У карабахський конфлікт можуть бути втягнуті великі світові держави – WP

Конфлікт в Нагірному Карабасі не є замороженим, потенційно він може перерости в більш широкий, пише видання The Washington Times.

Між Вірменією і Азербайджаном знаходиться спірна територія - невизнана держава під назвою Нагірно-Карабахська Республіка (НКР). У ранні ранкові години 2 квітня бойові дії там знову розгорілися.

Новий спалах конфлікту стався після того, як відбувся саміт з ядерної безпеки, в якому взяли участь президент Вірменії Серж Саргсян і президент Азербайджану Ільхам Алієв. На його полях вони зустрілися окремо з віце-президентом Байденом, щоб обговорити нагірно-карабахський конфлікт. Раніше Алієв і держсекретар Джон Керрі провели коротку прес-конференцію, в якій Алієв закликав до вирішення конфлікту на основі "негайного і безумовного виведення вірменських військ з територій".

Після того, як Алієв і Саргсян полетіли додому, ситуація з нагірно-карабахським конфліктом різко загострилася, підкреслює автор статті.

Видання наводить п'ять фактів, які потрібно знати про нагірно-карабаський конфлікт.

В якості першого факту видання нагадує історію виникнення цього конфлікту. Після Першої світової війни Нагірний Карабах був затиснутий між двома країнами, що розвиваються - Вірменією і Азербайджаном. Конфлікт щодо розпочався на тлі великих інших у 20-му столітті. Після розпаду СРСР доля Карабаху стала головним питанням у Вірменії та Азербайджані.

"У вересні 1991 року місцеві вірмени проголосили Нагірно-Карабахську республіку, окресливши її територію так, щоб вона включила в себе НКАО і інші частини Азербайджану, в тому числі Шаумяновський район на півночі і території на схід від Мартакерта і Мартуні. Як передбачалося, республікою будуть керувати місцеві вірмени незалежно від Азербайджану", - йдеться в статті.

При цьому, азербайджанські сили прагнули знищити НКР. Вірменські сили, місцеві жителі і добровольці з Вірменії прагнули вижити.

Друге, що необхідно розуміти, підкреслює видання – конфлікт в Нагірному Карабаху не є замороженим. "Це киплячий конфлікт", - йдеться в статті.

Карабахський конфлікт зазвичай називають "замороженим". Спостерігачі часто кваліфікують його як і інші йому подібні - у Придністров'ї (Молдова), Абхазії і Південної Осетії (Грузія), а останнім часом, у Криму та Донбасі (Україна). "Але це дуже спрощено, з трьох причин", - уточнює автор статті. По-перше, війна в Карабаху закінчилася у 1994 році з припиненням вогню, але без мирної угоди. Там немає міжнародних миротворців, а лише кілька спостерігачів від Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). По-друге, там завжди тривала стрілянина по лінії розмежування. В останні роки, до цього додалися дальній снайперський вогонь і набіги невеликими групами солдатів. "Конфлікт почав загострюватися: у минулому році загинуло більше солдатів, ніж будь-який інший рік, починаючи з 1994-го", - вказує автор. І, нарешті, російські війська не знаходяться в Карабасі, на відміну від інших пострадянських конфліктів.

Третій факт: карабахці в переважній більшості випадків виступають проти досягнення компромісу. Як показують дослідження, у них найвищі рівні національної гордості серед десятків етнічних груп в пострадянських державах і на Балканах.

Говорячи про можливості переговорів по принципу "земля в обмін на мир", важливо враховувати результати опитування, згідно з яким 85% карабахців висловилися категорично проти повернення до кордонів НКАО радянського періоду. Трохи більше 60% схвалив нинішні кордони території, але майже 70% бачить концепцію своєї батьківщини, яка включила б у себе райони, все ще підконтрольні Азербайджану, а також невизначену велику "історичну" область на Південному Кавказі.

Четвертий - карабахці не впевнені в тому, що мирні переговори можуть вдасться в принципі. Вони вважають, що повинні бути готові боротися за себе. Мирні переговори з Вірменією зупинилися, що робить шанси на прогрес нікчемними. Лише половина респондентів відповіли, що переговори можуть бути успішними. При цьому 53% вважають, що міжнародні миротворці можуть допомогти вирішити конфлікт.

І останній, п'ятий пункт: "карабахський конфлікт здається локальним, але може втягнути в його вирішення світові держави", стверджується в статті.

"По-перше, через зниження доходів від продажу нафти і економічного спаду в Росії режим Алієва Азербайджану опинився під тиском", - йдеться в статті. У грудні 2015 року уряд був змушений перейти до плаваючого обмінного курсу своєї валюти: в один день манат впав на 32% по відношенню до долара США. Рівень життя падає, відбуваються вуличні протести. Тому, як зазначає автор, режим може піти на застосування відволікаючого маневру - війну в Карабасі.

По-друге, охолодження у відносинах між Росією і Туреччиною відкриває розколи між проросійськими і протурецкими фракціями Азербайджану. Вірменія є членом Євразійського митного союзу, Азербайджан не є. Росія може вимагати розмістити миротворців в регіоні та підкреслити свою роль в якості незамінної влади в цьому регіоні.

По-третє, запрошення Алієва до Вашингтону вперше за останні десять років стало символічною перемогою у умовах широко поширеної критики з приводу придушення засобів масової інформації та порушень прав людини. "Можливо, особисте спілкування з Керрі, Байденом і Обамою "дало свободу" Алієву для прагнення до війни? Це ми дізнаємося ще нескоро", - пише автор.

"Нагірний Карабах є конфліктом з потенціалом, який може швидко перерости в щось більш широке, і затягти Росію та Туреччину", - резюмується в статті.

Чергове загострення ситуації в Нагірному Карабасі сталося в ніч на суботу, 2 квітня. Сторони конфлікту звинувачують один одного в обстрілах по всій лінії фронту. У той же день прем'єр Вірменії заявив про нанесення силами країни істотних втрат азербайджанській стороні.

4 квітня Міністерство оборони Азербайджану оприлюднило відео знищення командного пункту вірменської армії в зоні конфлікту в Нагірному Карабасі.

5 квітня сторони повідомили про досягнення домовленостей про перемир'я, яке почалося о 12:00 за місцевим часом. За час ескалації загинули більше 60 військовослужбовців з обох сторін.