УКРАЇНА: ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ВИКЛИКИ

Започаткована тоді модель відносин між РФ і Україною характеризувалася конфронтаційністю та конфліктністю, домінуванням відцентрових тенденцій над доцентровими, істотними відмінностями у зовнішньополітичному світогляді та поглибленням взаємної підозрілості.

Росія недостатньо розуміла об’єктивні закономірності становлення української державності як процесу оформлення незалежності. Відтак або виникали територіальні претензії до України, або звучали сумніви стосовно факту її існування як незалежної держави. Прозахідно налаштовану українську політичну еліту це просто жахало.

В Україні ж дії Москви тим часом розглядали переважно крізь призму «імперських посягань» останньої. І це при тому, що функціонування української економіки значною мірою залежало від російських торгово-економічних зв’язків та субсидій, які сягали не одного мільярда доларів США.

Нині багато складних проблем у наших міждержавних відносинах можна вважати в цілому розв’язаними. 1999 року набрав чинності базовий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією й угоди по Чорноморському флоту (підписані ще 1997 року). Вони заклали міцну правову базу під стосунки двох держав і відіграють значну стабілізуючу роль у міжнародних відносинах на європейському континенті.

Наприкінці 90-х років розпочався новий етап українсько-російських взаємовідносин, що характеризується переходом від невизначеності й заполітизованості до рівноправного прагматичного і взаємовигідного партнерства.

Переконливим свідченням цього є нова динаміка традиційних робочих візитів та неформальних зустрічей президентів двох держав. Особливо знаковою в цьому ряду стала робоча зустріч Леоніда Кучми з Володимиром Путіним у лютому 2001 року в м. Дніпропетровську. Вона надала імпульс поглибленню міждержавного і міжрегіонального співробітництва у таких напрямах:

— виконання конкретних проектів у машинобудівній, паливно-енергетичній, транспортній, медичній, науково-технічній, гуманітарній і соціальній сферах, а також в агропромисловому комплексі двох країн;

— поновлення коопераційних зв’язків у виробництві об’єктів аерокосмічної галузі, зокрема літаків нового покоління, що створюються на базі українських розробок;

— формування додаткових умов гарантування безпеки виконання робіт з ліквідації твердопаливних міжконтинентальних балістичних ракет та балістичних ракет підводних човнів.

В України з’явилася можливість брати участь у спільних проектах технічного сприяння третім країнам під час спорудження, реконструкції й експлуатації на їхній території промислових підприємств та інших об’єктів.

Одним з найголовніших підсумків візиту, за оцінками президентів, стала домовленість про перехід на режим паралельної роботи енергосистем України і Росії (здійснено 20 серпня 2001 року). Це дозволило нам стабілізувати свою електромережу і використовувати її для транзиту електроенергії до третіх країн.

Чималий позитив містить і підписана у Дніпропетровську довгострокова програма міжрегіонального та прикордонного співробітництва до 2007 року між Україною і Російською Федерацією.

Шляхи подальшого розвитку двосторонніх відносин розглядали президенти України й РФ під час зустрічі керівників країн — учасниць СНД в м. Сочі 1—3 серпня 2001 року.

20 серпня 2001 року у Москві прем’єр-міністр України А.Кінах та голова уряду РФ М.Касьянов обговорили питання подальшого співробітництва, насамперед в енергетичній галузі. А вже на початку жовтня ц.р. в Києві глави урядів України й Росії підписали міжурядову угоду «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України», яка практично врегульовує проблему заборгованості за спожитий газ. Ця домовленість підтверджує той факт, що РФ і Україна є невід’ємними складовими енергетичної безпеки Європи.

Реальною основою для побудови нормального торговельного режиму між Україною та Росією стало підписання меморандуму «Про принципи незастосування спеціальних заходів щодо імпорту товарів, які походять з митних територій сторін».

Ці й інші не менш важливі проблеми опрацьовуватимуться і під час форуму ділових кіл України та РФ, який відбудеться у Харкові наприкінці листопада і в якому, як планується, візьмуть участь президенти двох країн.

Сьогодні є підстави констатувати: незважаючи на традиції минулого десятиріччя, «віз» українсько-російських відносин, перевантажений договорами, угодами, протоколами щодо намірів між нашими державами, схоже, справді зрушив з місця.

І хоча цей процес буде тривалим, і в Україні, і в Росії міцніє впевненість у тому, що вкрай потрібні переосмислення стану міждержавних відносин та пошук їхніх якісних вимірів відповідно до світових стандартів.

