Спекотне турецьке літо-2010: армія в обороні

Наш найближчий сусіда й один із найбільших торговельно-економічних партнерів Туреччина — на порозі важливих подій, які зачіпають її правову систему, ідеологічні основи держави, внутрішньополітичну культуру і традиції. 12 вересня відбудеться всенародний референдум з питання внесення пакета змін до конституції країни, серед яких позбавлення вищих чинів армії недоторканності, реформа військового судочинства, реформування конституційного суду і вищої ради суддів і прокурорів, запровадження інституту омбудсмена і навіть зняття недоторканності з організаторів військового перевороту 1980 року. На народне волевиявлення винесено двадцять шість поправок, більшість з яких є принциповими для правлячої Партії справедливості та прогресу, і лише невеличка частина носить косметичний характер.

Особливої інтриги нинішньому конституційному процесу додає той факт, що більшість попередніх конституцій країни (власне, дві з трьох) ухвалювали після або в умовах військових переворотів, яких у турецькій історії було п’ять. Так, зокрема, було в 1961 році, коли в основному законі країни було закріплено автономний статус генерального штабу збройних сил ТР, виведеного з підпорядкування міністерству оборони і перепідпорядкованого безпосередньо прем’єр-міністру. Саме відтоді і донині в ієрархії державного протоколу начальник генштабу посідає формально четверте місце після президента, прем’єр-міністра та голови меджлісу, а фактично, можливо, й вище. Чинна сьогодні конституція 1982 року була ухвалена в умовах прямого військового правління і, зрозуміло, зберегла всі основні риси своїх попередниць, попри певні зміни в перерозподілі владних повноважень.

Частково прихована, а подеколи і явна боротьба між вищими армійськими чинами та цивільним урядом упродовж багатьох десятиліть є одним із ключових чинників внутрішньополітичного життя турецького суспільства. З 1930-х років військові вважали себе вартовими ідеологічної спадщини Ататюрка, гарантами внутрішньої стабільності та територіальної цілісності держави, світського, демократичного та соціального характеру Турецької Республіки. І понині ті, хто незадоволений поверненням ісламських традицій у життя турецького суспільства, — а ці тенденції особливо посилилися в період правління чинного уряду на чолі з Р.Т.Ердоганом — дивляться нині в бік армії, очікуючи, коли ж вона зупинить «фанатичних ісламістів». У цьому контексті слід визнати, що армія все ще має такі можливості, але, вочевидь, ними не скористається.

Причин тому кілька, і одна з них — зміна міжнародного становища країни, зокрема відкриття офіційних переговорів про вступ Туреччини в ЄС, різко зрослий в останні роки авторитет Турецької Республіки на світовій арені. І хоча турецька громадськість і значна частина інтелектуальної еліти звикли до тієї активної ролі, яку армія традиційно відігравала в політичному житті країни, нині ці позиції переглядаються. Упродовж більш як півстоліття армія була повністю автономним інститутом усередині держави, виконувала важливу роль у процесі ухвалення політичних рішень і навіть контролювала політичну владу як «вартова державного суверенітету». У минулому армія неодноразово прямо втручалася в рішення уряду, ініціюючи гучні відставки і дострокові вибори. Проте така «перевернута» система, коли не громадянське суспільство контролює збройні сили, а навпаки — не є, м’яко кажучи, загальноприйнятою моделлю демократичного розвитку. Саме тому Європейський Союз і США виступають за трансформацію сталої традиції в напрямку забезпечення цивільного контролю за армією, як, між іншим, і за реформування судової системи, яка повинна бути позбавлена можливості забороняти політичні партії, і за запровадження інституту омбудсмена, що також передбачено нинішнім пакетом поправок. Узагалі ЄС виступає за ухвалення нової конституції в цілому, а не окремих конституційних змін, такої самої позиції дотримується і нинішній глава уряду ТР. Прем’єр-міністр Р.Т.Ердоган не втомлюється повторювати, що країні потрібна нова конституція, і нинішній пакет поправок — тільки перший крок у цьому напрямі. Отже, майбутній референдум має ще й «європейське» забарвлення — вважається, що позитивне голосування громадян Туреччини доведе європейський вибір народу, зміцнить позиції правлячої партії і завдасть серйозного удару по особливому статусу армії на турецькій політичній палітрі. Інша річ, яким чином жаданого позитивного результату буде досягнуто.

