Україна—Румунія: підводне каміння в дунайських хвилях

Після Гааги та вердикту Міжнародного суду українські експерти висловлювали обережну надію: тепер, коли вирішено одне з найболючіших питань двосторонніх відносин, Україна і Румунія нарешті зможуть спокійно співпрацювати «в дусі дружби та добросусідства». Проте шельф поділили, про Зміїний уже майже забули, а дружбою з добросусідством, як і раніше, й не пахне. Понад те, складається враження, що Румунія свідомо і цілеспрямовано йде на погіршення відносин із нашою країною. Арсенал методів і засобів багатий — від міжнародних скандалів (чого тільки вартий демонстративно винесений на публіку шпигунський детектив) до малих капостей на кшталт спроби зірвати прийом і концерт на честь 18-ї річниці незалежності України, організовані нашим посольством у Бухарестському національному театрі оперети (з виставленням посиленої охорони і зачиненням дверей перед носом українського посла та запрошених гостей).

Очевидно, що в такій «дружній» атмосфері важко обговорювати будь-які питання, тим паче хронічні проблеми. А капості ж Румунія нам робить не лише малі.

16—17 вересня в Женеві один із видів її «добросусідської» діяльності став предметом розгляду комітету з впровадження Конвенції ООН про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Еспоо). (Ця конвенція закріплює зобов’язання держав — її сторін — стосовно впливу на навколишнє середовище на ранніх стадіях планування. Документ містить загальні зобов’язання країн повідомляти й консультувати одна одну з усіх великих проектів, які можуть чинити значний вплив на навколишнє середовище, що виходитиме за рамки територіальних кордонів.)

Ще в березні поточного року Україна, яка також є стороною цієї конвенції, звернулася в комітет із поданням про порушення Румунією положень Конвенції Еспоо під час реалізації нею проектів у дельті Дунаю, які викликають значні негативні наслідки для нашої країни. Зокрема, як пояснив на прес-конференції посол з особливих доручень МЗС України Олексій Шовкопляс, проведення Румунією глибоководних і берегоукріплювальних робіт у Сулінському й Георгіївському каналах призвело до штучного перерозподілу водного балансу на користь румунських рукавів річки. Крім того, скидання піднятого з власних каналів грунту в спільні українсько-румунські води Кілійського рукава Дунаю призводить до забруднення української території важкими металами та хімічними речовинами.

Проблема перерозподілу водного балансу в дельті Дунаю має дуже довгу історію. (Докладно «ДТ» описало її ще у 2003 р.,
№ 10 від 15.03.03, Євген Єрьомін «Погляд на дельту Дунаю крізь призму часу»). Нагадаємо лише, що, за рішенням Європейської Дунайської комісії, більшість членів якої на той час вороже ставилися до Росії, будівництво першого каналу Дунай—Чорне море було розпочато у 1880 році в маловодному румунському Сулінському рукаві, на який тоді припадало всього вісім відсотків стоку Дунаю.

Набагато глибший, повноводий (приблизно 70% стоку) і, відповідно, зручний для судноплавства Кілійський рукав був проігнорований на догоду політичним інтересам — щоб не дати жодних переваг Росії на Дунаї. Понад те, у 1902 році поблизу мису Ізмаїльський Чатал було споруджено струменеспрямовуючу дамбу, яка перекрила значну частину Кілійського рукава і спрямувала воду в рукав Сулінський. У 80-х роках минулого століття Румунія взялася за облаштування і Георгіївського рукава, як і в Сулінському, спрямляючи русло, тим самим значно зменшуючи його довжину. У результаті діяльність румун у дельті Дунаю призвела до того, що на 2003 рік частка Кілійського рукава зменшилася з 70% від стоку Дунаю у вершині дельти, які були на початку минулого століття, до 52%.

У даний час наші сусіди повним ходом продовжують облаштування своїх Сулінського і Георгіївського рукавів. Як свідчать представники Українського Дунайського пароплавства, які регулярно бувають у тих краях, судячи з усього, Румунія, на додачу до Сулінського, все-таки будує ще й Георгіївський канал, спрямляючи, поглиблюючи та розширюючи русло рукава, укріплюючи його береги камінням і бетоном, що викликає ще більші екологічні зміни в дельті Дунаю.