Стратегічне партнерство з Росією входить до тріади ключових зовнішньополітичних пріоритетів України. 15 січня 2001 р. на зустрічі з представниками дипломатичного корпусу Президент України особливо наголосив, що роль ключових магістральних векторів і надалі зберігатиметься за європейською інтеграцією України і розвитком стратегічного партнерства з РФ та США.

Незважаючи на певні здобутки, досягнуті останнім часом в українсько-російських взаєминах, їх рівень ще далекий від бажаного і, по суті, не може задовольнити жодну з наших країн. Є ціла низка питань і проблем, без урегулювання яких рухатись уперед буде важко.

У політичній сфері:

Передусім до них належать наявність у РФ певних сил на чолі з відомими політичними діячами, які претендують на загальноросійське лідерство і не бажають усвідомлювати, що Україна — визнана світом незалежна суверенна держава. Російська сторона затягує переговори з питань укладання двох додаткових угод щодо контролю над озброєнням Чорноморського флоту РФ та щодо порядку дій у кризових ситуаціях, демаркації кордону. Окремі представники російської політичної еліти активно використовують ситуацію довкола ратифікації ВР України так званого «нульового варіанту». Питання розглядалось на засіданнях Верховної Ради, прийнято постанову з п’ятьма застереженнями, що стосуються безпосередньо умов ратифікації. Йдеться про повернення коштів України з рахунків Зовнішекономбанку СРСР, відшкодування частини Алмазного фонду та золотого запасу, забезпечення реструктуризації державного боргу України перед РФ. Досі не розв’язано проблеми, пов’язані з передачею Україні частини закордонної власності колишнього СРСР, а також не врегульовано правовий статус Азовського моря і Керченської протоки.

В економічній сфері не ратифіковано Росією Угоду про створення зони вільної торгівлі країн-учасниць СНД. У торгівлі з Україною російською стороною скасовано експортний ПДВ, який Росія не застосовує в торгівлі з третіми країнами. Скасовано дію постанов уряду РФ щодо запровадження експортного мита на низку товарів (віднесених у нас до категорії критичного імпорту) стосовно України й поширення на них митного режиму, який передбачено для держав-учасниць Митного союзу.

У гуманітарній сфері продовжуються спекуляції так званою проблемою «співвітчизників» за кордоном з боку окремих представників російської політичної еліти. На державному рівні російська сторона недостатньою мірою сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців в РФ.

Тим часом російські фахівці вважають, що для надання російсько-українським відносинам нової позитивної динаміки необхідний у середньостроковій перспективі демонтаж існуючої економічної моделі «донор—реципієнт», щоб мінімізувати російські субсидії, не підірвавши при цьому перспектив економічного розвитку та соціальної стабільності України; знайти взаємоприйнятний компроміс, який, відповідаючи інтересам розвитку української державності, водночас сприяв би збереженню ресурсів гуманітарної співпраці; не дозволити перетворити російсько-український кордон на межу, яка роз’єднує два народи; подолати реальну чи уявну несумісність зовнішньополітичних і військово-політичних курсів Росії та України, шукаючи шляхів до їх гармонізації.

У сукупності докладніші питання української сторони та більш стратегічні питання російської сторони створюють загальну проблему, розв’язати яку можливо лише об’єднаними спільними зусиллями. І обидві країни рухаються в цьому напрямку.

Щоб закріпити позитивні тенденції в українсько-російських відносинах, потрібні якісні зміни характеру співробітництва двох країн на різних рівнях державного управління. Тобто, за словами Президента України Л.Кучми, потрібен «новий алгоритм» співробітництва.

На наш погляд, ключовий момент у цьому алгоритмі — практична реалізація досягнутих за останній час важливих домовленостей. Одна з головних умов — підвищення ефективності роботи двосторонніх механізмів співпраці. Необхідна мобільніша структура Змішаної українсько-російської комісії зі співробітництва.

У свою чергу слід розвивати та формувати постійно існуючі канали співробітництва між державно-політичними, підприємницькими, науковими та творчими колами України і Росії. Наприклад, цьому могло б сприяти створення за підтримки державних структур Громадської ради з питань двосторонніх відносин.

Зусилля обох сторін мають бути сконцентровані на вдосконаленні договірно-правових відносин. Мається на увазі спільна інвентаризація комплексу взаємовідносин, приведення його у відповідність до сьогоднішніх соціально-економічних та політичних реалій.

