Усе буде Китай!

«Епохальний візит», подія «всесвітньо-історичного значення», «нова сторінка і віха в міждержавних відносинах» - саме так китайські ЗМІ вже кілька тижнів пишуть про візит голови КНР Ху Цзіньтао в Україну 18-20 червня. Такому пафосу є пояснення - китайський лідер прибуває в нашу країну вперше за останні майже десять років, крім того, це лише третій візит китайського лідера на українську землю за майже два десятиліття міждержавних відносин. Українські лідери набагато охочіше користувалися китайською гостинністю і вважали своїм обов’язком побувати в Китаї. Леонід Кучма на початку століття робив це майже щороку з різних приводів, Віктор Янукович відвідав Піднебесну в перший рік свого президентства у вересні, а до цього вже встиг зустрітися з Ху Цзіньтао у квітні в США, щоб вивести відносини двох країн з періоду глибокої стагнації. З якихось суто особистих причин президент Віктор Ющенко - єдиний український лідер, котрий не спокусився китайськими запрошеннями, хоча проти них і не встояла його дружина. Китайці його не зрозуміли і більше не запрошували. Прем’єр Юлія Тимошенко впливала на відносини двох країн більш сприятливо, але вона через постійну політичну боротьбу не змогла здійснити візит до Пекіна, який уже планувався. А її поразка на останніх президентських виборах призвела до того, що напрацювання попередніх років в українсько-китайських відносинах розвивають уже інші люди. Сьогодні діалог на вищому рівні між Україною і Китаєм відновлений на всіх рівнях і набирає обертів.

Заповіти товариша Ху

За рік, що минув після першої зустрічі між Віктором Януковичем і Ху Цзіньтао, китайська сторона переконалася, що відносини з Києвом можна активізувати й виводити на новий рівень. Причому китайці вирішили сьогодні почати там, де зупинилися з Леонідом Кучмою, - закріпити декларацією відносини стратегічного партнерства, яке раніше декларувалося чиновниками нижчого рангу лише усно. Партнерство двох країн буде тепер стратегічним у таких галузях, як політика, безпека, економіка. Раніше, правда, Київ прагнув підписати з Китаєм повноцінний Договір про дружбу і співробітництво, майже такий, як було підписано між Росією і Китаєм десять років тому. Проте в ході останнього візиту Цзяна Цземіня до Києва в липні 2001 року лідери скріпили підписами Спільну декларацію між Україною і Китайською Народною Республікою про дружбу і всебічне співробітництво в XXI столітті. Вона визначала відносини двох країн до нинішніх часів.

Очевидно, що українсько-китайські відносини ні за якістю, ні за кількісними показниками не дотягують до китайсько-російських, які справді давно мають характер стратегічного партнерства. Як свідчать переговори Ху Цзіньтао в Росії (звідки він і прибув до України), стратегічне партнерство з РФ з боку Китаю - сьогодні вже не обмін люб’язностями і дружніми жестами, а цілком прагматичні підходи до найважливіших аспектів міждержавних відносин. Якщо у відносинах з Києвом Пекін тільки декларує загальні позиції з міжнародних питань, то з Москвою здійснюється досить планомірна і постійна координація. Минулого року це було видно зі спільних «антияпонських» заходів на спірних островах, нинішнього - зі ставлення до подій навколо Лівії.

Попри це, Китай досить оперативно реагує на коливання російського курсу у відносинах Росії з НАТО, проявляв непоступливість перед тиском Москви в ході тривалих газових переговорів, і під час візиту Ху Цзіньтао тема газу, а точніше ціни на нього, була ключовою.

