ВИБОРИ НА СЕРВЕТЦІ

Відразу ж після парламентських виборів у Російській Федерації політики, які програли, заговорили про свою готовність дати серйозний бій владі на виборах президентських. Геннадій Зюганов стверджував, що не може відмовитися від висунення своєї кандидатури, оскільки голоси, які віддадуть кандидату від комуністів, свідчитимуть про реальний авторитет компартії. Григорій Явлінський позиціював себе як можливого єдиного кандидата від демократичних сил. Понад те, в ефірі телекомпанії НТВ лідер «Яблока», яке програло, стверджував, що завжди був таким кандидатом, бо інші демократи послідовно підтримували спочатку Бориса Єльцина, а потім Володимира Путіна. Втім, цього разу лідери СПС, явно не задоволені своїм результатом на парламентських виборах, підтримувати президента на виборах президентських не збиралися. Вони негайно заговорили про необхідність об’єднання демократичних сил і важливість висунення єдиного кандидата на виборах глави держави. Причому ніхто не виключав і кандидатури Григорія Явлінського, понад те, вона здавалася найлогічнішою з можливих кандидатур. У СПС навіть нагадували, що ще кілька років тому демократи вирішили розглядати парламентські вибори як своєрідний праймеріз президентських — керівник тієї партії, яка набере більшу кількість голосів виборців, і має стати єдиним кандидатом на виборах президента Росії. Більше голосів, як відомо, набрало «Яблоко». Отже, і балотуватися має лідер цієї партії Григорій Явлінський — про що мова? Але це ще мали вирішувати. Лідери СПС зверталися й до інших відомих політиків демократичного табору, приміром до колишнього лідера фракції «Наш дом —Россия» Володимира Рижкова, який має намір створити в новому парламенті групу демократичних депутатів... Одне слово, тривали консультації...

Ще до оголошення офіційних підсумків голосування в парламент усе раптом змінилося. Комуністи дедалі частіше говорять про бойкот виборів глави держави. Схожі заяви можна почути й від лідерів «Яблока». Ні, остаточне рішення ще не прийняте, та про бойкот усе частіше пише преса. Стверджують, що Геннадій Зюганов узагалі не висуватиметься, що в нього з’явилися впливові конкуренти в партії. Григорій Явлінський уже начебто не претендує на роль єдиного демократичного кандидата. Лідер СПС Борис Нємцов каже, що в керівників партій, які програли вибори, немає морального права брати участь у президентській кампанії. Однак тоді вже справді вибори краще бойкотувати. У «правих» просто немає свого реального кандидата, всі, кому пропонували ним стати — приміром, той-таки Володимир Рижков, — від цієї честі відмовилися. А єдиний відомий керівник СПС, який пройшов у Думу, — колишній міністр юстиції Павло Крашенінников узагалі подав заяву про вступ не в якусь там демократичну групу, а в саму «Единую Россию». Чим викликав бурхливий ентузіазм у лідера СПС Бориса Нємцова, який заявив, що професіоналам на кшталт Крашенінникова і треба йти в партію влади, щоб її облагороджувати...

Формальній політичній логіці ці рухи не піддаються. Так, комуністи не змогли сформувати в Державній думі таку велику фракцію, як минулого разу. Але якби Геннадій Зюганов балотувався на посаду президента країни, йому все одно могли б відійти голоси комуністичного електорату, які у разі комуністичного бойкоту відійдуть або Володимиру Путіну, або можливому учаснику виборів Володимиру Жириновському. Григорій Явлінський теж цілком міг би акумулювати голоси всіх тих, хто голосував на виборах за «Яблоко» й СПС, і отримати 8—10 відсотків голосів — непоганий результат для політика, який прагне зберегти себе в непарламентському житті...У разі демократичного бойкоту голоси прибічників Явлінського та інших демократів теж можуть частково відійти Путіну — така ось універсальна фігура в Кремлі, як висловлюється відомий російський соціолог Юрій Левада — «президент надій»...

Прибічники бойкоту пояснюють своє небажання брати участь у виборах не лише протестом проти порушень при обранні парламенту, а й тим, що вони хочуть своєю акцією президентські вибори просто зірвати. Оскільки, на їхню думку, у разі неучасті комуністичного та демократичного електорату, на вибори прийде менше необхідних 50 відсотків населення і вибори оголосять такими, що не відбулися. Жарти жартами, а от, приміром, у Сербії через неявку виборців президента не можуть обрати вже тричі, і неявка виборців уже коштувала влади та політичної кар’єри колишньому президенту Югославії Воїславу Коштуніці, який на цих виборах двічі перемагав, але обидва рази при відсутності необхідної кількості виборців. У Росії є й своя особливість, якої немає в сербському законодавстві: якщо вибори оголошують такими, що не відбулися, учасники виборчої кампанії не можуть виставляти свої кандидатури на нових виборах. Прощавай, Володимир Путін?

