рамках міжнародної організації поки що взагалі немає сенсу говорити через його відсутність, можна розглянути низку двосторонніх військово-технічних зв’язків.

Українсько-азербайджанське ВТС. Щорічні обсяги українсько-азербайджанського військово-технічного співробітництва не перевищують 20—30 млн. дол., причому динаміка співробітництва у 2000 р. і в першій половині 2001 р. практично не змінилася. Для прикладу, один із досить типових за обсягом і структурою контрактів держкомпанія «Укрспецекспорт» підписала на початку нинішнього року. Україна ремонтує озброєння і техніку цієї країни як на вітчизняних, так і на тамтешніх підприємствах ВПК. Реалізовано також і низку військових поставок в Азербайджан в обмін на дизельне паливо: приміром, про реалізацію 5-мільйонного бартерного контракту повідомила прес-служба уряду України під час візиту до Києва міністра оборони Азербайджану Сафара Абієва у жовтні 2000 р.

Київ не проти, щоб за військово-технічні послуги Україна одержувала високоякісне авіаційне паливо. Азербайджану постачали продукцію такі оборонні заводи України, як ДАХК «Артем», Сумське НВО ім. Фрунзе, ВАТ «Мотор-Січ» і деякі інші. Та водночас ці підприємства, приміром, у 1999 р. постачили значно більше продукції Казахстану і Туркменістану, що дозволяє не пов’язувати такі поставки зі створенням ГУУАМ.

У 1998 р. МЗС Вірменії зробило офіційну заяву про те, що впродовж 1993—95 рр. Азербайджан закупив і відремонтував в Україні близько 150 танків, і це дало змогу Баку вдвічі збільшити кількість важкої бронетехніки. Не переймаючись відповіддю на запитання, чи справді таке постачання було, можна лише сказати, що військову допомогу Києва Баку, в кожному разі, навряд чи можна порівняти з послугами такого роду Єреванові з боку Москви. Так, за інформацією С.Абієва, Росія постачила Вірменії танків, іншої бронетехніки, систем залпового вогню, оперативно-тактичних ракет на суму близько 1 млрд. дол.

Слід зазначити, що частка України в азербайджанському ВТС не найбільша. Останнім часом Баку активно шукає інших постачальників зброї і вже домовився щодо розгортання широкомасштабного двостороннього ВТС з Ісламабадом. Відповідний документ нещодавно підписали міністр закордонних справ Пакистану Абдул Саттар і міністр оборони Азербайджану Сафар Абієв у ході офіційного візиту останнього наприкінці травня ц.р. до Пакистану. Сторони мають намір налагодити обмін військовими делегаціями, технологіями оборонного призначення, проводити навчання з бойової підготовки військ.

Більше того, показове й розгортання ВТС України з Туркменістаном: у травні 2001 р. Україна домовилася про постачання 20 бойових катерів «Калкан» та «Гриф», а Міністерство промислової політики України, крім того, вже розробило низку нових пропозицій, куди входять також і спільні НДДКР, чого немає поки що у відносинах із жодною країною ГУУАМ. Мабуть, із країн колишнього СРСР обсяги ВТС України з Туркменістаном поступаються лише співробітництву з РФ. До речі, цей факт побічно стосується ухвалення рішення про закриття представництва Туркменістану в Азербайджані, оскільки між цими двома українськими партнерами суперечності виникають як за право володіння нафтовими родовищами в Каспійському регіоні, так і з приводу значної мілітаризації Каспію з боку РФ і Туркменістану.

Українсько-грузинське ВТС. Після того, як 1995 р. Москва згорнула ВТС з Тбілісі і практично залишила грузинську армію без озброєнь, там подумали про активізацію співробітництва з Україною в цьому напрямі. Грузія стала посилати своїх військових учитися в Києві, а Україна надавала свої полігони для навчання обслуги грузинських ППО. Попри власні проблеми, Україна подарувала Грузії ракетний катер, а вже на комерційній основі на українських ремонтних судноверфях здійснюється ремонт чотирьох кораблів грузинських ВМС. 2000 р. на Севастопольському авіаремонтному заводі із семи бойових вертольотів ВПС Грузії п’ять уже відремонтовані. Є плани допомоги і в утилізації боєприпасів та ракетного палива. Під час візиту в Україну міністра оборони Грузії Давида Тевзадзе в лютому нинішнього року Київ пообіцяв Тбілісі допомогу й у відновленні системи ППО навколо столиці.

Водночас Україна — далеко не єдина держава, з якою Грузія розвиває ВТС. Так, Тбілісі закупив 16 танків Т-55 у Праги й досі продовжує отримувати військове майно з чеської армії (останній вантаж прибув до грузинської столиці в червні 2001 р.) Тбілісі також готує до підписання документ про ВТС з Москвою, а на початку цього року уклав таку угоду і з Литвою. Та ще цікавішою виявилася грузинсько-ізраїльська дружба. Свого часу Київ висловлював бажання отримати три нових літаки Су-25М, які випускає Тбіліське авіаційне об’єднання, але через невідповідність інфраструктури відмовився. Нині ж Грузія реалізувала проект модернізації літаків Су-25 з Ізраїлем і навіть має намір виставити спільну розробку на міжнародному авіакосмічному салоні в Ле Бурже у Парижі.

Певну перешкоду розвиткові українсько-грузинського ВТС становить і зростання ролі США та Туреччини, які активно переймаються подальшою долею Грузії. Так, Туреччина вже виділила кілька істотних грантів на розвиток ВР цієї країни: перший — на суму 5 млн. дол. у 1998 р., другий — на суму 3,8 млн. дол. у 1999 р., третій — на суму 4 млн. дол. у 2000 р. На нинішній рік Анкара заявила про намір виділити 5 млн. доларів. США поточного року виділять 20 млн. дол. грузинським прикордонникам.

