Вибори у Франції: ставки зроблено

У Франції напружено очікують результатів другого туру президентських виборів. Перший тур, що відбувся 22 квітня, можна назвати унікальним: президент Франції Ніколя Саркозі зазнав поразки від лідера Соціалістичної партії Франсуа Олланда з рахунком 27,1% проти 28,6%. При цьому таке з чинним президентом у першому турі виборів у Франції сталося вперше. А в разі провалу і 6 травня, він стане другим главою держави після Валері Жискар д’Естена, який не пробув при владі два строки поспіль.

Цікаво також зазначити, що на всіх прямих загальних виборах глави держави, починаючи з 1965 року, які проводилися у два тури, переможець першого туру виходив у підсумку переможцем перегонів у п’яти з восьми випадків. І нехай цього разу розрив між кандидатами у першому турі становив менш як півтора відсотка (500 тис. голосів): як свідчать соціологічні опитування, у другому турі Олланд може легко набрати понад 50%, тоді як Саркозі може розраховувати поки що лише на 44-47% голосів. Таким чином Франсуа Олланд має всі шанси стати першим соціалістичним президентом Франції з 1995 року, продовжувачем справи Франсуа Міттерана.

Результати голосування 22 квітня змушують замислитися про процеси, які відбуваються в цій країні, і про наслідки французьких виборів для Європи. Перший тур виявив високу політизацію суспільства та існування в частини громадян протилежних поглядів. У той час як обидва лідируючі кандидати позиціонували себе як право- і лівоцентристів, 29% голосів розділили між собою представники радикально налаштованих крайніх правих і крайніх лівих (прокомуністичних) сил - їхні кандидати вийшли на третє і четверте місця відповідно. Отже, розподіл цих голосів між двома кандидатами-лідерами вплине на результат виборів у другому турі.

Французам обіцяють «червоний травень»

Те, що у Франції розпочалося «червоним жовтнем», імовірно завершиться «червоним травнем». Соціаліст Франсуа Олланд робить усе для того, щоб вдалий старт завершився переможним фінішем. Йому тільки й залишається, що «дотиснути» Саркозі й покласти суперника «на лопатки». Головне, не дозволити чинному президенту перехопити ініціативу. Тому дуже цікавими будуть публічні дебати двох політиків, заплановані на друге травня.

Річ у тім, що програми обох головних кандидатів з низки ключових напрямів мають багато спільного. Обидва вони усвідомлюють економічні проблеми Франції та Європи. Обидва визнають необхідність скорочувати держборг і готові домогтися збалансованого бюджету, обіцяють створювати робочі місця (безробіття у Франції досягло максимуму за останні 12 років), декларують підтримку малому та середньому бізнесу на противагу великим корпораціям і банкам. У політиці обидва обіцяють повернути солдатів з Афганістану (але називають різні строки), обидва є прихильниками посилення Євросоюзу і ролі Франції в ньому, виступають за розвиток ядерної енергетики. Але при цьому рецепти для вирішення проблем у них різні.

Саркозі зробив ключовими у своїй передвиборній програмі економічні ініціативи і пропонує піти визначеним у Європі шляхом: урізати доходи держави, заощаджувати, підвищувати податки для багатих громадян і для банків, але також позбавляти субсидій тих, хто в нинішніх складних умовах відмовляється працювати як слід. Він виступає за жорсткість правил усередині ЄС аж до перегляду ідеї вільних кордонів у рамках Шенгенської зони і за здоровий європейський протекціонізм - коли французькі держзамовлення розміщувалися в європейських компаніях. Саркозі за жорсткість правил перебування в країні мігрантів, за обмеження їх кількості. Низка положень його програми спрямована проти поширення ісламу у Франції.

Олланд відрізняється від Саркозі насамперед тим, що робить ставку не на заходи фінансової дисципліни, а на зростання економіки: він збирається, на противагу Саркозі, нарощувати економічні стимули й витрачати більше держкоштів, полегшити кредитування малого бізнесу, субсидіювати створення робочих місць, розширити політичні права мігрантів у Франції, зокрема аж до надання їм права голосувати на виборах до місцевих органів влади. Соціальна програма в нього ширша: Олланд обіцяє прив’язати зростання зарплат до зростання економіки, збільшити кількість учителів, за п’ять років створити 150 тис. робочих місць для молоді, активізувати житлове будівництво.

Лідер соціалістів також виступає за перегляд Європейських угод, але тільки в тій їх частині, які заважають країнам єврозони створити повноцінний фіскальний союз, одним з елементів якого буде можливість випуску боргових зобов’язань співтовариства, так званих євробондів. Він також хоче змінити конституцію Франції з метою затвердити в ній відокремлення церкви від держави, кидаючи виклик тим політикам не тільки Франції, а й Європи, які, апелюючи до християнських цінностей Європи, виправдовують своє негативне ставлення до представників інших релігій…

У другому турі Франсуа Олланд повинен виконати два головні тактичні завдання: зберегти монолітність прибічників лівого блоку і водночас спробувати отримати якнайбільше голосів прибічників Франсуа Байру та Марін Ле Пен.

