Вільна головоломка

Від Мюнхенських конференцій із безпеки часто очікують відповідей на складні питання. Але учасників завжди багато, питання порушуються різні, й відповіді здебільшого даються ухильні. Сенсації трапляються рідко. Однак користь Мюнхенських конференцій не в сенсаціях, а в можливості донести свою позицію з ключових питань безпеки і краще зрозуміти мотиви інших.

Цього разу Мюнхенська конференція зібрала понад 35 глав держав і урядів, понад 50 міністрів закордонних справ і оборони, а також генеральних секретарів НАТО, ОБСЄ, Інтерполу, Високого представника ЄС, виконавчого директора МВФ, президента Світового банку, керівників та вищих чиновників організацій у системі ООН. Організатори заходу, як зазвичай, представили присутнім для роздумів доповідь, у назві якої містився головний мотив конференції - "Велика головоломка: хто складе пазл?". Забігаючи наперед, зазначимо: коли хтось і претендував на роль героя, то це були США. Тільки вони, здається, здатні поглянути на світ досить широко й глибоко, щоб роздивитися і заводи БМВ, які загрожують торговими дисбалансами, і апологетів ісламської революції в Ірані, які вимагають знищити Ізраїль, і "глибинний російський народ", що погрожує світу вічним Путіним.

Конференція включала заяви основних учасників, інколи з відповідями на кілька запитань, і панельні дискусії. Їх теми й були частинами пазла, який належало зібрати, - трансатлантичне оборонне співробітництво і об'єднані сили; подолання конфронтацій у торгівлі; безпека в Сахелі; контроль над ядерними озброєннями, ядерне нерозповсюдження та роззброєння; безпека в Південно-Східній Європі; вплив на безпеку змін клімату; безпека у Східній Європі; роль американського Конгресу в міжнародній політиці безпеки; безпека людини на Близькому Сході; конфлікт у Сирії. Порядок не відображає важливості. Хіба що вирізнялася ядерна тема, - їй було присвячено дві панелі плюс безліч згадок у заявах.

Обговорення питань трансатлантичного співробітництва не принесло ні нових надій, ні нових розчарувань. НАТО незамінна, але ЄС потрібне ще щось своє, що б дозволяло підтримувати автономність усередині НАТО. Хай це називається PESCO, зазначив голова юридичного комітету Сенату США Ліндсі Грем (PESCO - абревіатура, що означає постійне структуроване співробітництво, найуспішніший проект ЄС останнього часу у сфері безпеки та оборони).

Частина пазла, яка випала

На панельному полі Росія виграла важливу позицію: в обговоренні ситуації у Східній Європі планувалася участь президента Білорусі Олександра Лукашенка. Для нього це був би перший візит до Мюнхена, і він міг би стати сенсаційним. Але не склалося В останню хвилину участь білоруського президента була відкликана.

Під час Мюнхенської конференції з безпеки, Лукашенко перебував у Сочі, на черговіій зустрічі з Володимиром Путіним. У грудні вони зустрічалися тричі, намагаючись вирішити проблему компенсацій, на яких наполягала Білорусь. Росія ж дедалі настирливіше вимагала натомість "глибокої інтеграції". У січні планувалися чергові переговори, але умови їх проведення не задовольнили Білорусь. Лукашенко став шантажувати Росію припиненням союзних відносин і готувався до появи у Мюнхені. Та натомість на три дні разом із чималою делегацією опинився в Сочі, де відбулася серія зустрічей з обговоренням усього комплексу питань - від військових до гуманітарних. До вирішення питання компенсацій, яке гостро стояло наприкінці минулого року, сторони так і не дійшли, зате погодилися, що "повністю незалежних держав у світі просто не існує". У фіналі Лукашенко погодився на хокейний матч дружби з Путіним, від якого довго відмовлявся.

Білоруський опір упав (принаймні поки що) під російським м'яким, але наполегливим натиском. Уроки військового нападу на Україну враховано. У новій спробі "збирання земель" Росія спробує обійтися без танків, замість цього ретельніше підготувавши економічну й гуманітарну складові "об'єднання народів". Зовсім не в тій формі, як це кожного лютого відбувається у Мюнхені.

