Вибори в Іраку: суніти прокинулися в шиїтській країні

15 грудня в Іраку відбулися вибори в Раду представників (парламент) країни. 275 депутатів обираються на чотирирічний строк. За цей рік іракці йдуть на виборчі дільниці вже втретє. 30 січня вони вибирали перехідні Національні збори, основним завданням яких була розробка нової конституції Іраку. Вдруге іракці вийшли голосувати 15 жовтня — на референдум із її затвердження. Нинішні вибори повинні закласти основу для формування нового постійного уряду і набуття країною всієї повноти суверенітету.

У виборах взяли участь 457 суб’єктів, які включають партії, союзи племен і родів різних етнічних груп та індивідуальних представників традиційної племінної аристократії. Реальне суперництво розгорнулося між 20 передвиборними блоками. Представники основних етноконфесійних груп сформували найбільші політичні коаліції — Об’єднаний іракський альянс, Курдський альянс. Сунітська меншина, намагаючись заскочити в останній вагон демократичного процесу, заснувала Іракський фронт злагоди. Однак світське крило сунітських політичних сил виступило окремою коаліцією, утворивши Іракський фронт національного діалогу на чолі із Саліхом аль-Мутлаком, який представляє інтереси функціонерів старого режиму. До цього блоку окрім сунітів увійшла ще й Християнсько-демократична партія.

Ще зовсім недавно найбільш песимістичні спостерігачі всерйоз побоювалися провалу виборів у сунітських провінціях. Слід зазначити, що, намагаючись втягнути в політичний процес сунітів напередодні проведення виборів, американські війська випустили на свободу 24-х представників колишнього іракського режиму, серед яких член регіонального керівництва партії БААС Худа Саліх Аммаш, колишній міністр транспорту Ахмад Муртада і міністр вищої освіти Хумам Абдуль-Халік. Між іншим, міністерство транспорту відігравало свого часу досить важливу роль у відмиванні саддамівських відкотів за контрактами в рамках програми «Нафта в обмін на продовольство».

Діяльна участь сунітської меншини в цих виборах означає звуження соціальної бази активного невдоволення та насильства, дає шанс умиротворення та стабілізації ситуації в країні. Суніти будуть пропорційно представлені в новому уряді і нарешті стануть легітимним учасником політичного процесу. Зміцнення шиїтської більшості і закріплення реальної автономії курдів не можуть не вплинути на розстановку сил у всьому регіоні. Вже на момент проведення виборів у перехідні Національні збори 30 січня більшість іракських сунітів прийшли до розуміння того, що повстанський рух не здатен захистити їхні інтереси в новій іракській державі, яка стрімко розвивається.

Повстанський рух розколов сунітську громаду. Націоналістично орієнтовані повстанці, котрі включають людей, пов’язаних із старим режимом, виявилися більш сприйнятливими до участі у виборах. Водночас групи, пов’язані з йорданським терористом Абу-Мусабом Аз-Заркаві, перейшли в ще більш запеклу опозицію. Сунітські політичні сили, що взяли участь у нинішніх виборах (у всякому разі, якоюсь мірою), виступили виразниками політичних позицій повстанців. Головне гасло їхньої передвиборної програми — «ні окупації». Як швидко й наскільки ефективно політичний процес, який розгортається в сунітському секторі, зможе абсорбувати різні загони збройного опору, поки невідомо. Однак сам факт активної участі сунітських блоків у виборах свідчить про початок процесу зміни негативної енергії, що дотепер проявлялася в різних формах насильства.

