"Відталий" конфлікт

Азербайджан провів розвідку боєм у Нагірному Карабаху

Нагірнокарабаський конфлікт, що останні два десятиліття був у замороженому стані, "відтанув".

У ніч на 2 квітня, коли президенти Вірменії та Азербайджану перебували у Вашингтоні, взаємні вилазки диверсійних груп, артилерійські обстріли й снайперські двобої на лінії зіткнення переросли в наступ азербайджанських військ на вірменські позиції. Було використано танки, вертольоти, РСЗВ "Смерч". У результаті азербайджанцям вдалося захопити кілька стратегічних висот у районі села Талиш. Цей воєнний успіх викликав справжню ейфорію в Азербайджані.

У свою чергу на тлі різкого загострення ситуації в Нагірному Карабаху у вірменському суспільстві знову, як і в 1980–1990-х, національне й патріотичне піднесення. Вірменія хоча й не оголосила мобілізації, але у відповідь на дії азербайджанської армії президент Серж Саргсян заявив, що Єреван готує договір про військову взаємодопомогу зі Степанакертом. Крім того, він пообіцяв, що в разі подальшої ескалації Вірменія визнає незалежність самопроголошеної Нагірно-Карабаської Республіки.

Та 5 квітня, після чотирьох днів запеклих боїв, Степанакерт і Баку дійшли згоди про припинення вогню. Його так-сяк дотримуються й зараз, хоча обидві сторони продовжують періодично обстрілювати одна одну з мінометів і великокаліберних кулеметів. При цьому, за повідомленням Міноборони Азербайджану, на територіях, узятих під контроль азербайджанською армією, почали проводити укріпні роботи. Натомість заступник міністра оборони Вірменії Давид Тоноян спростував інформацію про те, що Азербайджан зберіг контроль хоч над якимись узятими позиціями.

Коментуючи бойові дії, більшість політологів схиляються до думки, що ескалація конфлікту не переросте у повномасштабну війну подібно тієї, що була в 1992–1994 рр. Тоді Азербайджан зазнав поразки і втратив контроль не тільки над більшою частиною Нагірного Карабаху, а й над сімома азербайджанськими районами, що ввійшли до так званого поясу безпеки невизнаної республіки.

Як припустила у своєму коментарі DT.UA азербайджанський політолог Лейла Алієва, загострення ситуації в Нагірному Карабаху, "можливо, дасть стимул новій серії переговорів". "Та головне, що викликало велику тривогу в міжнародного співтовариства, це те, що конфлікт потенційно може перерости в регіональний. А це загрожує енергетичній безпеці й призводить до деструктивного впливу Росії загалом. Тож посередники й інші актори спробують стримати цей конфлікт", - вважає Лейла Алієва.

Як для Азербайджану, так і для Вірменії Нагірний Карабах - сакральна територія. Протягом двох десятиліть сторони твердо стоять на своєму: вірмени говорять про право нації на самовизначення, а азербайджанці - про територіальну цілісність і непорушність міжнародно визнаних кордонів. Неготовність Баку, Єревана й Степанакерта до компромісів щодо цих принципових питань робить досить проблематичним вирішення цього конфлікту дипломатичними засобами.

Та якщо вірменів як переможців у конфлікті 1992–1994 рр. загалом улаштовує статус-кво, за якого невизнану республіку фактично інкорпоровано до складу Вірменії, то в азербайджанському суспільстві популярні ідеї реваншу. В Азербайджані сповнені рішучості повернути суверенітет над Нагірним Карабахом. Зокрема й військовими засобами. Нафтодолари, завдяки яким азербайджанський бюджет у багато разів більший за вірменський, дали Баку змогу переозброїти і значно зміцнити свою армію.

Ще в перші години ескалації конфлікту посол Азербайджану в Росії Полад Бюльбюль-огли заявив, що спроби дипломатично врегулювати конфлікт з Вірменією щодо Нагірного Карабаху довели свою неефективність, а відтак єдиним рішенням залишається воєнний шлях. "Щоб розв'язати конфлікт, треба усунути першопричину. А першопричина - в окупації Вірменією азербайджанської території, і це міжнародно визнаний факт… Ідеться не про сам Нагірний Карабах, а про п'ять прилеглих до Нагірного Карабаху районів", - зазначив П.Бюльбюль-огли в інтерв'ю російському телеканалу "Дождь".

Нині вірмени й азербайджанці звинувачують одне одного в загостренні конфлікту. Але, загалом, це не так уже й важливо, хто перший почав обстрілювати позиції противника. Суттєво те, що Баку, вперше за багато років, зумів домогтися воєнного успіху і відвоювати у вірменів п'ядь землі. Як здається, це й було головною метою азербайджанського керівництва.

"Ільхаму Алієву потрібен бліцкриг, а не тривала війна. Йому потрібно за короткий час кардинально змінити лінію зіткнення. Для нього оптимально було б захопити кілька районів, що входять до буферної зони навколо Нагірного Карабаху, і показати це як перемогу, замаскувати внутрішні проблеми перемогою", - наголосив у бесіді з DT.UA колишній директор вірменської Служби національної безпеки, а нині провідний аналітик Центру регіональних досліджень Давид Шахназарян.

