Венесуела: скинути кайдани "нафтосоціалізму"

Венесуельський парламент оголосив президента Ніколаса Мадуро персоною, котра залишила посаду "через невиконання своїх обов'язків".

Як повідомила венесуельська газета El Nacional, за таке рішення проголосували 106 депутатів зі 163, наділених повноваженнями. Це дуже серйозне рішення, оскільки, згідно зі статтею 233 конституції Венесуели, у разі визнання президента відсутнім своїй на посаді призначаються нові вибори очільника держави.

Але Верховний суд Венесуели визнав незаконними спроби Національної асамблеї оголосити імпічмент президентові, і добровільно піти у відставку Мадуро не має наміру.

2017-й може стати вирішальним роком для Венесуели, оскільки її фінансові запаси виснажуються і ледве покривають річні платежі за зовнішнім боргом. Для багатої на нафту країни, що постраждала від кризи, цей рік, здається, буде дуже схожим на попередні - з громадянськими заворушеннями, нестачею продовольства та медикаментів, а також жорстокою рецесією.

Намагаючись вивести економіку з піке, президент Ніколас Мадуро 8 січня підвищив заробітну платню на 50%. Хоча це не стало великим сюрпризом для венесуельців, оскільки відбувається вже вп'яте з лютого 2016 р., коли мінімальний розмір оплати праці зріс на 322%.

Всі спроби пристосуватися до нищівної інфляційної кризи, ігноруючи при цьому закони економіки, лише призвели до астрономічного підвищення цін на предмети першої необхідності та продукти харчування.

Мадуро заявив, що він визначив щомісячний мінімальний розмір оплати праці у 40 тисяч боліварів, які, в перерахунку, еквівалентні лише 12 дол. на чорному ринку. Саме там більшість венесуельців купують долари, бо до валютного обміну за офіційним курсом доступу вони не мають.

У грудні минулого року венесуельський уряд наголосив, що планує надрукувати 6 нових банкнот номіналом від 500 до 20 тис. боліварів, аби полегшити кризу готівки. Урядовці заявили про свій намір вивести з обігу банкноту в 100 боліварів, оскільки вона швидко приходить у непридатний стан, а також для того, щоб спробувати розправитися з неоподатковуваною тіньовою економікою.

Але, як вважають венесуельські аналітики, останнє підвищення мінімальної заробітної платні навіть близько не йде в ногу з інфляцією в країні. А це означає, що підвищений мінімальний розмір оплати праці не досягне рівня, який дав би можливість хоч якось покращити життя пересічним громадянам. І не полегшить існування тим мільйонам венесуельців, які зайняті сьогодні в неформальному секторі економіки, на підприємствах, що не обтяжені державним контролем та регулюванням.

Попри те, що впродовж першого десятиліття цього століття Венесуела користувалася плодами найбільшого за всю свою історію нафтового буму, зараз вона переживає найгірший період своєї історії з часу закінчення у ХІХ ст. громадянської війни.

Після демонтажу приватного виробничого сектора, абсолютної залежності від експорту нафти і критичного ослаблення державних інститутів ця країна не має достатніх бюджетних доходів, не здатна впоратися з величезним боргом, галопуючою гіперінфляцією, падінням свої грошової одиниці - болівара та дефіцитом основних продуктів. До цього можна ще додати стрімке зростання злочинності, правову незахищеність громадян, засилля армії і спецслужб та постійні соціальні заворушення.

Хаос, злидні і репресії в пограбованій чавесистами Венесуелі дедалі більше роблять її схожою на територію, контрольовану терористами.

Венесуела потерпає від величезного дефіциту їжі (з полиць магазинів щезли рис, цукор, чорна квасоля, кукурудза, рослинна олія та морепродукти) і електроенергії, що викликало соціальні потрясіння, від дуже поширеного пограбування магазинів - до перебоїв у навчанні для мільйонів дітей.

Криза у Венесуелі має й інші виміри. Так, за попередніми неофіційними даними Центрального банку Венесуели, які наводить новинний портал La Patilla, валовий внутрішній продукт (ВВП) у Венесуелі у 2016 р. різко впав на 23%. А інфляція у 830% - рекордна серед країн Південної Америки.