Самі ж ініціатори бойкоту негайно визнають, що Центрвиборчком «намалює» президентові потрібну явку, оскільки й під час парламентських виборів вона була нижчою за 50 відсотків — і нічого, до вечора почала стрімко зростати. А в разі відсутності опозиційних кандидатів навіть стежити за зловживаннями і обвинувачувати в них команду президента буде нікому. Отже, вибори відбудуться, відбудуться за будь-якої погоди. І Володимир Путін буде обраний, обов’язково. Тож навіщо тоді бойкот?

…Я дуже жалкую, що ще до парламентських виборів не зберіг серветку, на якій один із провідних російських політиків за кавою намалював для моєї самоосвіти схему президентських виборів-2004. За його логікою виходило, що численні кандидати на посаду глави держави — Жириновський, Зюганов, Явлінський, Глаз’єв та інші — отримають кожен потрохи, однак усі разом не дадуть Путіну перемогти в першому турі. І главі держави доведеться виходити в другий тур разом з тим-таки Зюгановим чи Жириновським — що зовсім не вкладається в концепцію загальнонародної підтримки президента. Який там другий тур? Мій співрозмовник був цілковито переконаний, що адміністрація Путіна перейматиметься саме цією проблемою, і вже смакував, як торгуватимуться з господарями Росії керівники малих політичних партій за зняття своїх кандидатур — про неучасть серйозних кандидатів, таких як Зюганов чи Явлінський, тоді не йшлося.

Парламентські вибори показали, що побоювання стосовно другого туру не були марними. З одного боку, з’явилася можливість продемонструвати загальнонародну підтримку президента — виборці проголосували за «його» партію. З другого — кому як не адміністрації Путіна знати, що ефект цей суто пропагандистського характеру. Явка справді була невисокою. Причому за «Единую Россию» проголосувало рівно стільки виборців, скільки на останніх виборах за «Единство» й «Отечество», разом узяті. І це попри безпрецедентні пропагандистські й адміністративні зусилля — в регіонах «Единую Россию» буквально витягували за вуха!

У парламенті партія президента може сформувати суперфракцію, долучивши до себе одномандатників, — отже перемога виглядатиме вражаючою. Та не для президента — лише для його телеглядачів. Оскільки в Путіна на виборах не буде ніяких одномандатників — навіщо йому жалюгідні 37 відсотків прибічників влади? Йому потрібно більше, набагато більше, хоча б 52. Але де їх узяти?

Президент, по-перше, відмежовується від «Единой России» — принаймні наразі. Після прямого ефіру на першому каналі та РТР він каже присутнім на телепостановці року журналістам, що збирається висуватися як кандидат усіх росіян, а не від якоїсь політичної партії. До парламентських виборів уже було прийнято принципове рішення, що президент піде на вибори як кандидат від правлячої партії — хотіли лишень подивитися на її результат. Результат влаштував парламент, але виявився недостатнім. По-друге, адміністрація президента почала вирішувати проблему другого туру з голови, а не з хвоста. Усувати малих кандидатів і кандидатиків можна було до нескінченності. Вирішили розпочати зі значних. Вже наступного дня після парламентських виборів лідери об’єднання «Родина», яке пройшло в Держдуму, заявили, що не висуватимуть власного кандидата на президентських виборах, і дали зрозуміти, що готові підтримати Володимира Путіна. До виборів у Думу лідер «Родины» Сергій Глазьєв вважався цілком реальним кандидатом на посаду президента Росії, але при цьому ніхто не думав, що «Родина» отримає стільки голосів виборців. Відмова Глазьєва означала виведення з гри шести—восьми відсотків голосів, частина яких могла б відійти до Зюганова. Бойкот Зюганова означає виведення з гри цієї частини і, власне, комуністичних голосів — тобто ще 10—15 відсотків. Бойкот Явлінського означає виведення з обігу ще восьми—десяти відсотків голосів. Тобто в цілому адміністрації президента Росії, може, вдасться вивести з обігу чверть голосів активних виборців. Проблему другого туру практично вирішено, серветка мого авторитетного співрозмовника втрачає свою аналітичну цінність, із малими кандидатами ніхто не розмовляє. Володимир Путін буде обраний главою держави як кандидат усіх росіян, і його результат буде непорівнянний із результатом «Единой России». Гарно, правда?

Звісно, все це не могло статися просто так. З «Родиной» особливо не церемонилися — її керівникам могли просто зателефонувати з не найважливішого кабінету в Кремлі й пояснити, як слід поводитися. Ну а з комуністами і демократами довелося почати торгівлю ще до висунення їхніх кандидатів. Адже, зрештою, і КПРФ, і СПС, і навіть «Яблоко» — організації системотворчі, і з їхніми керівниками завжди можна домовитися, запропонувавши щось серйозне. Про те, яка ж ціна бойкоту, ми довідаємося в найближчому майбутньому. А поки що всі в білому: опозиціонери справа й зліва закликають виборців до бойкоту нечесних виборів, майбутній загальнонародний кандидат обвинувачує їх у боягузтві, і всі дуже задоволені одне одним та загадковим російським політичним життям.