Узбекистан на порозі потрясінь

З нагоди 25-річчя незалежності Узбекистану, на ім'я президента Іслама Карімова надходять вітання від глав держав та урядів іноземних держав. Тим часом велика ймовірність того, що сам адресат уже кілька днів як мертвий.

На це вказує те, що в поліцейській державі влада не тільки скасувала офіційні торжества з нагоди Дня незалежності, а й публічно заговорила про стан здоров'я 78-річного президента. У Туркменистані в 2006 р. про смерть тодішнього президента Сапармурата Ніязова жителям країни повідомили значно пізніше, ніж вона настала.

І те, що напередодні Дня незалежності на державному телеканалі "Узбекистон" диктор зачитав текст вітання від імені Іслама Карімова, не повинно обманювати. У Самарканді - батьківщині І.Карімова - повним ходом готуються до похорону: на кладовищі зводять усипальницю, а дорогу до неї миють із милом.

Чутки про важке захворювання і навіть кончину І.Карімова виникали вже неодноразово. Але те, що ситуація критична, стало зрозуміло минулої неділі, коли уряд Узбекистану поінформував жителів про те, що Карімов перебуває в лікарні на стаціонарному лікуванні, яке вимагає "певного часу". З посиланням на свої джерела в Ташкенті агентство "Фергана.ру" повідомило, що 78-річний Іслам Карімов переніс інсульт. Пізніше цю новину підтвердила в соціальній мережі Instagram молодша дочка узбецького президента Лола.

Відповідно до Конституції, у випадку неможливості виконання главою держави своїх обов'язків, упродовж трьох місяців мають відбутися президентські вибори. Доти країну тимчасово очолюватиме спікер верхньої палати узбецького парламенту. На сьогодні цю посаду обіймає маловпливовий Нігматілла Юлдашев. Однак наступного президента буде обрано не в результаті загальнонародного голосування. Вибори лише зафіксують і легітимують результат таємних домовленостей членів найближчого оточення І.Карімова та лідерів провідних кланів.

Історія свідчить: коли в авторитарній державі вмирає лідер без призначення наступника, починається міжкланова боротьба і відбувається ослаблення влади, а країна опиняється на порозі потрясінь. Тому тривала пауза з офіційною заявою Ташкента про смерть І.Карімова може пояснюватися, по-перше, шоком істеблішменту, його розгубленістю перед очікуваним, але несподіваним. По-друге, прагненням різних кланів узяти паузу і кулуарно домовитися про наступника, намагаючись не допустити хаосу.

Створивши ефективну систему поліцейської держави, спроможну контролювати регіональні клани, які суперничають між собою (найвпливовішими з яких є самаркандський і ташкентський), і силові структури республіки, І.Карімов став гарантом стабільності в Узбекистані. У країні, де всі рішення ухвалює президент, важлива особиста відданість Ісламу Карімову, а не походження з Самарканда, Ташкента чи Ферганської долини. При цьому регіональні клани, впливові ще два десятиліття тому, сьогодні не відіграють такої значної ролі: набагато більше значення мають економічні й родинні зв'язки.

Проводячи політику лавірування між Росією, Китаєм і Заходом, І.Карімов залежно від своїх інтересів зближався з однією з частин трикутника. Наприклад, після придушення протестів в Андижані в травні
2005 р. відносини Ташкента зі Сполученими Штатами і Європейським Союзом погіршилися і настало зближення з Росією. Однак, як зазначає заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, "навіть будучи ізольованим на Заході, він зберігав дистанцію з Москвою".

Попри реальну загрозу з боку ісламських фундаменталістів, І.Карімов зумів зберегти цілісність країни, продовжуючи зміцнювати світську владу й утримувати під контролем процеси, які відбуваються в узбецькому суспільстві. А будь-який соціально-економічний протест подібний до того, що відбувся у травні 2005 р. в Андижані, влада придушувала жорсткою рукою: тоді тільки за офіційними даними загинуло не менш як 180 осіб.

Ця аграрна країна, яка має серйозні запаси газу, страждає на всепроникну корупцію і вражає жахливою бідністю. На сьогодні безробіття в 32-мільйонному Узбекистані перевищує 30%. Як зазначає Foreign Policy, рецесія в Росії зменшила грошовий потік від 2 млн узбеків, які там працюють, а сповільнення економічного зростання Китаю знизило інвестиції в регіон.

Економічні проблеми в Узбекистані сприяють радикалізації населення і ведуть до зростання протестних настроїв. При цьому в країні відсутній соціальний ліфт: можливостей для протесту або участі в політиці узбеки практично не мають. Поки що невдоволення жителів цієї центральноазіатської країни не досягло критичної маси. Але колись воно таки може прорватися, змести існуючий режим і дестабілізувати ситуацію в регіоні, загрожуючи безпеці сусідніх країн - Афганістану, Таджикистану, Киргизстану. Загалом, за процесом передачі влади в Узбекистані з інтересом спостерігатимуть в багатьох столицях.

Наступникові Іслама Карімова доведеться вирішувати ці соціально-економічні проблеми. І, проводячи необхідні економічні реформи, одночасно зміцнювати безпеку країни. А от демократичних перетворень очікувати не варто. Бо, на думку директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, єдина альтернатива диктатурі - ісламізм.

