Спірні моря

31 липня, 2020, 17:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що викликало новий виток протистояння Греції та Туреччини, і як це пов’язано з Україною

Спірні моря

Останніми днями знову загострилася політична ситуація на півдні Європи.

21 липня Туреччина передала радіоповідомлення в системі NAVTEX, оголосивши про присутність своїх кораблів на території Східного Середземномор’я з метою дослідження можливих покладів нафти і газу. Це викликало різкі протести Греції: того ж дня МЗС країни заявило, що такі дії — «ескалація напруженості в нашому регіоні» і що вони «підкреслюють упертість Туреччини» в порушенні міжнародного права. Посольство Греції в Туреччині виступило з демаршем проти турецького МЗС, а грецькі дипломати повідомили про ситуацію, яка склалася, колегам на міжнародних майданчиках. 28 липня Туреччина вирішила відкласти розвідувальну операцію на невизначений термін.

Правовий аспект

Турецька сторона стверджує, що територія, на якій перебували її кораблі, повністю належить до континентального шельфу Туреччини. Однак Греція заявляє, що ця територія належить їй — на підставі статті 121 Конвенції ООН з морського права, яка дозволяє відраховувати виключні економічні зони (200 морських миль, тобто понад 370 км) і зону континентального шельфу від узбережжя острівних територій. У цьому випадку йдеться про острови Додеканес, що містяться неподалік узбережжя Туреччини, і, зокрема, про острів Мегісті (Кастелорізо), який лежить усього за два кілометри від турецького узбережжя. Завдяки їм, теоретично, Греція може претендувати на левову частку акваторії Егейського моря та Східного Середземномор’я.

 Як уже писало ZN.UA, турецька сторона, своєю чергою, наполягає на невідповідності такого стану речей фундаментальним правовим принципам справедливості й пропорційності. Зокрема, турецьке інформаційне агентство Anadolu посилається на ці принципи, виходячи з яких, залежно від розміру та розташування островів, виключна економічна зона й континентальний шельф, які відраховуються від них, можуть бути значно меншими, ніж у випадку з узбережжям материка.

Слід зазначити, що в публікації впливового державного інформагентства використовується точка зору, яка безпосередньо стосується й України. Її висловлює професор міжнародного права Університету Анкари Хакан Каран: як юридичний прецедент у ситуації з островом Мегісті він називає питання острова Зміїний. Нагадаємо, 2009 року Міжнародний суд справедливості ухвалив одностайне рішення, що цей український острів не може вважатися частиною її прибережної лінії і, отже, не впливає на делімітацію виключних економічних зон і континентального шельфу України та Румунії.

Тоді спір між країнами теж ішов через корисні копалини: на шельфі навколо Зміїного було виявлено родовища нафти та газу. Важливо також зазначити, що стаття 121 Конвенції ООН з морського права не застосовується до скель, де неможливе підтримання людського життя; у випадку зі Зміїним, міжнародний суд визнав його островом. У конфлікті між Туреччиною і Грецією є багато інших невеликих територій, навколо яких між країнами точився або точиться спір про те, острів це чи скеля; але Мегісті з населенням приблизно 500 людей, безперечно, скелею не є.

Однак проблема в тому, що Туреччина категорично відмовилася підписувати цю конвенцію, усвідомлюючи, що норми, запропоновані нею, дозволять Греції, за турецькими оцінками, контролювати близько 70% акваторії Егейського моря. Зокрема, неприйнятною для Туреччини є норма, згідно з якою територіальні води держави становлять 12 морських миль від узбережжя. У відносинах із Грецією Туреччина стверджує, що територіальні води мають становити лише шість морських миль від узбережжя, і неодноразово заявляла, що спробу Греції в односторонньому порядку розширити контроль над територіальними водами Анкара сприйме як привід до війни. Проте, наприклад, у Чорному морі Туреччина дотримується вигідної в цьому випадку норми, яка дозволяє розширити її територіальні води до 12 морських миль.

Морська геополітика

Слід зазначити, що в міжнародному праві, зважаючи на особливу делікатність і складність питань, які розглядаються, принципи справедливості та пропорційності можуть справді нерідко впливати на рішення судів. Буква закону, однак, очевидно, на боці Греції; хоча Туреччина вважає, що, оскільки вона не є стороною Конвенції ООН з морського права, норми конвенції до турецької сторони незастосовні.