Причому слід відзначити вправну роботу китайських дипломатів у центральноазіатських республіках, де Китай веде власну гру, не оглядаючись на Росію, і вже купує там газ... І це при тому, що обидві великі держави вживаються і почуваються цілком комфортно в рамках регіональної Шанхайської організації співробітництва. У ШОС у них спільні інтереси і цілі. Водночас Китай цілком чітко визначився зі своїми інтересами в Росії - він купує більше нафти, газу, вугілля і лісу, менше - машин та обладнання, і вже сам готовий ділитися з росіянами своїми напрацюваннями у сфері високих технологій. Сторони мають намір довести загальний щорічний товарообіг до 100 млрд. доларів упродовж найближчих п’яти років, а торік цей показник подолав рівень у 50 млрд., давши Китаю змогу стати головним торговим партнером Росії, що, зрозуміло, позначилося на економічних позиціях України - вона посідає п’яту сходинку серед партнерів Росії, хоча раніше конкурувала з Китаєм.

Київ, мабуть, міг би багато чого запозичити з досвіду російсько-китайських відносин. Принаймні зрозуміти, що дозволило їм розвинутися до нинішнього рівня, як обидві країни позиціонують себе одна одній, як намагаються відстоювати власні інтереси, попри горезвісне «стратегічне партнерство» і дружбу.

Декларуючи нові відносини з Пекіном, Київ за весь минулий рік, проте, не вніс у них нічого принципово нового. Китайці виявилися більш розторопними, і вже на квітневій зустрічі з українським прем’єр-міністром голова КНР запропонував Києву план розвитку відносин з чотирьох пунктів. Ху Цзіньтао вніс такі пропозиції. По-перше, підняти рівень політичних відносин. Лідери двох держав, законодавчі органи, уряди і партії повинні підтримувати тісні контакти для здійснення своєчасного обміну думками з найважливіших питань, що становлять взаємний інтерес. По-друге, всебічно просувати практичне співробітництво. Сторони повинні докладати спільних зусиль для виконання завдання довести двосторонній товарообіг до 10 млрд. дол. у 2012 році. Пот­рібно форсувати створення китайсь­ко-української комісії зі співробітницт­ва, повною мірою наділивши її координаційними функціями. Слід також налагоджувати співробітництво в реалізації великих проектів, активно сприяти співробітництву в науково-технічній, сільськогосподарській галузях, розширювати масштаби та рівень взаємодії. По-третє, спільно організувати заходи, присвячені 20-річчю встановлення дипвідносин між двома країнами, що відзначатиметься наступного року. Використати цю можливість як сприятливий шанс для активізації дружніх зв’язків між культурними та академічними колами і молодіжними організаціями з метою постійного зміцнення соціальної бази китайсько-української дружби. По-четверте, активізувати взаємодію в міжнародних і регіональних справах через подібність і близькість підходів двох країн до питань реформи ООН, глобальної зміни клімату та нерозповсюдження ядерної зброї. Сторони повин­ні активізувати координацію в ім’я захисту їхніх спільних інтересів.

У ході візиту віце-прем’єра Держ­ради КНР Чжана Децяна до Києва в тому ж таки квітні китайський гість окремо зазначав, що в Україні забезпе­чується економічне зростання та полі­тична стабільність, що дає змогу просуватися шляхом модернізації. Ці чинники мають для Китаю дуже важливе значення. А китайський прем’єр Вень Цзябао на зустрічі з Миколою Азаровим у Пекіні 19 квітня заявив, що для Китаю Україна є «другом і партнером, який заслуговує на довіру».

Довіра китайських лідерів - це, мабуть, основний капітал, який Києву вдалося заробити, активізувавши відносини з Китаєм. Проте наступним етапом має стати розширення контактів в інших сферах. При­чому не тільки підконтрольних державі, а й у бізнесі.

