ВІЙНА НАОСЛІП

Воєнні дії, розгорнуті в Афганістані, ставлять під загрозу передусім найближчих сусідів цієї країни, особливо Пакистан, Узбекистан і Таджикистан. На віддаленішій периферії ісламського світу ситуація також залишається тривожною. Завдяки активності окремих радикалів у читачів періодики може скластися враження, що особливим предметом занепокоєння останніми тижнями стала Індонезія. Насправді в інших мусульманських державах події розгортаються за такою самою схемою. Просто місцева, підконтрольна урядові преса більше схильна писати про успіхи кампанії з переслідування радикалів, яка там розпочалася, ніж публікувати їхні погрози й застереження.

Чимало залежить від того, наскільки правильно буде розміщено акценти й визначено межі воєнного втручання. «Це війна за сприйняття (perception)», — зазначив один із запрошених Бі-бі-сі сходознавців. Перемогти Бі-бі-сі може той, чия позиція звучатиме переконливіше. Інформаційний компонент у цій війні відіграє не меншу роль, ніж гармати.

Певна річ, головним ризиком війни в Афганістані найчастіше вважають повторення радянського досвіду. Але між цими кампаніями є істотні відмінності. Передусім у меті: в тактичному вимірі завдання Сполучених Штатів — придушити найбільшу базу тероризму, на яку перетворилася ця багатостраждальна країна. Але його виконання передбачає вирішення і набагато складнішого питання — державного ладу Афганістану. На відміну від СРСР, підхід США в цьому разі прагматичніший — їх влаштує будь-яка конфігурація, у якій не буде талібів. Якщо мета, яку ставив СРСР, була просто вочевидь нездійсненною, то тут ідеться все-таки про впевненішу модальність. Проте під час 20-річної війни з’ясувалося, що найстійкішою ідеологією, здатною послужити фундаментом для консенсусу ворогуючих сторін, в Афганістані зміг стати саме радикальний іслам.

Можливість загальнонаціонального компромісу зараз незначна. Диктатура, яку, звісно ж, проголосить демократичний уряд, зможе існувати лише за наявності апарату придушення — передусім дієздатної і, головне, слухняної — армії. Де її взяти? Найдієздатнішою виявилася армія талібів — по суті, племінне ополчення. Для здійснення проекту «стабільний Афганістан» потрібна, принаймні, підтримка певної критичної маси пуштунських племен. Деякі південні племена, що орієнтуються на повернення Захір-Шаха і не дуже задоволені Талібаном, уже просигналізували про свою готовність торгуватися зі США. Але хто може гарантувати стійкість їхньої позиції? Певна частина населення країни негативно ставиться до арабських одновірців, які затрималися в Афганістані, але, зібрані воєдино, всі ці опозиційні настрої навряд чи зможуть стати основою національної злагоди. Влада Північного альянсу — таджиків, узбеків та інших меншин — навряд чи реальна і однозначно спричинить дестабілізацію Пакистану, бо не влаштовуватиме не лише ісламську опозицію, а й офіційну владу. Та й у самому Північному альянсі є розбіжності — між наступником Масуда Фахім-ханом і лідером етнічних узбеків Дустумом. На цьому тлі найімовірнішим бачиться повернення Афганістану до ситуації феодальної роздробленості — війни племен і етнічних груп.

Ситуація в Пакистані погіршується ще й тим, що впродовж останніх двох років, попри деякі позитивні показники економічного зростання, відсоток населення, яке живе за межею бідності, збільшився з 18 до 32%. Настільки різке зубожіння не могло не позначитися на зростанні і так високого протестного потенціалу. На початку афганської кризи Мушарраф оцінив цей потенціал у 10—15%. Він мав на увазі, звісно ж, пуштунську меншину, але, очевидно, така оцінка має бути відкоригована з урахуванням чинника бідності. Хоча на останніх трьох парламентських виборах ісламські партії не могли набрати більше 3% голосів, у контексті поточних подій вони можуть значно розширити коло прибічників. У пакистанській Північно-західній прикордонній провінції та Белуджистані ситуація не була спокійною й раніше — протягом усієї громадянської війни в Афганістані. Виступаючи по Бі-бі-сі, колишній шеф пакистанської розвідки Хамід Гуль сказав: «У державі, створеній на ісламській ідеї, якщо розпочнеться війна в Афганістані, всі вулиці миттю заполонять найзатятіші фундаменталісти».

Події навколо Афганістану знову показали нездоланний інколи характер наслідків, які викликають у далекосяжній перспективі міжнародно-політичні рішення, ухвалені на догоду поточному моменту. Імперська Великобританія, керуючись горезвісним принципом «поділяй і пануй», йдучи зі своїх великих колоній в ісламському світі, поділила багато етнічних територій, актуальним прикладом чого може бути Пуштуністан.

Наприкінці XIX століття англійська влада від’єднала Британську Індію від Афганістану, прокресливши т.зв. лінію Дюранда. Вона розділила етнічну територію пуштунських племен на дві приблизно однакові частини. Після утворення держави індійських мусульман — Пакистану — ця лінія стала кордоном між двома державами й основним спірним питанням у відносинах між ними. Жоден із семи урядів Афганістану, які змінилися протягом останніх 28 років, не пішов на офіційне визнання цього кордону, що у зв’язку з особливостями кочового господарства пуштунів і початком громадянської війни в Афганістані був практично повністю прозорим. Та й тепер — незважаючи на надзвичайні обставини — цю 2240-кілометрову лінію не вдасться всю перекрити.