Ядерна тінь Китаю

Ядерна тема викликала особливий інтерес, але не звучала трагічно. У ключових питаннях США і Росія повторили свої позиції, хіба що претензії Росії стали більш вираженими. Договір щодо стратегічних сил СНВ-3 (New START), який спливає у 2021 р., Росія хотіла б подовжити, при дотриманні Сполученими Штатами певних умов. США уникають коментувати долю СНВ-3. Дональд Трамп неодноразово заявляв, що вважає зазначений договір невигідним, але говорити про це прямо на Мюнхенській конференції було б недоречно. Навколо багатостраждального Договору про ракети середньої та меншої дальності тривала боротьба за право не вважатися його могильником. Представники Росії всіляко нагадували, що саме США оголосили про вихід. До цього додавали давні й нові російські претензії, нині доповнені потішною вимогою вважати американські безпілотні літальні апарати крилатими ракетами.

Заступника міністра закордонних справ Росії Сергія Рябкова запитали: як Росія, що, за історичними мірками - недавно, вустами Михайла Горбачова пропонувала будувати мир із нульовими рівнями ядерних озброєнь, докотилася до ядерних мультиків (cаrtoon) Володимира Путіна? Смисл відповіді - в усьому винні США, Росія ж від своїх благородних зобов'язань будувати без'ядерний світ, як того вимагає Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, не відмовлялася.

Взаємні претензії розширюються, але питання нових переговорів сторони оминають, багатозначно озираючись на Китай. Давній консенсус у сфері ядерного роззброєння полягав у тому, що спочатку США і Росія мають досягти рівня, порівнянного з ядерними потенціалами інших ядерних держав, і тільки потім двосторонні договори мають стати багатосторонніми. Китай вважає, що цей консенсус повинен залишатися в силі. Але сумніви зростають із розширенням технологій, які значною мірою урівнюють високоточну зброю з ядерною за бойовою ефективністю, і зі зростанням економічної потуги Китаю, що робить можливим, за необхідності, стрімке зростання його ядерного потенціалу.

Позиція Китаю, як випливає з обговорень на Мюнхенській конференції, полягає ось у чому. По-перше, його ядерний потенціал занадто малий, щоб підключатися до двосторонніх американсько-російських переговорів. По-друге, входження Китаю в переговорний процес надміру цей процес ускладнить. По-третє, якщо вже Китай є прихованим чинником краху діючих ядерних договорів, його пропозиція з ведення переговорів полягає в тому, щоб починати з доктрин: із прийняття всіма ядерними державами безумовного зобов'язання за жодних умов не використовувати ядерну зброю першими. Пропозиція цікава, але важка для реалізації. Можливо, Китай таким чином показує, що його залучення справді робить багатосторонні переговори надзвичайно важкими, - хай спочатку домовляться США і Росія.

Реальний світ

Основна частина Мюнхенської конференції пройшла у вигляді серії заяв провідних світових політиків, інколи з відповідями на запитання. Не враховуючи привітальних промов, виступили генеральний секретар НАТО, міністр закордонних справ Німеччини, Верховний представник ЄС, президент Єгипту, президент Румунії (що головує в ЄС), колишній віце-президент США, віце-прем'єр Катару, міністр закордонних справ Ірану. Ключовою ж сесією, від якої журналісти майже дочекалися сенсації, стала серія послідовних заяв канцлера Німеччини Ангели Меркель, віце-президента США Майкла Пенса, міністра закордонних справ і члена політбюро Китаю Янга Цзечі, міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова. Останні двоє досить нудно висловили прагнення своїх країн до багатополярного світу. Майкл Пенс своїми карбованими фразами потряс зал і видушив належні оплески. Ангела Меркель емоційним спічем про конструктивну політику зірвала овації.

Промова Лаврова була позбавлена напористої агресивності. Він лише побіжно нагадав Заходу про "підтримку державного перевороту в Україні". Загалом же, він намагався ширше відчинити вікно в Європу (хоча б у Німеччину), майже прорубане "Північним потоком-2". Міністр сказав сакраментальне: Росія підтримує квітучий Європейський Союз. Підозри в тому, що Росія хотіла б його зруйнувати, звучали на попередній Мюнхенській конференції. Без демонстрації дружелюбності до найважливішого міжнародного проекту Німеччини зустрічної лояльності до чергового російського "потоку" бути не могло. Однак Лавров нагадав ЄС про втрату монополії на інтеграційні моделі: тепер Росії й Китаю є що запропонувати.

