УБИВСТВО У СХІДНОМУ ЕКСПРЕСІ

Смерть Ахмада Кадирова, який тільки недавно виграв президентські вибори в Чечні і здавався жорстким лідером бунтівної республіки, постійно домовляючись про здавання зброї з різними — нехай і не дуже великими — польовими командирами, була сприйнята як сенсація, як несподівана трагедія, як дивний недогляд російських спецслужб, які начебто опанували ситуацію в Чечні. Але вибух під час параду в Грозному, у результаті якого загинув Ахмад Кадиров, виглядає несподіванкою винятково з погляду тієї віртуальної політичної реальності, що створює для власного населення російське політичне керівництво.

Інша річ, що вибух припав на вкрай невдалий момент із політичної точки зору. Інаугурація Володимира Путіна, котра плавно переходить у парад перемоги, — це час такого нескінченного тріумфу. Не випадково саме напередодні російські ЗМІ розповсюдили повідомлення, що Ахмад Кадиров готує для Володимира Путіна особливий подарунок, і чи то на інаугурацію, чи то на 9 травня піднесе президенту Росії голову Аслана Масхадова. Чутки про те, що Масхадов у черговий раз опинився в оточенні, поранений, збирається здаватися, що Шаміль Басаєв усунув Масхадова від керівництва бойовиками і наказав вжити спеціальних заходів, щоб не допустити його добровільної здачі, поширювалися саме оточенням Кадирова і спростовувалися російськими військовими і спецслужбістами. Ічкерійський президент, однак, усе ще живий і на свободі. А смерть його конкурента стала головною подією в Росії, примусивши забути і про інаугурацію, і про свято, і про формування нового старого уряду...

Про Чечню намагалися забути, новини з неї передавали винятково оптимістичного характеру — наприклад, про святкову ялинку в Грозному, на якій до дітлахів приїхав Дід Мороз, про будівництво нового життя, про підтримку, яку має президент Кадиров серед вдячних чеченських трудящих. І при цьому геть ігнорувався той факт, що для перемоги Кадирова на виборах Кремлю довелося пестощами, умовляннями і погрозами переконати відмовитися від участі в них кількох головних кандидатів, кожний із яких мав реальну можливість перемогти призначеного переможця. Можна сказати простіше: будь-який серйозний претендент здобував перемогу над Кадировим, таке роздратування останній викликав у населення. У Кремлі ж були геть переконані, що тільки ставка на силу може призвести до успіху, причому сила ця має бути чеченською.

У результаті свого виграшу Кадиров зіпсував стосунки практично з усіма, із ким тільки міг. Із лідерами бойовиків — це вже зрозуміло, вони його ненавиділи навіть не як зрадника, а як нового потенційного власника чеченського маєтку, котрий може домогтися значно більших успіхів у фактичному відділенні від Росії, аніж вони самі, та ще й на російські гроші. З російськими військовими — теж: вони відчули, що їх готуються витиснути, до того ж кадировці — особиста гвардія президента, очолювана його сином Рамзаном, — не боялася вступати з російськими солдатами у відкриті сутички, а сам Кадиров — скаржитися на генералів Путіну. Власне, свого бажання обходитися в Чечні власними силами Кадиров і не приховував. Конфліктував він і з авторитетним екс-мером Грозного Бісланом Гантеміровим, одним із ветеранів промосковської опозиції Дудаєву, випущеним із в’язниці напередодні другої чеченської війни спеціально для здійснення акції «хороші чеченці борються з поганими». Головний хороший чеченець — Кадиров — вигнав іншого хорошого чеченця — Гантемірова — з уряду саме напередодні президентських виборів за підтримку Хусейна Джабраїлова, представника впливового клану московських чеченців. Із діаспорою Кадиров стосунки теж зіпсував. Із впливовими московськими політичними та підприємницькими угрупованнями — саме собою: він викидав із Чечні надісланих ними прем’єрів одного за другим... Скандал із Михайлом Бабичем вийшов назовні, відтоді Бабич про Кадирова відгукувався якнайжорстокіше. Попередника Бабича Станіслава Ільясова сплавили у федеральні міністри. Наступника Анатолія Попова... отруїли на обіді у Кадирова — принаймні так стверджував змушений довго лікуватися сам Попов. Зараз чеченський уряд очолює Сергій Абрамов, котрий залежав уже від самого Кадирова й виявився за іронією долі виконуючим обов’язки президента після загибелі шефа... З біженцями Кадиров посварився також: багато хто з них саме Кадирова звинувачував у своєму поверненні в Чечню, яке аж ніяк не стало благополучним... Коротше кажучи, з убивством Кадирова все вийшло, як у знаменитому романі Агати Крісті «Східний експрес». Якщо забули, там Еркюлю Пуаро вдається довести, що убивство було колективним, бо в усіх пасажирів були свої рахунки щодо жертви. От і в чеченському випадку — хоч би хто взяв на себе відповідальність за пригоду, бажаючих позбутися Кадирова — краще чужими руками — було предостатньо. Але навіщо ж Кремлю потрібен був такий політик на чолі Чечні?