Під час першого туру на третє місце вийшла голова праворадикального Національного фронту Марін Ле Пен. Вона набрала рекордну для своєї партії кількість голосів на президентських виборах (17,9%) і довела популярність ідей, які десятиліттями обстоював її 83-річний батько Жан-Марі Ле Пен. Нагадаємо, що Національний фронт тривалий час виступав проти євроінтеграції Франції, а також вважається антиіммігрантською партією.

У 2012 році націоналісти, ведені в бій новим лідером, трохи пом’якшили свою риторику, що фактично зближало їх із Саркозі. Але останній, спекулюючи на питаннях безпеки, національної ідентичності французів тощо, не ставав «ріднішим» прибічникам Національного фронту. У результаті після першого туру Саркозі не вдасться «монополізувати» голоси правого табору. Він і сам заявив, що не піде на союз із правими навіть заради своєї перемоги. За даними соцопитувань, з голосів, відданих за Марін Ле Пен у першому турі, нинішній президент може розраховувати в найкращому разі на половину чи навіть трохи більше, але 20% відійдуть Олланду. Інші 20% виборців іще не визначилися, і за них триватиме боротьба.

Вважається, що Саркозі та Олланд змістять свою риторику вправо в останні дні перед другим туром. Але якщо для першого це означатиме віддалення від центру (що загрожує втратою голосів, відданих за Франсуа Байру, який посів п’яте місце), то для другого - наближення до центру. Таким чином Олланд і тут має ширше поле для маневру, оскільки в цьому разі він не втратить підтримки лівого табору - адже 90% виборців, котрі підтримали лідера «Лівого фронту» Жан-Люка Меланшона (набрав 11% у першому турі), підтримають його заклик віддати свої голоси за Франсуа Олланда.

Європа в пошуку альтернативи

Якщо Саркозі все ж таки програє, він розділить долю лідерів Ірландії, Португалії, Греції, Італії, Іспанії, Словенії та Словаччини - тих політиків, яких власні громадяни визнали такими, що не впоралися з наслідками глобальної фінансової кризи. І хоча його опонент має менше досвіду в державному управлінні, сьогодні саме до цього політика уважно придивляється Європа: Олланд пропонує альтернативу не тільки для Франції, а й для Євросоюзу. Адже заходи фінансової дисципліни та урізання видатків не стали панацеєю від кризи, а тепер загрожують європейській економіці рецесією вже нинішнього року.

У курсу, який сповідує Саркозі, з’являється дедалі більше критиків і за межами Франції. Дискусія про необхідність рухатися цим шляхом посилюється під час передвиборної кампанії у Греції. Минулого тижня парламент Нідерландів «збунтувався» проти уряду країни, який намагався узаконити заходи щодо скорочення бюджетних видатків. Іспанія, яка очевидно не зможе виконати своїх зобов’язань з економії коштів, також, мабуть, перейде до табору тих, хто виступає за пошук альтернатив.

Уже через три дні після першого туру Франсуа Олланд заявив, що його країна не підтримає погодженого за участі Саркозі другого березня пакту 25 держав Євросоюзу, в якому Франція підтримала заходи щодо посилення бюджетної дисципліни. Олланд наполягає, що в документі повинні бути передбачені також заходи для стимулювання зростання європейської економіки, залучення інвестицій.

Ця заява кандидата-соціаліста наразилася на різку відповідь з боку німецького канцлера Ангели Меркель, яка за останній рік витратила багато сил і нервів, вибудовуючи разом із Саркозі міцну систему захисту єврозони від кризи. Вона підтримувала переобрання французького президента і заявила, що збалансований бюджет - найкраща відповідь на кризу, і довіра до Європи з боку ринку та інвесторів залежатиме від спроможності країн скоротити борги.

Втім, французи, схоже, не слухають порад з Берліна. І вже наступного дня Олланд заявив, що всім очевидні результати роботи Меркель і Саркозі - «європейці в розпачі». «Досить вільного ринку, досить безмежної конкуренції, досить скорочення витрат», - заявив він. Насамперед після виборів я вирушу до Берліна, додав Олланд, закликавши канцлера до дискусії та пошуку компромісів. «Нам потрібна інша Європа», - сказав він. У свою чергу Ангела Меркель дала зрозуміти, що не «зациклена» на заходах економії і виступає за зростання, «яке було б забезпечене за рахунок постійних ініціатив», а не стимулів, що збільшують держборг держав.

Цю примирливу заяву спостерігачі пов’язують з тим, що наступного року в Німеччині також відбудуться вибори. А в травні німецькі соціал-демократи можуть посилити свої позиції під час земельних виборів, і конфлікт з їхніми ідеологічними союзниками з Франції міг би зашкодити німецькому канцлеру. Все ж таки краще зачекати до 6 травня, другого туру президентських виборів.

Ну а в політичному житті Франції після цієї дати настане лише короткий перепочинок, адже вже у червні країну очікують парламентські вибори.