У Страсбурзі спустили прапор Росії

16 березня 2022 року на позачерговому засіданні Комітет міністрів Ради Європи в контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту цієї міжнародної організації, вирішив, що Російська Федерація із цього дня припиняє членство в Раді Європи.

За день до цього рішення, 15 березня 2022 року, міністр закордонних справ РФ подав заяву генеральному секретарю Ради Європи про добровільний вихід держави зі складу організації, проінформувавши про намір денонсувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року відповідно до пункту 1 статті 58 Конвенції.

ZN.UA

Ця заява надійшла факсом, до того ж генсека Ради Європи було проінформовано лише про «намір» денонсувати Конвенцію. Процедура денонсації будь-якого міжнародного договору відбувається, зокрема, згідно із статтями 65, 67 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, а також згідно з положеннями статті 58 Конвенції. Там вказано: «Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки… через шість місяців після подання відповідного повідомлення генеральному секретареві Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони».

У разі надходження належного повідомлення у письмовому вигляді про денонсацію Конвенції від РФ шестимісячний період буде відраховуватися від цього дня. При ненадходженні такого повідомлення участь РФ у Конвенції буде припинено з початком нового фінансового року, а саме — з 1 січня 2023 року.

Наслідки припинення договору передбачено у статті 70 Віденської конвенції:

«1. Якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції:

а) звільняє учасників договору від усякого зобов’язання виконувати договір у майбутньому;

1. b) не впливає на права, зобов’язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
2. Якщо держава денонсує багатосторонній договір або виходить з нього, пункт 1 застосовується у відносинах між цією державою і кожним з інших учасників договору з дня набрання чинності такою денонсацією або виходу з договору».

Це означає, що за всі порушення Конвенції в період до закінчення шестимісячного строку після подання письмового повідомлення про денонсацію РФ повинна відповідати як сторона міжнародного договору. Всі порушення Конвенції в цей період підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини, рішення якого мають бути виконані. Ілюзій щодо Росії не маємо, проте пам’ятаємо, що рішення міжнародного суду було й буде джерелом міжнародного права навіть за умови кардинальних змін у міжнародно-правовому порядку після війни.

Загальні наслідки виключення РФ із Ради Європи для осіб, що перебувають під юрисдикцією держави-агресора, дуже невтішні та навіть жахливі. Право на життя, заборона катування, заборона рабства і примусової праці, право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, ніякого покарання без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, совісті та релігії, свобода вираження поглядів, свобода зібрань та об’єднання, заборона дискримінації, захист права власності — це далеко не повний каталог прав і свобод, міжнародні гарантії щодо захисту яких втрачає населення Росії. Так само, як втрачає надію на розвиток демократичних інституцій і на вільні вибори. Втрачає саме надію, тому що не можна втратити те, чого не існувало.

Правозахисний рух у РФ, як і адвокатська діяльність, позбавлені тепер змісту і сенсу. Величезний полк дипломатів і службовців, які працювали в інституціях Ради Європи та постійному представництві Росії при Раді Європи, будуть звільнені, але навряд чи захочуть повертатися додому.

Заяви офіційних осіб РФ про доцільність повернення до смертної кари як покарання за особливо тяжкі злочини — дуже реалістичний сценарій у близькій перспективі. За відсутності справедливого суду та правосуддя як такого це є поверненням до інквізиції.

Людське життя — абсолютна цінність у Європі. Так звані батьки Конвенції розробляли її текст в умовах після Другої світової війни, щоб ніколи знову не допустити жахів геноциду і варварства. Вдавшись до агресії, геноциду Українського народу та відверто маніпулюючи фактами в тексті заяви про вихід зі складу Ради Європи, РФ продемонструвала, що ніколи не поділяла цих цінностей.

Унаслідок виключення Росії з Ради Європи для осіб під її юрисдикцією перестають діяти правові й політичні механізми Ради Європи. Припиняються моніторингові візити і відповідні звіти ПАРЄ, місії спостерігачів на виборах, візити та доповіді комісара Ради Європи з прав людини та багато інших моніторингових механізмів. Після рішення Комітету міністрів Ради Європи від 25 лютого 2022 року про призупинення прав на представництво РФ у двох статутних органах відбулося призупинення її представництва в усіх комітетах Ради Європи.

Цілком імовірно, що разом із Конвенцію буде ще довгий перелік інших договорів Ради Європи, які Росія виявить бажання денонсувати, насамперед тих, які передбачають власні контрольні механізми.

Йдеться, наприклад, про Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року, оскільки її контрольний механізм — однойменний Комітет і механізм Конвенції про захист прав людини є комплементарними. Тож мінімальні стандарти тримання під вартою та належного поводження із засудженими в РФ зникнуть як поняття разом із припиненням інспекцій Комітету.

Держава-агресор зробила свій антицивілізаційний вибір і безупинно рухається у прірву. Упродовж 26 років свого членства в Раді Європи Росія не змогла забезпечити навіть мінімальних стандартів людяності, демократії та верховенства права, постійно блокуючи виконання рішень ЄСПЛ на користь заявників і вигадуючи національні фільтри для їхнього виконання (як це сталося наприкінці 2015 року, коли було внесено зміни до закону про конституційний суд РФ із подальшим підтвердженням у його практиці підходу, що рішення ЄСПЛ можуть виконуватися лише в разі, якщо вони не суперечать конституції РФ).

Росія вже давно й неодноразово заслуговувала на виключення зі складу організації, явно порушуючи статтю 3 Статуту Ради Європи. Проте щоразу переважав мотив залишити цей міжнародний механізм захисту прав людини доступним для населення РФ. Однак вторгнення в Україну стало останньою межею.