А саме тому. В адміністрації президента, схоже, впевнилися, що коли Чечню очолюватиме людина, котрій просто ні з ким блокуватися і ні з ким домовлятися, «недоговороздатна» за визначенням, то дітися їй буде нікуди і вона буде безпечною. Те, що Кадиров потроху зачищав Чечню під себе і при цьому винними виявлялися не кадировці, а росіяни, котрі підтримали Кадирова, до уваги не бралося. Єдине, чого ніяк не могли второпати в Кремлі, то це того, що Кадиров блефує, що насправді він, як і раніше, мало що контролює, що він навіть за себе не може поручитися. Бо якби Кадиров насправді був таким хазяїном Чечні, як йому здавалося — чи як він подавав себе Москві, — ніяких серйозних шансів провести операцію з його усунення в один із найсерйозніших із погляду гарантування безпеки днів не було. Для цього потрібно мати агентуру в силових структурах і бути упевненим у загальній зацікавленості в результаті, що Кадирова ніхто не рятуватиме. І ось — безрадісний фінал. Убитий Кадиров, убитий голова Держради Чечні Хусейн Імаєв, убита 8-річна дівчинка...Але які ж висновки зробила Москва?

Прибуття до Грозного Володимира Путіна, який утримався, втім, як і інші високопоставлені російські чиновники, від участі в похоронах загиблих, оголошення Ахмада Кадирова Героєм Росії і призначення його сина Рамзана, який залишився живим, першим заступником голови уряду, продемонстрували, що російська влада болісно позбувається власних міфів. Ми звикли вважати, що телевізор — і особливо новинарні програми державних каналів — існують для населення, а політичні діячі — і особливо такі крупні й поінформовані, як президент країни, — користуються якоюсь іншою фактографією, і телевипускам, у яких бадьорим тоном розповідається про посівну в Чечні чи про останні приготування до святкування Дня перемоги, не дуже довіряють. Можливо, у влади дійсно інші джерела інформації. Але їй надзвичайно подобається жити в атмосфері телевізійних новин. І на новини з Чечні глава держави реагує як телеглядач. Ніякої зміни тону після загибелі Ахмада Кадирова не відбувається. Влада досі мислить категоріями телевізійної картинки і не може запропонувати нічого нового — ні собі, ні людям. До того ж поспішне призначення Рамзана Кадирова, який ніколи не займався чиновницькою роботою, наводить на дивні розмірковування. Хто все-таки від кого залежить? Кадирови від підтримки Кремля чи Кремль від кадировського клану? Чи хтось зумів переконати президента Росії, що без Кадирових у Чечні все повалиться? Так і з Кадировими ж нічого не клеїться! Старший уже Герой Росії, а за безпеку молодшого ніхто не поручиться... От президент злітав у Чечню — мертвих нагородив, живим поспівчував. А далі що?

Перед президентськими виборами в Чечні проглядалося відразу кілька варіантів вирішення проблеми. Поява на чолі республіки представника бізнес-еліти, здатного вирішити економічні проблеми чеченців, звести нанівець активність бойовиків і навіть домовитися з ними. Такими кандидатами були, наприклад, Хусейн Джабраїлов або Малік Сайдуллаєв. Була можливість погодитися з обранням главою держави політика, котрий міг би виглядати менш керованим, аніж Кадиров, зате більш популярним і здатним до діалогу з різними силами в суспільстві. Таким кандидатом міг би стати — за всіх своїх недоліків — колишній спікер Верховної Ради Росії Руслан Хасбулатов чи депутат Держдуми Асланбек Аслаханов, якому Путін за відмову балотуватися запропонував посаду свого помічника... Перед усіма цими варіантами віддали перевагу підтримці шаленого екс-муфтія, котрий повірив, що в Чечні є тільки один-єдиний авторитет — Ахмад Кадиров. Мужності визнати явну приреченість цього варіанту у російської влади немає навіть зараз. Але є можливість віддати перевагу новій конфігурації розподілу влади в Чечні. Наскільки Кремль готовий до нових переваг, стане зрозуміло вже найближчими місяцями.