Слід віддати належне майстерності стратегів нинішнього політичного процесу. По-перше, референдум відбудеться в тридцяту річницю військового перевороту 1980 року, багаторазово затаврованого правлячою політичною силою. Це його організаторів сподіваються позбавити недоторканності шляхом скасування однієї зі статей, яка ними ж була закріплена в чинній конституції, ухваленій 1982 року. По-друге, на день голосування припадає початок найрадіснішого свята мусульман — байрам-рамазану, яке йде за священним місяцем рамазан, під час якого мусульмани дотримуються найсуворішого посту зі сходу до заходу сонця. Саме в цей період, як показують багаторічні статистичні дослідження, турки стають особливо чутливі до ісламських цінностей і традицій — а це якраз те, що становить найважливішу частину платформи Партії справедливості і прогресу. По-третє, підготовка до референдуму проходить в умовах, коли турецьке суспільство стрясають дві гучні кримінальні справи, які безпосередньо зачіпають вище керівництво Збройних сил ТР.

Починаючи з червня 2007 року, коли в Стамбулі було виявлено склад боєприпасів, створений відставним офіцером, триває слідство у справі таємної організації «Ергенекон». За твердженням слідчих, ядро цієї організації становили колишні та діючі військовики, інтелектуали, державні чиновники, які нібито планували державний переворот з метою скинення правлячої партії. У результаті проведених упродовж останніх двох років численних арештів за гратами і під слідством опинилася значна частина відставних військових, у тому числі генералів і старших офіцерів. На сьогодні справу не завершено, і визначити ступінь її політичної мотивації не беруться навіть найбільш поінформовані експерти та журналісти.

На додаток до «Ергенекону» 19 липня 2010 року прокуратура Стамбула закінчила розслідування справи «Бальйоз» (турецькою — «молот») і висунула обвинувачення в підготовці державного перевороту майже двомстам діючим і відставним військовим. Ідеться про нібито розроблені військовими в 2003 році плани масштабної дестабілізації суспільства через здійснення терактів у мечетях, організації нападів спеціально підготовлених «ісламських бойовиків» на військових, убивств і вибухів у людних місцях найбільших міст країни. Все це має сприяти виникненню атмосфери хаосу, запровадженню надзвичайного стану та усуненню Партії справедливості і прогресу від влади. У контексті цих гучних справ, які поки що нагадують більше політичний спектакль (суди то дають санкції на арешт генералів, то відпускають їх на свободу — і все це з надзвичайною легкістю), не можна не згадати, як напередодні парламентських виборів 2007 року антиурядовий демарш тодішнього начальника ГШ Я.Бююканіта був використаний правлячою партією для мобілізації проурядового електорату, що дало ПСП змогу отримати 46,5% голосів і вдруге сформувати однопартійний уряд. Наступні вибори — через рік, а популярність ПСП падає і вже тривалий час, приблизно з жовтня 2009 року, перебуває на загрозливій оцінці 32—35%. Сама собою напрошується аналогія з використанням «армійської карти» поруч з «інтеграцією в ЄС» та іншими зовнішньополітичними кроками уряду для нової мобілізації підтримки виборців.

Адже можливий і інший сценарій розвитку політичного процесу — якщо конституційний пакет буде відхилено на референдумі. Тоді дострокові парламентські вибори неминучі. У країні міцнішає опозиція, і новий лідер головної опозиційної Республіканської народної партії К.Кілічдароглу зумів за короткий строк істотно підвищити і свій особистий рейтинг, і рейтинг своєї політичної сили, на певному етапі потіснивши ПСП в опитуваннях громадської думки. Слід підкреслити: сьогоднішній політичний процес у Туреччині має безкомпромісний характер. У своїх безперервних поїздках країною Р.Т.Ердоган закликає не тільки підтримати його партію, а й остаточно визначити «свій колір», усі політичні сили, громадські організації, професійні об’єднання. Сьогодні турецьке суспільство фактично розколоте навпіл — якщо кількість готових сказати «так» на референдумі коливається біля оцінки 52%, то проти змін виступають близько 46% тих, хто має право голосу. Цікаво, що до історії із захопленням ізраїльськими командос судна «Маві Мармара» число противників запропонованих змін сягала 60%. Проте жорстка позиція уряду стосовно Ізраїлю у зв’язку із цим інцидентом сприяла істотній міграції голосів від «ні» до «так».

Адже саме військові були серед тих небагатьох каналів зв’язку між Туреччиною та Ізраїлем, які здійснювали ефективне співробітництво з питань безпеки та військово-промислового комплексу впродовж десятиліть за будь-якої політичної погоди. До нинішньої кризи в міждержавних відносинах Ізраїль поставляв Туреччині найважливіші види озброєнь, які використовувалися армією ТР проти курдських сепаратистів на сході країни, і з приводу того, чи варто продовжувати таке співробітництво, нині також тривають активні дискусії.

