У Північній Кореї запущено «лівійську модель»?

Знесення основного північно-корейського ядерного центру Йонбен викликало тріумф, явно не сумірний із цією подією. Схоже, перед завершенням роботи нинішній американській адміністрації необхідна якась хоч локальна перемога, аби висуванець на президентську посаду від Республіканської партії Джон Маккейн не видавався в очах виборців правонаступником лише поразок Джорджа Буша. Швидка згода Вашингтона на зняття санкцій дає підстави підозрювати, що між сторонами існують домовленості, які поки що не оприлюднюються.

Втім, недовір’я залишилося. І воно не може зникнути автоматично за кілька днів, і сам процес тестування його усунення може ще тривати роками. Тим часом можна сказати, що проміжні позитиви, досягнуті у ході переговорів щодо нормалізації стосунків між Вашингтоном і Пхеньяном, є лише початком нового етапу в американо-північно-корейських відносинах.

КНДР, по суті, показує іншим державам, котрі потрапили до американського «чорного списку», реальну перспективу: усвідомити необхідність зміни своєї ядерної поведінки і шукати можливість домовитися, замість намагання заходити у протистояння, нарощуючи свою військову потугу. У тому, що «пряник» може бути значно приємнішим, аніж «батіг», Пхеньян зміг переконатися вже днями, коли було відвантажено першу партію продовольчої допомоги зі США. Крім того, Світова продовольча програма Організації Об’єднаних Націй повідомила у понеділок, що планує збільшити вчетверо допомогу більш як п’ятьом мільйонам північнокорейців, котрі стали жертвами хронічної нестачі продовольства. Це сталося після того, як у порт Нампо прибуло судно з 37 тисячами тонн пшениці зі США, першою партією із 500 тисяч тонн, про які було оголошено минулого місяця у Вашингтоні.

Звісно, досить важко повірити в те, що КНДР, яка стільки років шантажувала західний світ своєю ядерною програмою, в один момент прозріла й визнала помилковість своїх попередніх дій. І хто може дати гарантію, що, отримавши більшу частину обіцяної допомоги, Пхеньян частково або повністю не відмовиться від своєї нової позиції в намаганні виторгувати від країн та організацій продовольчих донорів ще солідніші «харчові вливання»? Але якщо між сторонами колишнього протистояння справді існують певні таємні домовленості, то ситуація може виглядати інакше. Адже не секрет, що правлячі еліти КНДР вже давно розуміють безперспективність практикування ортодоксального комунізму. З іншого боку, представники північно-корейських еліт усвідомлюють, що будь-які різкі зміни можуть назавжди позбавити їх влади та її економічних похідних. Тому закономірно, що вони не лише довго приміряються, перш ніж зробити перші кроки до змін, а й прагнуть отримати гарантії з боку тих, хто потенційно здатен допомогти під час їх проведення.

А той факт, що Північна Корея сусідить із Китаєм, робить КНДР стратегічно привабливою для Америки. Адже навіть ядерна КНДР потенційно менш небезпечна для США, ніж Китай, що нині починає претендувати на статус наддержави і на світову владу, якою американці, котрі звикли до свого статусу єдиної світової надпотуги після розвалу СРСР, ні з ким ділитися не бажають. У такому разі, якщо теоретично припустити, що у Пхеньяні таємно готуються до «перебудови» і США про це стало відомо, то переформатування статусу КНДР у світовій політиці і початок її трансформації цілком збігаються з першими кроками, які в цьому напрямі зробила Америка.

Оскільки лідер КНДР Кім Чен Ір та його найближче оточення вже давно ведуть спосіб життя осіб, котрі володіють багатомільйонними статками, — то для них найважливішим моментом можливої «перебудови» є гарантування того, що якість і рівень їхнього життя не знизиться й не зміниться. Саме цей момент цілком може стати відправною точкою зацікавленості політичних еліт КНДР у наданні їм американських гарантій.