Слід проаналізувати хід виконання заходів Програми економічного співробітництва між Україною та Росією на 1998—2007 рр., виявити та усунути причини, які їх гальмують.

Необхідно розробити чітку стратегію двосторонніх відносин на середньо- та довгострокову перспективу. Актуальним у цьому плані бачиться ухвалення Меморандуму про стратегічне партнерство між Україною та Росією. Цей документ мав би визначити: спільні інтереси держав, перелік сфер співробітництва, спільні підходи до розв’язання міжнародних проблем, зобов’язання сторін, фактори, які можуть суперечити національним інтересам, у тому числі відносини з третіми державами.

Україна та Росія зацікавлені у формуванні загальної системи екологічної безпеки, у співробітництві з запобігання та ліквідації наслідків техногенних катастроф.

У цьому контексті доцільно говорити, наприклад, про створення спільного українсько-російського інженерного батальйону МНС для ліквідації наслідків транскордонних надзвичайних ситуацій.

У розбудові економічних відносин з Росією потрібно виходити з їх принципово нової природи, яка б скасувала залишки механізмів, закладених ще радянською економікою.

Для цього треба створити конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, спільні підприємства й асоціації в різних сферах (аерокосмічній, розвитку транспорту та транспортних магістралей, металургійній, агропромисловій).

Перспективною стала б реалізація великих спільних проектів у ракетно-космічній галузі («Морський старт», «Глобал стар»), авіабудуванні (АН-70, ТУ-334), суднобудівній галузі (будівництво риболовецьких суден, доків для утилізації атомних підводних човнів, модернізація та ремонт підводних човнів РФ), в електроенергетиці (експорт електроенергії в треті країни).

Наповненню конкретним змістом сфери економічного співробітництва могло б сприяти здійснення скоординованих заходів щодо розвитку мережі транспортування російського газу до Європи, у тому числі за рахунок участі ВАТ «Газпром» в управлінні українською газотранспортною системою. Розробка ефективного механізму попередніх переговорів та консультацій повинна максимально звузити можливість запровадження антидемпінгових санкцій одне проти одного. Координація структурної політики обох країн мінімізувала б створення дублюючих підприємств, які зменшують потенціал взаємної торгівлі. Підвищення ефективності науково-технічного співробітництва забезпечило б вихід із високотехнологічною продукцією на ринки третіх країн.

Україна й Росія мають непогані перспективи співробітництва у військово-технічній сфері. Не слід зараз згадувати вже втрачене, але там, де ми не є конкурентами, доцільно об’єднувати зусилля. Минулі 10 років засвідчили, що спроби досягнення односторонніх переваг чи здійснення силового тиску призводять тільки до негативних результатів для обох сторін.

Одним із ключових завдань стабільного розвитку українсько-російських відносин є максимальне використання потенціалу міжрегіонального співробітництва.

Зовнішня політика РФ, основні засади якої визначено у Концепції національної безпеки, воєнній доктрині, концепції зовнішньої політики протягом останнього року відзначається високою динамікою та наступальністю.

Головні зовнішньополітичні завдання Росії сформульовано у контексті модернізації та інтеграції у світові процеси, залучення іноземних інвестицій.

Згідно з новою концепцією, політичну лінію стосовно кожної із країн СНД, зокрема й України, передбачається вибудовувати «диференційовано, беручи до уваги зустрічну відкритість, готовність належним чином враховувати інтереси РФ, у тому числі у забезпеченні прав і свобод співвітчизників».

Аналіз національних інтересів і пріоритетів як України, так і Росії, регіональних особливостей їхніх геополітичних стратегій дає можливість окреслити базові сценарії майбутнього українсько-російських відносин у контексті визначальних зовнішніх і внутрішніх чинників обох країн.«Інерційна модель розвитку» означає імовірність входження в перспективі асоційованим членом як в ЄС, так і в Договір про колективну безпеку; переважний приплив інвестицій з РФ при недостатніх західних інвестиціях.

Унаслідок реалізації цього сценарію імовірне помірне економічне зростання з прив’язкою до темпів розвитку загальної ситуації в Росії, обмежене російськими впливами співробітництво з іншими країнами, ослаблення системи ГУУАМ, входження в європейські структури в фарватері російського зближення з Заходом.

Змістом сценарію «Незалежна від РФ інтеграція до європейських структур» є послідовна політика зближення України з Заходом в усіх напрямах; одночасна підтримка рівноправних взаємовигідних відносин з Росією на чітких економічних засадах за умов позитивної динаміки політичного діалогу Росія — ЄС; розвиток системи ГУУАМ та співпраця з іншими країнами на взаємовигідних засадах економічного прагматизму; входження асоційованим, а в перспективі повним членом до СОТ, європейських економічних структур і структур безпеки.