У відповідях на запитання Лавров розмірковував про те, що Захід усе більше використовує формулу "порядок, побудований на правилах" (rules-based order) замість "верховенства права" (rule of law). Це, як кажуть у Росії, симптоматично і, як, знову ж таки, кажуть у Росії, створює новий контур розуміння. Досі для Кремля важив писаний закон, якого можна було б дотримуватися, коли треба, або викинути, коли не треба, зажадавши доказів, що закон взагалі існував. Порушення ж правил, виявляється, фіксується в пам'яті партнерів і противників. Така підступність Заходу щодо національного лідера Росії, дипломованого юриста. Лавров натякнув: чекайте наслідків, Росія буде створювати свої правила, на яких триматиметься її власний світопорядок.

У сказаному паном Янгом звучала похвала двостороннім і багатостороннім взаємовигідним відносинам. Жорстким він був тільки один раз - коли заговорив про зазіхання на національний суверенітет Китаю під виглядом вимог вільного судноплавства в Південно-Китайському морі.

Ангела Меркель була, за багатьма оцінками, емоційна. Смисл сказаного: наполеглива дипломатія і врахування інтересів дозволяють вирішити навіть, здавалося б, безнадійні питання. Яскравий приклад - розв'язання довгої історії з назвою (як вона зараз узгоджена) Північної Македонії, що відкрило їй шлях до НАТО і ЄС. Меркель - можливо, звертаючись до доньки американського президента Іванки, яка перебувала в залі, - гнівно відкинула думку Трампа, що німецькі автомобілі створюють загрозу США: навпаки, вони створюють робочі місця, оскільки найбільший у світі завод БМВ міститься в Південній Кароліні. Тут треба зазначити, що думка Трампа була більш витонченою: за свої автомобілі Німеччина отримує американські долари, на які купує російські нафту й газ. Що стосується Росії, то, на думку Меркель, купівля в неї газу та будівництво чергового "потоку" - не більш небезпечні, ніж у роки холодної війни. Це було відверте посилання на "східну політику" німецьких соціал-демократів, аргументовано розкритиковану міністром закордонних справ України.

Промова Майкла Пенса, з одного боку, звучала як агітація за Дональда Трампа в черговому передвиборному ралі. Але з іншого - вона переконливо, хай жорстко, доводила американську правоту в ключових питаннях, які ще два роки тому здавалися провокаційними: вирівнювання торгових балансів, обов'язкові для союзників 2% ВВП на оборону, "Джавеліни" для України, зупинка "Північного потоку-2". Ще раз він повторив, що США не можуть захищати західних союзників, коли вони дедалі більше залежать від Сходу.

Пенс приїхав до Мюнхена після Варшави, куди він привіз контракт на нові ракети для Польщі і взяв участь у важливій конференції щодо Ірану, на якій Ізраїль та арабські країни одностайно заявляли, що не Сирія й не Палестина, а саме Іран - ключова проблема регіону. Про це Пенс говорив і у своїй промові у Мюнхені. Але найбільше часу віце-президент США присвятив порятунку Венесуели, надзвичайно багатої, за його словами, країни, яку розорив політичний режим.

Микола Лазаренко

Аплодували Пенсу не дуже, але зміст сказаного змусив замислитися. За два-три роки заново проголошені американські інтереси оформилися в цінності справедливого світоустрою. Це не означає, що світ став справедливим, - Пенс нагадав тим, хтоо зібрався, що США сприймають світ, як він є, а не яким би його хотіли бачити, але в США сформувалося бачення цього справедливого світу. У ньому немає "Північного потоку 2", Північна Корея без'ядерна, Венесуела демократична, в України є "Джавеліни" і свобода завжди перемагає. Не можна сказати, що всі деталі американського бачення помітні, але зрозуміло, що воно є і наполегливо втілюватиметься в реальному світі, продовжуючи виводити його із зони комфорту.