КНДР не має потреби в ядерній зброї, оскільки оточена двома неядерними сусідами — Південною Кореєю та Японією — і дружніми до Пхеньяна ядерними Китаєм та Росією. Чого не можна сказати про продовольство: Кім Чен Ір потребує їжі для голодуючих своєї країни. Він також гостро потребує великої кількості модерних технологій та інвестицій. І єдиною причиною, яка підштовхнула КНДР до випробування ядерного приладу, була можливість, шантажуючи Захід, отримати максимально можливу кількість політичних та економічних дивідендів.

Якщо ж жодної неоприлюдненої домовленості між США і КНДР не існує, то наміри Вашинг­тона видалити Північну Корею зі списку держав, котрі підтримують тероризм, — передчасні й помилкові. Адже у такому разі треба згадати, що в 1994 році колишній президент США Білл Клінтон уже намагався мати справу з КНДР. У результаті, хоч американці виконували свої зобов’язан­ня, північні корейці порушили всі попередньо досягнуті домовле­ності, значно погіршивши ситуацію, порівняно з тією, яка була до того. Кім Чен Ір і його ото­чен­ня вже неодноразово доводили, що вони ні з ким не дотримуються домовленостей. І якщо все це — не що інше як ще один блеф комуністичного режиму, то він лише намагається виграти час, аби примусити західні країни профінансувати відстрочку його остаточного краху. І щойно вони отримають все, що хочуть, — повернуться до своєї колишньої шантажистської моделі. Та­ким чином, цілком імовірно, що президент Джордж Буш може потрапити в ту ж саму пастку, що і його попередник Білл Клінтон.

Сьогодні великий вплив на КНДР має Китай. Так, його інвестиції до Північної Кореї щороку становлять сотні мільйонів доларів. І саме Китай рекомендував лідерам Північної Кореї поступово переводити економіку країни на ринкові рейки. Якщо Кім Чен Ір та його оточення наважаться на китайську модель реформ, то вони матимуть шанс досягти успіхів на цьому напрямі, дотримуючись китайської політики збереження міцного політичного контролю в руках комуністичної партії. Тісніші контакти з Китаєм привели навіть до зародження невеликої внутрішньої опозиції режимові. І хоча дуже багато «харчових біженців» із КНДР усе ще надають істотну підтримку чинній владі в КНДР, пишаючись своєю батьківщиною, — водночас багато їх повертаються до Північної Кореї, заробивши вдосталь грошей у Китаї. Саме вони починають усвідомлювати необхідність реформування країни.

Північні корейці мають набагато більше спільного з китайцями, ніж із американцями. За своїм впливом на КНДР Китай значно випереджає й Південну Корею. Тим часом велика роль китайців в економічному житті Північної Кореї може стати перешкодою для бачення майбутнього об’єднання Корейського пів­острова. Так, за минулих п’ять років Китай став найбільшим торговим партнером КНДР, забезпечуючи 80% товарів народного споживання країни — від електроніки і до черевиків. Ки­тайці були союзниками Північної Кореї протягом багатьох десятиліть, але «пропекінська держава» не здатна нормалізувати свою економіку, не спираючись на альтернативні точки опертя. Водночас економіка КНДР могла б бути остаточно зруйнованою, якби не торгівля з Китаєм.

Те, що Кім Чен Ір розмірковує над можливістю запровадження китайського стилю економічної реформи, підтверджують три його, починаючи з 2001 року, неофіційні поїздки у південні області Китаю, які швидко розвиваються. Нині Китай має домінуючий економічний і політичний вплив у КНДР. Але якщо на попередньому етапі розвитку Північної Кореї це слугувало позитивом для її збереження, то в перспективі ці тенденції можуть стати відчутним гальмом на шляху об’єднання двох Корей в одну державу.

Однак досить важко зрозуміти, чому саме президент Джордж Буш вирішив піти на поступки комуністичному режимові. Хоча, як зазначає впливова американська газета The Wall Street Journal: «У 2006-му — після того, як Лівія виконала свої обіцянки, — держсекретар Кондоліза Райс оголосила, що США видаляє цю країну зі списку держав—спонсорів терору. Вона назвала Лівію «важливою моделлю» для того, аби вирішити спір із Північною Кореєю». То, можливо, запущено «лівійську модель», і КНДР справді готова дати задній хід?..