Умовно незалежний сусід

Військове співробітництво Білорусі та Росії загрожує безпеці України.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово заявляв, що він не допустить, аби територію його держави використовували для військової агресії третіх країн стосовно сусідів.

Здавалося б, після таких заяв білоруського керівництва Україні не слід остерігатися вторгнення російських військ із території Білорусі. Але реальність набагато складніша.

Цілком можливо, що Росія готується використовувати територію Білорусі для продовження військової агресії. Метою може бути як Україна, так і держави Балтії або Польща. Тому вже тепер Києву слід спільно із західними партнерами виробити єдину позицію в тому, щоб не допустити розгортання потужного угруповання російських військ на території Білорусі, і вжити заходів стримуючого оборонного характеру.

Приводом для занепокоєння є військове співробітництво Білорусі та Росії. По-перше, Мінськ має союзницькі зобов'язання перед Москвою у рамках ОДКБ. Вони закріплені в ст. 20 нової білоруської військової доктрини, прийнятої 20 червня 2016 р. По-друге, дуже інтенсивно розвивається військове співробітництво: військові практично безперервно проводять спільні навчання. Особливо насиченою в цьому плані стала нинішня осінь: 18 жовтня на полігоні "Брестський" пройшли найбільші спільні російсько-білоруські навчання, а 26 жовтня вперше під час військових навчань російська авіація відпрацьовувала масовані авіаудари по стратегічних об'єктах України з території Білорусі.

2017-й також обіцяє бути насиченим у сфері двостороннього військового співробітництва. На білоруській території, крім великомасштабних навчань "Захід-2017", заплановано провести маневри "Слов'янське братство-2017", а також низку заходів із бойової підготовки у складі регіонального угруповання військ (РУВ) Білорусі й Росії.

Важливо зазначити, що до створеної у 2000 р. РУВ двох держав входять усі білоруські збройні сили, а в єдину регіональну систему (ЄРС) ППО включені всі сили й засоби протиповітряної оборони ВПС та військ ППО Збройних сил Білорусі. Оскільки РУВ і ЄРС - об'єднані військові формуваннями під єдиним командуванням, це істотно звужує самостійність білоруських збройних сил, що, своєю чергою, обмежує суверенітет Білорусі.

Кремль давно наполягає на розміщенні в Бобруйську військової авіабази, що за 190 км від України. Фактично, вся необхідна інфраструктура для її розміщення вже готова, а переміщення туди військової авіації - питання кількох годин. У Бобруйську можуть розміститися полк винищувачів Су-27, навчальна ланка Су-27, а також ескадрилья військово-транспортних вертольотів Мі-8. Винищувачі Су-27 здатні нести на борту ядерні боєприпаси. Саму базу прикриватимуть зенітні ракетні комплекси С-300В 147-ї зенітної ракетної бригади ВПС і військ ППО Збройних сил Білорусі.

Тривожним сигналом для України і країн Балтії має стати намір Росії у 2017 р. різко збільшити обсяги військових залізничних вантажів у Білорусь: порівняно з 2016 р. - у 83 рази! Загалом, у 2017 р. з Росії в Білорусь має прибути до 4162 вагонів із вантажем військового призначення. Директор білоруського Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень Арсеній Сивицький уважає, що це може свідчити про намір Росії перекинути в Білорусь значну частину особового складу недавно відтвореної 1-ї Гвардійської танкової армії Західного військового округу й розгорнути там велике військове угруповання. Його можна буде використовувати як для вторгнення в Україну, так і для з'єднання з військовим угрупованням російських військ у Калінінградській області, звідки до Білорусі всього 70 км.

Якщо Кремль поставив за мету створити в Білорусі плацдарм для своїх наступальних воєнних операцій, то небажання Мінська розмістити російську військову базу для нього буде тимчасовою незручністю. Просто в певний момент отримання такої згоди стане лише формальністю, оскільки поява в Білорусі потрібної кількості російських військових фактично означатиме встановлення військово-політичного контролю над Мінськом.

Цілком імовірно, що такий контроль уже існує, але поки що міжнародні партнери Білорусі й, можливо, сам президент Олександр Лукашенко недостатньо його усвідомлюють. Але може бути, що йдеться про бажанням і Мінська, і особливо Москви приховати рівень російської присутності в Білорусі у військовій сфері. Задля створення ілюзії політичного суверенітету Мінська Росія згодна пожертвувати частиною своєї численної пропагандистської мережі, про що свідчить досить млява реакція Москви на арешти проросійських журналістів у Білорусі.

Одночасно з такою "активізацією" білоруської влади в питанні захисту свого інформпростору відбувається важливий практичний крок у сфері інтеграції силових блоків Білорусі й РФ - укладення угоди про участь підрозділів спеціального призначення в контртерористичних операціях, які проводяться на території Республіки Білорусь або Російської Федерації, в результаті чого російський спецназ отримає всі правові підстави "працювати" на території Білорусі.

