Упертий електорат

Вибори були нормальними, і нормальними були порушення.

Нодар Хашба,
прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Абхазія

Вибори президента Абхазької республіки — одного з невизнаних адміністративно-територіальних утворень на просторах СНД, що відбулися 3 жовтня поточного року, мали всі шанси перетворитися на рутинну процедуру з передачі влади з рук чинного керівника В.Ардзінби в руки призначеного наступника — тодішнього прем’єра автономії Р.Хаджимби. Але дійсність спростувала прогнози і внесла суттєві корективи в перебіг виборчих перегонів на їх завершальному етапі.

З-поміж п’яти кандидатів у президенти Абхазії, які розпочали виборчу боротьбу, найбільші шанси на перемогу, на думку місцевих спостерігачів, мали чинний на той час прем’єр-міністр республіки Рауль Хаджимба і глава правління державної компанії «Чорноморенерго» Сергій Багапш. Виходячи з попереднього розкладу політичних сил, більшість експертів дійшли висновку, що практично ніщо не заважало Р.Хаджимбі посісти президентське крісло. На користь цього свідчило й офіційне благословення, дане нині чинним главою абхазької автономії В.Ардзінбою, який, відповідно до Конституції, не міг балотуватися на третій термін. Більше того, Р.Хаджимба зумів заручитися необхідною підтримкою Кремля й особисто російського президента, який публічно засвідчив своє позитивне ставлення до кандидатури нового абхазького президента.

На користь С.Багапша свідчила наявність, по-перше, політичної підтримки з боку організації ветеранів грузинсько-абхазької війни 1992—1993 років «Амцахара». Саме її представники, з огляду на фактичну недієздатність В.Ардзінби, який останні три роки майже безперервно перебував на лікуванні в Москві, неодноразово порушували питання припинення його повноважень і проведення дострокових президентських виборів. Наявність на політичній карті Абхазії такої організації, яка істотно впливає на розстановку політичних сил, визначається специфікою процесів на Південному Кавказі, породжених не в останню чергу сепаратистськими рухами. Аналогічні організації є у всіх державах цього регіону, але найвпливовіші — в тих невизнаних державних утвореннях, яким вдалося домогтися перемоги в боротьбі з їхніми колишніми «метрополіями». Приклад того — «Єркрапа» у Нагірному Карабасі та Вірменії, «Амцахара» в Абхазії.

По-друге, Сергію Багапшу, який має репутацію міцного господарника і «договороздібного» політика, вдалося провести велику організаційну роботу на згуртування рядів антиардзінбівської опозиції на період підготовки та проведення президентських виборів. Основу становили такі організації, як «Амцахара», «Айтайра», «Єдина Абхазія» і Федерація незалежних профспілок. До того ж було досягнуто домовленості зі всіма кандидатами у президенти, крім, природно, призначеного наступника, про координацію зусиль із запобігання можливим фальсифікаціям, дії спостерігачів на виборчих дільницях. Таким чином, Багапш, з одного боку, убезпечив свої тили, а з іншого — збільшив власний політичний ресурс. Останньої обставини недооцінили владні структури, які, судячи з усього, робили основний упор на застосування адміністративного ресурсу на етапі підрахунку голосів. Не отримав цей факт адекватної інтерпретації й у Тбілісі, де вже змирилися з прийдешньою перемогою провладного кандидата.

Результати голосування виявилися для багатьох несподіванкою. Попри всі зусилля влади, кандидат від опозиції переграв чинного прем’єра й отримав більшість голосів виборців — 50,08 відсотка уже в першому турі. То чому ж досі ніхто в Абхазії не може переконливо сказати, хто ж насправді буде наступним президентом? Ось уже третій тиждень триває напружена боротьба між прибічниками С.Багапша й Р.Хаджимби, який заперечує результати виборів і який за цей час уже втратив посаду прем’єр-міністра. Парадоксальність ситуації посилюється через те, що відразу після оголошення результатів голосування обидва кандидати майже в унісон заявили про серйозні порушення. Каменем спотикання став Гальський район Абхазії, населений переважно грузинами. Питання стояло руба: враховувати чи ні голоси цих виборців. При оголошенні остаточних результатів їх врахували, а прийняте раніше ЦВК Абхазії «соломонове» рішення про проведення повторних виборів у цьому районі скасували. Голова ЦВК після оголошення результатів подав у відставку, заявивши, що на нього чинили тиск із боку С.Багапша. Форма, в якій виражався цей тиск, так і залишилася невідомою. Не залишився байдужим і чинний президент: у зверненні до абхазького народу він оголосив результати минулих виборів несправедливими.

