Велика експедиція

Поїздка Дональда Трампа країнами Східної Азії стала найдовшим закордонним турне американського президента. У переговорах і з союзниками, і з конкурентами Трамп залишався вірним своїм принципам: обстоював знехтувані інтереси США й намагався заробити більше. Та тільки за цим підходом так само слабко, як і на початку року, окреслюється зовнішньополітична стратегія.

Приводів для активізації політики в Південно-Східній Азії в США чимало: ядерна програма КНДР, конфлікт у Південно-Китайському морі, спровоковані виходом США з Транстихоокеанського партнерства складнощі в регіональній торгівлі. Девід Шир, який обіймав в адміністрації Барака Обами посаду заступника міністра оборони з питань безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, напередодні турне Трампа заявив про ерозію американського впливу в АТР і неминучість втрати тут Вашингтоном свого лідерства.

Противники Трампа в США не в вперше висувають йому претензії в нездатності організувати американську політику в Південно-Східній Азії та перехопити ініціативу в регіоні. Насамперед - у Китаю. Північнокорейська криза, маховик якої розкрутили спільними зусиллями Трамп і Кім Чен Ин, фактично зробила Південно-Східну Азію головним напрямком зовнішньої політики нинішньої адміністрації. Природним видається прагнення Трампа дати гідну відповідь на нападки опонентів, домігшись помітного прогресу в регіональній політиці. Коли турне ще не почалося, Герберт Макмастер, радник президента США з питань національної безпеки, визначав три його головні цілі: просунути демократію в регіоні, забезпечити справедливі умови міжнародної торгівлі, вирішити проблеми Північної Кореї.

Та очевидно, що адміністрація Трампа бачила ще один резон, щоб організувати такий масштабний дипломатичний захід: можливість підвищити рейтинг президента всередині США. Оточення Трампа має підстави розраховувати на зовнішньополітичні кроки, щоб отримати додаткові бали в боротьбі за громадську підтримку. Короткочасне зростання рейтингу спостерігалося після рішення завдати удару по сирійській базі в Шайраті, після жорстких заяв на адресу Північної Кореї. І з експедиції в Азію команда президента планувала привезти головний трофей: гучні заголовки в ЗМІ, які можна буде подати як зовнішньополітичні перемоги і легко конвертувати в зростання рейтингу Трампа.

Звідси й очевидна невідповідність між акцентами, розставленими американською стороною у переговорах з партнерами, і реальним порядком денним міжнародної політики в регіоні.

У Японії і Південній Кореї очікували передусім чіткого плану стосовно КНДР, запевнень Вашингтона в готовності захищати союзників у разі загострення ситуації і впевненості, що в союзників достатньо інструментів, аби запобігти повномасштабній війні з Пхеньяном. Проблему Північної Кореї, звісно, обговорювали і в Токіо, і в Сеулі. Але команда Трампа наполегливо висувала на перший план у висвітленні візитів американського президента інші теми. Активно обговорювали захист американських інтересів у торговельних угодах з іншими країнами, перевагу двосторонніх торговельних домовленостей перед багатосторонніми. Знайшлося місце й висловлюванням про обов'язок американських союзників витрачатися на спільну оборону більше (хоча такі заяви й звучали значно стриманіше, ніж на початку року).

Як і свого часу під час візиту Трампа до Саудівської Аравії, тема продажу американської зброї посіла дуже важливе місце в переговорах. Домагаючись від партнерів розширення військово-технічного співробітництва, американський президент заграє зі своїм виборцем, обіцяючи нові робочі місця й контракти на виробництво озброєння, він хоче продемонструвати, що виконує передвиборні обіцянки пожвавити американську економіку, повернути в країну робочі місця у виробництві. У Японії Трамп отримав від прем'єра Сіндзо Абе запевнення в готовності закуповувати більше американської зброї "для захисту від північнокорейської загрози". Південнокорейський президент Мун Чже Ін таких заяв не робив, але в кулуарах американсько-корейських переговорів підтверджували, що США тиснуть на Сеул щодо розширення військових закупівель.

У результаті повної ясності в питанні, що ж робити з Північною Кореєю, у союзників не з'явилося, у Токіо й Сеулі залишилися розчаровані відсутністю у Вашингтона стратегії вирішення корейської ракетно-ядерної проблеми. Японський уряд після переговорів з американцями з помітно більшою впевненістю говорить про те, що власні збройні сили - найнадійніша гарантія безпеки країни. Ремілітаризація Японії вже сприймається як вирішена справа, і це призведе до істотних змін у регіоні, не обов'язково позитивних для США. В оточенні південнокорейського президента посилюються голоси прихильників поновлення повномасштабних переговорів із Північчю, щоб відвернути загрозу війни. Такі плани вочевидь ідуть урозріз із непримиренною позицією американської адміністрації й підтверджують побоювання, що відносини Вашингтона і Сеула ускладнюватимуться. Тим більше що не склалися й особисті стосунки Трампа і Муна.

WhiteHouse / Facebook

Китайська частина турне принесла Трампу найгучнішу перемогу: укладені в присутності лідерів двох країн комерційні контракти на загальну суму понад 250 млрд дол., включаючи угоду про спільне будівництво комплексу для виробництва і транспортування скрапленого газу на Алясці, який діятиме, зокрема, в інтересах Китаю. Зацікавленість в організації одночасного підписання десятків контрактів (як заявив заступник міністра торгівлі КНР Юй Цзяньхуа, йдеться про понад сотню документів), та ще й у присутності перших осіб, була обопільною. Для Сі Цзіньпіна найвагомішим було те, що значна частина угод стосується спільних інвестицій у рамках ініціативи "Один пояс, один шлях", флагманського проекту зовнішньоекономічної стратегії Сі.

