Угорщина: бій за демократію і реформи

Для долі нинішнього угорського уряду Ференца Дьюрчаня останні дні стали вирішальними. Слід віддати належне цьому молодому політикові за впертість, із якою він обстоював свою правоту. Війна відразу на кілька фронтів виявилася певною мірою навіть корисною для правлячої коаліції країни, члени якої згуртувалися навколо прем’єра. А той, своєю чергою, намагався переконати співвітчизників, що його виступ у травні (оприлюднення скандального аудіозапису і спричинило нинішню кризу) був сам по собі каяттям і спробою змінити ставлення партійних босів до радикальніших реформ.

Проте опозиція продовжує наполягати на тому, що прем’єр лише брехав і лаявся. Дьюрчань уже попросив вибачення. Але не за те, що збрехав співвітчизникам, а тільки за те, що говорив із депутатами своєї фракції так грубо. Цього для противників Дьюрчаня виявилося не досить, і вони, як і раніше, наполягали на добровільній відставці прем’єра й кабінету, погрожуючи поновленням масових протестів. Але, як з’ясувалося, річ не в молодчиках, готових знову вийти на вулиці й палити машини, і навіть не в принциповості політиків-опозиціонерів і в не меншій упертості прем’єра. В Угорщині теперішня боротьба дедалі більше перетворюється на битву за демократію, причому кожен із учасників цієї конфронтації — народ, прем’єр, опозиція і президент — бачить цю демократію по-своєму.

Вибори, які нічого не вирішують

Політичного апокаліпсиса для уряду в результаті виборів до місцевих органів влади не сталося. Проте перше жовтня стало днем тріумфу опозиції, яка з 2002 року могла тільки мріяти про такі приголомшливі результати. 53% голосів проти 38% — саме таким був розрив між опозицією та правлячою партією, і якби це були не муніципальні, а загальні вибори, Дьюрчаню б не поздоровилося.

Соціалісти й вільні демократи програли партії «Фідес» у всіх провінційних комітатах. Водночас у великих населених пунктах вони змогли дати достойнішу відсіч і в результаті виграли в семи містах, програвши в шістнадцяти. А в столичному Будапешті громадська думка досі на боці Дьюрчаня. Тут його прибічники здобули понад половину місць у міській раді. Та й мер столиці залишився колишній, а він належить до вільних демократів.

Підсумком виборів стало оформлення розколу, який позначився в Угорщині відразу після оприлюднення скандальних «плівок Дьюрчаня». Тепер, правда, більшість уже на боці тих, хто хотів, аби прем’єр добровільно залишив свою посаду. Опозиція та її лідер Віктор Орбан радіють. Перемогу на місцевих виборах відзначали новими мітингами в центрі Будапешта.

Проте і правляча партія одержала не такі погані результати, як багато хто прогнозував. Тому не дивно, що глава кабінету відразу після голосування сказав, що «не бачить жодних причин вважати муніципальні вибори також референдумом щодо довіри урядові». За його словами, він просто продовжуватиме працювати, як і раніше, і з часом більшість угорців переконаються: його зусилля не марні, а в разі успіху реформ більшість співвітчизників повірить у їх ефективність. За словами Дьюрчаня, абсолютно недемократично, коли одна партія оскаржує право більшості на управління країною.

Свою заяву прем’єр зробив у той момент, коли опозиція заявила, що в прем’єра є 72 години на те, аби залишити посаду добровільно. Коли цього не станеться до полудня в четвер, прибічники «Фідеса» поновлять масові протести в центрі Будапешта.

Дьюрчань не злякався цих погроз і не збирається піддаватися шантажу вулиці. Проте вже через кілька годин у понеділок скликав незаплановану прес-конференцію й несподівано повідомив, що він сам стане ініціатором голосування з вотуму довіри своєму кабінетові та його програмі реформ у парламенті країни. Але призначив це голосування на п’ятницю.

Пізніше стало відомо, що ще до виборів 1 жовтня прем’єру знадобилися три дні напружених політичних консультацій із лідерами фракцій, під час яких і його Соцпартія, і молодший партнер по коаліції — партія «Союз вільних демократів» — оголосили про повну підтримку глави уряду, навіть попри програні місцеві вибори. (Хоч частина соціалістів, як і раніше, висловлювала незадоволення поведінкою прем’єра, але зраджувати його вони не мають наміру.)

Опозиція побачила в діях глави уряду «хитрий маневр». Адже в Національних зборах країни він може розраховувати на підтримку більшості депутатів. І на голосування треба ставити не питання про урядову програму реформ, вважає опозиція, а питання про довіру самому прем’єрові. А позаяк цього не буде, то «Фідес» спочатку прийняв рішення утриматися від участі в голосуванні, оскільки це не що інше, як «брех-
лива комедія» і «дешевий трюк».