Основа обопільної довіри

Якщо проаналізувати китайські публікації про Україну останніх місяців, то легко помітити, що високого рівня конфіденційності у відносинах Києва і Пекіна було досягнуто завдяки співробітництву у сфері ВПК. Саме в цьому контексті Україна найчастіше згадується в китайськомовній пресі. Київ активізував військово-технічне співробітництво з Китаєм іще за прем’єрства Юлії Тимошенко, і нині воно набирає обертів. Так, зокрема, топовою темою китайського, а можливо й усього азіатсь­кого, Інтернету є будівництво першого китайського авіаносця на базі купленого в України авіаносного крейсера «Варяг». Гарячою новиною минулого тижня стала поставка Україною в Китай силових установок корабля DN80. Також, за інформацією китайської сторони, українські фахівці відвідали китайський завод з виробництва корабельних установок у Харбіні, і там нібито досягнуто згоди про передачу цієї технології китайським фахівцям, адже Китай планує самостійно будувати авіаносці, подібні «Варягу». Завдяки українцям Харбінський завод стане головним у Китаї з виробництва двигунів для військових суден. Очевидно, що без допомоги України не обійшлося й при створенні навчальних центрів для підготовки пілотів палубної авіації: Київ надав доступ Китаю до радянських технологій створення палубних літаків і дозволив вивчити комплекс «Нитка» у Криму, який є копією палуби авіаносця, але розміщеною на суходолі. Нині Китай уже побудував подібний комплекс у себе, причому, як вважають експерти, теж не без допомоги українських фахівців. Крім цього проекту, Київ і Пекін успішно співробітничають в авіаційній галузі - українці поставляють двигуни для китайського навчально-тренувального літака L-15. Фахівці АНТК ім. Антонова побудували в Китаї унікальний комплекс для випробування аеродинамічних характеристик моделей літаків, який Китай використовує для створення свого першого широкофюзеляжного літака. Китайці також цікавилися протитанковими ракетами та ракетами R-27T/R класу «повітря-повітря» київського заводу «Артем». Їх цікавить і український дизельний двигун для танків 6TD-2, виготовлений у Харкові, і десантні кораблі на повітряній подушці типу «Зубр».

Усі ці проекти мають першорядне значення для оборони Китаю й курируються на державному рівні. Китай зацікавлений в Україні як у джерелі ноу-хау, хоча в самій Україні дуже мало робиться для того, щоб вкладати кошти в те, що справді може принести гроші за мудрої побудови відносин із Китаєм. Такі проекти, крім усього іншого, могли б стати не тільки прибутковими, а й взаємовигідними. Тим часом з боку Києва інтерес обмежується переважно інфраструктурними проектами. В ході візиту Віктора Януковича до Пекіна глава української держави та члени делегації обговорювали проекти реконструкції злітно-посадкової смуги аеропорту «Бориспіль», створення карго-терміналу, будівництва шляхів залізничного сполучення між аеропортом і Києвом, парогазової електростанції в Криму, реконструкції Одеського морського торговельного порту та будівництва нових причалів і терміналів у Дніпро-Бузькому лимані, будівництва нових автомобільних доріг - Львів-Краковець і Одеса-Рені та великої кільцевої дороги навколо Києва. Ці й інші проекти потягли більш ніж на
4 млрд. доларів. На них китайці готові навіть давати кредити Києву, причому під низький відсоток.

Проте на даний момент, через дев’ять місяців після візиту президента, у реалізації жодного із цих проектів не було досягнуто істотних зрушень. До візиту Ху Цзіньтао Київ був готовий лише на формальний жест закладення каменя на місці будівництва майбутньої залізничної гілки до Борисполя, в інших проектах помітної активності партнери взагалі не проявляли.

У відносинах з Китаєм чекає свого розв’язання ще низка проблем, які загалом можна звести до відсутності нормальних умов для ведення бізнесу. І хоча Україна доклала зусиль для відкриття найближчим часом нового консульства в Гуанчжоу - столиці китайських ділових виставок і ярмарків, - загалом клімат двосторонньої торгівлі від цього поліпшиться, але неістотно. А представники українського уряду поки що лише говорять про намір щось виправити. Очевидно, що минулого року активного розвитку двосторонніх українсько-китайських відносин на вищому політичному рівні виявилося недостатньо для перебудови відносин на «нижчому» - базовому рівні.

Проте слід зауважити, що в Китаї «епохальні» візити Ху Цзіньтао та інших політиків в Україну завжди розглядаються як сигнал китайському бізнесу активізувати свою діяльність на цьому напрямку, в цій конкретній країні. Для Києва нині важливо не прогаяти цей новий шанс.