ТРОЦЬКИЙ НАШОГО ЧАСУ

Ще минулої п’ятниці я безтурботно прогулювався Парковою горою польського курортного містечка Криніца — столиці традиційного економічного форуму. Дзвінок «мобільника» наполохав білку, яка вже було почала зав’язувати зі мною стосунки: тут Борис Березовський — збуджено повідомила колега, — він уже йде на прес-конференцію в Новий Будинок здоров’я!

Добре хоч містечко маленьке! Я скотився з гори прямо до Нового Будинку і встиг майже на початок прес-конференції Бориса Абрамовича. Тут потрібне невеличке пояснення для українського читача: в нашій пресі писали про форум у Криніці завдяки присутності в Польщі прем’єр-міністра Віктора Ющенка та інших високих чиновників. Росіяни форум проігнорували: навіть російський посол, який планував приїхати в Криніцу, розвернув машину десь біля Карпат, як стверджують поінформовані люди, не випадково. Тому на зустрічі Березовського з пресою я хотів предусім з’ясувати, навіщо він взагалі сюди приїхав. Борис Абрамович відповідав загадково й витіювато. Лише через кілька днів, коли газета «Коммерсантъ» опублікувала відкритий лист Березовського Путіну, стало зрозуміло, що Борис Абрамович стурбований не на жарт і після тепер уже всім відомої розмови з главою президентської адміністрації Олександром Волошиним розпочав цілу низку заходів, котрі подають його як єдиного захисника російської демократії та свободи слова в країні. Виступ на економічному форумі у Криніці був лише одним із таких кроків — Березовський після цього провів ще кілька днів на Заході. Свої найсенсаційніші заяви він зробив з-за кордону: у Польщі говорив про три головні помилки Володимира Путіна й фактичне встановлення авторитарного режиму в країні, у Франції пообіцяв передати акції телевізійної компанії ГРТ творчій інтелігенції. І тільки повернувшись у Москву, назвав прізвища можливих нових власників акцій Першого телеканалу та процедуру передачі їм акцій, які раніше перебували в його керуванні. При цьому слід зазначити, що інший відомий телевізійний магнат і захисник свободи слова й демократії в Росії, котрий перебуває в Іспанії, — Володимир Гусинський — ніяк не коментував дій та намірів Березовського, підтверджуючи цим — хоч і не прямо — зроблений у листі Березовського до Путіна висновок про швидке підпорядкування телевізійного каналу ГРТ державі.

Передусім треба зазначити, що ситуація, в якій опинився не лише Березовський, а й усе російське суспільство, докорінно змінилася. Стався серйозний розкол у правлячих колах країни. Ми добре знали, що глава президентської адміністрації Олександр Волошин — тісно пов’язаний із Березовським і з’явився в Кремлі саме завдяки турботам Бориса Абрамовича. Понад те, саме Волошин переконав сім’ю президента Бориса Єльцина в необхідності віддати перевагу, як найзручнішому спадкоємцеві, Володимиру Путіну — тож «Путінський проект» називали придумкою Березовського, а сам Борис Абрамович був у числі активних прибічників нової влади — спочатку. Але тепер, коли Волошин — саме Волошин, а не хтось із «нових» людей в оточенні Путіна — загрожує Березовському «посадкою» в разі непередачі державі акцій ГРТ, — доводиться визнати, що люди, котрі залишилися з Путіним у Кремлі, поділили погляди свого нового шефа на те, як їм облаштувати Росію, і легко розпрощалися зі старими покровителями. У цій ситуації Березовському доводиться діяти, практично, самому. Він опинився в становищі Льва Троцького, який випав із номенклатурної обойми після багатьох років щасливої партійної кар’єри і претензій на збереження всієї повноти влади навіть по смерті Володимира Леніна. Проте, на відміну від Троцького, що був не «сірим кардиналом», а реальним партійним вождем, Березовський не може викликати симпатій народу, який уже не мріє про демократизацію, тож обирає, швидше, тактику передачі відповідальності людям, чий моральний авторитет у суспільстві поза сумнівом. Так з’явився список акціонерів ГРТ. Найцікавіше, що інтелігенція, навіть заволодівши акціями Першого каналу, навряд чи зможе впливати на зміст його ефіру. З ГРТ уже тепер, не чекаючи демаршу Бориса Абрамовича, виживають людей, котрі пишалися належністю до його команди, — таких, як Тетяна Кошкарьова й Рустам Нарзикулов. Швидше за все, вже пораховані телевізійні дні Сергія Доренка, який не захотів домовлятися з Путіним... Та що там казати! Всі ці роки Громадське російське телебачення було, по суті, більш державним, ніж РТР, оскільки другий канал був державним за посадою, а перший — за командною приналежністю господаря. Команда Путіна просто повертає своїй першій кнопці державний статус. У цій ситуації Березовському нічого не залишається, як згадати про демократію, інтелігенцію та свободу слова. Троцький, творець Червоної Армії, архітектор людиноненависницького режиму і затятого адепта комуністичної утопії, у засланні й еміграції написав вражаючі праці, які обвинувачували Сталіна в узурпації влади й антидемократизмі. Березовський, який власними руками привів Путіна та його команду — свою команду! — на п’єдестал влади, тепер говорить про помилки Путіна й обурливу поведінку Волошина...

Читаючи в шкільні та студентські роки стенографічні звіти партійних з’їздів, я завжди щиро співчував троцькістам, яких цькували хулігани-делегати. Боляче було уявляти, як сивоголову бабусю Крупську зганяли з трибуни криком «Леве Давидовичу, у вас нові прихильники», як не давали говорити вишуканому Раковському чи вождям більшовицького Петрограда. Але з другого боку: хіба не ви, Надіє Костянтинівно, подбали про те, щоб в СРСР читали тільки «правильні» книжки, на довгі десятиліття загнавши інакомислення в «спецхрани»? Хіба не ви, Християне Григоровичу, очолили маріонетковий уряд України, розтоптавши мрію нашого народу про власну країну? Хіба не ви, делегати з Пітера, йшли по першій кризі на Кронштадт, коли матроси, опам’ятавшись, спробували врятувати народ від насування диктатури? Чого ж ви хотіли? Не можна бути спочатку Крупською, а згодом, у світлі зміненої ситуації,— матір’ю Терезою. Не виходить.

Те саме стосується Березовського та його людей. Я готовий підписатися майже під кожним словом із листа Березовського Путіну — так само, втім, як майже під кожним словом із листів Троцького Сталіну. Але я ніколи не забуду, що саме Березовський допоміг створенню, становленню і збереженню режиму, який намагається будувати — за словами, знов-таки, Бориса Абрамовича — демократичну державу авторитарними методами. Хіба не ви все це придумали, розумнику наш, Борисе Абрамовичу? На що ж ви розраховували? Я переконаний, що світ, який уже змінився, не дозволить Путінові стати Сталіним, а вам порізатися об льодоруб якогось чергового ентузіаста з перейменованого НКВС. Спасибі вам за щире бажання врятувати свободу преси й демократію в Росії — дарма що ви не маєте ані найменшого морального права їх рятувати...