Виклик опального прем’єра

З наближенням виборів у нинішнього французького президента стає більше суперників та нагальних проблем - соціалісти, скандали, фінансова криза в зоні євро і непоступлива Ангела Меркель із «упертим малюком» Девідом Камероном, рейтингові агентства, які загрожують позбавити Францію її найвищого кредитного рейтингу, і навіть колишні політичні соратники. Усі ці люди та події вкупі можуть зірвати переобрання Ніколя Саркозі на другий термін навесні наступного року. Вслід за лівою опозицією (DT.UA №38, 21 жовтня 2011) у передвиборну баталію за вищу державну посаду вступають нові й нові гравці, яких Саркозі найменше хотів би бачити серед своїх конкурентів. Це політики, котрі поділяють із ним одну й ту саму нішу політичного спектра, а отже президентові доведеться боротися з ними на власному електоральному полі.

Минулої неділі про свою участь у виборах заявив колишній французький прем’єр і в минулому соратник Саркозі по Союзу за народний рух Домінік де Вільпен. На думку спостерігачів, на цей крок його штовхнули особисті причини. Останніми роками ім’я Домініка де Вільпена було пов’язане з великим скандалом навколо підробки списків таємних рахунків фінансової компанії Clear Stream у Люксембурзі. Нагадаємо, що процес тягнувся з 2001 року, коли стали надбанням публічності сфальсифіковані списки таємних банківських рахунків близько 200 впливових осіб. Серед них фігурувало й ім’я Саркозі, який ще на посаді міністра французького кабінету нібито був причетний до отримання коштів від продажу Тайваню в 1991 році шести фрегатів на суму майже три мільярди доларів. Про корупційні дії під час укладання угоди повідомили самі китайці, але «заслуга» де Вільпена полягала в тому, що саме він дав хід цій справі і наполіг на якомога швидшому розслідуванні. Припускають, сам де Вільпен мав намір таким чином нейтралізувати Саркозі перед президентськими виборами 2007 року, вважаючи його своїм головним конкурентом серед можливих кандидатів від правлячої партії. Саркозі тим часом став міністром внутрішніх справ і пішов в атаку на де Віль­пена. Той мусив піти у відставку, але маховик скандалу, запущений із його ініціативи, вже неможливо було зупинити, - у грудні 2006 року колишній прем’єр сам опинився в ролі обвинувачуваного у справі в «пособництві у наданні завідомо неправдивих обвинувачень» проти Саркозі. Майбутній президент Франції виступив одним із позивачів у цій справі, поховавши тим самим шанси де Вільпена на перемогу в 2007 році.

Справу розслідували чотири роки. Де Вільпену загрожувало умовне ув’язнення і 45 тис. євро штрафу за те, що він нібито навмисне використав недостовірну інформацію. У справі також фігурували журналіст Денні Робер, віце-президент європейської аерокосмічної групи EADS Жан-Луї Жержорен (у результаті визнаний винним в організації донесення з використанням підроблених документів), програміст Clear Stream (який підробив списки) та аудитор. Під час розслідування справи розкрилося й те, що колишній президент Жак Ширак теж був не проти використати цю справу для тиску на Саркозі. Але сам Ширак, який мав на той час імунітет, відмовився свідчити й уникнув суду.

Саркозі було б вигідно, якби Домініка де Вільпена зрештою визнали ініціатором змови. Однак довести це не вдалося. Суд першої інстанції виправдав його в січні 2010 року. Прокуратура подала апеляцію, і 14 вересня 2011 року екс-прем’єра виправдали вдруге. Цей вердикт відкрив де Вільпену шлях до участі в нинішніх виборах.

«Після шести років безпрецедентних переслідувань, після шести років випробувань для моєї родини правосуддя вдруге визнало мою невинність. Нагадаю, що цю справу було розпочато у 2005 - 2006 роках, саме перед президентськими виборами 2007 року. Я б хотів, аби її результат зміг послужити уроком для виборів 2012 року», - сказав де Вільпен на порозі суду 14 вересня, даючи зрозуміти Саркозі, що готовий узяти реванш.

Він дистанціювався від правлячої партії, заявивши, що виступає як незалежний кандидат і обстоює інтереси Франції, створивши «голлістську» партію «Респуб­ліка солідарності». Він відразу звинуватив Саркозі у тому, що очільник держави недосить сміливо обстоював інтереси країни в умовах кризи. На його думку, домовленості в рамках Єврозони не приведуть до поліпшення економічної ситуації, натомість примусять французів ще тугіше затягнути паски. У міжнародній політиці де Вільпен також готовий до несподіваних кроків, - у 2003 році він виступив проти вторгнення США в Ірак, викликавши тоді дипломатичну бурю.