У результаті Україна може стати важливим фактором регіональної політичної стабільності, зберігаючи рівноправні партнерські відносини з Росією.

Імовірність реалізації цих сценаріїв не є постійною величиною. Вона залежить як від внутрішніх, перш за все економічних та соціальних, чинників, так і від розвитку міжнародних відносин. І в цьому аспекті дуже важливі перспективи українсько-російського співробітництва у форматі багатосторонніх відносин: Україна — Росія — США, Росія — ЄС — Україна, Україна — Росія — СНД.

Пріоритетом для України є її участь у загальноєвропейських та регіональних структурах безпеки. Ключова зацікавленість нашої країни полягатиме саме у такому розвитку структур Європейського Союзу, особливо в питаннях проведення спільної оборонної політики і політики в галузі безпеки, який передбачав би відповідний формат участі держав — не членів Євросоюзу. У цьому аспекті, погоджуючи саме з РФ ініціативи щодо участі в структурах ЄС, наша країна могла б виступити з пропозиціями стосовно розробки платформи корпоративної стабільності і безпеки на пострадянському просторі. Метою таких пропозицій може бути, наприклад, створення комбінацій регіональних та транснаціональних альянсів: ЄС, СНД, ГУУАМ.

Слід зазначити, що низка безпрецедентних терористичних актів у США 11 вересня ц.р. похитнула більш-менш налагоджену систему міжнародних відносин на всіх рівнях: глобальному, міжнародному та двосторонньому.

Формування нової системи міжнародних відносин на рівні двосторонніх стосунків країн визначатиметься позицією Сполучених Штатів Америки.

У своїй основі майбутня система міжнародної безпеки передбачатиме максимальну мобілізацію ресурсів (як військово-політичних, так і матеріальних) світового співтовариства за провідної ролі США на вирішення пріоритетних завдань боротьби з міжнародним тероризмом.

Російська Федерація може бути ситуативним союзником цієї міжнародної коаліції та, відповідно, спробує зберегти свій вплив (а за можливості й посилити) на європейську політику та країни СНД.

Втім, сьогодні є підстави сподіватися на кардинальні зрушення у відносинах Росії з євроатлантичними структурами безпеки. Принаймні нещодавні зустрічі і переговори президента РФ з керівництвом НАТО і Євросоюзу значною мірою сприяли переведенню цих відносин на якісно новий рівень.

Росія фактично ухвалила рішення про участь із західними країнами в антитерористичній компанії. У Брюсселі президент РФ, зокрема, заявив: «Боротьба проти тероризму буде результативною в разі, якщо ми поєднаємо зусилля із зусиллями міжнародного співтовариства».

Хоч би як надалі складалися обставини, позиція України з проблеми міжнародного тероризму однозначна: ми підтримуємо зусилля світової спільноти, спрямовані проти тероризму, на викорінення та запобігання усіляким його проявам.

Об’єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом дає додаткові можливості для спільного руху України та Росії до Європи. На цьому шляху їх чекають істотні зміни у підходах до розвитку співпраці у сфері безпеки.

Україна має сумісні з російськими технології виробництва ОВТ та розвинену експериментально-промислову базу. Вона, як жодна інша країна, підготовлена до технологічної та виробничої співпраці з Росією. Сьогодні понад 400 російських підприємств залежать від поставок з України, а з другого боку — понад 70% підприємств, які постачають для українських оборонних підприємств системи й комплектуючі, містяться в Росії.

Є два основні питання щодо гарантування успішної українсько-російської модернізації та виробництва нових ОВТ: ефективне розмежування воєнної і військово-технічної політики відповідно до національних інтересів України і Росії та забезпечення обома сторонами своєчасного пайового фінансування військово-технічних проектів.

Хочу сподіватися, що Україна і Росія з часом розв’яжуть наявні проблеми у своїх стосунках на користь глибокого та результативного співробітництва в політичній, економічній, науково-технічній та військово-технічній сферах, а там, де стратегічні цілі і завдання збігатимуться, — дійдуть нового рівня партнерства.

Непрості відносини України і Росії — своєрідне віддзеркалення всієї складності викликів сучасного світу.

Ось чому, заперечуючи їх значення для Європи, ми неприпустимо спрощуватимемо загальну проблему безпеки і стабільності на континенті.