Війна з Росією: найперспективніший союзник України

Велика Британія у перших рядах наших партнерів заявила,, що готова стати гарантом безпеки України. Такою була реакція Лондона на ініціативи Києва щодо майбутнього надійного міжнародного режиму захисту української безпеки. Певна річ, начерки, зроблені українськими представниками під час переговорів у Стамбулі, — це не чіткий план, а лише добрі наміри. Але мова не про зрілість самої ініціативи, а про те, чому саме британці швидше за інших відреагували на заяви наших перемовників і що така реакція означає для України.

Велика Британія послідовно підтримує Україну з самого початку російсько-української війни. Британці від початку Революції Гідності послідовно засуджували російське втручання в Україні та анексію Криму (раніше, ніж це стало трендом для більшості країн Заходу) і від самого початку бойових дій на Донбасі заявляли про пряму участь у них російських сил (чого багато європейців не робили всі ці роки). У 2014 році британці доклали великих зусиль, аби переконати Євросоюз (членом якого тоді ще залишалися) прийняти перші рішення стосовно антиросійських санкцій. Велика Британія також стала однією з небагатьох країн, котрі допомагали Україні у військовому будівництві останні вісім років. Недивно, що й після початку широкомасштабного російського вторгнення кабінет Бориса Джонсона продовжив політику всебічної підтримки України: британці одними з перших надали гуманітарну допомогу і пообіцяли поставки озброєнь. Позиція Лондона стосовно міжнародної ізоляції Москви (у тому числі й припинення членства в міжнародних інститутах) жорсткіша, ніж позиція інших, а британський пакет санкцій на сьогодні — наймасштабніший у світі.

Сумніватися в послідовності позиції британців підстав немає: вони справами довели свою підтримку, і, що ще важливіше, в умовах російсько-української війни виник ситуативний союз Києва та Лондона. Обидві сторони зацікавлені в максимальному ослабленні Росії та в повному витісненні її зі Східної Європи. На тлі реакції інших лідерів Західного світу британська позиція унікальна. Американці все ще розмірковують над використанням Росії у протистоянні з Китаєм і тому не хочуть ослабляти її надміру. До того ж, домігшись політичної й військової поразки Москви, американці відсунуть Східну Європу на далеку периферію своєї політики до нових криз. Франція та Німеччина спираються у своїй політиці на сході Європи на партнерство з Москвою, і поки що немає свідчень відмови від такого підходу. Їм вигідно зберегти Росію як силу у світовій політиці, а наш регіон має другорядне значення. Британія ж прагне закріпитися у східноєвропейському регіоні на тривалій основі, спертися на нього у своїй політиці. Що ж стосується Москви, британці хочуть не просто обмежити її силу, а незворотно ослабити і тому позитивно ставляться до сценарію, в якому Росія розпадеться на дрібні країни.

depositphotos/smutkoalex@gmail.com

Частково позиція Лондона обумовлена історією і традицією британської стратегічної культури. Багато століть геополітичного протистояння з Москвою зробили Велику Британію послідовним і лютим противником Росії. Ворожнеча ця пережила зміни епох та режимів, збереглася, незважаючи на злети і падіння противників. Коли Черчилль пішов із політики, відкрита ворожнеча трохи вщухла, та була реанімована Тетчер і не зникла навіть із розпадом СРСР. Британія залишилася, фактично, єдиною країною Заходу, котра в той період не пережила «медового місяця» у відносинах із Москвою, а Лондон став прихистком для багатьох російських опозиціонерів-утікачів. Останніми роками Москва неодноразово переходила дорогу британцям у Європі та Центральної Азії, в Африці й на Близькому Сході. Свою лепту в конфронтацію вніс і Брекзіт. Із виходом з Євросоюзу британці втратили помітну частину своєї ваги у світовій політиці. Лондону потрібна заміна опори на Євросоюз — консолідований і тривалий пул партнерів, від імені якого він виступатиме на міжнародній арені, силою якого британці доповнять власну силу.

Лондон робить серйозну ставку на Східну Європу. Британці активно працюють з усіма країнами регіону, причому не тільки на кордонах Євросоюзу, а й на Південному Кавказі та в Центральній Азії. Тому для Лондона розпад Росії не стане катастрофою: такий сценарій не тільки усуне протидію британським крокам з боку Москви, а й приведе до створення ряду нових держав, у яких Лондон матиме добрі шанси закріпити свій вплив. Ба більше, в такому разі британцям буде легше переважити регіональних конкурентів на кшталт Польщі: на відміну від Лондона, Варшаві просто забракне ресурсів поширювати вплив на значну частину колишньої радянської території. Успіх усієї східноєвропейської ініціативи для Великої Британії — питання збереження місця на вершині світової політики і статусу великої держави, тому Лондон абсолютно зацікавлений у поразці Росії. Активна підтримка України лягає в цей самий рядок: Лондон хоче стати для Києва пріоритетним партнером, щоб Україна після війни будувала свою політику з опертям на Велику Британію і тим самим забезпечила зміцнення британських позицій у регіоні. У своїй обіцянці політичного союзу Лондон перед нами чесний.

Ложка дьогтю в тому, що Британія не зможе стати опорою нашій безпеці, самодостатнім гарантом того, що наша країна більше не зазнає агресії. Для цього їй бракує передусім військової сили. Власне, Британія цього й не приховує. Заступник британського прем'єра Домінік Рааб повідомив: «Ми не збираємося, як мені здається, в односторонньому порядку копіювати зобов'язання НАТО, які поширюються на членів НАТО», що, очевидно, виключає можливість надання гарантій колективної оборони за прикладом статті 5 договору про НАТО. Втім, останнє слово за великим другом України прем'єром Борисом Джонсоном.

Але в будь-якому випадку на істотний британський внесок у нашу обороноздатність ми можемо розраховувати: у Великій Британії першокласна військова промисловість, вона лідирує у військових розробках на багатьох напрямах. Щоб прив'язати Київ до себе, британці підуть не тільки на поставки озброєнь, а й на тісну взаємодію в їх розробці та виробництві. Жоден інший лідер світового ринку озброєнь не має такої зацікавленості у зближенні з Україною, щоб можна було всерйоз розраховувати на стратегічний характер співпраці у ВПК.

Не слід скидати з рахунків і британський фінансовий сектор. Його мобілізованість у політичних інтересах Лондона була доведена на прикладі санкцій проти Росії. Отже, за наявності політичної волі з боку Великої Британії, ми можемо розраховувати не тільки на його активну роль у відновленні України, а й на залучення британських капіталів у наше військове будівництво (що теж буде серйозною проблемою після війни, коли багато нинішніх партнерів відмовляться фінансувати оборонні проєкти в Україні).

Заява Лондона — незаперечна декларація післявоєнного політичного союзу. Лондон об'єктивно найперспективніший наш політичний союзник, не тільки досить потужний, щоб просувати важливі для нас зміни в міжнародній політиці, а й зацікавлений у цьому — зацікавлений тому, що ці зміни в інтересах самої Британії. І з цієї причини будувати політичний союз із Лондоном уже зараз нам важливо не менше, ніж добиватися військового союзу з Вашингтоном.

Більше статей Віктора Константинова читайте за посиланням.