Протистояння армії та правлячої політичної сили досягло свого апогею в серпні, коли за багаторічною традицією під головуванням прем’єр-міністра проходить засідання вищої військової ради, на якому приймають рішення про підвищення в званні верхівки командування Збройних сил ТР. Просування по службі, у тому числі присвоєння нових звань та призначення на вищі посади в армії, зазвичай добре прогнозовані та певною мірою відбуваються автоматично. Цього року, наприклад, призначення на посаду нового командувача генштабу має відбутися за традиційною схемою — командувач сухопутних військ І.Кошанер стає новим начальником ГШ, а той, хто займе його місце, — офіційним наступником на вищому армійському посту. Рішення вищої військової ради затверджує президент країни, і завжди ця процедура була переважно формальною.

Цей рік увійде в історію Туреччини з характеристикою «вперше». Так, уперше, буквально напередодні засідання вищої військової ради, під варту у зв’язку зі справою «Бальйоз» було взято кількох діючих генералів, які мали отримати підвищення. Засідання проходили в режимі надзвичайної таємності, і на більшості з них Р.Т.Ердоган був відсутній. Його не було і на останньому засіданні, коли формувався список на просування по службі. Пізніше стало відомо, що прем’єр-міністр виступає категорично проти деяких призначень, оскільки запропоновані кандидатури є фігурантами справ «Бальйоз» і «Ергенекон». Позицію Р.Т.Ердогана підтримав президент країни А.Гюль, який затвердив запропонований військовими список з деякими істотними винятками. Зокрема не були затверджені новий начальник генштабу і командувач сухопутних військ. Це також сталося вперше в історії Туреччини, і деякі політичні оглядачі вже прогнозували непередбачувану реакцію військових... аж тут усе вирішилося впродовж тижня. Спочатку суд звільнив кількох узятих під варту вищих чинів ЗС. Потім, у результаті інтенсивних конфіденційних переговорів між генштабом, офісами прем’єр-міністра та президента країни, призначення відбулися, хоча уряду вдалося наполягти на заміні деяких кандидатур. Перевороту не відбулося, сторони пішли на компроміс. Ті, хто, затамувавши подих, очікував жорсткої реакції військових, можуть видихнути. Неясно тільки, хто переміг.

На думку багатьох експертів, які вважають за краще не афішувати свою думку в пресі, другу за чисельністю армію в НАТО не варто списувати з рахунків. Рівень довіри населення до збройних сил як до державного інституту в Туреччині традиційно високий. Основи кемалізму в країні дуже сильні, і опозиція набирає обертів, а парламентські вибори — не за горами. Очевидно, що в умовах резонансних арештів (хоча й значно менш резонансних судових слухань) по «Бальйозу» та «Ергенекону», активізації курдських терористів, погіршення відносин з Ізраїлем — з одного боку та успішного проходження світової фінансової кризи, яка майже не зачепила економіки Туреччини, значного зміцнення позицій країни на міжнародній арені — з іншого, армії аж ніяк не з руки загострювати конфронтацію з урядом. Армійські офіцери почали навіть з’являтися на публічних заходах, у яких беруть участь жінки, одягнені в традиційні мусульманські «тюрбани», а раніше такого неможливо було собі уявити. Новий начальник ГШ І.Кошанер розглядається як фігура, близька до прем’єр-міністра, принаймні при ньому очікується ще менше конфронтації, ніж це було при І.Башбузі, котрий явно не претендував на роль «яструба». І все-таки варто почекати. Армія — не тільки діючі військовослужбовці, це й колишні військові, члени їхніх сімей, родичі, однодумці та друзі. Словом, чимало мільйонів голосів людей, які виросли на традиціях безкомпромісного кемалізму. В уряді це розуміють. Р.Т.Ердоган невтомно шукає союзників усюди, де тільки можливо, включаючи колишніх противників. Наприклад, буквально днями він пообіцяв найбільшій асоціації турецьких бізнесменів ТЮСЕЙД (у минулому ця структура підтримувала військових) внести в парламент проект нової конституції, підготовлений цією організацією (!) у 1992 році (!!), якщо нинішній пакет конституційних змін буде схвалений на референдумі і бізнес-спільнота відкрито підтримає його. Причому нова конституція, за словами прем’єр-міністра, стане основним питанням внутрішньополітичного життя країни на період до парламентських виборів 2011 року. Якщо референдум закінчиться перемогою ПСП, проміжну перемогу треба буде закріпити остаточно й безповоротно в новому основному законі країни, а якщо пакет буде відхилено, у правлячої політичної сили не буде іншого вибору, крім як іти до кінця у відкритий бій. Сили приблизно рівні, і хотілося б, щоб переміг мудріший.