Вибори Лукашенка

Перемога Олександра Лукашенка ще в першому турі президентських виборів неминуча. Так запевняє офіційна білоруська пропаганда, демонструючи громадськості дані офіційних соцопитувань. Відповідно до них, за Лукашенка готові проголосувати 75% виборців. Адже за правління бацьки небаченими темпами розвивається економіка (згідно з офіційними даними, за останні п’ять років щорічне зростання ВВП становить до 10%), у країні немає громадянської війни, міцніє дружба між білоруським і російським народами і, зрештою, у Білорусі найкращі в Європі спортивні комплекси. Офіційний Мінськ анітрохи не сумнівається у третій поспіль перемозі чинного глави держави. То звідки ж цей напад шпіономанії? В останні два тижні в коментарях представників білоруської влади усе частіше звучить твердження, що вони не допустять у Білорусі революційних потрясінь.

На тлі антизахідної і антиамериканської кампанії, яку проводить офіційний Мінськ, влада дискредитує кандидатів від опозиції Олександра Мілінкевича й Олександра Козуліна, котрих Лукашенко, особливо не церемонячись, назвав «відморозками». Їх постійно звинувачують у зв’язках із Заходом і антиросійській позиції, а також у намірах дестабілізувати обстановку в країні. А від Заходу можновладці вимагають не втручатися у внутрішні справи Білорусі. Делегати третіх всебілоруських народних зборів із цієї нагоди навіть ухвалили спеціальне звернення.

Мінськ звинувачує Україну, Польщу і країни Балтії у тому, що через їхню територію надходить фінансування білоруської опозиції. При цьому білоруський КДБ заявляє про те, що розкрив змову радикальної опозиції щодо захоплення влади. Примітно, що, за словами глави білоруської спецслужби Степана Сухоренка, «сценарій акції було написано за кордоном». І ключову роль у ньому відігравали співробітники незареєстрованої неурядової організації «Партнерство», литовське представництво інституту Геллапа (чиї реквізити, мовляв, стоять на вже підготовлених фальшивих підсумкових протоколах майбутнього exit-poll’у) і бойовики з Грузії, України та країн колишньої Югославії. Як стверджує Степан Сухоренко, фінансування «Партнерства» здійснювалося через київське регіональне відділення Національного демократичного інституту «за участі громадянина США Девіда Гамільтона». У чому й зізналися четверо затриманих співробітників неурядової організації. Водночас до Білорусі заборонено в’їзд шістьом українським громадянам. Зокрема й раднику президента, члену громадянського блоку «Пора—ПРП» Владиславу Каськіву...

За такою шпіономанією, що охопила передвиборну Білорусь, стоїть страх влади перед повторенням українських і грузинських подій, коли тотальні фальсифікації результатів голосування вивели на вулицю десятки й сотні тисяч людей. І хоча дуже малоймовірно, що білоруси масово відгукнуться на заклик Олександра Мілінкевича ввечері 19 березня зібратися у центрі Мінська, щоб дізнатися результати паралельного підрахунку голосів, влада грає на випередження.

Навесні 2006-го команда Лукашенка, як і адміністрація Кучми восени 2004-го, компрометує в очах виборця діяльність місії спостерігачів ОБСЄ, нівелює можливу негативну реакцію Заходу на виборчий процес і активно використовує стратегію залякування. Наприклад, глава білоруського МВС Володимир Наумов уже заявив, що сили правопорядку вживатимуть усіх дозволених законом заходів, якщо прихильники Олександра Мілінкевича зберуться 19 березня після закриття виборчих дільниць. А щоб слова міністра сприймали всерйоз, його співробітники вже зараз заарештовують організаторів і учасників несанкціонованих мітингів. Наприклад, Олександра Лебедька, лідера Об’єднаної громадянської партії. За словами представників правоохоронних органів, Лебедька — довірену особу Мілінкевича — було затримано сьомого березня під час зустрічі з виборцями, проведеної без санкції міської влади, в центрі Могильова.

Висловимо припущення, що така тактика дозволить команді Лукашенка досягти потрібних їй результатів. (Утім, це не означає, що вибори не закінчаться вуличними сутичками.) Адже влада має усі необхідні інформаційні й адміністративні ресурси. Не варто залишати поза увагою і ставлення до влади, що склалося за останні роки у більшості населення: білоруси, особливо сільські жителі, впевнені, що завдяки бацьці їхня країна «стабільна і благополучна», а опозиція, яка грає під дудку Заходу, тільки й думає про те, як би розпродати національні багатства і посварити незалежну Білорусь із братньою Росією.

Проте, як свідчить виборча кампанія, теперішня ситуація усе-таки принципово відрізняється від минулих.

