У Македонії не стріляють. Поки що. У те, що конфлікт вичерпаний, мало хто вірить. Країна повільно, але впевнено розколюється за національною ознакою, а діалог між двома сторонами поступово опускається до рівня ультиматумів. Бойовики, які називають себе Армією національного визволення (АНВ), пообіцяли повернутися, і слово своє, мабуть, стримають. Після вдало проведеної, але дещо затягнутої операції, македонські сили безпеки повернули собі контроль на кордоні з Югославією. Це означає, що основні маршрути транзиту наркотиків з Албанії до Косово перекриті.
Мафіозні клани, які контролюють наркобізнес і постачають терористичні угруповання грошима та зброєю, терпіти подібний стан справ явно не хочуть. Днями один із командирів бойовиків Алі Дайа, який називає себе комендантом Північної Македонії, заявив, що АНВ має своїх людей у більшості македонських міст і сіл, де є албанське населення, а прикордонні з Косово села Брест, Гошніце й Маліно Маало контролюють бійці АНВ, а не армія та поліція країни. Перевірити правдивість цих слів надто проблематично. Потрапити до гірських сіл журналістам досить складно, але відомо, що там час від часу відбуваються локальні сутички. Дані про вбитих і поранених обидві сторони не розголошують. Причому бойовики приховують свої втрати дуже старанно. Жодного вбитого бійця АНВ ще не бачили, але в горах з’явилися свіжі могили без розпізнавальних знаків.
Підтримка бойовиків із боку місцевого албанського населення, щонайменше моральна, справді є. У Тетово, розмовляючи з албанцями, я не почув жодного слова осуду на адресу АНВ. Їхні дії називали захистом від «македонського терору» та вбивств мирних жителів. Саме словосполучення «македонський терор» на кшталт «нікарагуанського шовінізму». Зміст такий самий. А що ж до вбивств мирних жителів, то всі мої співрозмовники згадували про один і той самий випадок. Однак ніхто з них не був тому свідком. Я ж бачив усе своїми очима. 22 березня на одному із тетовських блок-постів поліція проводила вибіркову перевірку автомобілів. Раптом один із тих, кого перевіряли, на вигляд мирний житель, вихопив гранату й кинув її в блок-пост. Його попутник спробував зробити те ж саме, але не встиг. Обидва були розстріляні поліцейськими на місці. Все це сталося при кількох десятках журналістів. Всім крупно пощастило: граната виявилася бракованою і не вибухнула. Згодом з’ясувалося, що вбиті «мирні жителі» були вихідцями з Косово і займалися торгівлею і контрабандою зброї. А зброї тут багато і коштує вона не дуже дорого. За бажання, автомат Калашникова можна купити за 100—150 німецьких марок. Накопичення зброї і підготовка баз албанськими бойовиками велася два роки. Македонська влада не вжила превентивних заходів, за що й поплатилися. Про неготовність Скоп’є до вторгнення бандформувань свідчить хоча б той факт, що армія та поліція країни понад місяць не могли справитися з кількома сотнями терористів.
Успіх військової операції, яка офіційно розпочалася 25 березня, багато в чому (якщо не повністю) забезпечили вертольоти, передані Україною в рамках підписаного 1999 року протоколу про наміри в сфері військово-технічного співробітництва. Перші чотири МІ-8 були передані 15 березня, і свій перший бойовий виліт здійснили вже через дев’ять днів. Македонські пілоти, які не мали досвіду пілотування вертольотів у бойовому спорядженні, у цілі не потрапили. Однак психологічний ефект від появи в небі бойових машин перевершив усі сподівання. Щоправда, є один нюанс. Нас тепер дуже не любить албанська сторона. Не любить — це ще дуже м’яко сказано. Серед албанської частини населення мусуються чутки про те, що під час усіх бойових вильотів за штурвалами сиділи українські пілоти. Проте українська сторона негайно спростувала подібні заяви. А прибуття наступного дня двох МІ-24 остаточно зломило бойовий дух терористів.
В історії нашої країни це перший випадок, коли продаж вертольотів супроводжується таким гучним дипломатичним успіхом. Таку кількість добрих слів на адресу України довелося чути вперше. Опинившись у потрібний час у потрібному місці, Київ забезпечив собі не лише ринок збуту озброєнь, а й значний вплив у регіоні. Можливо, досягнення на поприщі дипломатії і не входили в плани військових, але вийшло дуже навіть непогано. Причому хочемо ми того чи ні, але в Македонії вважають, що, здійснивши поставку вертольотів, Україна фактично виявила свою позицію в даному конфлікті. І в такий спосіб уперше знайшла вірних і відданих союзників на Балканах.