СВІТ ПО-АМЕРИКАНСЬКОМУ

Минулий тиждень став для Ізраїлю воістину «чорним». Серія терористичних актів, вчинених палестинцями-камікадзе в Єрусалимі, стала найкривавішою атакою в цьому місті за останні шість років. За нею — звіряче вбивство палестинськими бойовиками мирних жителів в ізраїльському поселенні на Західному березі. У цілому за кілька днів загинуло понад тридцять чоловік, ще понад сотню ізраїльтян одержали каліцтва різного ступеня.

Утім, і вибух пасажирського автобуса, і теракт у північному єрусалимському передмісті, й напади на поселенців на окупованих територіях можна без жодного перебільшення зарахувати до категорії очікуваних і передбачуваних.

Усупереч вельми поширеній думці, дії палестинських бойовиків рідко бувають спонтанними — найчастіше вони безпосередньо пов’язані з поточною ситуацією на Близькому Сході, й до них вдаються не лише для знищення мирних ізраїльтян, а найчастіше щоб досягти складніших політичних цілей. Президент США Джордж Буш виступив із програмною промовою, присвяченою становищу в близькосхідному регіоні, й оголосив проект нового американського плану врегулювання.

Точні деталі цих ініціатив трималися в таємниці, проте в пресу, як це зазвичай трапляється, просочилися «дані з поінформованих джерел». Отже, відповідно до американського плану, палестинська держава має бути проголошена практично негайно, але поки що в тимчасових кордонах. Вона повинна бути визнана світовим співтовариством, стати повноправним членом ООН і набути повноцінного державного статусу на переговорах з Ізраїлем. На цьому завершується перший етап, уже охрещений журналістами «етапом тимчасової палестинської держави».

З наступними етапами не так усе просто: вони поставлені в пряму залежність від подальшого перебігу подій. Відомо лише, що постійні кордони нова держава отримає через три роки, протягом яких палестинці муситимуть докорінно перебудувати свої сили безпеки та припинити, чи бодай звести до певного мінімуму, теракти проти мирних ізраїльтян. У цей-таки період необхідно залагодити найсерйозніші розбіжності між Ізраїлем та палестинцями, передусім питання про статус Єрусалима й повернення палестинських біженців.

План також передбачає, що не пізніше вересня має відбутися регіональна конференція по Близькому Сходу під егідою США, ООН, Євросоюзу й Росії та з участю багатьох країн Близького Сходу. При цьому Сполучені Штати наполягатимуть на необхідності участі в цій конференції Сирії, яка разом з Іраном де-факто контролює діяльність «Хезболли» та «Ісламського джихаду» — організацій, визнаних терористичними у багатьох країнах західного світу. Головуватиме на конференції держсекретар США Колін Пауелл, а проходитиме вона, швидше за все, у Вашингтоні. Передбачається також, що цьому заходу мають передувати ізраїльсько-палестинські переговори, які слід розпочати негайно.

Останні заяви відомих американських політиків переконують: кампанія підтримки ще не оголошеного плану вже розпочалася. Це засвідчує і той факт, що, за повідомленням президента США, він ухвалив рішення вкотре відкласти переїзд американського посольства з Тель-Авіва до Єрусалима.

Відповіддю на ці дії американської адміністрації і стали, на думку багатьох ізраїльських аналітиків, безпрецедентні акції палестинських смертників. Зважаючи на все, вони домоглися свого — Білий дім визнав за краще відкласти промову президента США. Як пояснив один радник президента, у колах адміністрації вирішили: відразу після того, що відбулося, Бушу не варто «виходити в Рожевий сад Білого дому й обговорювати свою мирну пропозицію». І лише за тиждень по тому довгоочікувані американські ініціативи було офіційно оголошено. Загалом президент США повторив усе те, що й сподівалися почути спостерігачі, а єдиним новим елементом його виступу стала заява про неможливість створення палестинської держави без зміни її нинішнього керівництва.

Загалом пропозиція Буша, куди входить швидке визнання нової держави Організацією Об’єднаних Націй, скидається на аналогічний план, про який домовлялися, але так і не домовилися торік Шимон Перес та спікер палестинського парламенту Ахмед Курейа. Той план передбачав, що спочатку нова держава займатиме 40—50% окупованої Ізраїлем території Західного берега Йордану та сектора Газа.

На сьогодні, зважаючи на все, у Білого дому нових ідей немає. Тому не дивно, що представники Єгипту та Йорданії відкинули пропозиції Буша, зустрівши в багнети саму ідею, як вони висловилися, «проміжної держави». На їхню думку, палестинська держава повинна відразу ж охоплювати всі території, зайняті Ізраїлем у червні 1967 року, — Західний берег, Газу та Східний Єрусалим.

Попри те, що ініціативи, з якими виступив Джордж Буш, зовні видаються вельми привабливими для адміністрації Палестинської автономії, план було зустрінуто надзвичайно прохолодно. А в радикальних ісламістських колах він викликав вибух обурення: ідея мирних переговорів з Ізраїлем і навіть сам факт існування єврейської держави на Близькому Сході, як і раніше, залишаються для них неприйнятними.