Ці цифри промовисто свідчать про "досягнення" правонаступників Чавеса та їхні підходи до експериментів над венесуельцями. Годиться хоча б пригадати, що до приходу Уго Чавеса до влади в 1999 р. у Венесуелі працювали 800 тис. компаній та підприємств. Нині їх залишилося тільки 230 тис. Це означає, що 570 тис. були ліквідовані через неможливість вести бізнес в умовах валютного контролю, непрогнозованого зростання цін, несприятливого трудового законодавства та загроз експропріації. Це - основні причини невпинного перетворення венесуельського промислового і ділового сектора на руїни.

Тому, на думку венесуельських аналітиків, криза у Венесуелі не завершиться доти, доки режим Ніколаса Мадуро наполягатиме на державному контролі над економікою, а приватним підприємствам не нададуть переконливих гарантій для відновлення внутрішнього виробництва. Тим часом, незалежно від того, у скільки разів збільшується зарплата, якщо інфляцію не буде подолано, вона, як і раніше, блокуватиме купівельні можливості венесуельців.

В умовах непередбачуваного підвищення заробітної плати компанії, не маючи можливостей для покращення свого фінансового стану, змушені йти на великі скорочення персоналу і прирікати своїх працівників на безробіття. Закриття понад 500 тис. компаній за останні 10 років та витіснення у вимушену еміграцію принаймні 2 млн венесуельців і втрата мільйонів робочих місць явно свідчать, що ця країна конче потребує зміни економічної моделі.

Можна зробити висновок, що високі ціни на нафту - не тільки подарунок, а й прокляття для багатьох країн, і Венесуела - яскравий приклад цього. Вона спиралася виключно на експорт нафти, щоб стимулювати зростання соціальних подачок маргінальним прошаркам суспільства, і не вкладала коштів у розбудову вітчизняного виробництва.

Натомість уряд покладався на імпорт більшості основних товарів та послуг. Отож, коли ціни на нафту різко впали, це зробило економіку Венесуели недієздатною, оскільки вона клала всі яйця лише в один - "нафтовий" - кошик.

Небажання правонаступників Уго Чавеса відмовлятися від моделі "нафтосоціалізму" викликало не тільки економічну, а й внутрішньополітичну кризу. Виходу з якої мирним шляхом, на жаль, не видно. Оскільки Ніколас Мадуро та радикальна частина з його оточення готові до посилення репресій проти інакодумців та до ще більшого закручування кришки казана політичних пристрастей.

Спираючись на підтримку армії, спецслужб і Верховного суду, чавесисти здатні ігнорувати будь-які голосування й рішення Національної асамблеї. А якщо ситуація загострюватиметься, вони можуть спробувати запровадити у Венесуелі військовий стан і скасувати на невизначений термін президентські вибори, що мають відбутися у 2019 р.

Країна перебуває на межі голоду, однак це мало хвилює Мадуро, для якого найважливіше - за будь-яку ціну зберегти владу над Венесуелою і уникнути відповідальності за своє провальне президентство. Але поки що президент продовжує маневрувати. Він та його прихильники не впевнені, що опозиції не вдасться його змістити. І на це вказує призначення Тарека Ель-Айссамі новим віце-президентом країни. Якщо Мадуро таки змушений буде достроково залишити президентське крісло, саме віце-президент візьме на себе виконання обов'язків глави держави до наступних виборів.

При цьому не можна виключати, що через Тарека Ель-Айссамі (якого підтримує Іран) Ніколас Мадуро спробує отримати кредити в Тегерані, пішовши при цьому на великі поступки, які не будуть оприлюднені.

Тим часом, як вважають економічні експерти, опитані газетою El Nacional, призначення марксиста Рамона Лобо на посаду міністра економіки та фінансів внесе лише більшу радикалізацію та посилення контролю за розподілом товарів і послуг. Тому нічого не зміниться, все буде тільки гірше.

Ніколас Мадуро ставить інтереси Об'єднаної соціалістичної партії Венесуели і своє перебування на президентській посаді вище страждань венесуельського народу. Очевидно, що він має піти. Венесуелі потрібен новий президент.