На цей час у верховному суді, який має право остаточного тлумачення результатів виборів, є дві позовні заяви Рауля Хаджимби. Та оскільки напередодні голова верховного суду Алла Авізба подала у відставку, доля розгляду позовів Хаджимби найближчим часом залишається під сумнівом. Крім того, сам Хаджимба не вірить цьому складові суду, бо суддя Георгій Акаба, який головує на засіданні, — рідний брат Нателли Акаби, відомої своїми опозиційними поглядами. Вочевидь, абхазьке суспільство опинилося в політичному й правовому глухому куті, з якого, судячи з усього, немає легітимного виходу. Будь-яке очікуване рішення на користь того чи іншого кандидата може призвести до різкої поляризації та загострення протистояння. Тому сумний жарт про нескінченність президентських виборів в Абхазії може виявитися реальністю.

Які висновки випливають із перипетій абхазьких виборів? По-перше, зовнішній тиск на абхазьких виборців не відіграв ключової ролі. Навпаки, російські політтехнологи, більшість яких ми нині бачимо в Україні, надали кандидатові від влади ведмежу послугу. Ні постановочні фотографії Хаджимби з Путіним, ні «світлий образ» чекіста й «крутого» хлопця не змогли примусити більшу частину виборців голосувати за наступність, що, у перекладі людською мовою, означає корупцію та клановість, злидні й безправ’я. Москва так і не відмовилася від поганої звички робити ставку на місцевих князьків, а потім поспішно вивозити їх. Для Кремля продовжує залишатися загадкою феномен громадянського суспільства, яке розвивається в Абхазії і яке стомилося від режиму Ардзінби, хоч ще п’ять років тому у ньому бачили героя-визволителя. Зневагу до місцевих реалій демонстрували й росіяни-пропагандисти — від Газманова з його «Привет, Аджария!» до Жириновського — «Не проголосуйте за Хаджимбу, перекриємо кордон». І це при тому, що фактично нового абхазького лідера обирали громадяни Росії — адже більшість місцевого населення останніми роками обзавелася штампами в паспортах, що підтверджують їхнє російське підданство. Звісно, не слід впадати й в іншу крайність, стверджуючи, що Росія програла Абхазію. І Багапш, і Хаджимба демонструють лояльність до Москви. Суть їхнього розходження полягає в рівні інтеграції, на яку готова піти Абхазія. Багапш виключає в досяжному майбутньому можливість входження Абхазії до складу Росії, роблячи акценти на тісному економічному співробітництві. Тоді як Хаджимба наполягає на політичній інтеграції.

По-друге, з політичної сцени остаточно зійшов незмінний керівник бунтівної республіки 59-річний Владислав Ардзінба, з ім’ям якого пов’язане фактичне від’єднання Абхазії від Грузії. Сталися перші реальні вибори на альтернативній основі. Розвінчано міф про відсутність опозиції в Абхазії. Навпаки, антиардзінбівська політична коаліція не тільки заявила про своє існування, а й проявила вольові якості, здатність у потрібний момент відстоювати власні інтереси.

По-третє, значно зросла цінність голосів неабхазького населення республіки. Якщо вірити неофіційним даним, абхази поступаються за чисельністю амшенським вірменам, які живуть тут і яких понад 70 тисяч. Саме їхні голоси, а також голоси грузинів Гальського району дозволили опозиції говорити про свою перемогу. І не враховувати їхніх інтересів, у разі позитивного результату, Багапш уже не зможе. У свою чергу, ці групи населення Абхазії можуть відіграти важливу роль у відновленні клімату довіри з Грузією.

Тбілісі дуже уважно стежить за перебігом виборів, водночас не визнаючи їхньої легітимності. Мотивація такого рішення очевидна. Понад двісті тисяч етнічних грузинів — біженців із Абхазії — не можуть брати участь у виборах, отже, обраний президент не представляє інтересів усього населення цієї автономії. Справедливо засуджуючи політику Росії у підтримці абхазьких сепаратистів, Грузія, проте, намагається утримуватися від прямих коментарів, пов’язаних із поствиборною ситуацією. Не виключено, що ряд абхазьких політиків були б не проти використати «грузинську загрозу» для згуртування населення і, таким чином, вийти з політичної безвиході.

Волею випадку вибори в Абхазії і Білорусі виявилися найближчими в часі до майбутніх президентських виборів в Україні. Попри очевидні відмінності в політичній ситуації, не можна не бачити загальних споріднених ознак, властивих пострадянському простору: це й антидемократичний характер виборчої кампанії, неточні списки виборців, активне втручання адміністративного ресурсу та ставка на фальсифікацію результатів голосування.

Події в Абхазії свідчать про важливість кожного голосу й необхідність активно захищати своє право на чесні та справедливі вибори, попри фальшиві рейтинги і спроби фальсифікувати екзитпул. Абхазці довели це на ділі. А ми?