Проте не можна забувати, що основа цього спору — не правова, а економічна і, зрештою, політична. У Східному Середземномор’ї за останнє десятиліття виявили кілька великих газових родовищ поблизу берегів Кіпру, Ізраїлю та Єгипту. На початку нинішнього року було підписано договір про будівництво газопроводу EastMed з Ізраїлю на Кіпр і в Грецію, який серйозно розізлив Анкару. На її погляд, газопровід заходить у води, визначені угодою про морський кордон між Туреччиною і Лівією як такі, що належать Туреччині або невизнаній Турецькій Республіці Північного Кіпру (ТРПК), а отже такий проєкт потребує згоди турецької сторони. Ця угода ігнорує Конвенцію ООН із морського права та побудовані на ній претензії Греції, тож не дивно, що країни, зацікавлені в EastMed, своєю чергою, ігноруватимуть турецьку позицію.

Туреччина останнім часом зайняла ще чіткішу, ніж раніше, позицію проти об’єднання Кіпру, оскільки об’єднаний Кіпр зі своїми багатими енергоресурсами становить геополітичну загрозу для Туреччини. Нині Туреччина проводить поблизу берегів Кіпру свою геологічну розвідку, стверджуючи, що ця зона належить частково до турецького континентального шельфу, а частково — до територіальних вод невизнаної ТРПК. Звісно, це викликає справедливе обурення міжнародної спільноти, але об’єднаний Кіпр міг би ефективніше запобігати таким діям турецьких кораблів. І при цьому Анкарі було б складно управляти об’єднаним Кіпром: адже навіть у ніким, крім Туреччини, не визнаній і слабкій ТРПК нині президентом є політик, відверто налаштований на об’єднання острова і відверто ж Анкарою не підтримуваний.

Таким чином, для Туреччини геологічна розвідка у Східному Середземномор’ї — це водночас і спроба отримати економічну вигоду, і геополітичний хід. Слід відзначити, як швидко Туреччина прибрала кораблі у відповідь на реакцію грецького МЗС та міжнародної спільноти. Такі міжнародні провокації характерні взагалі для поведінки Туреччини як спосіб задекларувати претензії на «свою» акваторію і ширше — продемонструвати сусідам та іншим гравцям (передусім ЄС і США) свою силу.

Власне кажучи, 1987 року між країнами майже почалася війна саме через видобуток енергоресурсів у спірних водах: тоді Греція планувала розвідку нафти поблизу берегів острова Тасос в Егейському морі, на території, яку Туреччина зараховувала до свого континентального шельфу. Туреччина у відповідь послала своє розвідувальне судно в супроводі військових кораблів, сторони обмінялися погрозами війни, однак до зіткнення не дійшло. По-перше, тому, що реальної готовності до повномасштабного конфлікту не було, і, по-друге, завдяки політичному втручанню США. Греція, в результаті, відмовилася від розвідки нафти в цій зоні, й ситуація завершилася мирно.

Схоже відбувається й тепер: хоча 5 червня міністр оборони Греції і заявив, що держава посилюватиме боєздатність своїх збройних сил і готова за необхідності до збройного зіткнення, насправді ж війна не потрібна ні грекам, ні туркам. Армії обох країн — найбільш боєздатні в регіоні. Навряд чи до реальних втрат готова Туреччина, де Реджеп Таїп Ердоган консолідував свою практично необмежену владу й виступає перед громадянами як великий і мудрий лідер, а не зачинатель важкої війни; Греція, тим більше, не готова до війни.

Однак і надміру спокійно сприймати морські конфлікти Греції та Туреччини не варто. Консолідація влади Ердогана потребує симпатії населення та активної демонстрації сили Туреччини іншим державам. Саме цьому й слугують такі символічні кроки, як, наприклад, перетворення собору Святої Софії з музею на мечеть. Противаг владі турецького президента на цей момент практично немає. Така політична конфігурація, як ми бачимо й на прикладі Росії останнього десятиліття, ризикована, з погляду можливих геополітичних авантюр.

Повномасштабна війна Ердогану справді невигідна, та й економічно до неї Туреччина нині зовсім не готова. Але якщо турецький лідер вирішить з тієї чи іншої причини перейти межі порівняно невинних порушень міжнародного права і провокацій, його мало що зможе стримати. EastMed як масштабний інфраструктурний проєкт у регіоні, котрий суперечить турецьким міжнародним угодам, видається можливою мішенню для спроб саботажу з турецької сторони. З цієї причини потрібна підвищена увага міжнародної спільноти до ситуації в регіоні та готовність ключових західних країн, як у 1987 році, стримати ситуацію у разі серйозної ескалації.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК