Україна і ЄвроПРО: між «за» і «проти»

Європейська протиракетна оборона (далі ЄвроПРО) вже не перший місяць у центрі уваги політиків, ЗМІ та експертів. Вона гучно лунає під час президентської кампанії в РФ. Скоріш за все, ЄвроПРО буде однією з важливих зовнішньополітичних тем і на виборах у США. Певне місце в ній займає також Україна. Тому спробуємо проаналізувати позиції та дії 3, США і Росії в цій сфері, а також оцінити їхній вплив на інтереси нашої країни.

Понад 10 років НАТО формує систему ПРО для захисту військ та об’єктів на європейському театрі воєнних дій (далі ПРО ТВД) від ударів балістичних ракет (БР) меншої, малої та середньої дальності. До 2018 року вона стане нижнім (ближнім) ешелоном ЄвроПРО. Верхній (дальній) її ешелон захищатиме територію, армії та населення членів НАТО від БР середньої та проміжної дальності й міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). БР перехоплюватимуться американськими протиракетами Standard Missile-3 (SM-3), розміщеними разом з інформаційно-керуючими системами Aegis на кораблях (далі морська ПРО Aegis), а також наземними їхніми аналогами (далі наземна ПРО Aegis). Випробування останньої США планують розпочати в 2014 році.

Політика США з питань ПРО послідовна і спрямована на захист своєї території та населення від обмеженого удару БР. Перший її напрямок полягає в удосконалюванні систем ПРО ТВД у Європі, на Близькому Сході і в Азії. Другий - пов’язаний зі створенням стратегічної системи ПРО території та населення США, а також їхніх найближчих союзників. У 2002 році США вийшли з Договору про обмеження систем ПРО 1972 року, а в 2007 році президент США Дж.Буш вирішив розмістити її третій район у Польщі і Чехії. Проти цього різко виступили Росія та низка європейських держав.

Президент США Б.Обама зупинив виконання рішення свого попередника й у вересні 2009 року оголосив про новий, поетапний, адаптивний план захисту Європи від ударів БР, насамперед іранських. Цей план розглядався Росією як прийнятний. Почалося «перезавантаження» американсько-російських відносин. Росія обговорювала із західними партнерами план створення ЄвроПРО. Відомо, що він включає чотири етапи.

У результаті першого на півночі Польщі до 2018 року буде розміщено наземну ПРО Aegis, уже розгорнуто батарею ЗРК Patriot за 60 км від кордону з Калінінградською областю РФ. До 2015 року на півдні Румунії буде розгорнуто наземну ПРО Aegis. Вашингтон і Анкара домовилися про перебування в Туреччині недалеко від іранського кордону американської РЛС типу AN/TPY-2, здатної виявляти БР на віддалі до 2000 км і передавати дані про них кораблям із ПРО Aegis, а в майбутньому й наземним ПРО Aegis у Румунії та Польщі. Раніше США вже розмістили таку РЛС в Ізраїлі.

У 2011 році американські кораблі з ПРО Aegis постійно перебували в Середземному морі, а ракетні крейсери Anzio і Monterey заходили і в Чорне море - у порти Варна, Констанца, Одеса, Севастополь і Батумі, брали участь у міжнародних військово-морських навчаннях. США та Іспанія домовилися про перебування на базі ВМС у Роті чотирьох американських кораблів із ПРО Aegis. Нещодавно американський крейсер Vella Gulf відвідав Констанцу, Одесу, Севастополь і Батумі.

На другому етапі плану (закінчення - 2015 рік) передбачається розгорнути морські й наземні ПРО Aegis (у Румунії) з ракетами SM-3 (модифікації Block IB) для захисту великих територій від БР малої та середньої дальності. В 2015-2016 роках США зможуть мати понад 900 ракет ПРО різних типів, з яких лише близько 5% на своїй території. На їхніх кораблях із ПРО Aegis може бути розміщено 350-450 ракет SM-3 модифікацій Block IA та Block IВ.

За заявами російських представників, виконання першого та другого етапів плану створення ЄвроПРО не загрожуватиме російським МБР, розташованим у європейській частині країни.

На третьому етапі (закінчення - 2018 рік) передбачається створити ракети SM-3 модифікації Block IIA для перехоплення БР середньої та проміжної дальності на віддалі до 1000-1500 км. Наземну ПРО Aegis з такими ракетами буде розгорнуто в Польщі. І, нарешті, на четвертому етапі плану (закінчення - 2020 рік) морські й наземні ПРО Aegis отримуватимуть ракети SM-3 модифікації Block IIB, здатні перехоплювати не тільки БР середньої та проміжної дальності, а й МБР, зокрема спрямовані проти США.

Отже, до 2018-2020 років планується створити колективну ЄвроПРО держав НАТО, морські й сухопутні компоненти якої стануть передовим мобільним ешелоном стратегічної системи ПРО США.

Політика Росії у сфері ЄвроПРО була непослідовною, а її цілі кілька разів мінялися. Так, з 2003 року РФ тісно співробітничала із західними партнерами. Функціонувала спеціальна робоча група Ради Росія-НАТО з питань ПРО ТВД. Однак у 2008-2009 роках РФ згорнула відносини з НАТО в цій та інших галузях через рішення США розгорнути третій район своєї стратегічної системи ПРО в Польщі та Чехії.

В 2009-2011 роках Росія хотіла стати рівноправним учасником проекту ЄвроПРО. Спочатку вона запропонувала створювати спільну (або єдину) систему ЄвроПРО, однак політична, військова й технічна нереальність будівництва такої системи швидко стала очевидною. І в листопаді 2010 року президент Росії Д.Медведєв запропонував формувати спільну ЄвроПРО, побудовану за територіальним (секторальним) принципом.

У відповідь Б.Обама в листі сенату виклав принципи політики щодо ПРО:

- реалізовувана з Росією ЄвроПРО не буде спільною системою й жодним чином не обмежуватиме протиракетних потенціалів США і НАТО;

- тільки альянс нестиме відповідальність за безпеку його держав-членів відповідно до їхніх зобов’язань щодо колективної оборони;

- незалежно від дій РФ, США розвиватимуть і розгортатимуть засоби ПРО для захисту країни, американських військ у Європі, а також союзників і партнерів.

На початку 2011 року США і НАТО заявили про неприйнятність російських пропозицій стосовно секторальної ПРО і запропонували Росії створити два спільні центри ПРО: перший - для оперативного обміну даними систем попередження про пуски БР, і другий - для сприяння в плануванні ПРО. На сьогодні позиція США і НАТО незмінна: вони і Росія створюватимуть у Європі дві самостійні системи ПРО, розміщення та дії яких не обмежуватимуться жодними районами та секторами. Однак вони зможуть сполучатися і взаємодіяти, зокрема, через спільні центри ПРО.

За ці роки Україна проводила досить послідовну політику в цьому питанні. Її суть полягає в тому, що Київ може брати участь у створенні ЄвроПРО, якщо США і Росія досягнуть по ній компромісу.

Із весни 2011 року Росія наполягає на отриманні від США і НАТО юридично оформлених гарантій неспрямованості ЄвроПРО проти РФ. Чи є це сигналом того, що Москва, заради отримання таких гарантій безпеки для себе, відмовляється від просування юридично зобов’язального Договору про європейську безпеку для всіх європейських країн, зокрема й для України, яка підтримала відповідні пропозиції президента РФ
Д.Медведєва?

Представники США вже заявили про нереальність такої вимоги Росії, оскільки це позбавило б можливості захистити американців та їхніх західних союзників від ракетного нападу. Цю позицію підтримав і генсек НАТО А.Расмуссен, пославшись на те, що такі гарантії майже 15 років закріплені Основоположним актом РФ-НАТО.

Нагадаємо, що 17 років тому РФ, США та інші ядерні держави не дали Україні юридично оформлених гарантій її безпеки, зокрема щодо недопущення економічного тиску, в обмін на ліквідацію українського ракетно-ядерного арсеналу. Натомість наша країна отримала тільки політичні запевнення Будапештського меморандуму 1994 року (їх ефективність пропонуємо оцінити читачеві DT.UA).

На наступних зустрічах президентів РФ і США прогресу у зближенні позицій з питань ЄвроПРО не досягнуто. І 23 листопада 2011 року президент Росії Д.Медведєв, перед виборами в Держдуму, заявив про безрезультатність російсько-американських переговорів про ЄвроПРО, а також про російські заходи щодо протидії їй. За оцінками більшості політиків та аналітиків, ця відверто антиамериканська заява першого номера виборчого списку партії «Единая Россия», що містить перелік контрзаходів, була звернена до росіян і мала передвиборні цілі.

Цікаві наведені в заяві вимоги до юридичних гарантій неспрямованості ЄвроПРО проти РФ. Вони не повинні бути загальними й голослівними, їх слід сформулювати так, щоб РФ на підставі об’єктивних військово-технічних критеріїв могла судити: як дії США і НАТО у сфері ПРО співвідносяться з їхніми деклараціями, що вони роблять, не чи обмежуються російські інтереси, чи не зламується стратегічний ядерний паритет. Симптоматично, що в заяві йдеться про можливість модифікувати російську ідею про секторальну ЄвроПРО та про продовження діалогу зі США і НАТО з питань її створення.

Пізніше Д.Медведєв повернувся до питання ЄвроПРО, уточнивши (очевидно, для західних партнерів) низку положень своєї заяви. З’ясувалося, що заходи РФ у відповідь матимуть поетапний характер і, ймовірно, будуть синхронізовані з поетапним планом створення ЄвроПРО. І першим етапом слід вважати введення в дію Калінінградської РЛС попередження про ракетний напад. Наступні кроки РФ здійснюватиме, якщо протягом 8-10 років не вдасться досягти домовленостей щодо ЄвроПРО.

Керівники США та провідних європейських держав не відреагували на заяву російського президента, який уже йде з посади. Адже не тільки в Росії вибори супроводжуються залякуванням виборців зовнішніми загрозами та «брязканням зброї». До того ж озвучені Д.Медведєвим заходи протидії ЄвроПРО не стали несподіваними: одні з них уже втілено в життя, інші перебувають на стадії реалізації, а решту заплановано здійснити в найближчому майбутньому.

От і президент США Б.Обама нещодавно, у ході своєї передвиборної кампанії, презентував нову оборонну стратегію, де питання ПРО залишаються пріоритетними. При цьому не передбачається внесення будь-яких змін до плану створення ЄвроПРО.

У проекті своєї передвиборної програми В.Путін застеріг, що правила гри в міжнародній політиці не можуть визначатися за спиною чи в обхід Росії та її інтересів. Закликавши до взаємодії та діалогу з питань контролю над озброєннями та забезпечення колективної безпеки, він попередив партнерів, що їхні однобічні заходи, які не враховують думки РФ та її інтересів, отримають відповідну оцінку й відповідну реакцію. Скоро вийде стаття російського національного лідера з питань оборони та реформування збройних сил.

Уже нині очевидно, що політика «перезавантаження» американсько-російських відносин наразилася, крім ЄвроПРО, й на інші проблеми. Вони стосуються ядерних програм Ірану та санкцій проти нього, подій «арабської весни», особливо в Лівії та Сирії. Тому через непевність результатів американських президентських виборів реанімація «перезавантаження» відносин між США і РФ або ж їх подальше загострення, у тому числі у сфері ЄвроПРО, може відбутися через півтора-два роки. Але, незалежно від перелічених чинників, протидії Росії і навіть приходу в Білий дім президента-республіканця, США і НАТО продовжать виконання плану створення ЄвроПРО, принаймні його другого етапу, який закінчується в 2015 році.

Оскільки в найближчі кілька років досягнення компромісу щодо ЄвроПРО між РФ і США малоймовірне, Україні слід скоригувати політику в даній сфері. Частина експертів і політиків ратує за те, щоб Україна підтримала ЄвроПРО й відповідні кроки США і НАТО, а також зробила свій внесок у її формування. Інші наполягають на тому, щоб наша країна виступила «проти» ЄвроПРО, підтримала контркроки Росії і брала участь у заходах для протидії їй. Однак більшість переконана, що Україна повинна якнайшвидше оприлюднити свою нову позицію стосовно ЄвроПРО.

Зазначимо, що, по-перше, США та РФ, проводячи політику ядерного взаємного стримування, не залучають і в майбутньому не залучатимуть «третього зайвого», в даному разі нині без’ядерну Україну, до двосторонніх переговорів і тим паче до співробітництва в чутливих питаннях ПРО, СНО тощо.

По-друге, висока ймовірність воєнної акції західних країн проти Ірану для знищення його ракетно-ядерного потенціалу. Але ж саме він є головним пунктом обґрунтування необхідності створення ЄвроПРО. Тому не виключено, що у разі ліквідації такого потенціалу план із розгортання ЄвроПРО може, як і в 2009 році, укотре круто змінитися.

По-третє, слід мати на увазі й те, що США і НАТО розглядають Україну як зручну для них у цей момент буферну державу, котра відділяє їх від кордонів РФ. Росія ж ставиться до України як до свого передпілля (по-військовому - до передової смуги оборони), оскільки на її території вже дислокуються бойові компоненти ЧФ РФ.

По-четверте, поки що Вашингтон не потребує підтримки Києвом плану ЄвроПРО, бо вона підсилить негативне ставлення до нього Москви і ускладнить американсько-російські відносини. Досвід Польщі, Чехії, Румунії, Іспанії та Туреччини показує, що цінним для США їхнім внеском у створення ЄвроПРО стало надання території для розміщення її елементів. Очікувати ж найближчим часом такого внеску від України нереально через відомі причини. У цьому зв’язку США цілком влаштовує позаблокова політика Києва, у тому числі і з питань ЄвроПРО.