Поглиблюється і Сулінський канал: попри те, що Дунайською комісією рекомендовано глибину каналу 24 фути, румуни намагаються довести її до 26—28 футів. Згідно з румунськими даними, тільки за 10 місяців 2008 року з Сулінського каналу було піднято приблизно 230 тисяч кубічних метрів грунту. За інформацією української сторони, ця цифра значно більша.

Ще один чинник, який призводить до помітного зниження частки Кілійського рукава в дунайському водному балансі, — це будівництво Румунією на своїй території штучних водоканалів, які відбирають щорічно близько двох кубічних кілометрів (!) води з Кілійського рукава. За українськими даними, на даний час є дев’ять (!) точок такого водозабору. У природних умовах вода з заповідних заболочених територій між Сулінським і Кілійським гирлами підживлювала Кілійський рукав. Тепер, після румунського гідротехнічного втручання на цій території, вода з неї відводиться в румунське Сулінське гирло.

Сьогодні вітчизняні експерти стверджують: оскільки Румунія і не думає припиняти свої гідротехнічні роботи, найближчими роками частка стоку Кілійського рукава вперше за 200 років упаде нижче 50%.

Що це означає для України? Негативних наслідків — маса. Адже зменшення стоку Кілійського рукава призводить до деградації української частини дельти Дунаю. Українське Придунав’я опинилося на межі екологічної катастрофи. Міліють, замулюються й відмирають українські рукави Дунаю — Степовий та Дунаєць, критична ситуація на Кислицькому, падає рівень води у придунайських озерах, у регіоні — гостра проблема з питною водою.

Але мало того що через діяльність Румунії у своїй частині дельти водний баланс Дунаю було змінено на її користь, так румуни ще й вивантажують викачаний з дна своїх рукавів мул і пісок у спільні води, що призводить до ще більшого замулювання українських рукавів та їх забруднення всілякою хімічною гидотою. А тим часом на Дунай припадає цілих вісім відсотків загальноукраїнського водозабору! Через скидання грунту в Кілійський рукав виникла серйозна загроза для безпечного постачання питною водою населених пунктів Вилковського й, особливо, Кілійського і Татарбунарського районів Одеської області.

На небезпеках для судноплавства, які виникають унаслідок неконтрольованого скидання грунту в русло Дунаю, ми навіть не будемо особливо зупинятися. Вони очевидні.

А от про територіальну небезпеку для України слід сказати окремо. Більша частина скинутого в Кілійський рукав грунту переноситься течією далі й осідає на перекатах, що призводить до зменшення водостоку, зафіксованого українськими гідрологами. Але частина скинутого осідає на незначній відстані за струмененаправляючою дамбою, на мисі Ізмаїльський Чатал на румунському березі, створюючи мілину, яка поступово збільшується. Результати української космічної зйомки показують: якщо на початку 2003 року цієї мілини ще не було, то в березні 2006-го її площа становила вже 4,3 тис. кв. м, а в серпні 2008-го — майже 20 тис. кв. м. Якими неприємностями загрожує Україні подальше збільшення цієї мілини на румунському боці? Територіальними. Адже наш державний кордон проходить по середині фарватеру, а зі збільшенням мілини на території Румунії він зсовуватиметься в бік України. Знаючи агресивність і напористість румунської дипломатії, варто побоюватися, що через якийсь час Бухарест може запропонувати Києву переглянути кордон на Дунаї...

