ВІЙНА УЛЬТИМАТУМІВ

Військові історики знають, що всім великим воєнним конфліктам у світі зазвичай передували бої на дипломатичних фронтах. Під час цих боїв з’ясовувалося, в кого з противників міцніші нерви, вагоміші політичні аргументи і вірніші союзники. Саме цю стадію нині проходять Сполучені Штати й Ірак. Першу дипломатичну атаку, як відомо, провів американський президент, виступивши на Генеральній Асамблеї ООН із промовою, яку відразу назвали обвинувальним висновком на адресу Багдада.

Іракське керівництво тримало удар чотири дні, а потім зробило цілком несподіваний хід. Воно заявило про свою готовність виконати всі попередні резолюції ООН і допустити в країну міжнародних інспекторів для того, щоб розвіяти всі підозри щодо наявності в іракських арсеналах зброї масового ураження. Своїм листом, адресованим генеральному секретарю ООН і членам Ради Безпеки, Багдад, по суті, підвів риску під чотирирічним періодом, протягом якого він нізащо не погоджувався повернути в країну контролерів, що залишили Ірак 1998 року.

На такий надзвичайний дипломатичний крок Багдад зважився лише після того, як стало зрозуміло, що ніхто з постійних членів Ради Безпеки не готовий блокувати проект резолюції, яка санкціонує застосування військової сили проти Іраку. Адже буквально напередодні державний секретар США Колін Пауелл розпочав консультації зі своїми колегами з Ради Безпеки і заявив, що країни — члени цього органу істотно зблизили свої точки зору з американською.

Цікаво, що, за інформацією представників секретаріату ООН, проект листа іракського міністра кілька разів повертався Кофі Аннаном для доопрацювання, мали місце і телефонні переговори між Багдадом і штаб-квартирою ООН у Нью-Йорку — все це тривало доти, доки редакція тексту не задовольнила генерального секретаря.

Чому ж Саддам вирішив повернути у свою країну міжнародних інспекторів? По-перше, саме тому, що контролери навряд чи виявлять щось заборонене. Адже в Іраку за минулі чотири роки було предосить можливостей сховати свої потужності з розробки ОМУ (якщо вони, звісно, існували) у таке місце, де їх жодні спостерігачі не знайдуть, навіть якщо їм дозволять перерити всю іракську землю саперними лопатками.

А по-друге, багдадський правитель переконався, що без його згоди на повернення інспекторів ніхто не допоможе йому уникнути покарання. Причому він розуміє, що цього разу США не обмежаться бомбуваннями військових або промислових об’єктів Іраку, як це було 1991 року під час операції «Буря в пустелі». Тепер американські війська дійдуть до Багдада і скинуть Хусейна з трону. І при цьому іракському режиму важко розраховувати на міжнародну підтримку або симпатію. Адже навіть ті країни, що виступають проти американської військової акції, водночас вимагають від Саддама повернути міжнародних спостерігачів. Росія, Франція, Німеччина, арабські країни — всі одностайні у визнанні необхідності поновлення міжнародного контролю в Іраку. Таку позицію поділяє і генеральний секретар ООН Кофі Аннан.

Так що в Саддама був єдиний вихід — запросити міжнародних інспекторів повернутися в Ірак і намагатися не заважати їхній роботі. Це дало б змогу якщо не усунути загрозу американського удару, то принаймні відтягнути терміни його нанесення і виграти час для чергового маневру. Інакше іракський лідер міг втратити все найближчим часом. Цілком зрозуміло, що Хусейн із двох зол вибрав менше. За своє власне життя він завжди боровся винахідливо і самозабутньо, чого не можна сказати про життя інших.

Такий несподіваний поворот подій явно надихнув Кофі Аннана, одного з головних опонентів силового розв’язання іракської проблеми, який заявив, що за багдадською ініціативою повинна піти відповідна реакція Ради Безпеки. Проте він мав би усвідомлювати, що не всі в цій структурі відчули оптимістичне збудження з приводу нового іракського демаршу.

Дійсно, насамперед Білий дім скептично відреагував на заяву Багдада про готовність впустити інспекторів ООН до Іраку. В адміністрації США назвали іракську пропозицію тактичним ходом, застосованим з метою зародження в міжнародного співтовариства «фальшивої надії» на те, що Саддам Хусейн цього разу налаштований серйозно. Адже більш ніж десятирічний досвід свідчить, що слова і справи іракського лідера викликають дуже мало довіри. Іракське керівництво в минулі роки вже неодноразово використовувало ту саму тактику — доводило ситуацію до кризи, а потім погоджувалося допустити у свою країну спостерігачів, висунувши до цієї процедури таку кількість умов, що вона перетворювалася на звичайну формальність.

І ось тепер американці заявляють: час умовлянь минув, нині вони вже не ведуть переговорів з Хусейном, а працюють із Радою Безпеки ООН «для визначення найефективнішого способу досягнення своєї мети». Вона полягає не в інспекціях, а в роззброюванні країни, президент якої дозволяв у минулому проведення тільки тих перевірок, що допомагали йому зірвати здійснення цього завдання. Президент Буш не змінив своєї позиції щодо Іраку — він, як і раніше, наполягає на тому, що прийнятий проект резолюції «повинен дати ефективну відповідь на загрозу, якою є Саддам Хусейн для іракського народу, регіону і світу загалом».

Аналогічної точки зору дотримуються і найвірніші союзники американців. Британці стверджують, що режим Саддама Хусейна має довгу історію «знущання» над резолюціями ООН. Тому до листа з Багдада варто ставитися «із значною часткою скептицизму», адже отримано його всього через чотири дні після діаметрально протилежної заяви іракського віце-прем’єра Таріка Азіза з умовою, що його країна не прийме інспекторів без попереднього узгодження.

Сполучені Штати, очевидно, прогнозували такий хід Багдада, тож зараз прагнуть якнайшвидше покінчити з розробкою нової резолюції щодо Іраку — своєрідної індульгенції за майбутню війну. Робота над документом ведеться під особистим контролем держсекретаря США, який намагається заручитися підтримкою членів Ради Безпеки з цього питання. Поки що це вдається йому зі значними труднощами, хоча він сподівається, що документ буде поданий Раді Безпеки вже найближчими днями.

Варто пояснити, що для схвалення резолюції американцям необхідна підтримка дев’ятьох з п’ятнадцяти членів Радбезу і впевненість у тому, що чотири постійні члени ради (Китай, Росія, Франція і Великобританія) не скористаються своїм правом вето. Поки що з іракського питання позиції США і Росії різко розходяться. Російський міністр закордонних справ Ігор Іванов висловив задоволення тим, що Ірак пообіцяв співробітничати з оонівськими інспекторами, і дав зрозуміти, що Росія не вважає за необхідне ухвалювати нову резолюцію, якщо питання про спостерігачів уже вирішене. А можна або не можна вірити обіцянкам іракського лідера — покаже, мовляв, майбутнє. Не може Вашингтон на сто відсотків бути впевненим і в позиції Франції. Звичайно, у Москві і Парижі не настільки наївні, щоб вірити черговим обіцянкам Іраку, проте для росіян і французів згода Багдада прийняти інспекторів — дуже зручна зачіпка для обмеження експансіоністських прагнень Вашингтона.

Не все поки що владнали американці і з непостійними членами Радбезу. У цьому зв’язку можна припустити, що найскладнішими будуть у Пауелла переговори з представниками Сирії. Загальновідомо, що сирійці різко виступають проти якихось агресивних дій щодо Іраку й обвинувачують США в упередженому ставленні до цієї країни.

Крім «роботи» із членами Ради Безпеки, Пауелл розгорнув активну діяльність і з організації дипломатичної підтримки майбутньої антиіракської операції. Він переговорив з представниками Туреччини, чиї бази відіграватимуть ключову роль у цій військовій акції, а також домігся згоди Саудівської Аравії надати США право використовувати бази на своїй території для завдання удару по іракській території у разі, якщо операцію підтримає ООН.

Водночас Вашингтон і його союзники продовжують завдавати по Іраку удари на дипломатичному фронті. Колін Пауелл, зокрема, в ультимативній формі заявив, що США знайдуть спосіб не дати міжнародним інспекторам відвідати цю країну, якщо Рада Безпеки не ухвалить нової резолюції щодо Іраку. А якщо наміри Вашингтона не знайдуть підтримки в ООН, то його країна скористається «правом захищати себе самостійно». При цьому американський держсекретар посилається на історичний прецедент, нагадуючи, що Росія свого часу блокувала спроби Вашингтона домогтися схвалення Радбезу на застосування сили в Косові. Проте операція відбулася і привела до припинення насильства й етнічних чисток.

На підтвердження намірів поставити Ірак на місце за будь-яку ціну президент Буш вніс в американський законодавчий орган проект резолюції, що дає право адміністрації на силові дії в односторонньому порядку. Конгрес має намір провести дебати і проголосувати з цього питання ще до передвиборних канікул, які починаються в середині жовтня.

Паралельно відбувається і потужна антиіракська пропагандистська кампанія. Її елементи — це і «відтік» в американську пресу окремих деталей майбутньої військової операції, і публікація нової військової доктрини США (головна її особливість полягає в декларації права завдавати превентивних ударів для запобігання терористичній загрозі) і навіть реанімація обвинувачень проти України в постачанні іракцям станцій розвідки типу «Кольчуга».

Не відстають від американців і англійці. Цього тижня прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер представив громадськості так зване «іракське досьє»: у ньому зібрані відомості, які доводять, що Багдад продовжує розробляти зброю масового ураження. «Досьє» було підготовлене на основі розвідданих, відомостей інформаторів і зйомки з повітря із зазначенням районів, де раніше розміщувалися ядерні об’єкти. Свого часу вони були знищені, але на їхньому місці нині з’явилися нові. Британські фахівці роблять висновки, що нові об’єкти використовуються для тих самих цілей, що і зруйновані, отже, там продовжують розробляти ядерну зброю.

Розуміючи, що його супротивники не жартують, Багдад поспішив виступити із власним ультиматумом, оголосивши про свою непокору новій резолюції Ради Безпеки, хоч би що в ній ішлося. Таке рішення було прийняте на зустрічі за участю президента Саддама Хусейна, віце-президента Тахі Яссіна й інших високопоставлених іракських політиків.

Загалом контури дипломатичного протистояння зараз уже чітко видно. Ірак запрошує оонівських інспекторів, США ставить ультиматум ООН — не куплятися на чергову хитрість Багдада, а ухвалити нову антиіракську резолюцію, Саддам Хусейн заздалегідь відмовляється виконати ще не затверджений документ Ради Безпеки. Створюється безвихідна ситуація, розв’язати яку можна тільки на полі бою. Війна ультиматумів себе вже вичерпала. Настає черга війни авіації, танків і артилерії?