По-п’яте, для Москви виступ Києва проти ЄвроПРО досить бажаний. Ще більше вона може бути зацікавлена в практичній участі української сторони в російських заходах у відповідь для протидії їй.

По-шосте, реалізація кожної з крайніх позицій стосовно ЄвроПРО суперечила позаблоковій зовнішній політиці України і, відповідно, її законодавству. Підтримка ж позиції з цього питання будь-якою однією зі сторін однозначно призведе до ускладнення відносин з іншою з них.

По-сьоме, не слід розраховувати й на те, що заява про підтримку американського плану створення ЄвроПРО або ж російського негативного ставлення до нього принесе нашій країні будь-які серйозні дивіденди, тим паче забезпечить зміцнення її національної безпеки. У найкращому разі США або ж РФ подякують Україні і нагадають, що в 1994 році вже надали їй гарантії безпеки.

Таку позицію слід розглядати крізь призму кроків назустріч інтересам Росії, зроблених Україною в минулому та її сьогоднішнім керівництвом, які й сприяли значному зміцненню безпеки та оборони РФ. Серед них:

- неприєднання України до плану дій щодо членства в альянсі (2006 рік);

- відмова від євроатлантичної інтеграції та законодавче закріплення позаблокової політики (2010 рік);

- підтримка ініціативи РФ про укладання Договору про європейську безпеку;

- продовження на 25 років перебування на нашій території ЧФ РФ (2010 рік);

- продовження українськими підприємствами строку експлуатації російських стратегічних ракетних комплексів з ракетами РС-20 («Сатана») тощо.

У Москві якось швидко забули, що, якби не було таких кроків, Україна в 2006 році приєдналася б до Плану дій щодо членства в альянсі і, можливо, вже в 2008 чи 2010 році стала б його членом. А в 2017 році ЧФ РФ, відповідно до договору, завершив би перебування в Криму, і в 2018 році в Україні, замість Польщі, було б розгорнуто ПРО Aegis.

Україна практично не нагадує про те, що, завдяки цим її крокам, Росія заощадила сотні мільярдів доларів, які у протилежному випадку змушена була б витратити на посилення своєї оборони. Однак дедалі більше наших громадян розуміють, що названі й інші кроки України назустріч Росії не оцінюються належно її керівництвом і політикумом, а також не супроводжуються адекватними кроками у відповідь у дусі стратегічного партнерства. Швидше навпаки.

По-восьме, розгортання ЄвроПРО не становить прямої загрози для національної безпеки України. При цьому на її національні інтереси негативно впливатимуть посилення протистояння між США і РФ, їхні кроки з метою залучення Києва на свій бік, нарощування поблизу українських кордонів і в прилеглих до них морських акваторіях ракетно-ядерних засобів для завдання випереджувальних ударів, посилення військової, насамперед військово-морської, активності в регіоні, збільшення кількості та масштабів проведення відповідних навчань тощо.

Отже, Україні в найближчі два-три роки доцільно займати нейтральну позицію щодо ЄвроПРО, що відповідало б її позаблоковій зовнішній політиці. Однак така позиція не має перешкоджати продовженню Україною консультацій зі США, НАТО та РФ, а також можливої її участі як спостерігача у відповідних програмах. Нейтральна позиція України з ЄвроПРО вплине й на внутрішньополітичну обстановку в країні, особливо напередодні осінніх виборів до Верховної Ради.

В умовах військово-політичної ситуації в нашому регіоні, яка швидко змінюється, Україні слід дуже уважно та обережно ставитися до можливих пропозицій російської сторони про прискорення правового врегулювання заміни кораблів, авіації та іншого озброєння ЧФ, який перебуває на українській території, про реанімацію денонсованої російською Держдумою угоди про використання українських СПРН у Мукачевому та Севастополі, про спільну протиповітряну та протиракетну оборону, придбання Україною російських ЗРК С-300, С-400 тощо. Інакше наша країна мимоволі може перетворитися на учасника протистояння між США та РФ з питань ЄвроПРО, що поглиблюється, а в цьому вона зовсім не зацікавлена.

Видається, що реалізовувана найближчими роками нейтральна позиція України стосовно ЄвроПРО найбільшою мірою відповідала б її національним інтересам, давала б змогу зосередити зусилля на розв’язанні гострих економічних, соціальних та інших внутрішніх проблем країни. Одночасно вона створювала б сприятливіші умови для проведення позаблокової зовнішньої політики, оскільки, на відміну від кожної зі згаданих двох інших позицій, не зможе трактуватися як прийнята на догоду чи на шкоду одному з наших стратегічних партнерів - США або Росії.