Про абсолютну незалежність і повний політичний суверенітет Білорусі президент О.Лукашенко наполегливо повторює з початку російської агресії проти України 2014 р., як і про те, що його держава спроможна захиститися від будь-яких зовнішніх і внутрішніх загроз. У відносинах із Заходом О.Лукашенко підкреслює унікальну роль нейтрального майданчика для переговорів, яку офіційний Мінськ відіграє на пострадянському просторі. Крім урегулювання воєнного конфлікту в Донбасі, у Мінську вже 25 років регулярно зустрічається робоча група з урегулювання конфлікту в Нагірному Карабаху.

Офіційний Київ і розглядав Білорусь як державу, яка, попри сильний вплив Кремля, все-таки не становить воєнної загрози сусідам. Але, схоже, ця ілюзія - результат успішної інформаційної кампанії, проведеної білоруською владою з метою довести Заходу й Україні, що О.Лукашенко - надійний посередник, а Білорусь - зона миру й стабільності.

Зазначимо, що зберегти ілюзорний політичний суверенітет Мінська вигідно Кремлю. По-перше, це дозволяє знизити ступінь тривоги сусідів Білорусі з приводу нарощування на її території військової присутності Росії доти, коли вже буде пізно щось робити. По-друге, умовно незалежний Мінськ може бути інструментом зовнішньополітичних ігор Кремля.

Підтвердженням останнього можна вважати ідею президента Білорусі про необхідність розпочати "новий миротворчий процес, аналогічний Гельсінському". Цю ідею озвучив міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей на засіданні Ради міністрів іноземних справ держав - членів ОБСЄ в Гамбургу 8 грудня
2016 р. Серед іншого В.Макей запропонував лідерам РФ, США, ЄС і Китаю зустрітися "для відвертого обміну думками про причини кризи в міжнародних відносинах", оскільки "важливо покласти початок осмисленню нових правил багатополярності, яка формується". Що важливо, Білорусь готова організувати відповідні зустрічі в Мінську.

Проведення переговорів за участі Росії для визначення правил нового світоустрою - одна з головних зовнішньополітичних цілей Кремля. Іншою давньою мрією російського МЗС було зробити ОДКБ учасником переговорів про європейську безпеку. Ця ідея також звучала в промові В.Макея в Гамбургу у вигляді пропозиції організувати діалог про "перезапуск" контролю над звичайними озброєннями на "майданчику ОДКБ".

Міцність союзницьких відносин з Москвою офіційний Мінськ також постійно демонструє своїм синхронним з Росією голосуванням в ООН. І якщо в березні
2014 р. білоруська делегація висловилася проти ухвалення резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України (№68/262 від 27 березня 2014 р.), то в грудні 2016 р. білоруси підтримали позицію Кремля й щодо резолюції з прав людини в окупованому Криму.

Бажання Мінська приміряти на себе роль нейтрального Гельсінкі й підвищити в такий спосіб свою вагу у світовій політиці цілком очевидне. Це не тільки шлях "легітимувати" диктаторський режим Лукашенка в очах Заходу, коли "останній диктатор Європи" стає рукоподаваним. Це також, мабуть, єдиний спосіб Мінська захиститися від остаточного політичного поглинання Росією. Оскільки роль Білорусі як умовно незалежного майданчика для просування російського бачення світового порядку для Москви важливіша, ніж її поглинання.

Слід визнати, що і Київ, і наші західні союзники були завжди на крок позаду агресора. Тому і собі, і Білорусі ми можемо допомогти тільки реально оцінюючи ризики від дій Мінська і Москви. Білорусь не нейтральна держава, тому її роль посередника або майданчика для проведення переговорів з питань міжнародної безпеки дуже сумнівна.

Попри інтерес України в підтриманні політичної ваги й суверенітету Мінська, Київ повинен врахувати у власній стратегії національної безпеки динаміку зростання політичної залежності Білорусі від Росії й військової інтеграції двох країн. Імовірно, Києву варто задуматися про пошук альтернативного Мінську майданчика для переговорів з урегулювання воєнного конфлікту в Донбасі.

Україна зацікавлена в незалежній Білорусі, державі, яка може забезпечити свою внутрішню й зовнішню безпеку. У цьому питанні Україна і Захід мають спільний інтерес і в межах розумного заохочуватимуть політичні маневри Мінська. Бо навіть умовно незалежна Білорусь із формальною відсутністю російських військових баз на її території для нас кращий варіант, ніж завершення проекту створення союзної держави Росії і Білорусі. Адже навіть умовна незалежність залишає вікно можливостей у майбутньому.