Численні звернення української сторони до румунських колег за роз’ясненнями з приводу дій у дунайській дельті, а також наполегливі пропозиції проводити спільний моніторинг по всій дельті нічого не дали. Румуни або відмовчувалися, або надсилали відписки, а тим часом не припиняли дій, які викликають занепокоєння України. 21 вересня 2006 року в Румунії було затверджено закон «Про прийняття плану розвитку національної території», який передбачає створення нових штучних каналів і розчищення існуючих для забезпечення умов судноплавства на внутрішніх руслах. На першому засіданні спільної українсько-румунської експертної групи в грудні 2007 року українська делегація звернулася до партнерів із проханням поділитися інформацією про румунські проекти в дельті Дунаю, реалізація яких може мати транскордонний вплив. І хоча тоді румунська сторона погодилася надати таку інформацію відповідно до норм Конвенції Еспоо, зокрема, щодо проекту реконструкції Сулінського каналу (поглиблення дна), плану розвитку національної території (будівництво нових каналів, портів, очищення існуючої мережі транспортних каналів), спрямлення Георгіївського каналу та інших проектів, відповіді по суті українці так і не отримали. Відповіді ж на кілька нот МЗС України, які звертають увагу румунської сторони на необхідність дотримуватися норм Конвенції Еспоо і надавати Києву відповідну інформацію, були лише формальними відписками.

Тоді українська сторона направила запит у секретаріат Дунайської комісії, і з відповіді його генерального секретаря дізналася, що свою діяльність у Сулінському каналі Румунія здійснює в рамках двох проектів вартістю 76 і 64 млн. євро. Розраховані на 2004—2009 рр. і 2006—2009 рр., вони передбачають укріплення берегів, топографічне та гідрографічне дослідження, встановлення сигнальної системи.

І от нарешті в Києві вирішили, що замість марних нагадувань сусідці про існування такого важеля впливу, як Конвенція Еспоо, буде ефективніше нею скористатися. Щоправда, Румунія ратифікувала конвенцію ще в 2001 році, а активно скидати грунт у спільні води почала 2002-го, тож звернутися по міжнародну підтримку Україна могла ще кілька років тому. Проте чи то в Києві тоді не хотіли ускладнювати тло для і без того важких переговорів про делімітацію континентального шельфу, чи то розраховували на румунську підтримку у своїх європейських та євроатлантичних устремліннях, чи то просто не додумалися. Але краще пізно, ніж ніколи. Загалом, як ми вже згадували вище, у Женеву було направлено українське подання з приводу порушення Румунією положень Конвенції Еспоо. У Києві вважають: діяльність Румунії із втілення планів розвитку власної транспортної інфраструктури в дельті Дунаю має значний негативний вплив на екологію дельти і створює серйозні загрози судноплавству в її українській частині. На думку українських експертів, дії Румунії спричиняють негативний вплив на всі складові літосфери, гідросфери та біосфери прилеглих українських територій — на геодинамічні умови і рельєф, режим підземних вод, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ. Наприклад, згідно із дослідженнями вітчизняних іхтіологів, найбільше значення для міграції деяких видів риб у дельті Дунаю мають Георгіївський і Сулінський рукави. А багаторічні роботи з поглиблення та спрямлення русла в цих гирлах створили серйозну загрозу для нерестової міграції, зокрема, дунайського оселедця — основного об’єкта промислу (до 80% улову) на українській ділянці Дунаю.

Вчені упевнені: порушення гідрологічного режиму, природної динаміки та процесів міграції хімічних речовин, посилення процесів вторинного забруднення води в Кілійському рукаві Дунаю і зменшення його здатності до самоочищення через господарську діяльність Румунії в дельті можуть призвести до екологічної катастрофи її української частини і знищити унікальну дельту Дунаю.