В Азербайджані в останній рік погіршилася економічна ситуація, а як наслідок - зросла й соціальна напруженість: у зв'язку з падінням курсу маната різко знизився рівень життя. У багатьох регіонах прокотилися хвилі протестів. У цій ситуації невеликий збройний конфлікт зміг би зміцнити популярність влади серед населення, адже ніщо так не гуртує народ, як війна. Саме так, наприклад, зробили аргентинський диктатор генерал Леопольдо Гальтієрі й російський президент Владімір Путін.

Нині ж в Азербайджані ейфорія, і популярність Ільхама Алієва висока. Однак ескалація конфлікту має й іншу мету: нехай обмежені, але успішні бойові дії дозволяють Баку посилити свої позиції у переговірному процесі щодо врегулювання нагірнокарабаської проблеми. А заразом і прозондувати міжнародну реакцію на можливе силове її розв'язання. Така собі розвідка боєм.

"Ця воєнна операція може підняти рейтинг лідера країни. Крім того, вона показує не тільки боєздатність армії, а й демонструє, що Азербайджан не змирився зі статус-кво. Наступальна операція, якщо вона закінчується перемогою, може також натиснути на іншу сторону, щоб та була більш схильна до компромісів під час переговорів", - вважає Лейла Алієва.

Хоч як дивно, але обмежена воєнна операція Баку вигідна й Вірменії. Тепер Єреван може заявляти на міжнародній арені, що Азербайджан становить реальну загрозу для стабільності Південнокавказького регіону.

Російські експерти й політики, втім, як і деякі західні політологи й журналісти, кажуть, що за спиною Азербайджану стоїть Анкара, давній союзник Баку. І загострення ситуації в Нагірному Карабаху стало наслідком кризи російсько-турецьких відносин, а також прагнення Туреччини розморожуванням конфлікту послабити позиції Російської Федерації. Багато хто і в Єревані дотримується думки, що "Азербайджан виконує замовлення Туреччини, і те, що відбувається, спрямоване не проти Вірменії, а проти Росії".

Однак, хоча загострення ситуації навколо Нагірного Карабаху й вигідне Туреччині, сумнівно, щоб вона руками Азербайджану воювала з Росією. Нині Анкара робить усе, щоб знизити напругу своїх відносин з Москвою. Чого вартий хоча б недавній арешт Альпарслана Челіка, який узяв на себе відповідальність за вбивство російського пілота бомбардувальника Су-24, збитого Туреччиною над Сирією. Зате від "розморозки" нагірнокарабаського конфлікту точно виграла Росія, яка тільки посилює свої позиції в Південнокавказькому регіоні.

Як пише "Радіо Свобода", колишній високопоставлений співробітник держдепартаменту Джеффрі Манкофф вважає, що Росію цікавить не просто мир у цьому регіоні. Москву цікавить "домовленість, яка може посилити її регіональний вплив" і у Вірменії, і в Азербайджані. На думку Дж.Манкоффа, Кремль сприятиме примиренню Єревана і Баку тільки на своїх умовах.

Нині російська дипломатія демонструє всі можливі кроки для стабілізації ситуації. У цій грі росіянам підігрують у Єревані й Баку, де вважають, що ключ до вирішення нагірнокарабаської проблеми лежить у Москві. Не в останню чергу й тому, що Сполучені Штати і Європейський Союз самоусунулися від вирішення цього замороженого конфлікту.

Та саме Російська Федерація довгі роки озброювала як Вірменію, свого союзника по ОДКБ і ЄЕС, так і Азербайджан, який упродовж останніх п'яти років відчутно нахилився в бік Росії. І хоча роль Кремля в нинішній ескалації конфлікту не цілком прозора, в експертному середовищі багато хто впевнений, що за спиною Єревана, свого військово-політичного союзника, Москва всіляко підштовхувала Баку до реалізації силового сценарію відновлення свого суверенітету над Нагірним Карабахом. При цьому не в інтересах росіян повна й остаточна перемога азербайджанців.

Тимчасова "розморозка" нагірнокарабаського конфлікту дозволяє росіянам досягти низки стратегічних цілей: поновлення масштабних бойових дій у Нагірному Карабаху призведе до дестабілізації Південного Кавказу, що поставить під загрозу зриву міжнародні енергетичні й транспортні проекти.

"У реалізації проекту Транскаспійського газопроводу, який має пройти з Туркменістану в Туреччину, реанімації газопроводу для іранського газу через Південний Кавказ у Європу, в роботі кавказького відгалуження "Шовкового шляху" Москва бачить загрозу своїм інтересам. А конкуренти Росії не потрібні. Особливо в умовах низьких цін на енергоресурси. Тому збільшення воєнно-політичних ризиків на Південному Кавказі грає на руку Кремлю", - сказав у бесіді з DT.UA президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар.

Загострення ситуації в Нагірному Карабаху допоможе Москві й у досягненні її давньої мети - ввести миротворчий контингент у невизнану республіку. "Росіяни довгі роки ставили перед собою цю мету: російський миротворчий контингент дасть Москві змогу не просто посилити свою присутність на Південному Кавказі, а й повернути його під свій контроль. А це дозволить також знизити вплив Заходу в Південнокавказькому регіоні, який нині й так слабкий", - вважає Давид Шахназарян. У підсумку, на думку вірменського політолога, це посилює позиції Кремля в його переговорах із Заходом.

Нарешті, порушення режиму вогню в Нагірному Карабаху може ще більше відвернути увагу світового співтовариства від подій на Сході України. І в цьому для Києва - одна з найсерйозніших загроз "весняного загострення" нагірнокарабаського конфлікту.