Туреччина входить у нову еру?

Новий турецький парламент приведений до присяги. Тепер найважливішими питаннями залишається, хто буде новим спікером парламенту, як формуватиметься новий уряд і хто стане новим президентом Туреччини після Ахмета Сезера. Також не менш вагоме питання — радикальні чи косметичні зміни зробить прем’єр-міністр Реджеп Ердоган у своєму новому кабінеті й чи на цьому вичерпає себе політична криза, яка через глухий кут у процесі президентських виборів у квітні-травні стала причиною дострокових виборів 22 липня.

Прем’єр Ердоган не мав наміру поспішати і представляти президентові Ахмету Сезеру протягом 48 годин новий список кабінету, після того як його було призначено на цю посаду. Проте навряд чи він використовуватиме весь 45-денний період, який має для формування нового кабінету. Чого ж чекати? Реджеп Ердоган повинен розв’язати вузол із багатьох проблем, перш ніж зможе сформувати новий кабінет. Першими у цьому вузлі будуть вибори нового спікера. Схоже, що для правлячої помірковано—проісламської Партії справедливості і розвитку (ПСР) не буде важким завданням провести компромісну кандидатуру на цю посаду.

Після обрання нового спікера розпочнеться 30-денний період для виборів президента. Якщо спікера оберуть дев’ятого серпня, то з його обранням починає функціонувати парламент, який повинен завершити вибори нового президента до сьомого вересня. А це означає, що Реджеп Ердоган матиме ще 12 днів до закінчення 45-денного терміну для формування нового уряду. Проте отримати вотум довіри від парламенту для формування кабінету можна буде після обрання нового президента.

Реджепу Ердогану потрібно більше часу, аби провести операцію з «протягування» на президентство протеже Партії справедливості і розвитку міністра закордонних справ Абдулли Гюля або колишнього спікера парламенту Булєнта Арінка. Все це необхідно зробити таким чином, аби провести «кандидата згоди», не заходячи в новий конфлікт із лідерами опозиції й не викликаючи нової політичної кризи через питання президентства. Ердоган прагне започаткувати нову політичну еру для Туреччини, прибравши до своїх рук усі козирі, з якими його діяльність на посаді прем’єр-міністра може виявитися ще успішнішою, ніж раніше.

У цьому сенсі, ймовірно, небезпідставна інформація, що існують певні «таємні домовленості» між прем’єр-міністром і могутніми турецькими збройними силами стосовно формування нового періоду. Поки що ця інформація не має офіційного підтвердження, проте коли ми побачимо, як він сформував новий кабінет і кого запропонував на президентську посаду, — можна буде сказати, що «капітан турецької політики» потребує спокійних вод для того, аби реалізовувати свою нав’язливу ідею, підтриману на минулих виборах майже 47% турецького електорату.

Результати недавніх виборів свідчать, що в народному світогляді іслам зберіг свою силу і деякі політики, котрі одержали релігійне виховання, позиціюють себе як альтернативу секулярному істеблішментові. Багато турків, зокрема впливові армійські генерали, справедливо побоюються, що Абдулла Гюль (у разі його обрання) використає президентські повноваження — а серед них є право накладення вето на рішення законодавчої влади, — аби допомогти своєму союзникові прем’єр-міністру Реджепу Ердогану зруйнувати бар’єр між державою та релігією. Наприклад, прихильники секулярної моделі хочуть зберегти заборону на носіння мусульманських голов­них хусток у державних установах та інших громадських місцях.

Перемога партії Реджепа Ердогана з найбільшою, починаючи з 1969 року, кількістю голосів може дати йому мандат на те, щоб зняти деякі мусульманські обмеження, включно з мусульманською хусткою, які були підставою для формування сучасної Туреччини у 1923 році Мустафою Кемалем Ататюрком. Можна згадати, що турецькі військові вже чотири рази, починаючи з 1960 року, розганяли проісламські уряди. Сьогодні важко прогнозувати, як далеко здатен зайти Ердоган у своїх проісламських устремліннях і до якої межі може терпіти такі дії турецька армійська верхівка.

З іншого боку, 47% голосів виборців, отриманих Партією справедливості і розвитку, прямо вказують, що настав час спробувати трохи модернізувати встановлені Ататюрком правила, прийняті після проголошення Туреччини на попелищі Оттоманської імперії. Реджеп Ердоган, виступаючи після перемоги, пообіцяв розширити демократичні права і запевнив, що шукатиме порозуміння зі світськими інституціями на чолі з військовим командуванням у питанні ролі ісламу в турецькому суспільстві.

Електорат показав, що спадщина і принципи Ататюрка опинилися поза реаліями щоденної турецької політики. Водночас, як вважають турецькі експерти, швидше за все, військові визнають перемогу проісламських сил і поки що поводитимуться стримано, спостерігаючи за розвитком подій. «Вони виграли гру, — сказав відставний генерал Риза Кукукоглу, — тепер ми повинні дати їм час показати себе і стежити, чи діятиме Партія справедливості і розвитку згідно з правилами Ататюрка». Військові, підтримані світськими турецькими партіями і більшістю міських еліт, вбачають просування Ердоганом в суспільне життя мусульманських цінностей як загрозу національній ідентичності, світськості та демократії.

Перемога проісламської Партії справедливості і розвитку, по суті, розколола турецьке суспільство навпіл за політичними вподобаннями й показала, що існують великі суперечності між ісламістами і прихильниками світського шляху розвитку країни. Але коли прем’єр-міністр Реджеп Ердоган знову висуватиме на президентську посаду свого протеже Абдуллу Гюля, він вдруге кидатиме виклик військовим, випробовуючи їхнє терпіння. Тому не виключено, що в разі намагання Ердогана провести «ісламську реставрацію» армія знайде можливості втрутитися в політичний процес у країні і вп’яте відсторонить проісламістські сили від влади. Причиною цього може бути обмеження демократії і загроза світським принципам, закладеним Ататюрком.