Коментарі іракських виборів в арабських медіа показують неготовність арабського світу глянути на події очима шиїтської більшості населення країни. Тим більше не знаходять співчуття в арабських сусідів націоналістично орієнтовані курди. Політична ідентичність двох арабських країн — Іраку та Бахрейну — із шиїтською більшістю протягом усього постколоніального періоду визначалася сунітськими правителями. За умовчанням арабська єдність донедавна насправді означала єдність сунітську. Протягом багатьох років шиїти були для арабського світу зовнішнім чинником. У період ірано-іракської війни арабські режими ще міцніше зв’язали шиїтську присутність із зовнішньою загрозою. Саддам Хусейн навіть депортував тисячі шиїтських співвітчизників до Ірану як іноземний елемент. Таке ставлення ще більше підігрівало невдоволення шиїтів, боротьба за розтоптані права не припинялася. Помітні шиїтські меншини є також у Лівані та Саудівській Аравії. У зв’язку з активністю шиїтських політичних партій «Аль-Амал» і, особливо, Хезболли на фронтах арабо-ізраїльського протистояння акції ліванських шиїтів значно піднялися за останні два десятиріччя. Однак просирійська позиція шиїтських організацій у недавніх подіях, яка призвела до виведення сирійських військ із Лівану, показала всю глибину лінії розділу між шиїтами та представниками інших етноконфесійних складових ліванського суспільства. Зростання активності шиїтів у країнах Перської затоки в зв’язку з перемогою в Ірані 1979 року ісламської революції призвело до негативних наслідків для шиїтського населення цього регіону, особливо Саудівської Аравії, східна провінція якої населена переважно шиїтами. Донедавна їм не дозволялося не тільки займати державні посади, а й мати свої мечеті. Тільки зараз, із приходом нового монарха, саудівські шиїти отримали надію хоча б певною мірою відновити свої політичні та культурні права. Взаємна недовіра між двома найбільшими гілками ісламу має багатовікову історію — її не можна скасувати, забути чи знехтувати.

Майже одностайну підтримку шиїтів на виборах здобув Об’єднаний іракський альянс, який складається з 18 шиїтських партій і об’єднань, переважно релігійної спрямованості. До їхнього числа ввійшли такі давні борці з режимом Саддама, як Партія ісламського заклику (Да’ва) і Вища рада ісламської революції в Іраку. У списках блоку прем’єр-міністр перехідного уряду Ібрагім Джаафарі й Абдуль-Азіз аль-Хакім, а також недавній аутсайдер молодий шиїтський лідер Муктада ас-Садр, який 2004 року кинув виклик вищому духовному авторитету шиїтів великому аятолі Сеїду Алі ас-Сістані. «Армія Махді» 2004 року поставила шиїтську громаду і всю країну на грань реального розколу. Лише завдяки політичній мудрості і величезному впливу Сістані прибічники Садра, котрий має, за деякими оцінками, підтримку до 30 відсотків шиїтів, були інкорпоровані в політичний процес. Перемога Об’єднаного іракського альянсу означає перемогу Сістані, котрий хоча й дистанціюється від прямої участі в політиці, насправді послужив центром об’єднання основних шиїтських сил, які увійшли в цей блок. Перемога шиїтського блоку на виборах насправді дещо затьмарена невдоволенням, яке накопичилося за період фактичного правління представників Об’єднаного альянсу на півдні країни. Виборці в шиїтських районах, де влада ОІА встановилася вже давно, незадоволені перебоями в постачанні електрики, води, безробіттям, атаками терористів. Втім, із подібними проблемами політичні сили стикаються й в інших регіонах країни. Напередодні виборів у контрольованій Патріотичною спілкою Курдистану провінції Сулейманія було звільнено і перепризначено кількох високопоставлених чиновників із проблемних міністерств — водопостачання, електрики та палива, відправлено у відставку помічених у корупції мерів.

Всупереч поширеним, у тому числі в сусідніх арабських країнах, стереотипним уявленням про ледь не поголовно проіранськи настроєних шиїтів, помітне число опитаних міжнародною організацією Institute of War and Peace жителів шиїтських провінцій побоюються посилення іранського впливу не менше, ніж їхні сунітські співвітчизники. На вулицях Басри можна побачити плакати з портретами ісламських діячів сусідньої держави та гаслами перською мовою, що не може не зачіпати національні почуття багатьох басрійців. Однак висока явка виборців на цих виборах показує, що загальне відчуття неповноцінності попереднього перехідного парламенту та виконавчої влади долаються, і більшість іракців бачать у новому парламенті реального гаранта відновлення національного суверенітету.

