Стимул для Балкан

На Балканах свято вірять у дієвість формули «вступ у НАТО — необхідна умова для отримання членства в Європейському Союзі». Адже вона так допомогла країнам Східної та Центральної Європи у вирішенні «євросоюзівського рівняння». У тому числі й Словенії, першій із колишніх республік СФРЮ, яка стала не тільки членом альянсу, а й ЄС. Албанія і Хорватія вже пройшли половину цього шляху: нинішнього року вони стали членами Організації Північноатлантичного договору, а тепер готуються до вступу в Євросоюз. Македонія, що також прагне до ЄС, ось уже який рік виконує План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Минулої осені і Чорногорія подала заявку на приєднання до цього плану і розраховує, що вже найближчим часом почне працювати над своїм домашнім завданням.

Не відстає від Подгоріци й Сараєво: на початку нинішнього літа президія Боснії і Герцеговини ухвалила рішення приєднатися до ПДЧ, виконання якого має підготувати країну до вступу в цю політико-військову організацію. А другого жовтня член президії БіГ Желько Комшич офіційно звернувся із цим проханням до Брюсселя.

Немає жодних сумнівів, що в найближчому майбутньому Боснія і Герцеговина отримає ПДЧ. Коментуючи прагнення БіГ стати членом альянсу, генсек Організації Північноатлантичного договору Андерс Фог Расмуссен заявив, що є прибічником прийняття в НАТО і ЄС усіх країн Західних Балкан. Цю позицію поділяє багато хто в альянсі, вважаючи, що членство в політико-військовій організації Балканських країн стабілізуюче вплине на регіон. Експерти (зокрема й українські) навіть вважають, що Сараєво має всі шанси раніше за Київ вступити в НАТО. Деякі з них навіть оптимістично заявляють, що це може відбутися на черговому саміті НАТО наприкінці 2010 року. Адже Європа взяла на себе відповідальність за післявоєнний світ на Балканах. А найбільш жорстокий конфлікт, який супроводжувався етнічними чистками, відбувався на території Боснії і Герцеговини. Та й сьогодні мир тут тримається багато в чому завдяки присутності миротворців.

Але перш ніж вступ у НАТО стане реальністю, Боснія і Герцеговина мають провести серію реформ, спрямованих на більшу демократизацію інститутів влади, підвищення ефективності їхнього функціонування та створення унітарної держави. І, звісно ж, підвищення довіри між боснійськими сербами, хорватами та мусульманами. Власне кажучи, надання ПДЧ якраз і має стимулювати місцевих політиків провести конституційну реформу, оскільки, як зауважив один з американських аналітиків, «лише реальне бачення конкретної дати членства змусить їх піти на компроміс». А без коригування конституції, яка дасть змогу зробити державу стабільнішою, сьогодні навіть неможливо розпочинати діалог про вступ у ЄС, що є метою Сараєво.

Політична система БіГ ґрунтується на Дейтонській угоді, яка поклала край війні 1992—1995 років. Згідно з нею країна складається з двох утворень (ентитетів) — Республіки Сербської та мусульмансько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини. По суті, це два самостійні територіальні утворення, які лише формально залишаються в одній квазідержаві. БіГ має єдиний уряд і президію, яку очолюють по черзі представники двох ентитетів. Але в кожному з утворень — і в Республіці Сербській, і в мусульмансько-хорватській федерації — своя поліція. А донедавна БіГ не мала навіть єдиної армії!

Існуюча система зовсім не гарантує політичну стабільність БіГ. Вона громіздка і малоефективна. Тому в Європі наполегливо пропонують Сараєво провести конституційну реформу, яка дала б змогу уніфікувати країну. Основні політичні партії Боснії і Герцеговини начебто не проти цього. Проте наявна між ними принципова домовленість про реформу не передбачає ні її змісту, ні конкретних строків її проведення. При цьому боснійські серби в масі своїй не хочуть зміни статус-кво, оскільки панічно бояться, що будь-яке зміцнення центральної влади може призвести не тільки до ослаблення Республіки Сербської, а й до її ліквідації.

Не прагнуть боснійські серби й вступу в НАТО. Втім, і цю позицію жителів ентитету не поділяють чимало політиків Республіки Сербської. Показово, що рішення про подачу заявки на приєднання країни до ПДЧ ухвалювала президія, до складу якої входить і представник сербської громади. Причин багато. Так, лідери боснійських сербів вважають, що членство країни в НАТО буде кращою гарантією збереження Республіки Сербської. До того ж місцеві політики хотіли б, щоб Боснія і Герцеговина ввійшла в Європейський Союз, а не залишалася б «чорною дірою» Європи — злиденною країною з високою можливістю виникнення нових міжетнічних конфліктів. Але цю мрію не буде реалізовано, якщо країна не досягне певних стандартів у сфері економіки та демократії, що, як показує досвід сусідів БіГ, якраз і передбачає ПДЧ.

Та головне, Баня-Лука оглядається на Белград, з яким підтримує тісні політичні контакти. А Сербія в останні роки дедалі більше зближується з Північноатлантичним альянсом, беручи участь у програмі «Партнерство заради миру», відкриваючи депозитарну бібліотеку НАТО, приєднуючись до численних меморандумів. Аналітики припускають, що вже років через два ця країна звернеться до Брюсселя з проханням приєднатися до ПДЧ. Але поки що вступ у цю організацію не є офіційною політикою держави: сербське керівництво враховує нинішні настрої в суспільстві. А надто багато сербів налаштовані вороже до альянсу, пам’ятаючи про бомбування Сербії десятирічної давності. І все-таки то один член сербського уряду, то інший заявляють про необхідність вступу країни в євроатлантичну організацію.

От, наприклад, коли НАТО відзначало своє шістдесятиріччя, міністр діаспори Сербії Срджан Сречкович заявив: «Ми не можемо бути заручниками минулого незалежно від того, наскільки воно складне. Наш обов’язок — проводити раціональну політику, яка базувалася б на інтересах (держави. — Ред.), а зважаючи на те, що вступ у ЄС є нашою стратегічною метою, ми маємо пам’ятати, що жодна країна з колишнього комуністичного блоку не отримала членства без вступу в НАТО». Та й сербський міністр оборони Драган Шутованац вважає, що хоча «в сербського населення немає особливих причин любити НАТО, але інтереси державної безпеки вимагають зближення з військовим союзом». Ці заяви, які лунають з Белграда, не проходять повз увагу боснійських сербів. І, в кінцевому рахунку, впливають на їхню позицію. Як і Сербія, Боснія і Герцеговина не хоче залишатися на узбіччі Європейського Союзу.