Після звернення в комітет з впровадження Конвенції Еспоо в червні Київ отримав із Бухареста відповідь на свої претензії. Як з’ясувалося, Румунія взагалі не визнає, що вся її вищеописана діяльність підпадає під дію цієї конвенції і, відповідно, вважає, що жодних прав України в рамках цього документа не порушує. Окрім того, на думку румунської сторони, закиди України — безпідставні, бо Румунія, виявляється, не розробляла жодних проектів, які б передбачали великомасштабні гідротехнічні роботи на Сулінському й Георгіївському рукавах, і не скидала грунт у Кілійський рукав. А до робіт із поглиблення дна в Сулінському каналі, стверджують румуни, Конвенція Еспоо не має жодного стосунку, оскільки вони проводяться у рамках зобов’язань Румунії з виконання вимог іншої конвенції — Бєлградської — для підтримання умов судноплавства і забезпечення рекомендованих Дунайською комісією 24 футів глибини. А на Георгіївському каналі взагалі жодних робіт із поліпшення умов для навігації не було, навігація там має обмежений характер — виключно для місцевих і туристичних потреб. І ніякого проекту зі створення каналу Святого Георгія не існує, стверджується в офіційній відповіді румунської сторони. Що ж стосується скидань грунту в дунайські води, то румуни пояснюють їх необхідністю зменшити наслідки ерозії своїх берегів, яка нібито загрожує Румунії втратою частини території. Щоб укріпити береги й запобігти зникненню населених пунктів, розташованих на них, румунська влада, пояснюється в документі, й ухвалила рішення про захоронення грунту в місцях, котрі найбільше постраждали. Як випливає з офіційної відповіді Бухареста, дев’яти точок водозабору з Кілійського рукава в Сулінський не існує, є лише один штучний канал. І, взагалі, перерозподіл потоків між гілками Дунаю викликаний природними причинами, й Румунія ні в чому не винна.

Насправді, стверджують наші сусіди, порушниця — Україна з її проектом каналу по руслу Бистре. І тепер вона намагається помститися Румунії за звернення з претензіями на українську адресу в той-таки комітет із впровадження Конвенції Еспоо, який у результаті заборонив Україні реалізацію другої черги каналу Дунай—Чорне море в гирлі Бистре.

Ось якраз у Бистрому, точніше — у глибоководному судновому ході (ГСХ), що проходить по ньому, і заритий найжирніший собака описуваного конфлікту. Про жорстокі перипетії відновлення ГСХ, який проходить через Дунайський біосферний заповідник, «ДТ» писало багато й докладно, подаючи різні точки зору. 2004 року було відкрито першу чергу каналу. Подолавши труднощі існування в перші роки, сьогодні ГСХ наочно доводить: румунській монополії на транзит суден через Дунай настав край. У серпні нинішнього року було встановлено новий рекорд — по гирлу Бистре пройшло 180 суден. А ось через румунський Сулінський канал — 124. І це при тому, що український ГСХ працює, можна сказати, в експериментальному режимі. Окрім того, на нашому каналі беруть 14 американських центів за кубометр вантажу, а на румунському — 70 (до відкриття українського ГСХ дерли взагалі удвічі більше). Бачите, яка «радість» упала на румунів? Та ще наш канал — двосторонній і працює цілодобово, а Сулінський — лише у світлий час доби і тільки в один бік. Тепер ви розумієте, яку конкуренцію склав наш канал Дунай—Чорне море румунському? А уявляєте, що буде з румунським, якщо наші введуть другу чергу ГСХ? Правильно, швидше за все, про румунський Сулінський усі забудуть. Тож і ведуть румуни наступ на всіх фронтах, щоб у будь-який спосіб завадити такому розвиткові подій. Лякають світову спільноту безвідповідальною Україною, яка вторглася у біосферний заповідник зі своїм каналом (хоча наша країна тільки відновила судновий хід, який існував десятиліттями), а самі тишком-нишком будують канал у Георгіївському рукаві, про що періодично повідомляють ЗМІ самої Румунії. Адже із введенням в експлуатацію Георгіївського каналу рух суден по румунській частині Дунаю можна буде зробити двостороннім. І тут уже неважливо, що будівництво необхідних комунікацій та дорожньої мережі пройде в самому серці біосферного заповідника, який охороняється ЮНЕСКО і більша частина якого, між іншим, розміщується на території саме Румунії.

Румуни звинувачують нас у створенні загроз екології в дельті Дунаю, а самі під шумок скидають грунт зі своїх каналів. Грязюка ж в Україну і на Україну поллється. У себе поглиблюють канали — нам обмілюють. У них грошей на це вдосталь, а ось у нас на розчищення постійно бракує. 2005-го вже доводилося зупиняти роботи з поглиблення ГСХ. Чи не на українські бідність, безтолковість, відсутність єдиної позиції і, як наслідок, нездатність відстоювати національні інтереси робиться румунський розрахунок?