У свою чергу, зазначає узбецький дисидент Камоліддін Раббімов у коментарі Радіо Свобода, "політична еліта країни переконана, що без застосування сили утримати, зміцнити режим, стабільність і цілісність держави не вдасться". При цьому експерти не очікують кардинальних змін у багатовекторній політиці Ташкента, в якого нині головним партнером у сфері економіки є Китай, а в галузі безпеки - Росія.

Поки що в Ташкенті та інших регіонах зберігається спокійна обстановка. Жодних панічних настроїв чи хвилювань не помічено.

Однак цей спокій оманливий: між основними претендентами на роль наступника розгорнулася боротьба за владу і власне життя: зі своїми політичними опонентами в Узбекистані розправляються безжально. Тим жорстокіше відбувається підкилимне протистояння.

Відсутність заздалегідь погодженого і прийнятого більшістю правлячої еліти наступника Карімова створює в Узбекистані гостру внутрішньополітичну кризу, яка загрожує перерости в криваве протиборство претендентів. Сусідство з нестабільним Афганістаном, де сильні позиції ісламських радикалів, лише посилює загрозу хаосу: привид радикального ісламу постійно блукає Узбекистаном. Тому перед найближчим оточенням Карімова стоїть складне завдання - організувати передачу влади наступникові, який не тільки не допустив би в країні кривавого конфлікту, а й не проводив би репресій проти "сім'ї" президента.

Вирішальними будуть найближчі дні. Основні претенденти відомі, і серед них немає опозиційних політиків. Серед основних кандидатур - прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв (представник самаркандського клану) і його перший заступник Рустам Азімов (з ташкентського клану), керівник фінансово-економічного блоку уряду.

Р.Азімов, на відміну від Ш.Мірзіяєва, за узбецькими мірками вважається ліберальнішим політиком, і на Заході його оцінюють як прибічника ринкових реформ. У Росії ж говорять про прозахідну орієнтацію Азімова і про проросійську - Мірзіяєва. Насправді, подібна градація видається натягнутою. Як зауважив оглядач Slon.ru Петро Бологов, "ніхто з місцевих еліт не міг дозволити собі розкоші демонструвати будь-які політичні уподобання, це була прерогатива виключно президента".

А от старшу доньку Карімова - Гульнару, яка на початку 2010-х рр. вважалася ймовірною наступницею влади свого батька, - можна викреслити зі писку претендентів: надто слабкі в неї позиції серед узбецьких кланів. З її ім'ям пов'язані й кілька гучних міжнародних скандалів.

2014 р. прокуратура Узбекистану розпочала розслідування справи про "злочинне угруповання" з участю старшої доньки президента. Очевидно, що подібні дії силового відомства не могли відбутися без згоди І.Карімова, який контролював у країні всю вертикаль влади. За останніми даними, Гульнара Карімова, яка тривалий час була під домашнім арештом, зараз в Ізраїлі.

Ключову роль у боротьбі претендентів выдіграє позиція голови Служби національної безпеки (СНБ) Рустама Іноятова - наймогутнішого після І.Карімова політика в Узбекистані. Його влада посилилася після андижанських подій у травні 2005 р., коли у відставку було відправлено голову МВС Закіра Алматова. Домінування СНБ стало можливим у тому числі й тому, що Р.Іноятов не виявляв амбіцій обійняти посаду президента. Принаймні він не демонстрував відкрито честолюбних планів.

Експерти вважають, що найбільше шансів зайняти президентський палац у 59-річного Ш.Мірзіяєва, який очолює уряд з 2003 р. Тим паче що його підтримує голова СНБ Р.Іноятов. У будь-якому разі, як повідомило інформаційне агентство "Регнум" з посиланням на свої джерела, віце-прем'єр Рустам Азімов був узятий під домашній арешт. Пізніше в Ташкенті цю інформацію спростували.

За деякою інформацією, на кандидатуру Ш.Мірзіяєва поставили й у Москві, де зацікавлені в стабільності режиму: і тому, що це сприятиме безпеці в регіоні, і з огляду на енергетичне співробітництво з Узбекистаном.

Не можна виключити й такий варіант, коли майбутнім президентом Узбекистану стане представник маловпливового клану, який є компромісною фігурою для основних гравців. Власне, саме за таким сценарієм розвивалися події в Туркменистані, коли після смерті Сапармурата Ніязова до влади прийшов Гурбангули Бердимухаммедов. Його розглядали як тимчасову фігуру, спроможну зберегти баланс сил.

Однак сьогодні, зважаючи на явну перевагу Ш.Мірзіяєва, такий варіант малоймовірний. Отже, підвищуються шанси Узбекистану пройти період передачі влади наступникові Карімова без потрясінь.

Утім, приклад Туркменистану показує, що ті, хто сприяє приходу до влади наступника диктатора, виявляються його першими жертвами. У міру того, як новий глава держави зміцнює свої позиції при владі, він прибирає тих, хто привів його в президентський палац. Така історія відносин Гурбангули Бердимухаммедова з колись впливовим начальником служби безпеки Ніязова Акмурадом Реджеповим.

Цей урок напевне пам'ятає не тільки Рустам Іноятов, а й інші узбецькі вельможі, які постараються ефективно використати час для зміцнення своїх позицій, максимально їх убезпечивши.