Проте найбільші етноконфесійні групи не демонструють повної одностайності думок — є і внутрішня опозиція. Пріоритет Курдського альянсу оспорює Ісламська спілка Курдистану, що набрала в Сулейманії 11 відсотків голосів. У шиїтському секторі з Об’єднаним іракським альянсом суперничає нечисленний список Незалежної коаліції Кербали.

Етнічні та релігійні меншини продемонстрували різний рівень політичної консолідації. Так, кілька християнських партій і спілок сформували єдиний блок (Коаліцію справедливості та майбутнього), а представники туркменської меншини присутні по одному в кількох коаліціях, у тому числі найбільшому шиїтському блоці.

20 грудня незалежна виборча комісія опублікувала поки попередні результати голосування. За словами одного з членів комісії, із майже тисячі отриманих скарг тільки 20 можна вважати обгрунтованими. Різке невдоволення висловили представники сунітських партій. Їхні протести в основному стосуються результатів голосування в столиці. Ця суперечка, в якій звучать загрози громадянської війни, глибоко символічна. У сунітських провінціях Іракський фронт злагоди переміг із усією переконливістю, і частки відсотка там навіть не підлягають заперечуванню. У шиїтських провінціях результат теж очевидний. Але от суперечка за Багдад — це суперечка про втрачену велич і могутність. Тому так болісно було сприйнято сунітами шиїтські 58 відсотків у столиці. Проте можна з упевненістю сказати, що в роздруківці, опублікованій на офіційному сайті виборчої комісії, немає нічого несподіваного чи незвичного. Вона з усією очевидністю відбиває специфіку етнополітичної ситуації в країні. Курди проголосували за курдів, шиїти — за шиїтів. Відповідні результати в провінціях, де переважають ці групи, зашкалюють за 80 і навіть 90 відсотків голосів, відданих відповідно за Курдський альянс і Об’єднаний іракський альянс. Цілком передбачуваним є і розкид думок у сунітському середовищі, яке виявилося найбільш розрізненим і загубленим у новому Іраку — між минулим і теперішнім, ісламом і баасистами, середовищем, що породило найжорсткіші осередки опору окупації. Сунітам, які втратили статус домінуючої групи, ще треба буде пройти довгий болючий процес адаптації до нової ролі. Але результати виборів показали, що цей процес усе ж розпочався. Ідея бойкоту виборів, яку агресивно нав’язували сунітам ісламські екстремісти, провалилася.

Попри надлишок об’єднавчої риторики в назвах політичних коаліцій — національний, іракський, єдиний, об’єднаний, діалог, національна єдність, злагода, — тільки одна політична сила присутня в п’ятірці лідерів практично в усіх провінціях із результатами від 0,4 до 13,8 відсотків. Це Іракський національний список Іяда Алаві, що об’єднав широкий спектр світських партій, у тому числі лівих. Найгірший результат блок здобув у курдських провінціях і непогані результати в шиїтських, гарні — у сунітських районах, а найбільший відсоток голосів блок взяв у Багдаді.

Явний успіх націоналістичних сил у курдському секторі, упевнені позиції лівих і правосекулярних сил по всій країні показують значну вагу світських політиків у майбутньому Іраку. Проте обличчя країни, її вигляд у широкому близькосхідному контексті визначатиме шиїтська більшість, політичним представником якої виступають релігійні партії. Можна з упевненістю сказати, що, підійшовши до завершальної стадії складного політичного процесу на шляху до створення нового незалежного Іраку, більша частина іракського суспільства, досі розділеного етноконфесійними бар’єрами, здобула, нарешті, надію та бачення майбутнього. Головний виклик, на який їм тепер треба відповісти, полягає в тому, чи стане це майбутнє спільним для курдів, шиїтів, сунітів і представників немусульманських релігійних меншин. Відповідь на це питання зажадає від усіх учасників політичного процесу величезних зусиль і великого інтелектуального напруження. Воно на десятиріччя визначить долю не лише Іраку, а й усього Близького Сходу.