Стримування "Великого Дракона"

Державний секретар США Майк Помпео пообіцяв захистити Філіппіни від "збройного нападу" у спірному Південно-Китайському морі.

Це є суворим попередженням Вашингтона Пекіну у зв'язку з китайськими претензіями на більшу частину цього стратегічного водного шляху.

Виступаючи в Манілі після зустрічі з філіппінським президентом Родріго Дутерте, держсекретар Помпео сказав, що штучні острови, створені Китаєм у цих водах, несуть загрозу філіппінській нації та її сусідам у Південно-Східній Азії. Різкою заявою США фактично попереджають Пекін, що психологічна війна китайців із сусідніми країнами, яка в будь-який момент може перерости у проксі-війну між двома великими державами в цьому регіоні, становить загрозу американській національній безпеці.

З цього випливає, що Філіппіни можуть стати лише приводом до серйозної розмови про те, де закінчується межа терпіння Вашингтона, якщо Китайська Народна Республіка продовжуватиме нарощування конфронтації у Східній Азії. По-суті, йдеться про нову парадигму стримування "Великого Дракона", який, хоч і не готовий нині до вторгнення на територію Філіппін, але своєю поведінкою провокує інших вживати заходів протидії китайській повзучій експансії.

Аналізуючи ситуацію, важливо зазначити, що територіальні суперечки між Китаєм та Філіппінами, В'єтнамом, Тайванем, Брунеєм і Малайзією теж прямим чином пов'язані з можливістю для США вільно плавати у водах Південно-Китайського моря, а також зачіпають їхні комерційні інтереси в регіоні.

Дотримання свободи навігації дратує КНР, оскільки не дає нікому права контролювати спірні територіальні води. Таким чином, Китай поставлений американцями перед фактом: або він припиняє свою конфронтацію з сусідами і визнає, що всі спірні питання мають бути вирішені на двосторонніх чи багатосторонніх переговорах, або він буде змушений відстоювати свою "правоту" силою, до чого Пекін поки що явно не готовий.

Можна сказати, що своєю заявою держсекретар США Майк Помпео засвідчує готовність американців підтвердити, а можливо і внести доповнення до "Договору про взаємну оборону між Сполученими Штатами Америки і Республікою Філіппіни", підписаного 30 серпня 1951 р. у Вашингтоні.

У недавній заяві держсекретар Помпео наголосив, що "Південно-Китайське море є частиною Тихого океану, будь-який збройний напад на філіппінських військових, літаки або цивільні судна в Південно-Китайському морі викликали б взаємні зобов'язання захисту, відповідно до статті IV нашого Договору про взаємну оборону". Йдеться про готовність Америки зміцнювати колективні положення самооборони, які зафіксовані в цьому договорі.

Однак у нинішньому геополітичному контексті не зовсім зрозуміло: в Манілі це бачать як заспокійливе роз'яснення чіткого обсягу зобов'язань американців - чи як небажаний подразник для територіально близького Китаю? Серед філіппінського керівництва з цього приводу консенсусу немає. Дехто там вважає, що невизначеність - це краще стримування, а занадто тісне зближення з Америкою здатне перетворити Філіппіни на потенційну мішень для КНР.

Так, міністр оборони Філіппін Делфін Лорензана через кілька днів після відвідин країни держсекретарем Майком Помпео (який запевнив президента Дутерте у підтримці Вашингтоном Філіппін у Південно-Китайському морі) заявив: уряд повинен переглянути більш як півстолітній договір зі своїм давнім союзником, щоб не спровокувати потенційного збройного конфлікту з Китаєм у спірному Південно-Китайському морі.

Безпекова ситуація в регіоні стала "набагато складнішою", зазначив Лорензана, відтоді, як 68 років тому Філіппіни-США підписали договір про взаємну оборону. "Філіппіни ні з ким не в конфлікті з і ні з ким не будуть у стані війни в майбутньому", - наголосив він. Схоже, це є реакцією частини філіппінського істеблішменту на те, що після вступу на президентську посаду Дональда Трампа Америка почала частіше проводити військове патрулювання у спірних водах Південно-Китайського моря, намагаючись завадити Китаєві перетворити штучні острови на військові бази.

Аби зрозуміти витоки такої специфічної поведінки філіппінського керівництва, слід згадати, що влітку 2016 р. Китай відмовився визнавати право Постійної палати третейського суду в Гаазі на розгляд територіальних проблем Південно-Китайського моря і заявив, що не має наміру виконувати його рішення.