Але для подачі подання в Женеву Україна все ж таки зібралася й підготувалася непогано. Злагоджено спрацювали дипломати, військові, прикордонники, і навіть НАНУ, відома своєю непримиренною позицією щодо ГСХ, цього разу допомогла.

Схоже, що зібрані Україною докази згубного впливу діяльності Румунії на довкілля в транскордонному контексті справили на членів комітету із впровадження Конвенції Еспоо більше враження, ніж румунські пояснення. Вже той факт, що комітет ухвалив рішення про підготовку відповідної доповіді, свідчить про те, що він визнає невиконання Румунією положень конвенції. Окрім того, за свідченням О.Шовкопляса, комітет визнав, що здійснення Румунією тих чи інших проектів у рамках дотримання вимог інших конвенцій і зобов’язань перед Дунайською комісією зовсім не звільняє її від дотримання Конвенції Еспоо у процесі реалізації цих проектів.

Твердження румунської сторони, що вона не скидає грунт у Кілійський рукав поблизу кордону з Україною, були наочно спростовані матеріалами фото- і відеозйомки, яка велася українською Держприкордонслужбою з 2002 року. Наші прикордонники зняли й задокументували понад 270 випадків скидання грунту румунським земснарядом «Дунарея». У зв’язку з цим українська сторона підкреслила, що Бєлградська конвенція, якою прикривається Румунія, жодним чином не вимагає скидати грунт у Кілійський канал. Що ж стосується румунських пояснень про ерозію та необхідність укріплювати береги, то, як повідомив на засіданні комітету О.Шовкопляс, українська сторона уважно вивчила найпоширеніші технології захисту берегів, але скидання грунту в русло річки серед них не виявила. Особливо загадковим є те, що свої береги румуни «укріплювали», скидаючи грунт посередині русла, а найчастіше — навіть ближче до українського берега. У відповідь же на побоювання румунської сторони стосовно можливої втрати території було представлено дані українських гідрологів, які доводять, що скинутий грунт зноситься вниз за течією в Кілійський рукав і осідає на перекатах, що викликає зниження обсягу води, яка протікає через рукав. А добре помітна на наданих знімках, зроблених із космосу, мілина поблизу Ізмаїльського Чатала, як зазначалося вище, загрожує втратою території не Румунії, а Україні. Так само добре видно на космічних фотознімках і всі дев’ять штучних каналів, які відводять воду з Кілійського рукава в Сулінський.

Звертаючись до членів комітету із впровадження і всіх сторін Конвенції Еспоо, українська сторона закликала їх вжити всіх необхідних заходів для того, щоб:

1) було виконано всі передбачені конвенцією процедури щодо економічної діяльності Румунії в дельті Дунаю;

2) припинити подальше зменшення частки стоку Кілійського рукава і відновити гідрологічний баланс у Дунаї;

3) припинити і не допускати в майбутньому будь-якої діяльності Румунії, яка б викликала зміни водного балансу Дунаю;

4) очистити Кілійський рукав від усього обсягу грунту, скинутого в нього румунським земснарядом, і ліквідувати мілину, яка утворилася в ньому (українська сторона готова взяти участь у цій роботі);

5) запобігти збільшенню глибини Сулінського каналу більш ніж на 24 фути, рекомендовані Дунайською комісією;

6) запобігти подальшим діям у Георгіївському рукаві, які викликають деградацію Кілійського рукава Дунаю;

7) зобов’язати уряд Румунії підготувати доповідь щодо виконання резолюції 17-го засідання комітету із впровадження й представити її під час наступної зустрічі цього органу.

В експертів комітету із впровадження Конвенції Еспоо буде вдосталь часу ознайомитися і з румунськими аргументами, і з українськими доказами. Проект доповіді комітету з даного питання має бути затверджений у березні 2010 року. Остаточно його затвердять на зустрічі всіх сторін конвенції у 2011 році. Але хочеться сподіватися, що ще до того часу Румунія припинить дії, які згубно впливають не лише на українське Придунав’я, а й на всю дельту Дунаю. Якщо ж використання механізмів конвенції Еспоо не допоможе напоумити сусідку, можна буде спробувати звернутися і в Міжнародний суд у Гаазі. Адже тепер черга України, чи не так?