У колах, близьких до Саркозі, вважали висунення де Вільпена малоймовірним і навіть тепер хочуть применшити значення його кроку, кажучи, що колишній прем’єр давно втратив свій вплив і без серйозної фінансової підтримки заледве збере необхідні підписи 500 мерів, аби офіційно розпочати боротьбу. Доти він не є небезпечним. Однак представник правлячої партії Валері Россо-Дебо не виключає, що де Вільпен здатний «роздробити» правоцентристський табір і таким чином посприяти головним опонентам нинішнього президента - соціалістам і крайньоправим.

Сам Саркозі поки що зволікає з офіційним оголошенням про початок своєї передвиборної кампанії, і нова розстановка сил з появою де Вільпена відтермінує початок його активної боротьби вже, мабуть, до початку наступного року. Наразі ж Ніколя Саркозі пояснює свою «байдужість» до виборів тим, що в умовах кризи мусить залишатися лідером країни, а не ставати кандидатом. Але дії Саркозі-президента, спрямовані на відвернення кризи, поки що лише псують реноме Саркозі-кандидата: його рейтинги знижуються. І якби вибори відбувалися у минулі вихідні, він отримав би 26% голосів у першому турі, тоді як за лідера перегонів соціаліста Франсуа Олланда віддали б голоси 31,5% французів.

Аби картина була повнішою, слід додати, що на центристських позиціях у боротьбу минулого тижня включився лідер Демокра­тичного руху Франсуа Байру, кандидат, який посів на виборах 2007 року третє місце з 19% голосів. Його рейтинг нині становить 13%, і він тільки на піввідсотка поступається кандидатові від Національ­ного фронту Марін Ле Пен. За Домініка де Вільпена поки що готові проголосувати трохи більше 1% виборців, але це всього лише перше опитування, в якому фігурувала його кандидатура, і зазначений відсоток - голоси, які, можливо, вже втратив чинний президент.

За такого розкладу не виключено, що 2012 року в першому турі складеться ситуація, аналогічна тій, яка була 2002 року. Тоді Жак Ширак після першого туру опинився сам на сам із лідером Народ­ного фронту Жаном-Марі Ле Пеном, оскільки розкол у лівому таборі не дозволив кандидатові від соціалістів Ліонелю Жоспену вийти на друге місце. У 2012 році такий сценарій цілком імовірний, але вже стосовно правих, якщо Байру і де Вільпен відберуть у Саркозі стільки голосів, щоб Марін Ле Пен повторила успіх свого батька.

Ще одна подія минулого тижня може негативним чином позначитися на передвиборній кампанії Саркозі. Минулої середи він опинився в епіцентрі нового потенційно небезпечного для себе скандалу. 14 грудня під варту взято колишнього міністра культури Фран­ції Доннедьє де Вабра, який 1994 року був радником міністра оборони країни. Його допитали у справі про продаж Пакистанові французьких субмарин. Під час розслідування з’ясувалося, що частина коштів від угоди пішла на фінансування передвиборної кампанії Едуара Балладюра в 1995 році. Саркозі тоді був його помічником і прес-секретарем. Єлисейський палац відразу ж поспішив запевнити, що нинішній очільник держави у 1995 році не займався фінансовими питаннями. Однак уже відомо, що Саркозі мав дружні зв’язки з деякими ключовими фігурантами пакистанського військового контракту, вже охрещеного у французькій пресі «Ка­рачігейтом». Так, бізнесмен і посадова особа Ніколя Базір, який був дружбою на весіллі Ніколя Сар­козі з його нинішньою дружиною Карлою Бруні в 2008 році, а до того впродовж тривалого часу працював з нинішнім президентом як радник, можливо, безпосередньо розпоряджався цими грішми. За однією з версій, що її розглядає слідство, пакистанські чиновники мали отримати свою частинку «брудних грошей», однак Балла­дюр програв Шираку. Остан­ній потім нібито вирішив не виконувати домовленостей і не віддавати пакистанцям їхньої частки. 2002 року під час теракту в Карачі загинули 11 французьких інженерів, які працювали за цим контрактом. Тоді все швидко списали на «Аль-Каїду», але тепер слідство намагається встановити, чи не був цей теракт помстою пакистанських спецслужб тим фран­цузьким політикам, які не вміють виконувати своїх обіцянок.