Трамп продовжував просувати гасло про повернення в США робочих місць: як і в випадку з досягнутим успіхом під час візиту до Саудівської Аравії, де дійшли згоди про закупівлю американської зброї на 100 млрд дол., американський президент наголошував на важливості нових замовлень для американських компаній. Найбільшу увагу в адміністрації приділили 40-мільярдному проекту на Алясці: прямі вигоди для бюджету штату й для місцевих жителів у ньому найбільш очевидні. Тому попри те, що проект досі не отримав усіх потрібних погоджень на федеральному рівні, оточення Трампа розкручувало підписаний контракт як один з найбільш значних результатів усього турне.

Однак із багатьох питань, важливих для відносин двох країн (і для традиційного порядку денного Трампа), жодних істотних результатів не досягнуто. Немає прогресу в обговоренні колосального дисбалансу у двосторонній торгівлі, а тим часом іще на початку свого президентства Трамп обіцяв, що це питання буде центральним у його політиці стосовно КНР. Критики президента у Вашингтоні стверджують, що цю проблему взагалі не внесли до порядку денного американсько-китайської зустрічі на найвищому рівні. Так само, як і питання про права людини в Китаї і про дії Пекіна в Південно-Китайському морі. Принаймні в офіційних заявах Трампа під час перебування в Пекіні й у коментарях адміністрації згадок про ці питання немає. Осуд територіальної експансії в регіоні (не називаючи Китай як винуватця таких порушень міжнародних правил) з'явиться в риториці Трампа пізніше, під час його переговорів з в'єтнамськими лідерами й в останньому пункті програми турне - на Філіппінах.

Нарешті, безрезультатним було обговорення північнокорейської кризи. Сторони не знайшли спільного знаменника стосовно подальшого тиску на Пхеньян. Трамп хотів схилити Пекін розширити санкції проти КНДР (згоду на такий крок американцям вдалося кількома днями раніше отримати від Токіо). Але для Китаю такий сценарій виявився неприйнятним, і корейське питання залишилося в підвішеному стані. Провал переговорів щодо корейського питання для американського президента несе явні іміджеві ризики. По-перше, коли Трамп у квітні різко підняв ставки в конфлікті, погрожуючи Пхеньяну силою в разі продовження ракетно-ядерних випробувань, він зробив північнокорейське питання центральним у своїй політиці в Південно-Східній Азії. Тепер здатність урегулювати цю кризу для багатьох є мірилом дієздатності Трампа в міжнародній політиці.

По-друге, на тлі нездатності американців запропонувати нові шляхи вирішення проблеми вигідно вирізняються кроки, які робить у цьому питанні Пекін. Уже через три дні після невдалого обговорення кризи навколо КНДР між лідерами США і КНР було досягнуто домовленості між Китаєм і Південною Кореєю про взаємодію в забезпеченні мирного вирішення корейської проблеми. Про бажання тісніше координувати з Пекіном дії в рамках кризи заявляє в останні тижні й уряд Абе. США можуть втратити ініціативу в дипломатичних зусиллях після завершення кризи, поступитися першістю Пекіну. І це стане підтвердженням думки опонентів Трампа, які покладають на нього відповідальність за провал американської політики в регіоні.

Після Пекіна Трамп вирушив на південь, до в'єтнамського Дананга, де відкривався саміт Азійсько-Тихоокеанського співробітництва (АТЕС). У в'єтнамській частині турне в Трампа мали відбутися дві ключові зустрічі: з лідерами Росії і В'єтнаму. Але переговори з в'єтнамськими президентом і прем'єром було заплановано як окремий пункт програми, заради якого американський лідер після саміту вирушив до Ханоя. Тож у самому Данангу на Трампа чекала тільки розмова з Владіміром Путіним.

Зустріч із самого початку була для Трампа небезпечним задумом: обвинувачення у зв'язках із Москвою і в симпатіях до Путіна - головне джерело проблем для адміністрації. З самого початку в порядку денному можливої зустрічі було два питання. Трамп хотів залучити Москву до тиску на КНДР (про прагнення заручитися під час турне підтримкою не тільки КНР, а й Росії сам Трамп прямо заявляв під час перебування в Південній Кореї). Крім того, давно назріла необхідність погодити на найвищому рівні принципи відносин двох країн у Сирії. Відтоді як сили двох коаліцій - американської і російської - увійшли в контакт на великих територіях, імовірність їх прямого збройного зіткнення стала неабиякою загрозою для обох країн.

Та провал зусиль американської сторони домовитися з Китаєм щодо КНДР позбавив сенсу розмову щодо цього з Росією: без участі Пекіна жодна домовленість Вашингтона й Москви не стане вирішальним чинником у нинішній кризі. Сама угода щодо Сирії не може дати іміджевий виграш Трампу: у громадській думці США роль Росії в Сирії сприймається як негативна, а на такому тлі домовленість із Москвою не вдасться "продати" американцям як перемогу. Трампу просто не було про що домовлятися з Путіним. Без великого успіху під час зустрічі - а ним об'єктивно могла стати лише домовленість щодо спільного тиску Вашингтона, Пекіна й Москви на Пхеньян - не було можливості стишити неминучу критику самого факту особистої зустрічі з російським президентом.

І в сповненому протиріч Азійському турне Трампа з'явилося ще одне неоднозначне, але в цих обставинах неминуче рішення: відмовитися від зустрічі, ініціатива проведення якої належала самим американцям.