Восени 2005 року білоруська опозиція обрала єдиного кандидата від демократичних сил — Олександра Мілінкевича. Не в останню чергу в силу цього чинника влада вирішила перенести президентські вибори з липня на березень, сподіваючись у такий спосіб запобігти зростанню рейтингу Мілінкевича. Цього разу і громадян, які збираються голосувати за кандидатів опозиції, значно більше. Згідно з даними штабу Мілінкевича, проведені в січні незалежні соцопитування свідчать, що «єдиного» підтримують близько 25% білорусів, стільки ж — Олександра Лукашенка, а половина виборців на початку року ще не визначилися зі своїм вибором.

Окрім того, свою кандидатуру виставив і колишній ректор БГУ, лідер соціал-демократичної партії «Грамада» Олександр Козулін. Це спочатку викликало подив і настороженість, оскільки опозиція домовилася, що її репрезентуватиме один кандидат. Тому кандидатуру Козуліна розглядають або як «проект влади», запущений на вибори, щоб відібрати в Мілінкевича частину голосів протестного електорату, або як російський план — щоб міцніше зв’язати руки Лукашенку. Проте лідер «Грамади» стає дедалі популярнішим у країні. І викликає гнів і роздратування діючого президента.

Цьому дуже посприяв епатажний 30-хвилинний виступ на білоруському телебаченні Олександра Козуліна: у стилі російського ліберала Володимира Жириновського він пройшовся по політиці Лукашенка, а заодно розповів про особисте життя президента — про позашлюбну дитину, про те, чим займаються його діти, де дружина глави держави. У результаті бацька назвав Козуліна «покидьком», а другий виступ у телеефірі колишнього ректора БГУ пройшов у записі та з купюрами. Збільшила популярність Козуліна і його скандальна спроба потрапити на треті всебілоруські народні збори. І вже не важливо, що стосовно лідера «Грамади» відкрито справу за статтею «хуліганство». Головне, як стверджують білоруські журналісти, із допомогою такої «тактики Жириновського» Олександр Козулін таки домігся зростання свого рейтингу за рахунок частини білоруського електорату, який мешкає у сільській місцевості. А ще донедавна вони традиційно голосували за Лукашенка.

І малоймовірно, що чинний президент поверне втрачені позиції, звинувачуючи Козуліна в політичній непорядності. Так, на всебілоруських народних зборах Лукашенко розповідав, що той, мовляв, попросив у нього посаду прем’єр-міністра: «Сьогодні вночі надійшли документи від Козуліна, у яких зазначено: якщо ви мені даєте на виборах 32% голосів, а Мілінкевичу 5—6%, і ще посаду прем’єр-міністра, я після виборів заявляю, що Лукашенко переміг. Я кажу: женіть цього покидька, щоб йому в межах Білорусі місця не було».

Популярність опозиційних кандидатів — інтелігентного Мілінкевича й епатажного Козуліна, схоже, починає найбільше турбувати команду Лукашенка, оскільки створюється реальна альтернатива останньому. Втім, за будь-яких результатів голосування після 19 березня Олександр Лукашенко змушений буде рахуватися з тим, що в білоруському суспільстві існує опозиція його владі, що вона є досить великою і має своїх лідерів. (На зустрічі з Мілінкевичем у білоруській провінції приходили по кілька тисяч осіб!) І це не може не лякати теперішнього главу держави, оскільки обмежує його дії не лише всередині країни, а й за її межами — як щодо Заходу, так і Росії. Так, подібна ситуація дозволяє демократичним країнам розвивати відносини з опозицією, сприяючи формуванню в Білорусі громадянського суспільства. І — посилювати тиск на режим Лукашенка.

Щодо Росії, то, декларуючи підтримку Лукашенка, Москва намагається виконати свої стратегічні завдання. Вони не обмежуються лише збереженням при владі в Мінську політика проросійської орієнтації. Для Кремля набагато важливіше встановити контроль над «Білтрансгазом», що обслуговує білоруську газотранспортну систему. Росіяни хочуть придбати його за мільярд доларів, а білоруси мають намір продати лише за п’ять. Нагадаємо, що наприкінці 2005-го трудовий колектив «Білтрансгазу» погоджується продати за номінальною ціною свій пакет державі, знявши тим самим одну з перешкод на шляху створення спільного підприємства з «Газпромом». А однією з умов контракту на 2006 рік, згідно з якою Білорусь одержуватиме газ за ціною 46,68 дол. за 1 тис. куб. м, передбачається створення на базі «Білтрансгазу» СП із «Газпромом». Переговори щодо створення СП мають відбутися одразу ж після президентських виборів. Утім, немає впевненості в тому, що бацька погодиться на утворення цього підприємства. Проте для досягнення своєї мети йому потрібна впевнена перемога. Інакше Лукашенко дедалі більше залежатиме від росіян.