Українсько-узбецьке ВТС. Рішення Ташкента 1999 р. приєднатися до решти чотирьох учасників неформального об’єднання, серед іншого, розцінювалося аналітиками як можливість скористатися військово-технічним потенціалом ГУУАМ. Ще в 1997 р. Київський танкоремонтний завод успішно виконав контракт з ремонту та модернізації 40 узбецьких танків, заробивши 3,2 млн. дол., а майже відразу після приєднання до ГУУАМ МВС Узбекистану надіслало в Україну пропозицію про бартер продукції військового призначення на суму 6 млн. дол. на умовах зустрічних поставок ліквідної продукції.

У жовтні минулого року в ході українсько-узбецьких переговорів у Ташкенті було підписано угоду між міністерствами оборони Узбекистану й України про активізацію співробітництва у ВТС. А «Укрспецекспорт» уклав три контракти з узбецькою стороною на постачання з України до Узбекистану стрілецького озброєння, малої артилерії та боєприпасів для систем залпового вогню.

Проте якщо серед партнерів ГУУАМ Узбекистан за обсягами ВТС стоїть на лідируючих позиціях, то, з другого боку, частина України в системі ВТС Узбекистану далеко не головна. Приміром, з допомогою РФ Ташкентський авіаційний завод розробив нову модифікацію військово-транспортного літака Іл-76 — Іл-76МФ, який може використовуватися як вантажний, транспортний чи пасажирський. Ташкент складає кілька літаків Іл-76МФ і уклав контракт на постачання трьох Іл-114-100 до Сінгапуру. Загальний обсяг експортних контрактів торік досяг 200 млн. дол.

При цьому особливе місце у військово-технічних відносинах Узбекистану посідає РФ. Торік Москва домовилася з Ташкентом створити СП з ремонту та модернізації військової техніки, а також про постачання Узбекистану 50 нових БТР-80А від Арзамаського машинобудівного заводу. А під час офіційного візиту до Узбекистану Володимира Путіна в травні минулого року між двома країнами було підписано угоду про закупівлю російських ЗВТ на суму 32 млн. дол. А вже під час візиту до Ташкента військової делегації РФ у березні нинішнього року Москва домоглася згоди на закупівлю узбецькою стороною великої кількості техніки, у т.ч. нових вертольотів Ка-50, артсистем, систем ППО і боєприпасів. Узбекистан також має намір реалізувати національну космічну програму і вже прийняв рішення запустити в космос у 2002 р. власний супутник. При цьому Ташкент співпрацює з РФ, Євросоюзом і США, а не з Україною.

Українсько-молдавське ВТС. Ще 1997 р. було зроблено перші реальні спроби налагодити ВТС Кишинева та Києва. Було заявлено про намір спільними зусиллями ремонтувати і модернізувати зброю пострадянського виробництва, а Молдова, крім того, була зацікавлена в ремонті в Україні своїх артилерійських систем. Київ, у свою чергу, розглядав перспективи розробок у галузі електронного устаткування для ВМС.

Та більшість планів так і не було реалізовано. Значною мірою через економічні проблеми молдовської сторони й озирання Кишинева на Москву. З головних оборонних заводів України лише ВАТ «Мотор-Січ» постачав комплектуючі до цієї країни, причому в дуже невеликих обсягах. ВТС України з Молдовою набагато менше за обсягами, ніж, приміром, ВТС України і Литви (Україна виконує контракт з ремонту військово-транспортних літаків Ан-26 ВПС Литви на суму близько 600 тис. дол.). Тим часом Молдова успішніше реалізує ВТС і з іншими державами пострадянського світу: приміром, партію малих озброєнь і військової техніки поставила Молдові Білорусь. А торік Кишинів заявив про намір продати ще шість літаків Міг-29, які залишилися у спадок від Радянської армії.

Чи є шанси
на світле майбутнє?

Справді, ВТС держав ГУУАМ від початку було спрямоване всередину організації — на розвиток боєздатності національних армій та їхньої оснастки новими зразками озброєнь чи модернізацію застарілих. Проте країни ГУУАМ не мають таких тісних оборонно-промислових зв’язків, як, приміром, Україна і Росія чи Росія і Білорусь, тому сьогодні і в найближчому майбутньому неможлива реалізація спільних військово-технічних проектів. Виняток може становити хіба що проект виготовлення військового-транспортного літака Ан-70, у якому беруть участь Україна й Узбекистан, реалізовуючи його разом із Росією. Де-факто контакти у військово-технічній сфері країни ГУУАМ здійснюють лише на двосторонньому рівні. Крім того, країни ГУУАМ переважно мають надзвичайно низькі військові бюджети, що різко обмежує і можливості ВТС (скажімо, Грузія витрачала в 2000 р. на потреби армії лише 0,18% ВВП, Молдова — не більше 0,5% ВВП, тоді як потреби кожної з держав — 2—2,5% ВВП). Слабка платоспроможність — спільне для всіх пострадянських держав лихо.

Дуже малоймовірне отримання великих обсягів замовлень від країн — членів ГУУАМ, а частка України в системі ВТС «гууамівських» держав може збільшитися лише за умови різкої активізації політики в цьому напрямі. Водночас, набагато більше перспектив має двостороннє співробітництво, ніж спроба започаткувати спільні військово-технічні проекти у рамках об’єднання. Отож, побоювання щодо переростання організації у військово-політичний блок були даремними не лише через географічний чинник.