Але, як зауважують угорські експерти, саме парламент, і тільки він, а не площі в центрі Будапешта, є місцем, де в Угорщині можна робити політику в рамках, визначених конституцією країни. Якщо акції протесту вийдуть з-під контролю партійних лідерів «Фідесу», це буде такий самий недемократичний акт, як, власне, і поведінка прем’єра на партконференції у травні. Опозиція, відчувши смак перемоги на місцевих виборах, радикалізується, і 72-годинний ультиматум — це як мінімум неповага до парламенту країни.

Це також не подобається угорцям, більшість яких не хотіли б іти на барикади. Вони віддають перевагу більш мирним формам протесту. Тепер люди на вулицях кажуть, що залишаться під парламентом принаймні до 23 жовтня, коли країна відзначатиме 50-ту річницю антирадянського повстання. До того дня акції протесту відбуватимуться щодня, і революційні сантименти в суспільстві лише наростатимуть.

Слабкий президент проти сильного прем’єра

Можливо, саме ці настрої першим відчув президент Угорщини Ласло Шойом, несподівано для всіх втрутившись у конфлікт. Цього не очікували передусім соціалісти і не зміг передбачати сам Дьюрчань. Глава держави, попри свої суто формальні повноваження в Угорській республіці, вже попереджав главу уряду про те, що його поведінка б’є по вірі народу в демократію, але не висловлювався за відставку прем’єра. Проте цього разу президент ледве не вийшов за рамки своїх конституційних повноважень. На його думку, «муніципальні вибори, на яких перемогла опозиція, не показали нам розв’язання наявних проблем, і тому партії дотримуються колишньої тактики. А це завдає шкоди Угорщині».

Виступаючи з телевізійним зверненням до нації, він уперше прямо заявив, що Дьюрчань «не гідний посади прем’єра». Потім він фактично закликав соціалістів ще раз усе добре зважити, перш ніж віддати свої голоси на підтримку Дьюрчаня, і натякнув на необхідність пошуку нового лідера для коаліції. «Тепер настав час діяти парламентові... Саме парламент може визначити долю прем’єра й відновити впевненість у суспільстві, яка похитнулася», — сказав Шойом.

І, нарешті, вже у середу президент закликав лідерів опозиції переглянути своє рішення про бойкот засідання парламенту, яке відбулося в п’ятницю, і взяти участь у голосуванні. За його словами, хоч би що Дьюрчань поставив на голосування, ухилятися від нього було б нерозумно. «Слід очікувати, що депутати від опозиції з усією серйозністю поставляться до цієї події, яка стосується фундаментальних підвалин демократії, і візьмуть участь у засіданні». Такі заяви, на думку експертів, послабили позиції Дьюрчаня за кілька годин до критичного голосування. Проте відсунули загрозу розвитку подій за силовим сценарієм і повернули дії опозиції в конституційне русло.

Вирішальне голосування

Уже в середу прем’єр передав у парламент проект постанови про вотум довіри, у якому йдеться про те, що уряд просить підтримки для «всеосяжних соціальних і економічних реформ... затверджених Євросоюзом і націлених на відновлення бюджетного балансу й досягнення мети національного розвитку». За це формулювання повинні проголосувати щонайменше 194 депутати.

Таким чином, уряд зможе далі виконувати свої функції. Маючи 210 місць у парламенті, одержати такий результат не так уже й складно. Втім, вотум довіри не знімає з порядку денного питання особистої відповідальності прем’єра за свої травневі заяви. Проте, швидше за все, тепер ця тема відійде на другий план, адже для країни, яка справді потребує реформ, у принципі, не важливо, хто їх здатний втілювати і втілюватиме. До речі, за даними угорської преси, опозиція сама готує альтернативний перелік неминучих економічних заходів для країни, правда, ґрунтує їх на порадах не з Єврокомісії, а з незалежного дослідницького центру.

Для Дьюрчаня це лише ще одна підстава стверджувати: його тактика, обрана після квітневих виборів, правильна. І хай усі навколо проти, він, як і раніше, вірить, що його не спокутувана брехня і скандальні одкровення у травні здатні витвережуюче вплинути не лише на партію, а й на всю країну. І хоч би хто опинився на його місці завтра, він муситиме запропонувати Угорщині реформи, такі ж болючі й радикальні. Правда, не зрозуміло, яку брехню чи які «міцні слівця» доведеться добирати отому, іншому політикові, аби виявитися таким же переконливим, як Дьюрчань.