У Пакистані очікують запровадження надзвичайного стану. У ставці військового командування в м. Равалпінді під Ісламабадом спалахнула пожежа, за офіційною заявою МО — через коротке замикання. Хоч би яка була справжня причина, такі події домальовують картину загального страху. Неподалік бази ВПС Пакистану в прикордонному м. Квєтта прогриміли вибухи. Демонстрації тривають у Кветті, Пешаварі, Лахорі, Карачі та інших містах.

У афганському вузлі сплетені нитки, які ведуть до багатьох суміжних країн. Душанбе з благословення Москви підтримував останнім часом Масуда, узбеки — єдиноплемінного Дусутума. На тлі традиційної узбецько-таджицької «дружби» цілком зрозуміло, що переслідуваному Карімовим Ісламському руху Узбекистану часто допомагала Об’єднана таджицька опозиція. Але після подій у Баткені й Сурхандар’ї та інтеграції ОТО в органи влади узбецькі однодумці, які допомагали їм у боротьбі з І.Рахмоновим, почали заважати.

Ісламські джерела стверджують, що становище мусульман в Узбекистані після подій 11 вересня погіршується. Телебачення постійно транслює судові процеси над ісламістами. Тим часом, як повідомляє російська преса, серед узбецьких військових поширюються войовничі настрої. Узбецький націоналізм поки що залишається сильнішою ідеологією, ніж ісламізм, і в цій ситуації, принаймні в короткотерміновій перспективі, Карімову вдасться домогтися ще більшої національної злагоди.

У Таджикистані ситуація, звісно, менш керована. Минулого літа спостерігачі оцінювали позиції нинішнього президента І.Рахмонова як досить непевні. Проте кризова ситуація й загальна увага до регіону допоможе і йому зміцнити свою владу.

Узбекистан спростовує повідомлення про концентрацію талібських збройних формувань на кордоні. Таліби, якщо їм нарешті стане тісно в Афганістані, передусім прагнутимуть прорватися на свою духовну батьківщину — Пакистан. Пробравшись у населену пуштунами Північно-західну провінцію, вони почнуть, як снігова куля, обростати місцевими союзниками з-поміж ісламістів та інших невдоволених.

Як реагує на все найбільша за кількістю населення мусульманська країна — Індонезія? У нещодавній демонстрації в Джакарті перед будинками представництва ООН і американського посольства взяли участь 300 студентів. Реакція влади, яка застосовує водомети й іншу спеціальну техніку для розгону таких небагатолюдних акцій протесту, свідчить, що уряд трактує загрозу народного невдоволення й можливої дестабілізації цілком серйозно. Найбільші побоювання викликає поведінка ісламських радикальних груп. Серед них особливо вирізняється Фронт захисників ісламу (лідер — Мухаммад Різк Шіхаб), який погрозив, що переслідуватиме громадян США й Великобританії — жителів країни (10 тис. і 2,5 тис. чоловік відповідно), і нападатиме на їхню власність. ФЗІ висунув ультиматум урядові, вимагаючи розірвати дипломатичні відносини зі США протягом 72 годин (тобто до 10 жовтня). Ще недавно мало кому відомий ФЗІ привернув до себе увагу протягом останніх місяців, нападаючи на торгові точки й дискотеки в різних кварталах Джакарти. Кількість демонстрантів, які виступають під знаменами ФЗІ, обчислюється сотнями. Очевидно, багато екстремістських груп використовують нинішні події як можливість заробити політичний капітал і завербувати нових прибічників.

У грі з такими ставками, як тепер, неможливо перемогти без певних жертв... На порядку денному стоїть питання про палестинське врегулювання та військову присутність на Аравійському півострові. Розв’язання цих наболілих проблем фактично обеззброїло б екстремістів, перетворюючи їх з борців на підбурювачів, після чого з багатьма ними, під загальне схвалення, розправилася б власна влада. Безперечно, так учинив би Арафат з аж ніяк не дружнім йому Хамасом. Про його здатність зробити це свідчить той факт, що протягом трьох років до початку Інтіфади-2000 Хамас зміг здійснити лише один теракт.

Нині спроби завоювати довіру правлячих еліт ісламських країн і симпатії громадської думки, по суті, зводяться до формату PR кампанії. Позиціонування ударів по Афганістану як не стільки війни, скільки гуманітарної акції, не дуже переконує навіть ведучих Бі-бі-сі, а щодо мусульман взагалі може виявитися контрпродуктивним. Багато арабських ЗМІ активно критикують тактику, вибрану Заходом у боротьбі з тероризмом. Єгипетська щоденна газета «Аль-Ахрам» під час недавнього візиту до Каїру Тоні Блера порівняла його останні зусилля на міжнародній арені з «ентузіазмом торгового агента».

Для ЗМІ другого і третього ешелону питання конфлікту цивілізацій і війни християнства з ісламом перетворилися на одну тему. Ці вторинні ЗМІ, та й багато політиків, дотримуються відомої тактики економії зусиль — коли нічого сказати конкретно й нізвідки списати, найпростіше — повторити трюїзм. Тим самим вони фактично ретранслюють одну з ключових тез Усами бін Ладена, таким чином допомагаючи йому в його нелегкій справі.

Інформаційна кампанія раз у раз дає збій, причому з вини самих політиків. Пригадаймо недавні випади Берлусконі проти ісламської цивілізації, «хрестовий похід» Буша, якого тепер із «пісні» вже не викинеш. Побоювання, значною мірою викликані саме цими проколами, займають помітне місце в документах недавньої зустрічі міністрів закордонних справ Організації ісламської конференції в Досі.