Постанова третейського суду стала гучною поразкою великих юридичних претензій Китаю в Південно-Китайському морі. Однак, хоча Філіппіни виграли тяжбу з Китаєм, виконати рішення міжнародного суду не вдалося. Адже у третейського суду немає механізмів, щоб примусити Пекін його виконувати. Китай сповідує право сильного і має намір ним користуватися і в майбутньому.

Попри те, що китайський лідер Сі Цзіньпін не зацікавлений у війні з Америкою, він хоче, щоби США відмовилися від своїх колишніх позицій у регіоні. Таким чином КНР сповідує принцип "Азія для азіатів". Схоже, в основі дотримання цього принципу лежить упевненість Пекіна, що в його конфліктах із сусідами винні США, оскільки використовують їх для стримування Китаю.

Безперечно, для президента Дутерте авторитарні методи керівництва КНР значно ближчі, ніж американська демократія. Можна припустити, що, зрозумівши безперспективність протистояння з Китаєм, він вирішив підкоритися і провести серію таємних переговорів. Приз для себе за таку капітуляцію Родріго Дутерте може виторгувати у вигляді пожиттєвого президентства, на що китайці погодяться заплющити очі.

Просування цим шляхом цілком може початися з перейменування Філіппін. Не так давно Дутерте, під приводом бажання позбутися колишньої колоніальної спадщини, виступив з ініціативою замінити назву своєї країни на "Магарліка". Що в перекладі з індо-малайських мов означає "свобода". А за перейменуванням Філіппін відбудеться переписування конституції цієї країни, що, своєю чергою, викличе багато радикальних змін.

Реалістична світова геополітика визначається балансуванням рішень, заяв і дій політичних акторів, які врівноважують бажання сторін та їхні реальні можливості. Наразі перспективу американсько-філіппінських відносин варто розглядати крізь призму погіршення відносин між США і Китаєм.

Китайська тінь нависає над можливістю відновлення зв'язків між Манілою та Вашингтоном, що погіршилися. Наразі Родріго Дутерте маневрує між США і КНР. А міністр оборони Делфін Лорензана, який, до речі, більше десятка років провів на дипломатичній роботі у Вашингтоні, дав чітко зрозуміти, що відмова від альянсу з Америкою є одним із можливих варіантів. Тим більше що Договір допускає його анулювання в односторонньому порядку протягом року після повідомлення про це рішення однією зі сторін.

Проте не виключено, що причина такого відвертого демаршу Лорензана може бути тоншою, ніж здається на перший погляд. Він, майже напевно, не прагне розірвати союз з американцями. Але, поставивши різко це питання, міністр оборони Філіппін провокує на відповідь прокитайське лобі в оточенні президента Дутерте. Вони мають визначитися, якого роду системи безпеки шукають і як це захищатиме життєво важливі інтереси країни, зокрема в Південно-Китайському морі.

Якщо зараз вони утримаються від прямої відповіді, що вважають за краще довіряти Китаєві, ніж США, то це підірве всі їхні попередні аргументи і скінчиться, зрештою, зміцненням традиційних зв'язків з американцями. Тим часом така стратегія може підштовхнути Вашингтон на поступки - конкретизацію нинішніх невизначеностей у Договорі про взаємну допомогу.

Звісно, Делфін Лорензана ризикує, зважаючи на непередбачуваність як Дутерте, так і президента США Дональда Трампа. Але він має рацію в тому, що нинішня угода з Америкою потребує корекції та чіткішої визначеності. Оскільки навіть проамериканські сили в Манілі поділяють невдоволення прокитайських чиновників невизначеними зобов'язаннями США щодо свого союзника у Південно-Східній Азії, особливо у світлі суперечок із Китаєм.

Лорензана справедливо вважає, що американсько-філіппінському альянсу потрібне оновлення, аби відповідати геополітичним реаліям ХХІ століття. А ними є різке посилення впливів Китаю та необхідність тіснішої економічної взаємодії США з регіоном.

В обмін на ширший доступ до стратегічних філіппінських баз, що межують із Південно-Китайським морем, Вашингтон мав би чітко дати зрозуміти, яким чином він готовий допомогти Філіппінам у разі виникнення непередбачуваних обставин у спірних водах. Крім того, ці два давніх союзники мають завершити підготовку до підписання економічних угод, у тому числі угоди про вільну торгівлю, аби пожвавити свої відносини в ширшому сенсі.

Нова конструкція відносин між США і Філіппінами потребує конкретизації зобов'язань обох сторін. Це могло би бути зафіксовано в новому Договорі між Вашингтоном і Манілою, необхідність підписання якого диктується реаліями сучасної геополітики.