Сьогодні багатьом спостерігачам здається цілком обгрунтованою точка зору низки ізраїльських та західних експертів, котрі вважають, що Ясір Арафат жодним чином не зацікавлений ані в реальному (не декларативному) мирному процесі, ані в створенні палестинської держави. І річ не лише у фактичному ультиматумі США стосовно відставки лідера ОВП. Цілком очевидно, в цьому випадку Арафат і адміністрація Автономії стануть головною мішенню докорів із боку ісламських радикалів та арабських націоналістів, які не зволікатимуть із проголошенням їх зрадниками національних інтересів та віровідступниками. Крім того, створення власної держави змусить палестинських лідерів, які десятиліттями лише вели збройну боротьбу з Ізраїлем та ізраїльтянами, розпочати не зовсім звичну для них справу державного будівництва. Нарешті, існування незалежної Палестини позбавить їх можливості і в майбутньому перекладати відповідальність за тяжке становище в економіці та вкрай низький рівень життя переважної більшості палестинців на ізраїльську владу й режим військового контролю над територіями.

Зважаючи на все, свій план американському президенту дуже важко буде продати й Аріелю Шарону, хоча американці заявляють, що права вето в нього не буде.

Після трагедій у Єрусалимі й на Західному березі ізраїльтяни вирішили змінити тактику реагування на підступи палестинців. На засіданні кабінету міністрів Ізраїлю ухвалили рішення: ізраїльська армія займе частину території Палестинської автономії й утримуватиме цю територію доти, доки триватиме терор. Військове командування не виключає, що цього разу війська залишаться в Палестинській автономії не на тижні, а на місяці.

Крім того, сили ізраїльської поліції та прикордонної служби розпочали широкомасштабну операцію з виявлення й затримки палестинських арабів, котрі нелегально проживають і працюють на території Ізраїлю. Як відомо, неконтрольований рух палестинців-нелегалів через кордон, що відмежовує Ізраїль від Палестинської автономії, є одним із головних каналів проникнення терористів-самогубців до місць вчинення ними терактів.

Водночас розпочалося полювання й на тих ізраїльських громадян, котрі допомагають нелегалам проникати в країну, забезпечуючи їх роботою й житлом. Верховний комісар поліції Ізраїлю Шломо Ахаронішкі віддав наказ порушувати кримінальні справи проти всіх ізраїльтян, викритих у наймі, таємному ввезенні до країни й покриванні на її території нелегальних палестинських робітників.

Усі ці акції проходять на тлі спорудження стіни, покликаної захистити громадян Ізраїлю від атак терористів-самогубців. Будівництво першої частини стіни (завдовжки близько 115 кілометрів) триватиме близько 8 місяців, і приблизна вартість кожного кілометра становитиме майже мільйон доларів США.

Слід зазначити: спорудження фізичного кордону між палестинською й ізраїльською територіями викликало багато запитань у самому Ізраїлі. Мало того — початок цього будівництва став одним із наймогутніших внутрішньоізраїльських потрясінь. Особливо обурені, шоковані єврейські поселенці й ті, хто представляє їхні інтереси в кнессеті. Вони заявляють, що огорожа проходить, по суті, уздовж кордонів 1967 року, тобто уздовж тих самих кордонів, про повернення до яких не хотів ніколи й чути жоден прем’єр-міністр Ізраїлю, від Рабіна до Нетаньяху. Більше того, численні єврейські поселення та навіть міста на Західному березі Йордану й у секторі Газа залишаються, в буквальному значенні слова, за парканом. При цьому йдеться про сотні тисяч ізраїльських громадян.

Саму ідею будівництва такої споруди ізраїльтяни мусували кілька років, але вона ніколи не здавалася серйозною в очах більшості з найрізноманітніших, треба сказати — вагомих причин, серед яких: вартість проекту, небажання розділяти країну й сильні сумніви з приводу того, що стіна стане перепоною для потенційних терористів. Втілення цієї ідеї сьогодні — свідчення того, що, намагаючись захиститися від терористичних атак, ізраїльтяни опинилися в безвихідному становищі. Це свідчення того, що Ізраїль не вірить у політичні методи розв’язання конфлікту доти, доки Арафат залишається при владі.

Варто зупинитися й ще на одному комплексі заходів, розпочатих нині Тель-Авівом. За даними голови ліванського парламенту Набіха Беррі, Аріель Шарон минулого тижня розпочав здійснення свого плану переселення на Західний берег ріки Йордан іудаїзованих індійських племен із Перу. На думку ліванців, ізраїльський прем’єр одержимий ідеєю розширення єврейських поселень, пообіцявши ще на початку свого правління створити півсотні нових осередків колонізації палестинських земель. За словами Беррі, перші ізраїльські поселенці зафіксовані днями вже в районі Рамалли на Західному березі Йордана.

Повідомлення про спроби уряду Шарона переламати неблагополучну для Ізраїлю демографічну тенденцію надходять із різних джерел. Самі ізраїльські соціологи підрахували, що до 2020 року євреї становитимуть лише 45 відсотків сукупного населення Палестини. В Ізраїлі, на Західному березі Йордана й у секторі Газа на той час мешкатиме в цілому 8 мільйонів арабів, а очікувана кількість єврейського населення не перевищить цифру 6,3 мільйона чоловік.

Це пов’язано як з одними з найвищих у світі показників народжуваності серед палестинців, так і зі «зворотною еміграцією» з Ізраїлю. Очікується, що євреї втратять свою кількісну перевагу над арабами вже приблизно через вісім років, що ніяк не вкладається в далекоглядні геополітичні плани ізраїльського керівництва.

Нинішні реалії засвідчують: «історичні мирні ініціативи президента США» стануть, швидше за все, не більш ніж черговою балаканиною. Поки міжнародні експерти коментують близькосхідну промову Джорджа Буша, ізраїльтяни оголошують призов до армії резервістів, а командири «Хамаса» благословляють на «святу справу» нових камікадзе. Мир на Близькому Сході вкотре відкладається. Утім, це сьогодні вже нікого не дивує.